Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:52

“Віта Нова”: Клезмерське відродження.


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 20 вересня 2004 року.

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Щоб гостріше відчувати нове життя, треба частіше вирушати в мандри, бо лише в подорожі відбувається незбагненне зависання над часом, коли дрібниці відходять на задній план, а попереднє життя ніби опиняється за якоюсь межею.

Отож рушимо в подорож і ми. Тим більше, що аж так далеко мандрувати не доведеться, принаймні в просторі. А в часі - це неважко.

Трохи уяви - і вже проступають криві вулички містечок, скрип візка балагули, хедер, кравецькі ножиці і воркітливий голос: ”Монічка, їж яєчко, шоб ти здох, тобі треба поправиться!”

А на Молдаванці, певна річ, грає музика.

І ми про неї теж поговоримо. А прологом до розмови матеріал Лесі Олійник про Міжнародний театральний фестиваль “Мандрівні зірки”, присвячений творчості видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема.

Саме такий заголовок має його роман про життя мандрівних акторів. Фестиваль відбувався вже вшосте, а розпочався він у європейський День єврейської культури, який щорічно проводиться за підтримки Ради Європи.

Леся Олійник

Одразу ж нагадаю, що Шолом-Алейхем, справжнє прізвище якого Шолом Рабинович, народився в Переяславі-Хмельницькому і більшість своїх творів написав у Києві, який письменник називав Єгупець.

За десять років до своєї кончини він виїхав закордон, шукаючи прихисток для своєї душі в країнах Європи та Америки.

У цьому році класику світової літератури минає 145 років з дня народження.

Ідея вшанування пам’яті письменника театральним фестивалем належить Єврейському фонду в Україні. До його організації долучилися Міністерство культури і мистецтв, Український культурно-просвітницький центр “Дружба”, Київський общинний центр “Кінор”, а також Меморіальний фонд Шолом-Алейхема в Нью-Йорку, почесний президент якого онука письменника, літератор Бел Кауфман.

Для єврейської спільноти ім’я Шолом-Алейхема стало своєрідним символом відродження в Україні єврейської духовності.

Єврейська культура історично була культурою маленьких містечок, життя і побут яких неперевершено відтворив письменник. Згадайте хоча б Тев’є Молочника, геніально втіленого на сцені театру імені Івана Франка Богданом Ступкою.

Але фестиваль, про який ми розповідаємо, відкриває панораму обласних та районних театрів. Цього року в Києві побували театри і студії з Ужгорода, Одеси, Житомира, Вінниці, Луцька, Білгород-Дністровського. Із столичних був представлений лише Московський театр “Шалом”, із Ізраїлю - Хайфський театр “Міфраз”.

П’ять вечорів на сцені Київського музичного театру для дітей та юнацтва актори розкривали світ Шолом-Алейхема: переповідали його веселі і, водночас, ліричні і щімко-сумні історії про знедолених, але життєрадісних і дотепних людей, людей, які прагнуть жити в любові й дружбі, для яких найдорожчим скарбом є родинне благополуччя, а свій сум і радість вони довіряють скрипці.

Пам’ятаєте слова хлопчика Мотла: “Не знаю, як ви, а я, відколи дійшов до розуму, душі не чув у скрипці і любив музику, просто як саме життя”.

Павло Вольвач

Отож ми вже в’їхали в містечко або у велике місто над морем, де димлять труби, і Карл Маркс робить свою справу, море пахне ставридою, кораблі перегукуються гудками на рейді, а Беня Крік з хлопцями їде кудись в лакованім екіпажі.

Тим часом, на Молдаванці, як я вже говорив, грає музика. Та музика, яку, мабуть, і любив хлопчик Мотл. Клейзмерська музика, музика, яку творили по всій Східній Європі єврейські музики, що, власне, на ідиш звучить, як “клезмери”. Музика весілля, музика міських вулиць: весела й задумлива, бешкетна й печальна.

Нині хвиля зацікавлення до традиційної єврейської музичної культури потроху докочується і до тих теренів, звідки це мистецтво вийшло й розповсюдилося по всьому світу.

Моя колега Богдана Костюк, зустрівшись з Леонідом Фінбергом, директором Інституту юдаїки, та з Олександром Красюком, музичним критиком, трохи поговорила з ними бекіцер про те й про се, а найбільше про музику клезмерів.

Отож слухайте сюди, і щоб ви потім не питали, вус трапилось?

Олександр Красюк

Це музика, яка запліднила естрадну музику дуже багатьох народів. І людям, коли незрозуміла мова, то мелодії ці дуже близькі.

Леонід Фінберг

Так, ці культурні мутації: перехід однієї культури в іншу, зміни культур впродовж століть – все саме так і відбуваються. Ми чуємо відлуння єврейської музичної культури і циганської культури, і культури “чорного континенту” в сучасній музиці, але казати, що вона жива, то це натяжка.

Проте позитивно те, що з’явилися групи, які спробують відновити ці ритми, ці тексти, з’явилися молоді люди, які вивчають мову ідиш, і вже є спеціалістами, адже у нас є спеціалісти з латини, хоча латина не є живою мовою. Це дійсно добре, що воно не буде втрачене і отримає життя в нових формах.

Богдана Костюк

І, власне, надзвичайно цікаво було почути клезмерські, я б сказала, блатні пісні, які співали варшавські рекетири і порівняти з батярськими піснями, які співали у Львові за тієї ж доби. Це початок 20-го століття. І дуже цікаво було б почути застільні клезмерські пісні київські, які вперше згадуються в “Кієвском вєснікє” 1901-го року. І вони зрозумілі, можливо тому, що там половина слів українських, половина на ідиш, але їх можна зрозуміти.

Леонід Фінберг

Я згадую, ми не так давно в черговому числі “Єгупеця” друкували фантастичні вірші Миколи Лукаша, які були напівукраїнськими і напівідиш. Але чесно кажучи, я не знав, що в клезмерських репертуарах були теж такі пісні, які були зроблені напівукраїнською чи напівросійською і напівідиш.

Мені вже доводилося говорити, що ми, по суті, перше покоління, яке отримало можливість вивчати історію своїх народів більш-менш адекватно, не під тим тисом, який був.

Мені багато є що розповісти, в тому числі і про єврейську музику. ми декілька років тому видали величезну книжку Береговського. Це був один з останніх єврейських фольклористів, який до війни встиг записати мелодії і слова пуримів. Пурими – це єврейські свята з театральними дійствами. На жаль, їх практично вже немає.

В бібліотеці Вернадського є фантастичні зібрання єврейського фольклору, які були записані в експедиції Анського. І зараз та група, яку очолює Ірина Сергєєва, готують музичні диски. Я знаю, що є вже три таких, і на кожному записано по 20-30 таких мелодій. Ці диски розходяться по всьому світу, бо попит на цю велику музичну традицію дуже великий.

Богдана Костюк

Пане Олександре, Ви дуже цікаво розповідали про своїх сусідів в Запоріжжі.

Олександр Красюк

Так, я пам’ятаю цих людей, вони були похилого віку, але між собою вони спілкувалися виключно на ідиш. Але ця культура не передалася їхнім нащадкам. Я серед своїх однолітків бачив, що єврейські діти взагалі не цікавилися цією культурою. Так вийшло, що вони виховувалися за радянської влади, а коли відкрилися, так би мовити, “шлюзи”, зацікавилися вже івритською культурою. Культура ідиш майже невідома для них.

На ідиш величезна культура існує, і донести її до сучасників – це важливе завдання.

Леонід Фінберг

Пробуємо робити і це, хоча це дуже важко.

Невеличкий коментар: Ваші знайомі недобровільно відмовлялися від мови ідиш. Бо, як сказав свого часу дуже точно Мирон Петровський, що Гітлер вбив носіїв цієї культури, читачів цієї літератури, а Сталін вже добив її письменників.

Проте ми видаємо тексти. Зараз у нас вийшла книжка про письменників, що писали мовою ідиш, не тільки тих, які жили на території СРСР, а й тих, які працювали в Ізраїлі, Америці, в Австралії.

Мені здається, що тільки зараз настали часи осмислення тієї великої культури ідиш. Одне із найближчих наших видань – це буде том поезії мовою ідиш з перекладом на українську.

Богдана Костюк

А, можливо, хтось із композиторів, прочитавши цю книжку, захоче написати пісню.

Леонід Фінберг

Будемо сподіватися. Але я думаю, що скоріш за все ця пісня вже буде українською мовою, а не ідиш.

Богдана Костюк

Але повернімося до клезмерської музики. Це музика вулиць, те, що називається “небагатих прошарків населення”. Як Ви думаєте, ті люди, які виконують ці пісні зараз – це для них до певної міри ностальгія вивчення історії власної через ці пісні чи це щось інше?

Олександр Красюк

Музична мова клезмерська ніколи не зникала. Була придушена культура, знищені письменники, культурні діячі, носії культури ідиш роз’їхалися по світах, але музична мова залишилася і завжди була з нами, і зараз вона існує, вона існує буквально в усіх сучасних творах музичних, і вона навіть там домінує.

Я вважаю, що культура ідиш збудувала сучасний Ізраїль: звідси вийшли його засновники, його діячі.

Леонід Фінберг

Там були складні процеси. Свого часу була поширеною серед євреїв і мова іврит, вона була мовою спілкування з Богом. Але ж чи не перші декрети радянської влади були про заборону івриту, начебто як соціальні концепції, підтримка найбідніших, які розмовляли ідиш. Це до того, що в побудові держави Ізраїль було дві гілки і ще була третя і четверта...

Олександр Красюк

Так, я розумію Вашу політкоректність.

Леонід Фінберг

А що ж таке відновлення для цих молодих людей, які над цим працюють? Це така ознака сучасності, інтелігентності, коли люди намагаються зберегти свою особистість, і в побудові особистості дуже важливим фундаментом для цих людей є та національна народна культура, на яку вони повинні були спиратися, але не мали можливості спиратися в силу божевілля століття чи насильства тих часів.

Я думаю, що це віднайде свій шлях в елітарній культурі, але навряд чи стане масовим явищем. І не треба, щоб ставало масовим явищем, бо не можна відновити. Іноді сумно дивитися на цих козаків, які знімають козацький одяг, а потім надівають командирські мундири. Так само і з культурою ідиш: те, що було, воно було. Треба тільки знати, що воно було. Тільки зараз ми маємо можливість це вивчити.

Я думаю, що в якихось елітарних спеціальних сучасних клезмерських групах це знайде свій розвиток. І я думаю, що воно буде збагачено і тією музичною культурою, і культурою текстовою, яка була і в наступні часи. Будемо бачити синтези.

І, можливо, це було б найбільш природно для розвитку культури, і, може, наші часи розкажуть про те, що це може відновитися і відновиться.

Олександр Красюк

Це в більшості музика дуже весела. Я розумію, що там дуже багато сумних пісень, але саме веселі мелодії дуже популярні, вони зрозумілі усім. Коли мовилося про Польщу, то там, де існують свята, куди з’їжджаються виконавці з усього світу, але своїх євреїв там немає. В нас, на щастя, вони є і можуть ділитися набутками своєї культури, зокрема музичної, тут на очах.

Павло Вольвач

Нагадаю, що про клезмерське відродження говорили Леонід Фінберг, директор Інституту юдаїки та культуролог Олександр Красюк, що, власне, теж є зразком взаємовпливів і перегуків різних культур, як у старій клезмерській пісні:

Коло мене живе а шикер, Його коз поліз на мій дах, Я йому зуг, а он мінє лах, Я ему книп, а он мінє штимп, Так я вас спрашиваю: "Товаріщ-пан городовой! Ес гіт а зой?"

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG