Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 06:47

Найпівнічніша українська діаспора: забута в Росії, невідома в Україні.


Марія Щур

Прага, 7 жовтня – Про, ймовірно, найпівнічнішу українську діаспору розповідає в останньому числі британський часопис «Економіст». Близько тисячі українців, закинутих серед білих ведмедів далеко за північне коло волею радянської системи, опинилися фактично на норвезькій території. Про них забули в Росії і, можливо, навіть не здогадуються в Україні.

Північне сонце, що не заходить за обрій протягом п’яти місяців, білі ведмеді та північне сяйво – таки принади рекламує для туристів найпівнічніша територія Європи, як гордо себе називає архіпелаг Свальбард, що належить Норвегії і лежить в Арктичному океані між Ґренландією, російською Землею Франца Йосифа та континентальною Норвегією. Столиця архіпелагу містечко Лонґ’їр натомість пропонує туристам все, що потрібно для цивілізованого життя – магазини, ресторани, нічні клуби та інтернет-кафе. Ïхні зусилля недаремні, бо архіпелаг із населенням 3 тисячі осіб відвідує за рік близько 40 тисяч любителів північної екзотики.

За Версальською угодою 1919 року територію Свальбарда було передано під юрисдикцію Норвегії, але з умовою, що інші країни також матимуть змогу заснувати тут свої поселення. От і заснували – хто як зміг. Поруч з норвезькою оазою на острові Шпіцберґен лежить шахтарське містечко Баренцбург, в якому живе близько тисячі вихідців з України. Вони потрапили сюди за радянських часів, коли СРСР вів тут видобуток вугілля і не стільки заради економічної вигоди, скільки через стратегічне розташування островів між Сходом і Заходом.

За радянських часів для підбадьорювання шахтарів у центрі міста поставили величезний бюст Леніна, котрий там стоїть і понині. Але коли зоря комунізму закотилася, про стратегічне значення Баренцбурга забули, а ,отже, і перестали присилати кошти з Москви. Як пише часопис «Економіст», корів, які давали свіже молоко, вже давно забили. Влітку через неякісну їжу, надіслану з материка, в шахтарському містечку виникли масові харчові отруєння.

А взимку шахтарі на архіпелагу, назва котрого перекладається як «холодний край», не можуть забезпечити навіть опалення будинків. Тож при температурі повітря до мінус 45 градусів за Цельсієм вони закладають вікна пластиковими щитами і гріються в основному зсередини – горілкою. Люди озлоблені, бо дітися їм нікуди. В місцевій норвезькій пресі повідомляють про те, як нещодавно один з поселенців зарізав іншого. Потерпілий був 25- літній українець.

Норвегія, яка серед багатих західних країн дає найбільше у відсотковому відношенні на гуманітарну закордонну допомогу, не цікавиться долею людей, що живуть поруч. В інтерв’ю британському часопису губернатор провінції Одд Ольсен Інґеро говорить, що шахтарі живуть тут за власним вибором. «Це російське місто на норвезькій землі. Вони не є норвезькими громадянами», - говорить він.

Натомість доля закинутих на північ українців розтопила серця звичайних норвежців, які посилають у Баренцбург гуманітарну допомогу. Десятки людей відгукнулися на заклик власника продуктової крамниці на півдні Норвегії і надіслали шахтарям медичні препарати, теплий одяг, їжу та іграшки. Інший організатор гуманітарної допомоги вважає, що країні має бути соромно за те, що така жахлива нужденність може існувати на її території. «В’язні у норвезьких тюрмах живуть як королі у порівнянні з ними», - говорить він.
XS
SM
MD
LG