Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 23:56

“Сюжети”: “Бунт покоління” – нова книга; Візит Пауло Коельо; Погляд на творчість Чеслава Мілоша; Діалог з Євгеном Сверстюком.


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 8 жовтня 2004 року.

Надія Степула

Дорогі слухачі, на хвилях радіо “Свобода” – новий випуск Радіожурналу “Сюжети”. Світ культури і культура світу в мініатюрах, мальованих звуками...

Автор і ведуча – я, Надія Степула, - вітаю Вас.

Спочатку – “Сюжетики”.

“Бунт покоління” – таку назву має нова книга, яка побачила світ у видавництві “Дух і літера”. Містить вона діалоги польських дослідниць Богуміли Бердиховської та Олі Гнатюк з українськими “шістдесятниками” Михайлиною Коцюбинською, Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Михайлом Горинем, а також – із культурологом і письменником Миколою Рябчуком. Послухаймо видавця – Леоніда Фінберга

Леонід Фінберг

Зізнаюся з радістю, що давно товаришує з пані Богумілою, з Олею Гнатюк. Від них почув і отримав вперше в подарунок польською мовою цю книжку. Відразу, звичайно, виникла ідея видати її ж українською.

Пані Роксана Харчук, коли я говорив про цю ідею, то вона вже працювала над перекладом оцієї книжки. Вся трійця, як на мене блискуча. Блискуча Богуміла Бердиховська і Оля Гнатюк, які роблять для популяризації української історії і культури в Польщі не багато більше, ніж всі ті, кого ми тільки знаємо.

Несамовита енергія цих людей та блискучі тексти, завжди висока культура і відповідальність. Не випадково, що вони звернулися до одного з найцікавіших етапів української історії – до вивчення дисидентського руху.

У нас не дуже популярний цей метод, хоча є певний досвід і Львівського католицького університету, і нашого Інституту юдаїки, і Інституту соціології, тому що називається усна історія по запису спогадів.

Саме так побудовані ці великі інтерв’ю. Книжка включає таких 5 етюдів – 5 розмов з Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Михайлом Горинем та Миколою Рябчуком.

Це розмови не тільки про дисидентський період їх життя, а це, згідно з класикою методів розмова від початків: де народилися, які впливи, які вчителі, як формувалися. Мені здається, що як і завжди в таких текстах і розмовах виникають такі фантастичні сюжети, які як правило можливі тільки в діалогах. Тим більше, що це діалоги теж з блискучими інтелектуалами, якими є пані Богуміла і Оля.

Хочу сказати, що переклад блискучий. Мені здається, що всі працювали над цією книжкою з любов’ю. Трохи сумно, що поляки це зробили трохи раніше, ніж ми.

Надія Степула

Одного з найпопулярніших письменників сучасності – Паоло Коельо - називають “Літературним алхіміком”. Серед прихильників його таланту – відомі політики, навіть лідери деяких держав, окремі митці та на загал молодь.

Нещодавно Коельо презентував україномовний переклад своєї книги “Одинадцять хвилин” на книжковому Форумі у Львові. Письменник, відвідавши вперше Україну, спробував, за його словами, зазирнути у її душу.

Пауло Коельо (переклад)

Я ніколи не був в Україні, але чув про неї, і вона завжди була у моєму серці. Адже ми обоє – і Україна, і я – народились у день 24-го серпня. У цьому є якась містика. Шкодую, що складнощі перекладу з української на португальську мову і навпаки не дали мені змоги ознайомитися з культурою України, але відтепер ця тема відкрита для мене. Так само, як відкрита моя творчість українським читачам – завдяки перекладу мого роману “Одинадцять хвилин на українську мову. А я за підсумками мандрів Україною погодився написати п’ять статей у різні мас-медіа. Я відчуваю українських людей – я таким чином зазираю у душу України.

Надія Степула

Іноді письменники стають уособленням епох. – Таким був Чеслав Мілош – лавреат Нобелівської премії, професор славістики, польський поет. І, за словами Йосифа Бродського, - “можливо, найбільший поет нашого часу”...

Чеслав Мілош попрощався зі світом людей наприкінці цьогорічного літа. Тепер, очевидно, настане час для осмислення його творчої присутності – прожив поет 93 роки, першу книгу видав двадцяти дворічним. Працював ще дев’яностолітнім, творча спадщина його відкриє ще, напевно, багато таємниць.

Українською мовою Чеслав Мілош публікувався у журналі “Сучасність” – ще в минулому столітті, ще тоді, коли й журнал цей видавався за кордоном.

Свій погляд на постать письменника висловлює заступник головного редактора нинішньої “Сучасності” – кандидат філософських наук Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Чеслав Мілош належить до тих, хто є уособленням ХХ століття на теренах Центрально-Східної Європи, яку зараз прийнято звати “новою”. Насправді відмінність “нової” і “старої” Європи – не у часових межах приналежності до певних настанов і норм цивілізації, а у принципово відмінному досвідові останніх століть.

Для “старої” Європи – це досвід побудови демократичних національних держав і творення культури, вільної від зовнішніх обмежень; і тільки поодинокі вкраплення тоталітарних ідеологій та практик, які не тривали більше, ніж пару десятиліть, пронизують соціокультурну тканину цієї частини континенту.

Натомість “нова Європа” ХІХ століття провела у напів- чи повністю колоніальному стані, у першій половині ХХ століття її життям керували чужі і свої диктатори, а потім настала доба осяяного сонцем Кремля червонопрапорного тоталітаризму і боротьби проти нього. Отож не випадково якось Чеслав Мілош сказав, що різниця між західно- і східноєвропейським інтелектуалом полягає в тому, що перший не отримав добре по дупі.

Сам Мілош надзвичайно напружено відчував не тільки власні, а й чужі суспільні лиха; його енциклопедичні знання і багатогранна літературна та філософська творчість стали спершу польської, а потім усієї східноєвропейської культури.

Інший визначний польський письменник ХХ століття Вітольд Ґомбрович писав про нього: “Мілош – це сила першорядна. Це письменник із чітко окресленим завданням, покликаний пришвидшити наш темп, щоб ми встигали за епохою, і наділений прекрасним талантом, чудово пристосований до виконання свого призначення. У ньому є щось на вагу золота, що я назвав би “волею дійсності”; одночасно йому притаманне відчуття больових точок нашої кризи. Він належить до тих небагатьох, чиї слова мають значення”.

Чеслав Мілош змушений був пройти через політичну еміграцію – але йому випало щастя повернутися до вільної Польщі. У 1953 році він писав про проблеми еміграційної літератури й філософії: “Ми опинилися між бажанням промовляти до людей у Польщі, тобто творенням якоїсь постмарксистської формації (яка має перетравити й поглинути марксизм) і бажанням мати абсолютно власну, самостійну думку (яка не рахується із тамтешньою температурою).”

Йому, видається, вдалося розв‘язати цю “квадратуру кола” – він писав вільно, а водночас і творив постмарксистську культуру. Як я уже сказав, не тільки польську – вплив Чеслава Мілоша на модерну українську культуру беззаперечний.

У совєтську добу тексти Мілоша друкувалися у тоді ще закордонній “Сучасності”, а в останні роки переклади його книг з‘явилися в Україні. Звісна річ, не тими накладами, як мало б бути, якби Україна, як і Мілошева Польща, почувалася повноправною складовою “нової” старої Європи.

Надія Степула

Чеслав Мілош за освітою був, як відомо, не філософом, а юристом. Та більшість написаного ним є, за його ж власним висловом, “медитаціями над плином ріки”.

Про цей вимір творчості письменника – в сюжеті від філософа Віталія Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Філософський розмисел Чеслава Мілоша обертається навколо окремої людини, яка для нього є осердям Всесвіту. Суть кожної особистості для поета – в її намаганнях відбутися, виявити свою унікальність, проте таке природне прагнення приречене наштовхуватися на зовнішні обмеження. На відміну від багатьох філософів, Мілош відмовляється бачити в індивідуальному бутті людини одну тільки недоречну подряпину на досконалій поверхні вічного Єдиного. Власне, тому він відкидав претензії комуністичних ідеологів на формування так званої “нової людини”, яка насправді мала би стати простою статистичною одиницею колективу з поневоленим розумом. Натомість Мілоша цікавить слово з вуст бодай і минущої, однак неповторної особистості, її своєрідний світ із небом і землею, створеними Богом спеціально для неї. Приватним світом самого Мілоша є Вільно, Польща і загалом той специфічний простір між Мюнхеном і Ялтою, який він одним із перших назвав “Центральною Європою”. Цей обшир вирізняється, зокрема, поєднанням віри в могутність вільного людського розуму із скепсисом щодо його обмежених можливостей. “Я не піддаю сумніву, – пише Мілош, – що мій розум увібрав усеможливі інґредієнти сумніву в тій європейській цивілізації, в якій ріс”. У цій цивілізації суспільний проґрес спирається насамперед на силу розуму та часто має ірраціональні наслідки, а між людськими тілом і духом існує постійна неузгодженість. Чи не в цьому полягають підстави для періодичних розмов європейців про занепад Європи і про агонію Заходу?

Попри це, Мілошева “метафізична Європа” не перестає дивувати поета своєю здатністю долати кризи і узгоджувати віру в суверенний розум із надією на людину та її свободу. Коріння цієї спроможності Чеслав Мілош відшукує в історичному досвіді людини, в її дитячому бажанні роздивитися підкладку світу, дослуховуючись до слова, що (цитата) “біжить, і кричить, і лементує, і протестує”. Надія Степула

Відомий письменник, “шістдесятник” Євген Сверстюк у розмові з Віталієм Пономарьовим розповів про своє знайомство із Чеславом Мілошем, про ставлення Мілоша до людини і про багато іншого – а про що саме, - послухаймо.

Євген Сверстюк

Це дуже цікава постать письменника, який був свідком усіх катастроф ХХ століття, який давно попрощався зі світом і давно підсумував своє життя і свої роздуми, болі у спокійних віршах, якого ми, нажаль, мало маємо в українських перекладах.

Але вже зараз маємо доступ до його творів польською мовою. Цього не було раніше. Я думаю, що оці рани, яких він зазнав, ця міцність отрути, якою напували під назвою марксистсько-ленінської віри давало йому ілюзію тривалості.

Мені здається, що взагалі в цього письменника є ілюзія тривалості. У нього дуже часто повторюється образ. Все знищено, не залишилося тих домів, тих людей, яких він пам’ятає з дитинства на березі Німана, а залишилися незайманими тільки дитячі враження.

Віталій Пономарьов

Він каже, що все що не омовлене, не висловлене, не записане приречене на небуття.

Євген Сверстюк

Це є велика істина життя. Але він як поет вічно має проблему з тим, як жорстокої і холодної природи зупинити в слові. В нього є дуже багато від Гете, від його об’єктивності і від роздумів Гете про природу.

Але я розкажу Вам про першу зустріч з Чеславом Мілошом. Друга зустріч була в Кракові, коли під час якоїсь конференції мене поляки познайомили з присутніми на цій конференції Чеславом Мілошом.

Мені дуже було приємно, бо перша моя зустріч була в Сибіру 1981 чи 1982 році. Я отримував дуже багато листів і книжок з Заходу. Раптом приходить товста бандероль з Німеччини від мого приятеля доктора Кваста, з яким я листувався німецькою з трьома томами чеською мовами Чеслава Мілоша.

Мене приголомшило, коли я прочитав в одному із томів “Поневолений розум, знівельований умисел” і зразу зрозумів, що це книжка ідеологічна, що це книжка антисовєцька. Я не маю права зберігати антисовєцької літератури, тому що в мене обшуки систематичні, щотижневі, нелегальні, звичайно.

Я йду на роботу, а вони до мене теж на роботу в мою квартиру і все перевіряють букви. Справа в тому, що вони мали перекладачів з німецької і мали з англійської, а вже, що робити з польською, то вони не були готові. Таким чином вони махнули на це рукою, як на якусь незрозумілу мову.

За зеківською звичкою я на всякий випадок обдер обкладинку. Я зараз приніс цю книжку.

Віталій Пономарьов

Так, без обкладинки.

Євген Сверстюк

Щоб не було ясно, що це в Парижі видано, щоб думали, що це в Варшаві.

Він думав про страждання людини в ХХ віці, про зло, яке стало таким голосним і сміливим у ХХ віці, тому він залишається дуже актуальним і зараз.

Чеслав Мілош, “Так мало я сказав”.

Так мало я сказав. Короткі дні. Короткі дні І ночі І літа. Так мало я сказав. Не встиг. Втомилось серце Від захоплень, І відчаю, Погорди І надій. Левіафана паща Мене ковтала. На берегах безлюдних островів Лежав я, голий, І тягнув мене на дно Той білий кит, що світ тримає. І я тепер не знаю, Що ж правдою було.


Надія Степула

Мало чи багато – покаже, напевно час і та історія людського життя, яка триває, а в ній триває і те, що пов”язане з іменем Чеслава Мілоша. Головне, що казати правду Чеслав Мілош не боявся, а “не боятися правди – то головний закон історії”. – Так мовив іще Ціцерон.

Шановні слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав.

З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.

Дякуємо вам за увагу!

Не бійтеся правди.

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG