Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:48

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Наступні президентські вибори в Україні.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 20 жовтня 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі.

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні.

Національно-культурні товариства – члени Конгресу національних громад України – виступили проти ініціативи народного депутата Олександра Фельдмана та голови Ради національних товариств Іллі Левітаса підтримати на президентських виборах чинного прем‘єра Віктора Януковича.

Про це ідеться у заяві Конгресу національних громад, це питання дискутували учасники семінару за участю лідерів національно-культурних товариств. З подробицями – Богдана Костюк.


Богдана Костюк

У заяві Конгресу національних громад України, серед іншого, мовиться (цитую): “Відомо, що громадські організації національних меншин утворено не на політичних, а на етнічних засадах – для спільного пошуку можливостей і шляхів етнокультурного відродження, здійснення заходів, спрямованих на захист прав меншин, розвиток рідної мови, забезпечення можливості здобути освіту відповідними мовами тощо. Спроби втягнути національні громади та їхні спілки у політичні змагання на користь будь-кого з наявних кандидатів можуть призвести лише до внутрішніх розколів..., що негативно впливатиме на згуртованість і солідарність громадських організацій національних меншин”, - мовиться у документі.

Голова Конгресу Йосип Зісельс, виступаючи перед представниками національно-культурних громад, позицію організації роз’яснив так.

Йосип Зісельс

У парламенті нема сили, яка б могла забезпечити повністю прийняття того чи іншого законодавчого акту самостійно без підтримки інших політичних сил. Тому, коли ми думаємо про закони, які ми хочемо, щоб були прийняті, то хочемо, щоб їх завжди підтримували різні сили. Тому ми відмовляємося від будь-якої підтримки, коли нам її пропонують прямо.

Ми зробили заяву у вересні місяці про те, що нас дуже турбують ті керівники національних меншин або спілки національних меншин, які намагаються загітувати національні меншини за одного кандидата.

В мене є також своя особиста думка за кого я буду голосувати. Але я ніколи не буду нав’язувати ані єврейській громаді, яку я представляю, ані вам усім, вашим громадам голосувати за того чи іншого кандидата.

Бо національна громада побудована не за політичною ознакою, а за національною. Збираються люди, які хочуть продовжувати своє національне життя, хочуть навчати і виховувати своїх дітей в національній або релігійній традиції. Тільки ці питання.

В національних громадах є люди різних політичних спрямувань. Старше покоління ще має деякі сентименти до комуністичного і соціалістичного світогляду і вони є в наших громадах. Є молодь, яка вже відкинула ці ідеали і думає інакше.

В національних проектах і питаннях вони співпрацюють один з одним. Їм це не заважає. Йдеться не про політику – йдеться про підтримку національного життя.

Богдана Костюк

Учасники семінару запропонували представникам національно-культурних товариств – громадянам України – закликали кандидатів на президентську посаду та їхні штаби не вдаватися до політичних спекуляцій щодо національного питання.

Олекса Боярко

14 жовтня в Інтернеті, а наступного дня – у друкованій пресі з‘явився лист дванадцяти українських літераторів, котрі самі звуть себе аполітичними, до виборців, а 18 жовтня – відповідь на цей лист, написаний народним депутатом-комуністом Юрієм Соломатіним. Про лист, про відповідь на нього і про порушені у цих текстах проблеми говорить член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

У морі передвиборчих слів лист 12-ти українських письменників, оприлюднений на минулому тижні, таки наробив певного галасу. Нагадаймо про що йдеться. 12 відомих літераторів: Юрій Андрухович, Олександр Бойченко, Андрій Бондар, Микола Рябчук, Юрій Винничук, Наталка Білоцерківець, Тарас Прохасько, Юрко Іздрик, Олександр Ірванець, Ірена Карпа, Іван Андрусяк, Василь Кожелянко оцінюють найголовніших кандидатів.

Наголосімо, що усі 12 підписантів листа люди позапартійні, не беруть активної участі в повсякденній політиці, але вони відверто бояться приходу до влади Віктора Януковича, за яким, як вони вважають остаточна відмова від європейського майбутнього України, за яким загроза втягування в військовий конфлікт Росією на Північному Кавказі через запровадження інституту українського подвійного громадянства, за яким загроза остаточного розбазарювання національних багатств України кримінальним кланом, за яким загроза загибелі української мови після запровадження офіційної двомовності.

Відтак літератори одностайні: “Янукович – це совок і блатняк, Ющенко – це шанс для культурного різноголосся. Янукович – це ізоляція від Європи і світу, Ющенко – це долання кордонів, це порозуміння”.

Лист викликав нервову реакцію насамперед лівих, а також певних центристів, які стоять сьогодні за кандидатом від влади. Комуніст Голуб сказав: (переклад) “Лист 12-ти – пересторога, що показує, які сили рвуться до влади”.

Наталія Вітренко: (переклад) “Це відморозки цивілізації. Нехай забирають свої манатки і в 24 години виїжджають до США. США пригрівають усіх зрадників”.

Ігор Шурма, СДПУ(о): “Я б такі листи публічно рвав”.

Найнервовішу реакцію здобувся вірний комуніст Юрій Соломатін: “Галіцкая культурологіческая феня, как послєдній аргумент сторонніков Ющенка”.

Зміст цього листа переказувати в деталях на хочеться, оскільки йдеться про те, що можна легко кваліфікувати, як підрив національної державності, як образа національної гідності українців, як розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Але основна теза цього листа зрозуміла.

Отже, галичани письменники. Наявність підписів явних наддніпрянців типу Наталки Білоцерківець, народженої в Баришевці до уваги не береться. Отже, галичани хочуть накинути всій Україні свої стереотипи, а самі галичани виявляється не українці.

Вони надто довго були під владою ворожих держав і хоч перебрали собі назву українців, але однак справжніми православними комуністичними українцями, як депутат Соломатін, не є і бути не можуть.

А сама Галичина (переклад) “є антиукраїнською контрреволюційною вандеєю, п’ятою колоною протестантської і католицької капіталістичної Європи”.

Я не можу в усьому погодитися з тональністю, не зі змістом “Листа 12-ти літераторів”. Я підкреслюю, що напевно вибрав би кращі слова, аніж фраза “прем’єр-міністр Янукович обіцяє надати мові попси та блатняку абсурдний статус другої державної”.

Але якщо замислитися, то це є правда, бо російська мова, якою говорить наша верхівка справді не є мовою Пушкіна і Блока, то є мова попси і блатняка.

Хочемо ми цього чи ні, але поява “Листа 12-ти літераторів” відображає справді велику тревогу української інтелігенції за те, що в разі здійснення передвиборчих обіцянок Януковича українській культурі і державності, самій українській Україні буде покладено край.

Очевидно, не забаряться заяви інших представників української творчої інтелігенції, можливо, написані дещо виваженіше, але суть їхня залишиться одна. Сьогодні перед Україною стоїть вибір: заможна демократична Європа або ж євроазійські протяги з їхньою сваволею і деспотизмом.

Олекса Боярко

Відповідальність інтелігенції – цю тему, порушену у попередніх випусках нашої програми, сьогодні продовжує дрогобицький музикознавець Володимир Грабовський.

Володимир Грабовський

Останнім часом у нашій пресі, у поважних працях сучасних мислителів цій постаті українському інтелігентові присвячується чимало уваги. Як і в минулі часи продовжуючи певною мірою традиції совєцької доби, що тримається на відомій характеристиці інтелігенції вождя світового пролетаріату інтелігента нещадно картають.

Хоч не бракує виважених ґрунтовних матеріалів, які запрошують до роздумів і зміни усталених стереотипів. Зазначу, що ніхто не буде заперечувати визначальної ролі цієї мислячої верстви соціуму. Тому не рідко совістю нації часом називають саме інтелігенцію.

Коли критикують інтелігенцію, то в багатьох випадках небезпідставно пригадують таке поширене в світі явище як нігілізм. Він відомий як особлива риса саме російської інтелігенції, яка сприяла створенню тих катаклізмів відомих під назвою соціалістичної революції і наступних витікаючих з неї подій.

Про це можна багато розповідати, але нас повинна цікавити така задавлена хвороба корні, якої звідти, як “малоросійство”. І Дмитро Донців, і Євген Маланьов та інші не обійшли це явище поза увагою. Зокрема, останній писав: “У нас малоросійство було завжди хворобою не лише півінтелігенською, але передовсім інтелігентською, адже виражало верству, що мала виконувати роль мозкового центру нації”.

Реалії сьогодення, здається, кардинально відмінні від минулих літ тривалої бездержавності, існування нації в умовах інших держав. Маємо незалежну державу, а що інтелігенція? Спить? “Інтелігенція ніколи не спить, але тоді, коли вона перепочиває на її чоло прагнуть сісти політичні з недобрим запахом мухи”, - каже відомий інтелігент Дмитро Павличко.

Тому не потрібно інтелігентові спати. Йому варто спертися на власне сумління, яке в нього мусить бути особливо витонченим, спокійним. Адже інтелігент з латинського означає тямущий, розумний. Про сумління зрозуміло.

“І у вічній полеміці нашої волі до життя зі світом відстояти тезу про те, що ніколи не погодимося на приниження волі до життя”. Цими словами відомого німецького мислителя Альберта Швайцера закінчу.

Олекса Боярко

І наостанок – екскурс в історію. Нехтування виборчим законодавством та моральними нормами в українській історії має певну традицію. Про порушення під час виборів до Галицького Сейму 140 років тому розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Після кожних виборів до Галицького Сейму його перша сесія присвячувалася затвердженню повноважень послів (депутатів) та розгляду скарг на порушення під час виборів. Польські депутати опротестовували повноваження своїх українських колеґ, звинувачуючи їх у використанні греко-католицької Церкви для передвиборчої аґітації. Під час першої сесії Сейму 1861 року один польський посол стверджував: «Немає в краю вибору священика слов’янського обряду, проти якого не був укладений протест». 1870 року польська більшість Сейму не підтвердила депутатські повноваження отця Йосипа Яюса (виборчий округ Белз–Угнів–Сокаль) через звинувачення в аґітації за нього церкви. В окрузі Долина–Рожнятів–Болехів групами сільських виборців опікувалися греко-католицькі священики, які прізвища потрібного кандидата їм (цитата) «в голови вбивали і аж до зали вибору супроводжували». Від 1867 року місцева влада вдавалася до крадіжок посвідчень виборців та засекречування часу виборів, щоб не допустити до голосування небажану частину електорату.

Найпоширенішим зловживанням був підкуп виборців, і 1889 року один голос коштував від одного до ста золотих. Звичним було і пригощання виборців горілкою та їжею, тож, за словами одного польського селянина, треба було б 70 кілометрів ковбаси, щоб кожному виборцю дістався шматок. Влада вдавалася також до тиску на виборців та кандидатів у посли. Ще на виборах 1861 року австрійський намісник зібрав державних службовців і наказав їм голосувати за потрібних владі кандидатів, а директор гімназії мав забезпечити належне голосування вчителів.

У січні 1890 року староста села Підгайців відмовив депутату Дем’янові Савчаку у залі для зустрічі з виборцями. Послу Юліанові Романчуку керівництво Львівської академічної гімназії не надало відпустки для поїздки на передвиборчі збори в окрузі Бережани–Підгайці–Рогатин. Вибори до Сейму 1908 року відзначалися особливою напругою політичного протистояння і були багатими на зловживання. Тоді в селі Коропці під час передвиборчого мітинґу жандарми вбили селянина Марка Каганця. А 12 квітня студент Мирослав Січинський за фальсифікацію виборів застрелив у Львові намісника Галичини Анджея Потоцького.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі!

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG