Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:31

“Віта Нова”: "Мамаєва слобода" Костянтина Олійника; Микола Островський: 100-річчя з дня народженя письменника; Презентація кники Дмитра Корчинського "Революція от кутюр".


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 18 жовтня 2004 року.

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Нещодавно всі, хто вважає себе нащадками славних козаків, святкували День Покрови Святої Богородиці. Вільне козацтво глибоко шанувало Покрову, на її славу завжди влаштовували церкву в самій Січі. Під Покровою Божої Матері запорожці не боялися ні вражого вогню, ані грізної стихії.

Не здолала їх і стихія Часу... Можливо, саме вона, Божа Мати, провела козацтво через усі випробування віків та епох, щоб на межі тисячоліть, коли вже, задавалося, про козацтво можна вести мову лише в умовний спосіб, цей український феномен знов вийшов з мороку неіснування.

І виходить так, що поняття “ХХІ сторіччя” і “Козацтво” зовсім не оксюморон, бо “козак-душа правдивая” - ось він, поряд із нами, з плоті і крові.

Про одного з таких козаків, котрий створив свою, власну козацьку січ під назвою “Мамаєва слобода”, звичайно ж з церквою і шинком, і піде мова в матеріалі моєї колеги Ірини Білої.

Ірина Біла

Костянтин Олійник є справжнім козаком. Або, як він каже, козаком в квадраті чи навіть кубі, бо ж всі його діди прадіди також були козаками.

Втім, побачивши довгий оселедець, який колоритно прикрашав голову Костянтина, сумнівів у його козацькому походженні вже не лишається.

Єдине, що могли б закинути йому інші представники славного козацтва, так це величезне господарство, яке, за сталими уявленнями, є лише тягарем для справжнього козака. Недарма ж бо у піснях співається, що єдині вірні друзі козака кінь, шабля та люлька.

А господарство це розташоване на території 9 гектарів майже в самісінькому центрі міста і назване не інакше, як Центр народознавства “Мамаєва слобода”.

Взагалі Костянтин Олійник пишається тим, що отримав першим в Україні власність на землю і робить звідси далекоглядні висновки.

Костянтин Олійник

“Козак Мамай” – це алегоричне втілення українського національного характеру. Ви уявіть собі, от в 1993-му році “Козак Мамай” отримав переший в історії України акт на землю. Тобто, ми є в центрі Києва за 7 км від АП, по прямій якщо дивитися, біля витоків річки Либіді на історичних джерелах, наша церква стоїть на одній широті з Успенським собором. Тобто, ми маємо можливість стати духовним центром для відродження України

Ірина Біла

Головною спорудою на території “Мамаєвої слободи”, звичайно ж, є церква. Саме з неї розпочав оглядини своїх володінь Костянтин Олійник.

Костянтин Олійник

Церква Покрови Святої Богородиці, збудована за останніх 228 років, перша козацька церква з часів зруйнування Катериною Другою Запорізької Січі. Цікавий такий момент, коли ми думали, які хрести потрібно розташувати над церквою, то випадково знайшли відображення старих, часів Т.Г.Шевченка, хрести старих українських церков. Ось хрест в так званих ліліях – це якраз системи Богородиці.

Ірина Біла

Далі господар “Слободи” Костянтин Олійник чемно запропонував зайти до храму.

Костянтин Олійник

Ось іконостас виконаний в стилі українського бароко. Українські дерев’яні церкви не розписувалися, тобто не було візантійщини, церкви прикрашалися рушниками, оздоблювалися образами. Українці внесли у світову культуру п’ятиярусний іконостас. В греків існує тільки намісний ряд, тобто чотири головних ікони, а в католиків немає взагалі іконостасу.

Ми зробили копію Царських воріт, які зараз знаходяться у Філадельфії в музеї образотворчого мистецтва як взірець всесвітньої культури.

Ірина Біла

Після Церкви Покрови Святої Богородиці власник “Мамаєвої слободи”, козак Костянтин Олійник продовжив огляд інших ще не зовсім добудованих садиб, що були характерні за часів Козаччини. Тож, рушаймо далі.

Костянтин Олійник

В нас близько 100 об’єктів. Це у нас садиба священика (це умовна назва). Біля кожної садиби є споруди, які колись були: ясла, воловні, вулики, щоб людина мала уяву про те, як жили наші прадіди. Там буде поле пшениці і робимо вітряка.

Тут садиба козаків джур. Козаки були лицарі, і мальтійські лицарі визнавали їх собі за рівних. Це вже потім польська шляхта і російські дворяни намагалися нівелювати значення козака, роблячи з нього п’яницю, гульвісу, насправді козаки мали кодекс честі і керувалися принципами моралі, будучи захисниками православної віри, традицій і культури.

Там у нас споруда “оранда”, а мешканці Гетьманщини чи Центральної України називали її шинок чи корчма.

Ірина Біла

Тут, як годиться, ми зробили зупинку. Пошкодувавши при цьому, що корчма ще не приймає відвідувачів. І лише уявляючи, завдяки колоритному рецепту від Костянтина Олійника , якою ж є той смак улюбленого козацького напою, варенухи?

Костянтин Олійник

Багато іноземців, що відвідували Україну, були великої думки про те, як українці вміють майстерно випити. То брехня, що українці вживали лише сивуху, найулюбленішим напоєм козаків була варенуха: брали сухі родзинки, груші, яблука, сливи, додавали імбир, гвоздику, червоний стручковий перець, інші прянощі, заливали це мальвазією, тобто вином із Сицилії, і міцною горілкою, в кінці все це ставили у піч мліти на одну добу, тобто зі смаком це робили. Власне кажучи, була культура застілля.

Ірина Біла

Обійшовши територію “Мамаєвої слободи”, під час якої нас постійно супроводжували місцеві стражі порядку, 2 невеличкі песики на ймення Шкварка та Ложка, ми підійшли до брами, яка, за словами Костянтина Олійника, є точною копією тієї, що існувала ще з трипільських часів.

Костянтин Олійник

Дерев’яні завіси... Ще є така українська пісня “На двері воду лляла, щоби не рипіли...” Коли дівка йшла на здибанку, то лляла воду на двері, щоб можна було тихо втекти з хати, щоб ненька тебе не впіймала.

Павло Вольвач

Новий козацький світ залишився за скрипучою брамою, разом з церквою, повіткою і корчмою. Після якої, до речі, тягне на травичку, під грушу...

Але якісь дивні, тривожні акорди долинають звідкись з-під Боярки і не дають розімліти. Разом з тактами революційних маршів з часової імли проступає образ худорлявого хлопця із затятим поглядом. Це Микола Островський, котрий напередодні свого 100-річчя і в Україну, і в Боярку повернувся зовсім з неочікуваної сторони, з Китаю.

Саме китайці за участю кіностудії імені Довженка зняли за романом “Як гартувалася сталь” 20-серійний телесеріал. Головну роль виконав актор Андрій Сабінін, а “хороброго китайця” зіграв продюсер фільму Шао-Хуа. Зйомки проходили тут, у лісах під Києвом, у приміщенні сирітського притулку, нині Боярської середньої школі № 2, де в 20-х роках минулого століття обігрівався і ночував разом з комсомольцями Микола Островський.

З нагоди ювілею письменника, котрий ще недавно був уособленням цілої епохи, відбувалися урочистості. Зокрема і в Боярці. Вони викликали багато різних думок і дискусій.

Розповідає Володимир Ляшко.

Володимир Ляшко

У Боярці працівники місцевого краєзнавчого музею мені розповідали, що кінофільм мав у Піднебесній фантастичний успіх. Павка Корчагін перетворився на ідеал, що спонукає китайський народ до великих економічних звершень. А Боярський музей, де зібрано чимало експонатів про життя Островського, китайці включили до туристичного маршруту “Азія-Україна”.

Наприкінці вересня на святкування 100-річчя від дня народження Миколи Островського до Боярки прибув сам посол КНР в Україні Яо Пейшен.

Постать Островського стала знаковою фігурою ХХ століття, але й по сьогодні у багато чому загадкова. Свого часу ним захоплювалися Нобелівські лауреати, французькі письменники Ромен Ролан і Андре Жід, нью-йоркські газети друкували уривки роману.

За радянських часів роман “Як гартувалася сталь” екранізували тричі, і щоразу ідейні акцентації були іншими: то на фронтовій героїці, то на трудових подвигах, то на відбудові народного господарства. І лише на початку 90-х років побачили світ листи тяжко хворого Миколи Островського, який писав свої романи за жорстких лещат сталінської цензури. Це і породило згодом певну недовіру до образу як письменника, так і його героя, Павки Корчагіна.

Працівник музею Людмила Андрюшенко розповідає.

Людмила Андрюшенко Книга його писалася в муках, і тільки третина книги, її рукописного варіанту, була надрукована у вигляді роману. Але він був і цьому радий, хоч в такому обсязі вона побачила світ.

Володимир Ляшко

То був 1934 рік, початок масових репресій і жорсткої сталінської цензури. Саме на початку 90-х побачили світ згадувані вже понад 700 листів письменника, які проливають світло на умови життя і творчості цієї мужньої людини.

Виходить, справжнього Островського ми так і не знали?

“Виходить, так,” - каже Людмила Андрюшенко.

Сьогодні, як і багато років поспіль, довкола постаті Островського багато пристрастей. Часом здається, що реальне життя і хрестоматійний Корчагін, за якого йде така полум’яна боротьба, - то паралельні світи.

Поряд з невеликим паровозом-“кукушкою” з 20-х років ХХ століття, що стоїть неподалік Боярського вокзалу і мислився комсомольцями, як експонат-символ, бачу обшарпаний кінотеатр. З обдертих залізних літер здогадуюсь, що колись він носив ім’я Островського. Тепер тут працює ломбард. Довкола паровоза бур’яни і купи сміття. І куди б повів сьогодні своїх комсомольців Островський, заготовляти дрова для Києва чи вичищати Боярку від сміття, то це видається спірним.

“Про Островського в Боярці знають і пам’ятають, але не всі,” - кажуть мої знайомі десятикласники з легендарної середньої школи № 2, яка розташована поряд з музеєм письменника.

Як взагалі у Боярці сприймається цей образ?

Учениця

Не дуже. Хто вчиться у школі № 2, той і знає, а в інших школах мало-хто знає.

Володимир Ляшко

Їхня вчителька Альбіна Януш, яка все життя викладала російську , а тепер світову літературу, вважає, що Островського незаслужено викинули з шкільної програми.

Альбіна Януш

Я просто кажу: у нас чудові характери, чудові особистості були, є і будуть. І Островський належить до них. Я виступала якось і сказала на завершення розповіді про Островського словами Некрасова: “Примовкла б нива життя, коли б не було таких чесних, мужніх, відданих своїй ідеї людей”.

Нам треба вчитися в Островського відданості високій ідеї.

Павло Вольвач

З ідеями у наш час стало значно сутужніше, як і з революціями та революціонерами. Але ще трохи є. Хоча, звісно, “нове життя нового прагне слова”. І одягу також. Бажано, щоб не простого, а “от кутюр”.

Саме так називається нова книжка Дмитра Корчинського, на презентації котрої побував і склянку вина пив, а, мо, й не одну, мій колега Віктор Міняйло.

Віктор Міняйло

Оскільки від презентації до підготовки цього матеріалу пройшло вельми мало часу, то опанувати книжку “Революція от кутюр” я не встиг”.

Відтак надамо слово самому автору, Дмитру Корчинському. Ось що він говорив на презентації свого твору:

Дмитро Корчинський

Це найкраще видання моїх текстів із тих, що ми бачимо, що це перша в моєму житті книжка з картинками. Картинки там значно краще, ні те, що написано. І це правильно, так і має бути, тому що нам не потрібні письменники, від них всілякі неприємності.

Нам не потрібні читачі, тому що занадто багато думають. Нам потрібні глядачі, тому що ми живемо в епоху постмодернізму, ми живемо в цивілізації екранів, де світяться мільйони екранів перед мільярдами згаслих очей.

Це спроба сказати що-небудь нове, хоча все вже було сказано ще в часи Еклезіаста. Мені здається, що саме за цю спробу нас треба похвалити. Я себе хвалю.

Віктор Міняйло

Вже після презентації я попросив Дмитра Корчинського конкретизувати, про що ж його нова книжка “Революція от кутюр”.

Дмитро Корчинський

Це збірка філософської і політичної есеїстки, це спроба виробити нові терміни і нові категорії для описання нового світу, тому що відбуваються безпрецедентні події, а ми все ще описуємо те, що з нами відбувається в термінах 19-го століття. Крім дії, потрібна рефлексія.

Україна – це країна дуже багатої історії, але дуже бідної саморефлексії завжди. В нас мало мемуарів, в нас мало теоретичних праць, в нас мало спогадів, в нас мало істориків. Це спроба саморефлексії національної.

Віктор Міняйло

Я пам’ятаю, що в 1998-му році, коли Ви відійшли від керівництва УНА-УНСО, Ви сказали, що йдете від політики і станете літератором, тобто, хто Ви зараз більше: політик, літератор, журналіст?

Дмитро Корчинський

А це сьогодні неможливо відділити одне від одного, не можна бути хорошим літератором, не перебуваючи постійно в струмі життя постійному, тобто не займаючись політикою. Я не вірю в те, що може бути ефективна політика поза розвиненою саморефлексією, тобто поза літературою.

Хороша політика – це мистецтво. Дипломатія Бісмарка була романом, а Наполеонівські походи були симфонією, тобто, якщо ми хочемо робити хорошу політику, то ми повинні робити мистецтво.

Віктор Міняйло

Так вже історично трапилося, що я був більше знайомий з Корчинським-політиком, ніж з Корчинським-літератором. Спочатку довелося побувати з бійцями УНА-УНСО в Придністров‘ї, Абхазії, Чечні, а вже потім прочитати раннього Корчинського.

Так от, в його творах, зокрема в книжці “Війна в натовпі”, автор описує події не зовсім так, як це було, вірніше, зовсім не так. Не будемо говорити деякі розділи, які стосуються ролі Дмитра Корчинського у світовій історії, наведу лише один приклад.

Автор пише, що у січні 1995-го року у Грозному тодішній начальник Генштабу чеченських повстанців Аслан Масхадов подарував йому полоненого українця. Все це так, але трішечки не так. Насправді цей полонений був подарований вже покійному Анатолію Лупиносу, кореспондентці німецького журналу “Шпігель” Мартіні Хельмеріх і автору цього матеріалу.

Дмитра Корчинського у січні 1995-го року у Грозному помічено не було!

Павло Вольвач

Чорт ногу зломить з цими революціонерами: був помічений на барикадах, не був... Куди їх кидала молодість: “на кронштадтський лід” чи на подіум і вогні презентацій – піди розберись... Але, мабуть, не це суттєво. Найголовніше, що революціонери не перевелись, вони просто набули інших ознак, змінюючи в новому житті комісарські куртки на шати “от кутюр”.

Втім, в новому житті все нове. І про цю новизну, як завжди, слухайте у програмі “Віта Нова”. Наразі все. Бережіть себе і бувайте здорові.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG