Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 10:25

“Сюжети”: У столиці України було презентовано виставку творів Карела Крамуле; Вихід друком книжки про УПА в Росії; інтерв’ю з Юрієм Покальчуком.


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 15 жовтня 2004 року.

Надія Степула

“З усіх людей найбільше я щасливий, будую білий калиновий міст. Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий Великої моєї філософії Такий безглуздий зміст.

Не заплачу стражданню й горю мита, Люблю риск, небезпеку й сум’яття. Я є рушниця, радістю набита, Якою вистрілю на честь життя”.


“Щастя”. Богдан-Ігор Антонич – непроминальний поет минулої епохи.

Фрагмент його поезії розпочинає новий випуск радіожурналу “Сюжети”.

Вітаю вас, дорогі слухачі! З вами – автор і ведуча – Надія Степула.

Цього жовтня минуло 95 літ від дня народження Антонича. І майже сімдесят літ уже, як поета немає в цьому “кращому зі світів”. Залишається нерозгадана таємниця його поезії. Такої світлої і такої печальної, як той далекий жовтневий день, у який Богдан-Ігор Антонич вперше подав голос – немовлям.

Творчість Антонича - мов незвідана планета. Кожен, хто ступить у царину його поетичних несподіванок, відшукає там своє “Зелене Євангеліє”, свою молитву, свій відірваний від гілки осінній листок, свою стежку в камінних нетрях нічного міста .

Звучить фрагмент пісні Г.М’ясоєдова “Назавжди” на слова Богдана-Ігоря Антонича.

Мов світло згаслої зорі, світло поетового імені, його немеркнучої душі долинає до нас, залишаючись у часі – сучасним.

“Сюжетики”.

У столиці України було презентовано виставку творів Карела Крамуле – “хресного батька” європейської міської графіки. Про творчість майстра говорить вдова художника – пані Ярослава Крамуле.

Ярослава Крамуле (переклад)

Ми зробили спеціальну вибірку з робіт мого чоловіка і показали малюнки і літографії з празькими мотивами. Відразу зізнаюся, що Прагу, як адміністративний і чиновницький центр Чехії мій чоловік не полюбляв, натомість малював Прагу столицю чеської культури, центр духовного і мистецького життя Чехії.

Тому на малюнках Карла Крамоле ви бачите готичні собори і маленькі будиночки Златої вулички, вишуканий президентський палац і квартали Малистрани доби Ренесансу.

Мій чоловік малював історію міста, що застигла в архітектурі у скульптурах Лоретті і Карловому мості. Він обожнював квартали Малистрани ще й тому, що там знаходилася його майстерня і там донині мешкає наша родина.

Ми понад 20 років прожили на Малистрани, блукали вузенькими вуличками цього району, спостерігали за історією і верталися потім за історією у чарівний будиночок по Рудовій вулиці 14.

Надія Степула

Інститут Східно-Європейського розвитку з цього року здійснив новий проект – місячник “Східно-Європейський монітор”. Про це говорить директор Інституту пані Мрідула Гош.

Мрідула Гош

Є журнали, є ЗМІ, які виконують певну роль. Традиційно це власники журналу, інтереси власників, захист і т.д. Державні і недержавні ЗМІ: якщо приватні, то там відразу враховуються інтереси самого власника.

У нас немає таких інтересів, бо ми неприбуткова організація – Східно-Європейський інститут розвитку, який заснував цей журнал. Під егідою журналу ми хочемо підняти для молоді актуальніші питання про що не говорять інші ЗМІ в Україні. Ми подаємо журнал в обласні центри, в райони. Ми даємо журнал тим, хто не має грошей, щоб їх читати.

Звучить фрагмент із пісні “Десь там далеко, на Волині”

Надія Степула

“Вихід друком у сучасній Російській Федерації об’єктивно-наукової розвідки про українських повстанців часів Другої світової війни – річ, яка видається” Сергієві Грабовському “настільки неймовірною, як і вранішній схід сонця на західній стороні неба”.

Кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський продовжує.

Сергій Грабовський

Поява у серії “Секретні матеріали”, яка виходить друком у видавничому домі “Нева”, книги петербурзького дослідника Олександра Гогуна “Між Гітлером і Сталіним. Українські повстанці” має присмак сенсації.

Адже йдеться про фахову історичну працю, яка базується на чималому документальному матеріалові, в тому числі і авторових записах розмов із визначними діячами українського визвольного руху – Василем Куком та Євгеном Стаховим.

У передмові Олександр Гогун одразу окреслює свою позицію: “Книга ця про те, як люди зі зброєю в руках боролися за свою національну свободу і незалежність”. Починає свою розповідь автор з часів створення Української військової організації та Організації українських націоналістів, відстежує етапи розвитку ОУН, її спроби співпраці з Литвою та Німеччиною, нарешті, повоєнну долю ОУН.

Другий і третій розділи книги присвячені українському повстанському рухові у часи Другої світової війни і після неї. Олександр Гогун не малює діяльність УПА рожевою фарбою: він чимало пише про українсько-польську різанину на Волині, про нещадність повстанців до совєтських сексотів, про жорстку реальність партизанської війни.

До речі: у книзі змальований дуже непривабливий портрет “червоних” партизанів, котрі намагалися діяти на Волині, деконструйовані міфологічні побудови про “народних месників”, котрі виявилися швидше борцями з українським народом, аніж його захисниками.

Водночас у книзі чітко відстежені закоріненість УПА у західноукраїнську реальність, її прагнення протистояти одразу обом тоталітаризмам – совєтському і нацистському, висока ідейність українських націоналістів.

Олександр Гогун зазначає, що, на відміну від комуністичної організаційної мережі на Західній Україні, побудованій передусім на засиллі “компетентних органів”, “ОУН комплектувалася на добровільних засадах, тому її функціонери працювали не за страх, а за совість”.

Книга “Між Гітлером і Сталіним. Українські повстанці”, звісно, не ідеал. Там є неточності, є огріхи і надто дискусійні потрактування. Але головне – ця книга є чесним дослідженням і змальовує український повстанський рух як широкий народний спротив російському комунізмові.

Надія Степула

Влітку цього року в Києві відбувся Перший театральний булгаківський фестиваль за участю російських, українських російськомовних та українських труп. Одним з театральних колективів керував знаний письменник і перекладач Юрій Покальчук. Він розповів про особливості цього фестивалю. Сюжет від Івана Костюка з Юрком Покальчуком.

Юрій Покальчук

Мені здається, що Україна повинна ставитись до всіх, хто народився в Україні, до знаменитих, відомих, цікавих людей, незалежно від їхньої меншої чи більшої патріотичної налаштованості стосовно України, активно, притягаючи їх до України.

Так само, як це роблять наші сусіди поляки. Якщо бодай хтось там польського походження, то вже він польський митець, то вже він їхній. Якщо людина бодай деякий час жила в Польщі, її творчість відразу ж культивують, з неї відразу ж “щось” роблять.

Згадаймо наші довгі розмови про Бруно Шульца, які велися і ведуться зараз. Я ж переконаний, що і Бруно Шульц є українським письменником, який писав польською мовою, і Булгаков є українським письменником, який писав російською мовою.

Достатньо критично можна оцінювати його “Білу гвардію”, яка знаменита своїм нібито антиукраїнізмом. І що особливо викликає роздратування в “Днях Турбіних”, які перероблені пізніше з “Білої гвардії”, яка вже є абсолютно пробольшевистською, просталінською.

Адже вона написана 1923-24 року – рік убивства Петлюри Шварцбартом у Парижі. І це значною мірою був тиск на Булгакова. Якщо він пише про вишневий сад “Білої гвардії”, то він повинен був показати, що Петлюра гірший за Скоропадського та всіх інших. Сталіну необхідно було виправдати вбивство Петлюри. Це одна частина.

Друга частина є такою. У тій самій “Білій гвардії” є величезні пасажі, пронизані глибокою любов”ю Булгакова до Києва. Там описана Володимирська гірка, якісь вулиці, місця. Відчувається справжня любов киянина, який жив у Києві і там виховувався. Треба також не забувати, що Булгаков виховувався в той час, коли Київ був руський. Його все свідоме життя пройшло в російській родині.

Це був російськомовний Київ. Але, готуючись до цього фестивалю, я перелопатив, окрім “Майстра і Маргарити”, яка була центральною лінією, ту ж саму “Білу гвардію” і я виявив, що впродовж кількох десятків років з “Білої гвардії” були вирізані величезні шматки, які виправдовували в певному сенсі українську лінію.

З пам’яті процитую вирізаний лише з видання 2002 року. Я їх бачив і знайшов. Наприклад, хто йшов в українську армію? Українські селяни, які насправді йшли не тому, що вони хотіли воювати, а тому, що вони ненавиділи Москву, Москву всяку: білогвардійську, більшовицьку, царську, будь-яку.

Тому що Москва їх тиснула, гробила ціле їхнє життя. Я як побачив цей пасаж, я ахнув. А потім я почав шукати в інтернетівському варіанті, де подається “Біла гвардія”, і раптом бачу: там цього нема. Тоді я взяв обидва видання “Білої гвардії” за різні роки і знайшов таких пасажів десяток викинених. Тобто було свідоме бажання не показати Булгакова, який бачить одну частину і другу української війни.

Іван Костюк

Якою з Вашого погляду є творчість Булгакова, яку доволі неоднозначно оцінює українське літератузнавство та критика?

Юрій Покальчук

Я щойно частково про це сказав. На відкритті фестивалю на прес-конфренції відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі як почесний гість сказав, що він насправді не дуже цінує Булгакова, не визнає його особливого значення для світової літератури. Він наголосив, що це доволі пересічний письменник.

Насправді ж значення Булгакова для російської та радянської літератури величезне. “Майстер і Маргарита” став першим твором радянської доби, де не було соцреалізму. “Майстер і Маргарита” визнаний світом як шедевр світового мистецтва.

Однак у романі є чимало сатиричних пасажів, які стосуються спілки письменників СРСР, які стосуються редакторів, а також тих, хто не бачив Булгакова, не хотів його друкувати, не помічав. Булгаков – геніальний письменник, видатний чоловік.

Він був нещасною людиною, яка цілий час боялася, що його вб’ють, як вбили всіх: Мандельштама і всю цю компанію. Усіх повбивали. Він писав “Майстра і Маргариту”, зобразивши Сталіна Понтієм Пилатом, якого він фактично виправдовує, адже в Булгакова Пилат-Сталін вбиває Юду особисто. Це була довга історія його розмови зі Сталіним, діалогу письменника з диктатором. 1941 року він помер.

Друга частина про роман “Майстер і Маргарита” дещо інша. Булгаков зробив сюжет. Він зробив сюжет, переробивши Фауста по-своєму. Він зробив власний міф, міф про майстра. Якби цей твір відредагувати і почистити від зайвого, - це видатний твір. Це європейський роман.

Повертаючись до України, то гаразд, хай у “Майстрі і Маргариті” Київ згадується один раз. Але в інших творах таких згадок багато. Але навіть якщо б Булгаков ніколи не згадував Києва, це письменник, який прожив половину свого життя в Україні, це наш письменник.

Ми повинні його притягати до себе. Я знаю, що так кажуть про Гоголя. Однак ми маємо казати інакше. Ми мусимо і Конрада повернути в Україну, який прожив до 18-ти років в Україні і народжений в Бердичеві. Ми мусимо пам’ятати, що й Бальзак прожив у нас певний час. Це треба культивувати. Це наша спадщина.

Я недавно написав статтю “Український письменник Шолом Алейхем”. Так, він писав на ідиш. Але вся його творчість пронизана любов’ю до української землі. Він чудово знав українську мову. Він виріс у селі Вороньків під Борисполем. Як ми можемо це відкидати? Це все наше.

Іван Костюк

Чи мають перспективи булгаківські фестивалі? І якою була Ваша участь у цьогорічному фестивалі?

Юрій Покальчук

Гадаю, що вони мають перспективу. Вимагають чіткішої організації, коштів, як кожен фестиваль. Добре, що цей фестиваль проводиться в Києві. Я переконаний, що нам варто залучати до нього більше українських труп. На цьому фестивалі було чимало московських театрів, київських театрів. І було дві україномовні трупи.

Одна – це були актори зі Львівського театру імені М.Заньковецької. А друга – це наша трупа. Ми робили такий собі перформенс. Фактично в ньому було три головні особи. Це Іван Небесний, композитор, який написав музичний твір на тему “Майстра і Маргарити”. Друга особа – це знаний художник Влодко Кауфман, який зробив надзвичайно оригінальний відеоряд. На це було дуже цікаво дивитися.

Я ж був єдиним актором, який, працюючи з музикантами, начитував деякі булгаківські тексти, які перемішував зі своїми власними. Ми робили таку собі постановку на тему “Майстра і Маргарити”, і вона, на щастя, вдалася. Наша група була львівською. Це був великий оркестр. Різні цікаві музиканти.

Вважаю, що було дуже важливо, що було дві україномовні позиції в цьому переважно російськомовному фестивалі. Нас запросили і на наступний рік. Я ж пообіцяв, що повитягаю з “Білої гвардії” оті вже згадані шматки про Україну і зроблю українську “Білу гвардію”. Наше право інтерпретувати, робити ремікси з творів відомих авторів.

Звучить фрагмент пісні Юрія Покальчука у виконанні автора

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.

З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Звучали фрагменти пісні “Назавжди” Г.М’ясоєдова на слова Б.-І.Антонича та Івана Небесного на слова Юрія Покальчука.

Дякуємо за увагу. Щасливих вам сюжетів!

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG