Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:10

“Сюжети”: Ішбель МакАскілл презентує кельтську музику; Тараса Прохасько; Археологічні дослідження на Рівненщині.


Надія Степула Київ, 24 вересня 2004.

Надія Степула

Дорогі слухачі, фрагментом автентичної гельської, або ж кельтської музики, розпочинаємо новий випуск радіожурналу “Сюжети” на хвилях радіо “Свобода”.

З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.

Вітаю вас!

Ішбель МакАскілл презентує кельтську музику. Критики називають Ішбель “Найкращою гельською співачкою у світі”.

Відроджуючи зацікавленість до своєї мови, Ішбель виступає на численних музичних фестивалях як у рідній Шотландії, так і в багатьох інших країнах світу. Репертуар її містить гельські пісні, починаючи з оригінальних мелодій 14 століття до безтурботних, іноді сатирично забарвлених пісень, які співали традиційно жінки, котрі прали білизну.

Сюжет від Ішбель МакАскілл записала Богдана Костюк. Слухаємо переклад.

Ішбель МакАскілл (переклад)

Мені здається, мій спів належить не мені, а Богові, який дав життя моєму народові. Коли співаю, дарую свій голос своєму народові, віддаю шану його багатовіковій боротьбі за існування, за буття під цим небом, на нашій благословенній планеті.

Як вам вже відомо, моє ім’я – Ішбель МакАскілл, я живу на одному з островів Північної Шотландії. Англійську мову вивчала у школі, моя рідна мова – гельська. Моя родина походить з роду МакЛаудів. Сучасна культура уособлює МакЛаудів з безсмертним героєм однойменної кіно епопеї.

До історії Шотландії наша родина увійшла як клан героїв визвольних змагань – і клан середньовічних співаків і поетів; вочевидь, моя генна пам’ять надзвичайно сильна, оскільки я продовжую сімейну пісенну традицію.

Співаю давні балади, переспіви легенд, вважаю, що сучасна доба глобалізації повинна мати якусь протидію, принаймні у культурі. Мені зрозуміло, що етнічна музична традиція здатна протистояти всесвітньому наступові попси, і це мають враховувати митці усіх держав, України – також.

Надія Степула

Нинішня українська література розвивається в умовах невпинних перемін і сама набуває ознак полотна, що безнастанно змінює барви. Можливо, в тій велеслівній барвистості є свій прихований сенс. То можна буде знати хіба що значно пізніше.

Коли одні книжки виявляться прочитаними-перечитаними, “затертими до дір”, як це велося колись, а інші – потраплять до новітньої макулатури. Тоді справжність літератури, очевидно, буде потверджена і людьми – себто, критиками, і - самим часом...

Сьогодні ж можна стверджувати хіба те, що триває процес творення – написання книг і їх видання, триває і прочитання. Іван Костюк пропонує сюжет про одного з фанатиків справи творення літератури, яку вже нині називають “справжньою”.

Іван Костюк

Автор багатьох повістей серед яких найвідоміші “Некрополь”, “Довкола озера”, “Відчуття присутності”, збірки есеїв “ФМ Галичина”, сенсаційного роману “Непрост”, який з’явився на полицях книгарень минулого року, філософ, письменник, мандрівник.

Все це далеко не повний перелік характеристик і означень Тараса Прохаська – письменника, що живе і працює в Івано-Франківську. Його творчість в центрі уваги читачів та літературних критиків впродовж всіх останніх років. Його прозу зараз активно видають в Польщі та Німеччині.

Що нового готує своїм шанувальникам письменник, чим він зараз займається, яким бачить нинішній світ? Про все це ми намагалися з’ясувати з ним у невеликій розмові.

Тарас Прохасько

Сьогодні я зробив остаточне рішення і відмовився від праці над тим, над чим працював кілька місяців. Тобто я хотів написати повість про радянську армію, про свій досвід перебування в цій армії. Раптом відчув сьогодні той дивний збіг, відчув сьогодні, що не можу адекватно передати те, що я відчуваю.

Взагалі-то є така закономірність в літературі і з тим треба час від часу миритися. Треба усвідомлювати, що те, що ти відчуваєш і пишеш є різні речі. Почав якийсь новий такий роман, який мав би бути про мене самого.

Іван Костюк

Які твої враження від тримісячного побуту в Польщі письменницького?

Тарас Прохасько

Я вперше був на таких благих і добрих умовах. Але найважливіший досвід є те, що я вперше у своєму житті побував у таких умовах, коли мене нічого не обходило, крім думання про те, що я думаю. Оцей самоаналіз і самоспостереження були найважливішими.

Іван Костюк

Як ти думаєш, якими основними рисами характеризується зараз сучасна українська література?

Тарас Прохасько

Я, напевне, теж не зможу виділити основних тенденцій, але мені здається, що це є постійне намагання опанувати масовим читачем. Цікаве таке спостереження з того побуту у Кракові і перебування з письменниками з Німеччини і з Польщі, що вони уміють писати книжки. Тобто вони знають як книжки писати.

Це дуже відрізняє нашу літературу від літератури західноєвропейської. В цьому є і мінуси і плюси. У нас переважно письменники є тими людьми, про яких можна казати, що це “іскра Божа”. Вони просто роблять щось те, що їм диктує небо.

Західні письменник знають як написати дуже добру цікаву книжку. Всі мінуси і плюси тут очевидні і одного і другого явища. Я думаю, що теперішня українська література прагне до того, щоб цю “іскру Божу” підпорядкувати якимось методам писання цікавих чи, грубо кажучи, комерційних книжок.

Іван Костюк

Як ти оцінюєш виникнення протягом останнього десятиліття літературного феномену Івано-Франківська?

Тарас Прохасько

Передовсім, може, якби ти мене про це спитав в якійсь інший день, то я би відповів якось інакше, але тепер я думаю, що це пов’язано з тим, що в нашому регіоні, у нашому місці є панування української мови. Наша українська мова є достатньо розвиненою, щоб мати відвагу перейти у писемний і написаний стан.

Тобто ми живемо у надзвичайно таких поблажливих чи щасливих умовах порівняно з іншими регіонами України, коли все ж таки можна не тільки вільного говорити і її розвивати.

Ми живемо у домі, у морі, у течії української мови. Це є одне з найважливіших. Друге, що ми маємо одне з дивовижних наборів історії і ми до них прив’язані. Ми маємо набір історії, який сягає кількох століть і, зрештою, останні кілька десятиліть настільки насичені історіями, що вони перевершують історію тих минулих століть.

Дуже важливим є те, що ми є зачаровані і хочемо про них розповісти комусь. Думаю, що це стихія мови плюс багаж історій дуже важливих, дуже поетичних, дуже прозаїчних. Воно дало те, що плюс ще фізіологічний якийсь момент, що перетин поколінь, де зібралися такі люди, які можуть це зробити.

Іван Костюк

Вже восени в Тараса Прохаська нові поїздки та презентації як в Україні так і закордоном. “Письменник, що пише про найсправніші речі на землі”, - так охарактеризував творчість Прохаська Юрій Андрухович. Це без сумніву не сприймається як перебільшення.

Надія Степула

Малі міста зростають до великих, стають мегаполісами. Але нерідко і великі міста перетворюються у все менші та непомітні, занепадають.

Перетворюються на пустелю, як Вавилон. З колишніх столиць робляться провінційними містечками, як Теребовля на теперішній Тернопільщині. Або перетворюються на живосписні руїни.... Таких міст по світу багато. Одне з них – Звенигород – колись було столицею, мало торгоувельні зв”язки зі Сходом, жило повноцінним цікавим життям.

Тепер про це можуть розповісти хіба уламки посуду, наконечники до списів, стріл, відкопані грамоти на бересті й незітлілі фрагменти шкіряного взуття чи інших свідчень колишнього буття. А ще – перекази і легенди.

За кілька літ до своєї смерті Ігор Свєшніков, доктор історичних наук, знаний у світі археолог, читав лекцію про Звенигород, згадуваний в історії з Х століття, і розкопки цього міста на місці подій.

Про те, що 1086 і до 1125 року відомості про це місто канули у вічність. А з 1125-го Звенигород був стольним містом удільного князівства, першим князем якого був син Володимира Ростиславовича, князя галицького – Володимир...

Мені пощастило тоді почути ту захоплюючу оповідь. А вже згодом ознайомитися і з працями професора – про давній Звенигород, - одну з галицьких столиць; про дослідження місця Берестецької битви, про археологію Прикарпаття, Волині та Закарпаття.

Ігоря Свєшнікова не стало у 1995 році. Його скрупульозні дослідження залишилися незавершеними. Хоч встиг він зробити не так і мало. Ігор Свєшніков був першим автором розкопок на Козацьких могилах під Пляшевою.

Справа пошуку відповідей на питання, поставлені історією, триває. Археологічні розкопки на полі берестецької битви проводять працівники Рівненського обласного краєзнавчого музею. Про це далі – в сюжеті від Валі Одарченко.

Валентина Одарченко

У найбільшій битві 17 ст., котра відбувалася між військами Богдана Хмельницького і Польського короля за даними видатного українського археолога, автора перших розкопок на козацьких могилах під Плюшевою Ігоря Свєшнікова загинуло близько 10 тисяч козаків.

Хоча впродовж 20 років Ігор Кирилович встиг дослідити місце лише однієї переправи, але було зібрано 5,5 тисяч безцінних речей: зброї, списів, мушкетів. Нині їх вже не вміщує приміщення музею. А тим часом подібними знахідками не може не може похвалитися Європа.

Розповідає кандидат історичних наук Богдан Прищепа.

Богдан Прищепа

Останні події битви відбувалися на болотах в заплаві річки і тому загиблі люди попали в оцю трясовину. Тільки в ХХ ст. ці речі вперше почали підніматися з торфовищ. При чому, поскільки грунт має свої такі особливості, то багато речей, які в своїх умовах не зберігаються саме там прекрасно збереглися: шкіряні речі, вироби із кістки, з дерева. Це те, що як правило взагалі не доходить до нас від таких віддалених періодів. Пройшло більше 350 років.

Валентина Одарченко

Однак через 7 років після смерті професора Ігоря Смешнікова у минулому році були знову розпочаті розкопки. Їхні результати вражають. Як розповів керівник експедиції кандидат історичних наук Богдан Прищепа, то нині історики і краєзнавці шукають місце ще двох козацьких переправ, котрі могли б багато розповісти про історію битви.

Богдан Прищепа

Працювати досить складно, тому що це ділянка протяжністю біля 3 кілометрів від села Острів до села Плюшева. Коли археолог починає працювати лопатою, то на глибині 20-30 см. уже з’являється вода і дослідження вести дуже і дуже важко. Тому ми не сподівалися на такі якісь швидкі значні успіхи, але в нас таких перспективних ділянок виявилося біля урочища Монастирщина.

Вдалося зібрати досить цікаву колекцію нових знахідок. Це понад 70 унікальних предметів, які пов’язані безпосередньо з битвою. Це одяг, тканина уже практично не збереглася, але всі ґудзики від козацького жупана з білого жупана.

В іншому місці лежав гаманець і гроші півтораки, які залишалися у козака, коли він виходив з поля битви. Найбільше зустрічається свинцевих куль, заготовки куль, було знайдено кілька спеціальних гаків, на яких підвішували шаблі козаки. Це така традиція чисто козацька. Знайшли уламок однієї шаблі, перехрестя до шаблі і досить багато пряжок. Частина із них від поясів козацьких, інші пряжки пов’язані з кінською упряжжю.

Найбільш така цікава знахідка, яка, можна сказати, стала центральною, то це мідний медальйон, який належав комусь із ієрархів православної церкви так звана панагія. Він складався із двох свистулок, розкривався і, очевидно, всередину була покладена якась святиня. Це унікальна річ, тому що за 20 років роботи Свєшнікова нічого подібного не знаходили. Єдине місце, де можна було знайти якісь близькі вироби, то це Київ.

Валентина Одарченко

У цьому році дослідження планують продовжити, хоча поки що на них бракує коштів, як і на спорудження приміщення нового музею.

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав.

Дорогі слухачі, з вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу. Хай щастить!

І до нової зустрічі на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG