Аудіозапис програми:
Київ, 4 жовтня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет-майдан”. перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Теле-виступ Гаранта стосовно того, що з наближенням 31-го жовтня заяви деяких кандидатів на посаду президента дивують Інтернет-спільноту надихнув на адекватні рухи.
На форумах “Українського порталу” відвідувач за підписом Виборець запитує: “За кого і за що голосувати? Передвиборча кампанія вирізняється брудом. Кандидати не ангели. А у штабах сидять дятли з відмороженими мізками.
Вчора розкидали у поштові скриньки бюлетень за одного кандидата. На останній сторінці лист підтримки від завполіклінікою, яка вже багато років живе хабарами. Вона закликає не слухати Захід і не робити економіку прозорою, тому що тоді “помре медицина”.
Це цинізм чи ідіотизм? Добре, хоч не дякує владі за надану можливість брати хабарі…”
Картину доповнює постійна присутність російських політ технологів. До їхніх рейтингів та досліджень вже починають ставитись, як до блатного радіо у маршрутках.
На іншому форумі один кадр визначав правдивий рейтинг кандидатів і дійшов висновку, що 56% його підсвідомості за одного кандидата, чотирнадцять за іншого, а по п’ятнадцять за двох інших».
На цьому тлі передвиборчі обіцянки іноді сприймаються, як неконтрольована підсвідомість, а кремлівський вектор, як прояв Едипового комплексу стукачеської комсомольсько-гебістської свідомості.
Термінологія гідна “Палати № 6”. Далі Віктор Недоступ. Віктор Недоступ
Форумчани “Української правди” відстежуючи вихиляння векторів деяких провладних кандидатів, а також їхнє ставлення до держаної мови в цьому контексті, відзначають тенденцію. “Маразм набирає обертів, - пише такий собі Об сервер, – причому не лише в Україні а й у Росії”.
Голова думського комітету зі справ СНД запевнив, що прийняття двомовних пропозицій деяких кандидатів дозволить вийти на новий рівень особливого та стратегічного партнерства.
“Це що за маразм безпомічний? – дивується Об сервер. – Тоді виходить, що прийняття англійської мови за другу державну виведе Україну на особливий рівень партнерства зі США та Британією, А якщо в’єтнамської, то із В’єтнамом?”
Відвідувачам форуму видання “Фор-Ю-Ей” труть іншу тему: “Чому Путін підтримує Януковича?”
Такий собі Шелест поправляє: “Вірніше було б поставити питання так: за що Путін підтримує Януковича? Можливо, в нього є компромат на прем’єра, через який легше буде керувати Україною?”
Така собі Гостя вважає, що Путін не особливо зацікавлений у кандидаті Януковичі, “просто в нього немає вибору, хоч би хто, аби не Ющ”.
Відвідувач за підписом Гриб дещо здивований: “Якщо я не помиляюсь, за прем’єрства Ющенка товарообіг саме з Росією був на першому місці, а зараз на якомусь іншому. Можливо тому, що зараз цей товарообіг дерибаниться, а за Ющенка-прем’єра був прозорим”.
На форумах видання “Провокація” обговорюють статтю такого собі Мілітарьова, віце-президента російського Інституту національної стратегії, про те, що “у штабі Януковича великі проблеми”.
“Кампанія Януковича перебуває у глибокій системній кризі, - пише Мілітарьов, – його шанси на перемогу практично дорівнюють нулю”.
На форумах видання “Фром-Ю-Ей” обговорюють іншу статтю того ж таки віцепрезидента російського інституту національної стратегії громадянина Мілітарьова у виданні “Аз-ньюс”. “Кампанія Ющенка перебуває у глибокій системній кризі. Його (тепер Ющенка) шанси дорівнюють нулю”.
“Тю!” – здивувався користувач “Живого журналу” Адольфич.
“Молодець дядько! - відзначають друзі Адольфича. – Навіть тексту не переробляв, поміняв плюси на мінуси і – готово!”
Однак Адольфич не заспокоївся і вчинив з громадянином віцепрезидентом Мілітарьовим туманну та брутальну дискусію, вінцем якої стала політична фантазія Мілітарьова.
“Нічого. Скоро запровадимо в Україні та Росії інформаційні війська. Отримаємо по полковнику. І будемо одне одного то мочити, то спільні навчання проводити”.
“Вже є такі війська, - відповів Адольфич, - а мені - хоча б майора дали”.
Андрій Охрімович
Тема політичної зради одна із провідних в українській історії і, відповідно, культурі, а віднедавна і в Інтернеті. Мабуть, не випадково – надто велику морквину завжди вішали перед носами у козаків, щоби залучити їх до лав козачків.
Про найновітніші сюжети на тему зради матеріал мого колеги Сергія Грабовського. Текст там поєднано з фрагментами увертюри до опери “Тарас Бульба”.
Сергій Грабовський
Дуже цікава етимологія українського поняття “зрада”. Один із можливих варіантів його походження, принаймні, у політичному сенсі, - це порушення рішення ради, отже, з-рада. І справді, як на історію подивишся, бачиш: скільки персонажів є зрадниками саме в такому сенсі слова. Або видаються ними в очах їхніх однопартійців.
Звучить фрагмент з увертюри “Тарас Бульба”
Сергій Грабовський
Отож в Інтернеті за останній тиждень з‘явилися два листа зі звинуваченням відомих політиків у зраді. Один – на сайті Соціал-демократичної партії (об‘єднаної), інший – на сайті блоку “Наша Україна”. Почнемо із першого.
Три Герої України, з Леонідом Кравчуком включно, і кілька десятків Героїв Совєтського Союзу і Героїв соціалістичної праці, ясна річ, членів партії, звинувачують у тяжкій зраді Олександра Зінченка, віце-спікера, колишнього члена політбюро СДПУ(О), а наразі голову виборчого штаба Віктора Ющенка. Мовляв, партія дала йому все: і бізнес, і політичну кар‘єру, а невдячний Зінченко так повівся.
Але виникає запитання: а що, була якась партійна рада, котра ухвалила передати московському політтехнологу Марату Гельману фактичні важелі влади в Україні?
Чи, з іншого боку, невже на партійній раді об‘єднаних соціал-демократів вирішено було обдурити пенсіонерів, на три місяці підкинувши їм грошенят під виглядом підвищення пенсій, щоб потім показати велику дулю?
Чи подібні речу ухвалюються за лаштунками партійних рад, усупереч соціал-демократичним ідеям?
А якщо політика чолівки СДПУ(О) суперечить цим ідеям, то чи була насправді якась зрада з боку Олександра Зінченка, котрий вважає, що реалізація ідеалів соціальної справедливості в Україні якраз і можливе з приходом до влади команди Віктора Ющенка?
Звучить фрагмент з увертюри “Тарас Бульба”
Сергій Грабовський
Другий випадок – справа складніша. Тут немає гнівних філіппік номенклатурних героїв, знайомих багатьом слухачам ще з виступів “представників” совєтських трудящих проти Сахарова, Солженіцина і Стуса.
Тут двоє друзів – Володимир Філенко і Тарас Стецьків – пишуть третьому, Тарасові Чорноволові. Йдеться про те, що Тарас, син загиблого за загадкових обставин, а власне, вбитого режимом В‘ячеслава Чорновола, зайняв поруч з цими двома політиками місце також загиблого і також за загадкових обставин Олександра Ємця.
Троє політиків по-дружньому радилися, приймали спільні рішення, висували пропозиції, і ще півроку тому були єдині щодо того, що вибір між Ющенком та Януковичем – це вибір між Україною та Уркаїною. Відтак перехід Тараса Чорновола до числа наближених осіб прем‘єра Януковича Філенко і Стецьків вважають зрадою їхній дружбі і зрадою справі та пам‘яті В‘ячеслава Чорновола.
Звучить фрагмент з увертюри “Тарас Бульба”
Андрій Охрімович
Говоримо “мусульманський екстремізм” і вже гороїжаться бороди боївкарів, а полум’яні очі шахідок світять у проріз “пасамонтани”. Все воно так і є. Але, зізнаймося, що все це дуже далеко від нас, десь в екзотичних і спекотних краях, під фініковими пальмами і пірамідами на горизонті. Спекотний Схід, так би мовити.
Україна, як стверджують деякі політологи, належить таки до Європи. До Східної, але все ж до Європи. Поза тим, проблема таки існує.
Далі Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.
Павло Вольвач
Справді, Україну якось важко поєднати з інтер’єром ісламського світу. А, поза тим, мінарети протинають тутешнє небо, муедзин закликає до намазу та й взагалі, лише у Криму компактно мешкають понад двісті тисяч осіб, котрі визнають своєю релігією іслам. Мова за кримських татар.
Зрозуміло, що не існує релігій кращих або гірших, немає віри, в якій основою і підґрунтям була б агресія і ненависть до іншовірців. Тож іслам тут не виняток. А кримські татари, так і взагалі, мають репутацію миролюбного і невойовничого етносу.
Поза тим, в середовищі кримських татар відбуваються тривожні процеси, на які центральні українські засоби масової інформації чомусь не звернули належної уваги.
Принаймні, про це стверджують “Столічниє новості”, чию статтю подає “Форум”.
Так ось, як запевняє газета, в Криму “підіймають голову радикальні ісламістські секти, багато з яких заборонені навіть в ісламських державах”.
Виявляється, серед мусульман Криму намітився розкол: 36 громад, послідовників радикальних напрямків ісламу, відмовляються підчинятися муфтіяту і хочуть створити власне, альтернативне управління.
Серед шаблезубих сектантів, за твердженням “Форуму”, є не лише ваххабіти, а навіть прихильники “Хізбут-Тахрір”, організації, забороненої практично в усіх ісламських державах.
Поки що, на думку муфтія Криму Еміралі Аблаєва, радикали серйозної шкоди не завдають, але вони активізують свою діяльність і провокаційними діями можуть навіть призвести до зриву виборів.
Вже зараз на півострові становище досить напружене, а протягом року трапилося кілька серйозних інцидентів. До того ж, як серед ваххабітів, так і серед прихильників “Хізбут-Тахрір” переважає молодь. Так що виходить такий ось “культур-мультур”, досить серйозний. Принаймні, про це стверджує “Столічка”.
Від себе додам: місяць тому довелося бути в Криму, в Коктебелі. Якогось кримськотатарського чи мусульманського екстремізму не відчув. Кримські татари “пікетували” всіх приїжджих хіба що чебуреками та пахлавою, а в татарських чайханах паморочила голову снодійна східна музика, але аж ніяк не войовничі гасла. Так би тому й бути – додамо насамкінець.
Андрій Охрімович
Славнозвісна українська багатовекторність далася взнаки і на Львівському форумі видавців.
В рамках форуму було проведено фестиваль російської книги та численні акції, презентації, зустрічі, присвячені польській книжці, літературі, письменникам. Втім, здається, це якраз той випадок, коли на справу варто подивитися з різних точок.
На думку багатьох і фахівців, і пересічних читачів саме ці приклади живої взаємодії та діалогу літератур були серед найцікавіших подій форуму. Наразі про Польську складову.
Інна Набока
Рік Польщі в Україні (www.polska2004.org.ua) одержав своє гідне втілення у Польській програмі на Форумі видавців у Львові.
Загальну увагу привернув колективний стенд польських видавництв. Крім різноманітних сучасних видань, тут була представлена унікальна колекція творів Бруно Шульца. Це книжки, видані різними мовами у всьому світі від шістдесятих років ХХ століття до наших днів. Дуже цікавою була й дискусія „Бруно Шульц і Україна”.
На Форум приїхали знані, і не лише в Польщі, письменники Ольга Токарчук, Анджей Стасюк, Богдан Задура, Павел Смоленський, Даніель Одія, Кшиштоф Варга, Томаш Пйонтек, Едвін Бендик.
Під час численних презентацій і зустрічей з читачами своїх колег представляли відомі українські автори Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Ірена Карпа.
Особливою подією став польсько-український поетичний фестиваль „Скрипти”, що зібрав поетів та їх шанувальників з обох країн.
У перший день фестивалю поляки читали переклади сучасних українських поетів, зроблені відомим польським поетом Богданом Задурою і нещодавно видані у Польщі. Наступного дня вже українці читали свої переклади польських поетів. А на закінчення – „Ніч поезії та музики non stop”.
Варто зазначити, що організатором польського стенду та більшості акцій польської програми на Форумі видавців виступив Інститут книги в Кракові. Головне завдання цієї незвичайної установи –популяризація книг та читання в країні, а також промоція польської літератури в світі.
На сайті Інституту (www.polska2000.pl) можна познайомитися з польською літературою, авторами і видавництвами, польськими і світовими книжковими новинами, і, звичайно ж, докладніше дізнатися про діяльність Інституту. Одним з важливих її напрямків є Перекладацька програма, що спрямована на підтримку видання польської літератури в перекладах іншими мовами.
Гадаю, не завадило б і нам мати подібну шляхетну інституцію.
До речі, інформацію про польську участь у Львівському Форумі також можна знайти на сайті Інституту. Зокрема, там зі задоволенням відзначається, що дві книжки польських авторів в українських перекладах - серед переможців конкурсу „Книжка Форуму 2004”.
Це „На землях Бергамотах” Яна Бжехви (видавництво Старого Лева, Львів) і „Гра на багатьох барабанчиках” Ольги Токарчук, видана саме за підтримки Прогами перекладів Інституту книги.
На жаль, ми ганебно мало знаємо сучасну польську літературу. Втім, Рік Польщі в Україні та Інститут книги, а разом з ними Форум видавців надають нам чудову нагоду познайомитися з нею ближче. Читаймо!
Андрій Охрімович
І на завершення ще один пасаж від Василя Симоненка:
“Першим був не Господь і не геній, першим був простий чоловік. Він ходив по землі зеленій і, між іншим, хлібину спік. І не зміг заробить монумента цей наївний франк, чи дуліб, бо не зміг він знайти момента, щоб узяти патент на хліб. Постаріла вже мудрість божа, розтрощив її грізний час. Хлібом геній живився кожен, щоби розум його не погас. Та нехай над землею година чи негода лютує і рве – вічна мудрість простої людини в паляниці звичайній живе”.
На цьому все. В київській студії радіо “Свобода” разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 4 жовтня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет-майдан”. перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Теле-виступ Гаранта стосовно того, що з наближенням 31-го жовтня заяви деяких кандидатів на посаду президента дивують Інтернет-спільноту надихнув на адекватні рухи.
На форумах “Українського порталу” відвідувач за підписом Виборець запитує: “За кого і за що голосувати? Передвиборча кампанія вирізняється брудом. Кандидати не ангели. А у штабах сидять дятли з відмороженими мізками.
Вчора розкидали у поштові скриньки бюлетень за одного кандидата. На останній сторінці лист підтримки від завполіклінікою, яка вже багато років живе хабарами. Вона закликає не слухати Захід і не робити економіку прозорою, тому що тоді “помре медицина”.
Це цинізм чи ідіотизм? Добре, хоч не дякує владі за надану можливість брати хабарі…”
Картину доповнює постійна присутність російських політ технологів. До їхніх рейтингів та досліджень вже починають ставитись, як до блатного радіо у маршрутках.
На іншому форумі один кадр визначав правдивий рейтинг кандидатів і дійшов висновку, що 56% його підсвідомості за одного кандидата, чотирнадцять за іншого, а по п’ятнадцять за двох інших».
На цьому тлі передвиборчі обіцянки іноді сприймаються, як неконтрольована підсвідомість, а кремлівський вектор, як прояв Едипового комплексу стукачеської комсомольсько-гебістської свідомості.
Термінологія гідна “Палати № 6”. Далі Віктор Недоступ. Віктор Недоступ
Форумчани “Української правди” відстежуючи вихиляння векторів деяких провладних кандидатів, а також їхнє ставлення до держаної мови в цьому контексті, відзначають тенденцію. “Маразм набирає обертів, - пише такий собі Об сервер, – причому не лише в Україні а й у Росії”.
Голова думського комітету зі справ СНД запевнив, що прийняття двомовних пропозицій деяких кандидатів дозволить вийти на новий рівень особливого та стратегічного партнерства.
“Це що за маразм безпомічний? – дивується Об сервер. – Тоді виходить, що прийняття англійської мови за другу державну виведе Україну на особливий рівень партнерства зі США та Британією, А якщо в’єтнамської, то із В’єтнамом?”
Відвідувачам форуму видання “Фор-Ю-Ей” труть іншу тему: “Чому Путін підтримує Януковича?”
Такий собі Шелест поправляє: “Вірніше було б поставити питання так: за що Путін підтримує Януковича? Можливо, в нього є компромат на прем’єра, через який легше буде керувати Україною?”
Така собі Гостя вважає, що Путін не особливо зацікавлений у кандидаті Януковичі, “просто в нього немає вибору, хоч би хто, аби не Ющ”.
Відвідувач за підписом Гриб дещо здивований: “Якщо я не помиляюсь, за прем’єрства Ющенка товарообіг саме з Росією був на першому місці, а зараз на якомусь іншому. Можливо тому, що зараз цей товарообіг дерибаниться, а за Ющенка-прем’єра був прозорим”.
На форумах видання “Провокація” обговорюють статтю такого собі Мілітарьова, віце-президента російського Інституту національної стратегії, про те, що “у штабі Януковича великі проблеми”.
“Кампанія Януковича перебуває у глибокій системній кризі, - пише Мілітарьов, – його шанси на перемогу практично дорівнюють нулю”.
На форумах видання “Фром-Ю-Ей” обговорюють іншу статтю того ж таки віцепрезидента російського інституту національної стратегії громадянина Мілітарьова у виданні “Аз-ньюс”. “Кампанія Ющенка перебуває у глибокій системній кризі. Його (тепер Ющенка) шанси дорівнюють нулю”.
“Тю!” – здивувався користувач “Живого журналу” Адольфич.
“Молодець дядько! - відзначають друзі Адольфича. – Навіть тексту не переробляв, поміняв плюси на мінуси і – готово!”
Однак Адольфич не заспокоївся і вчинив з громадянином віцепрезидентом Мілітарьовим туманну та брутальну дискусію, вінцем якої стала політична фантазія Мілітарьова.
“Нічого. Скоро запровадимо в Україні та Росії інформаційні війська. Отримаємо по полковнику. І будемо одне одного то мочити, то спільні навчання проводити”.
“Вже є такі війська, - відповів Адольфич, - а мені - хоча б майора дали”.
Андрій Охрімович
Тема політичної зради одна із провідних в українській історії і, відповідно, культурі, а віднедавна і в Інтернеті. Мабуть, не випадково – надто велику морквину завжди вішали перед носами у козаків, щоби залучити їх до лав козачків.
Про найновітніші сюжети на тему зради матеріал мого колеги Сергія Грабовського. Текст там поєднано з фрагментами увертюри до опери “Тарас Бульба”.
Сергій Грабовський
Дуже цікава етимологія українського поняття “зрада”. Один із можливих варіантів його походження, принаймні, у політичному сенсі, - це порушення рішення ради, отже, з-рада. І справді, як на історію подивишся, бачиш: скільки персонажів є зрадниками саме в такому сенсі слова. Або видаються ними в очах їхніх однопартійців.
Звучить фрагмент з увертюри “Тарас Бульба”
Сергій Грабовський
Отож в Інтернеті за останній тиждень з‘явилися два листа зі звинуваченням відомих політиків у зраді. Один – на сайті Соціал-демократичної партії (об‘єднаної), інший – на сайті блоку “Наша Україна”. Почнемо із першого.
Три Герої України, з Леонідом Кравчуком включно, і кілька десятків Героїв Совєтського Союзу і Героїв соціалістичної праці, ясна річ, членів партії, звинувачують у тяжкій зраді Олександра Зінченка, віце-спікера, колишнього члена політбюро СДПУ(О), а наразі голову виборчого штаба Віктора Ющенка. Мовляв, партія дала йому все: і бізнес, і політичну кар‘єру, а невдячний Зінченко так повівся.
Але виникає запитання: а що, була якась партійна рада, котра ухвалила передати московському політтехнологу Марату Гельману фактичні важелі влади в Україні?
Чи, з іншого боку, невже на партійній раді об‘єднаних соціал-демократів вирішено було обдурити пенсіонерів, на три місяці підкинувши їм грошенят під виглядом підвищення пенсій, щоб потім показати велику дулю?
Чи подібні речу ухвалюються за лаштунками партійних рад, усупереч соціал-демократичним ідеям?
А якщо політика чолівки СДПУ(О) суперечить цим ідеям, то чи була насправді якась зрада з боку Олександра Зінченка, котрий вважає, що реалізація ідеалів соціальної справедливості в Україні якраз і можливе з приходом до влади команди Віктора Ющенка?
Звучить фрагмент з увертюри “Тарас Бульба”
Сергій Грабовський
Другий випадок – справа складніша. Тут немає гнівних філіппік номенклатурних героїв, знайомих багатьом слухачам ще з виступів “представників” совєтських трудящих проти Сахарова, Солженіцина і Стуса.
Тут двоє друзів – Володимир Філенко і Тарас Стецьків – пишуть третьому, Тарасові Чорноволові. Йдеться про те, що Тарас, син загиблого за загадкових обставин, а власне, вбитого режимом В‘ячеслава Чорновола, зайняв поруч з цими двома політиками місце також загиблого і також за загадкових обставин Олександра Ємця.
Троє політиків по-дружньому радилися, приймали спільні рішення, висували пропозиції, і ще півроку тому були єдині щодо того, що вибір між Ющенком та Януковичем – це вибір між Україною та Уркаїною. Відтак перехід Тараса Чорновола до числа наближених осіб прем‘єра Януковича Філенко і Стецьків вважають зрадою їхній дружбі і зрадою справі та пам‘яті В‘ячеслава Чорновола.
Звучить фрагмент з увертюри “Тарас Бульба”
Андрій Охрімович
Говоримо “мусульманський екстремізм” і вже гороїжаться бороди боївкарів, а полум’яні очі шахідок світять у проріз “пасамонтани”. Все воно так і є. Але, зізнаймося, що все це дуже далеко від нас, десь в екзотичних і спекотних краях, під фініковими пальмами і пірамідами на горизонті. Спекотний Схід, так би мовити.
Україна, як стверджують деякі політологи, належить таки до Європи. До Східної, але все ж до Європи. Поза тим, проблема таки існує.
Далі Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.
Павло Вольвач
Справді, Україну якось важко поєднати з інтер’єром ісламського світу. А, поза тим, мінарети протинають тутешнє небо, муедзин закликає до намазу та й взагалі, лише у Криму компактно мешкають понад двісті тисяч осіб, котрі визнають своєю релігією іслам. Мова за кримських татар.
Зрозуміло, що не існує релігій кращих або гірших, немає віри, в якій основою і підґрунтям була б агресія і ненависть до іншовірців. Тож іслам тут не виняток. А кримські татари, так і взагалі, мають репутацію миролюбного і невойовничого етносу.
Поза тим, в середовищі кримських татар відбуваються тривожні процеси, на які центральні українські засоби масової інформації чомусь не звернули належної уваги.
Принаймні, про це стверджують “Столічниє новості”, чию статтю подає “Форум”.
Так ось, як запевняє газета, в Криму “підіймають голову радикальні ісламістські секти, багато з яких заборонені навіть в ісламських державах”.
Виявляється, серед мусульман Криму намітився розкол: 36 громад, послідовників радикальних напрямків ісламу, відмовляються підчинятися муфтіяту і хочуть створити власне, альтернативне управління.
Серед шаблезубих сектантів, за твердженням “Форуму”, є не лише ваххабіти, а навіть прихильники “Хізбут-Тахрір”, організації, забороненої практично в усіх ісламських державах.
Поки що, на думку муфтія Криму Еміралі Аблаєва, радикали серйозної шкоди не завдають, але вони активізують свою діяльність і провокаційними діями можуть навіть призвести до зриву виборів.
Вже зараз на півострові становище досить напружене, а протягом року трапилося кілька серйозних інцидентів. До того ж, як серед ваххабітів, так і серед прихильників “Хізбут-Тахрір” переважає молодь. Так що виходить такий ось “культур-мультур”, досить серйозний. Принаймні, про це стверджує “Столічка”.
Від себе додам: місяць тому довелося бути в Криму, в Коктебелі. Якогось кримськотатарського чи мусульманського екстремізму не відчув. Кримські татари “пікетували” всіх приїжджих хіба що чебуреками та пахлавою, а в татарських чайханах паморочила голову снодійна східна музика, але аж ніяк не войовничі гасла. Так би тому й бути – додамо насамкінець.
Андрій Охрімович
Славнозвісна українська багатовекторність далася взнаки і на Львівському форумі видавців.
В рамках форуму було проведено фестиваль російської книги та численні акції, презентації, зустрічі, присвячені польській книжці, літературі, письменникам. Втім, здається, це якраз той випадок, коли на справу варто подивитися з різних точок.
На думку багатьох і фахівців, і пересічних читачів саме ці приклади живої взаємодії та діалогу літератур були серед найцікавіших подій форуму. Наразі про Польську складову.
Інна Набока
Рік Польщі в Україні (www.polska2004.org.ua) одержав своє гідне втілення у Польській програмі на Форумі видавців у Львові.
Загальну увагу привернув колективний стенд польських видавництв. Крім різноманітних сучасних видань, тут була представлена унікальна колекція творів Бруно Шульца. Це книжки, видані різними мовами у всьому світі від шістдесятих років ХХ століття до наших днів. Дуже цікавою була й дискусія „Бруно Шульц і Україна”.
На Форум приїхали знані, і не лише в Польщі, письменники Ольга Токарчук, Анджей Стасюк, Богдан Задура, Павел Смоленський, Даніель Одія, Кшиштоф Варга, Томаш Пйонтек, Едвін Бендик.
Під час численних презентацій і зустрічей з читачами своїх колег представляли відомі українські автори Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Ірена Карпа.
Особливою подією став польсько-український поетичний фестиваль „Скрипти”, що зібрав поетів та їх шанувальників з обох країн.
У перший день фестивалю поляки читали переклади сучасних українських поетів, зроблені відомим польським поетом Богданом Задурою і нещодавно видані у Польщі. Наступного дня вже українці читали свої переклади польських поетів. А на закінчення – „Ніч поезії та музики non stop”.
Варто зазначити, що організатором польського стенду та більшості акцій польської програми на Форумі видавців виступив Інститут книги в Кракові. Головне завдання цієї незвичайної установи –популяризація книг та читання в країні, а також промоція польської літератури в світі.
На сайті Інституту (www.polska2000.pl) можна познайомитися з польською літературою, авторами і видавництвами, польськими і світовими книжковими новинами, і, звичайно ж, докладніше дізнатися про діяльність Інституту. Одним з важливих її напрямків є Перекладацька програма, що спрямована на підтримку видання польської літератури в перекладах іншими мовами.
Гадаю, не завадило б і нам мати подібну шляхетну інституцію.
До речі, інформацію про польську участь у Львівському Форумі також можна знайти на сайті Інституту. Зокрема, там зі задоволенням відзначається, що дві книжки польських авторів в українських перекладах - серед переможців конкурсу „Книжка Форуму 2004”.
Це „На землях Бергамотах” Яна Бжехви (видавництво Старого Лева, Львів) і „Гра на багатьох барабанчиках” Ольги Токарчук, видана саме за підтримки Прогами перекладів Інституту книги.
На жаль, ми ганебно мало знаємо сучасну польську літературу. Втім, Рік Польщі в Україні та Інститут книги, а разом з ними Форум видавців надають нам чудову нагоду познайомитися з нею ближче. Читаймо!
Андрій Охрімович
І на завершення ще один пасаж від Василя Симоненка:
“Першим був не Господь і не геній, першим був простий чоловік. Він ходив по землі зеленій і, між іншим, хлібину спік. І не зміг заробить монумента цей наївний франк, чи дуліб, бо не зміг він знайти момента, щоб узяти патент на хліб. Постаріла вже мудрість божа, розтрощив її грізний час. Хлібом геній живився кожен, щоби розум його не погас. Та нехай над землею година чи негода лютує і рве – вічна мудрість простої людини в паляниці звичайній живе”.
На цьому все. В київській студії радіо “Свобода” разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
