Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 19:30

“Сюжети”: Музей трипільської культури; Надзвичайна релігійна знахідка на Прикарпатті; Мандрівник Валерій Петущак.


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 22 жовтня 2004 року

Надія Степула

Надія Степула

...Рослинних рік підноситься зелена повінь, годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, Розчавить білим сонцем, І тіло стане вуглем, з пісні буде плопіл. Прокотяться, як лава, тисячні століття, Де ми жили, ростимуть без наймення пальми І вугіль наших тіл цвістиме чорним квіттям, Задзвонять в моє серце джагани в копальні...

Богдан-Ігор Антонич, “Пісня про незнищенність матерії”.


Фрагмент із “Книги Лева” поета розпочинає новий випуск радіожурналу “Сюжети”.

Дорогі слухачі, з вами автор – Надія Степула, вітаю вас!

Давні трипільці, кажуть, були сонцепоклонниками. Творили свої сюжети долей за шість тисяч років до нашої ери. Впродовж часів, що минули, “чорне квіття”, спогади і домисли про ту цивідлізацію не раз тривожили серця дослідників. Трохи світла на затуманену тисячоліттями далину трипільського буття пролили учасники Першого всесвітнього конгресу “Трипільська цивілізація” у Києві. Свої погляди, почасти сенсаційні, висловили три сотні присутніх із 50 країн світу.

Послухаймо двох із них. Говорить Олександр Поліщук – дослідник давньої історії України, видавець і меценат. Разом із Юрієм Шиловим Олександр Поліщук заснував у селищі Трипілля під Києвом єдиний у світі приватний музей Трипільської цивілізації.

Олександр Поліщук

Трипільська культура – це найбільший витвір людської думки, людського генія, не тільки того періоду, а і взагалі. Якщо ми візьмемо дуже багато різних напрямів, то, наприклад, знакова система. Що таке знакова система? Та сама китайська мова є знаковою системою, система символів, які передають якісь поняття, якісь слова і все інше.

Так от знакова система трипільської культури, будучи вже на цій території в ІІІ-VI тисячолітті до нашої ери повторювалася цими знаками потім на всій території земної кулі.

Таке найближче поняття як колесо. В трипільській культурі колесо вже знаходять в розкопках. З глини зроблені це були такі візочки, які мали глиняні колеса, такі невеличкі макети. Колесо з трипільської культури зареєстрованою Академія Наук 4500 років до нашої ери. Єгипетські піраміди з’явилися, як явище на півтори тисячі років пізніше.

Трипільська культура принесла на нашу територію одомашненого коня. В VI тисячолітті до Різдва Христового уже кінь був одомашнений на території України. При чому це дані кандидата історичних наук Журавльова.

Мистецький світ колосальний. Це якійсь катастрофічний космос, який впав на це людство, в першу чергу, слава Богу, на територію українців. Це все дає можливість нам сьогодні сказати: “Українці – ви велика нація, яка маючи те все, то повинні все про це знати”. Українці про це не знають.

Оце головна причина, яка змусила нас покинути все і займатися цим питанням, а це значить створення музею трипільської культури.

Надія Степула

Історик із Канади, куратор музею історії Канади пані Валентина Курилів.

Валентина Курилів

Ми 4 роки назад ставили велику виставку з кельтського золота України у Торонто. Коли ця почалася ідея, що треба щось розробити про трипільську цивілізацію, то виникла ідея, щоб показати дещо в Канаді.

У нас є діаспори музей “Ukrainian Museum of Сanada”, де ми маємо різні осередки діаспори в Саксачевані і т.д. Так що ми зацікавлені так само подивитися і може мати не меншу виставку, чим кельтське золото. Тому ми приїхали сюди подивитися, що тут робиться.

Враження є дуже цікаве. Цікавимося тим, що українська спадщина дуже давня. Хочемо знати як це буде робитися далі. Але завжди є зосередження. У нас говорять про чорну археологію. І в нас застереження завжди буде, щоб не знищилися ті розкопки, але щоб воно дуже точно і добре було зроблено, щоб багато інформації довідатися.

Надія Степула

Серед майстрів свого часу, які розписували Володимирський Собор у Києві, були Васнєцов, Прахов, Врубель, Котербінський. Ескізи до майбутніх фресок, зроблені рукою Вільгельма Котербінського у 19 столітті, випадково знайдені в одній з церков на Прикарпатті. Сюжет від Івана Костюка.

Іван Костюк

У Володимирському Соборі такі ескізи збереглися аж до 90-х років минулого століття. Як це сталося, залишається таємницею. Священик однієї з церков Української православної церкви Київського патріархату з Івано-Франківщини попросив віддати ескізи, вартості яких ніхто не встановлював, для оздоблення місцевої церкви на Прикарпатті. Безцінні роботи, які належали майстрові Котербінському, привезли на Івано-Франківщину і... ними обклеїли стіни новозбудованої церкви. З часом до села завітала бригада новітніх богомазів, - художників, які розписують церкви і визначають, чи збереглися в таких церквах сакральні твори. Провідний науковий співробітник Івано-Франківського художнього музею – мистецтвознавець Віктор Мельник, якому вдалося побачити ескізи Вільгельма Котербінського, які безкоштовно подарувала таким богомазам церковна громада, розповідає.

Віктор Мельник

Серед них були люди, які абсолютно вирахували, що ж це воно таке є. І знову ж – їм віддали роботи за рахунок оплати. Художники кажуть, що все це законно, що домовленість така була. Знаючи насправді, наскільки це сенсаційна знахідка і наскільки вона насправді перевищує вартість самих тих робіт і самої церкви.”

Іван Костюк

Віктор Мельник наголошує, що йому показали шість ескізів Вільгельма Котербінського.

Віктор Мельник

Іх є шість. А сьомий знаходиться ще в якогось священика. Два картони найкращі. Це – “Створення Адама” та “Створення чинів ангельських”. Вони у двометрову висоту. А ті трохи меншого формату і менш цікаві. А ці два – це справжні шедеври!

Іван Костюк

Мистецтвознавець Віктор Мельник випадково побачив ці роботи. Художники, які привезли їх з церкви, принесли ескізи Котербінського йому на експертизу.

Віктор Мельник

Тут, очевидно, треба ще якісь варіанти шукати. І, якщо є можливість, купити, викупити ці роботи для того, щоб вони зберігались комплексно. В іншому разі, - таємниці ці художники не роблять, - вони будуть шукати покупців, для того, щоб продати роботи.

Іван Костюк

Певну інтригу в цю справу вносить також те, що художники не назвали, з якої ж церкви на території Івано-Франківщини вони привезли ескізи Котербінського.

А мистецтвознавець Віктор Мельник зауважив, що таким роботам неможливо скласти реальну мистецьку та матеріальну вартість. Для цього необхідно скликати відповідну комісію на рівні Міністерства культури, з провідних фахівців-мистецтвознавців. Або ж – відповідні експертизи проводяться на найвідоміших світових комерційних мистецьких аукціонах.

Надія Степула

Сюжет із ескізами фресок Вільгельма Котербінського матиме, напевно, свій розвиток.

А пошуки цікавих сюжетів продовжуються. Кібернетик за фахом і мандрівник за покликанням, Валерій Петущак ще з дитинства, читаючи Жюля Верна, мріяв обігнути земну кулю.

Мрія його здійснилася майже за півстоліття. Пан Валерій купив яхту і разом із дружиною подався в незвідані моря-океани. Додому вони повернулися через чотири роки.

Про першу навколосвітню подорож українських яхтсменів – у сюжеті від Надійки Шерстюк.

Надія Шерстюк

У 1990 році дніпропетровські друзі Валерія Петущака запросили його у навколосвітню подорож. Вони планували відвідати канадських українців. Пан Петущак запропонував вийти від неофіційним тоді ще синьо-жовтим прапором, проте...

Валерій Петущак

Коли ми вийшли в океан з Владивостоку капітан мені сказав, що ми не політики, прапор повинен бути радянським, тому що ми вийшли з Радянського Союзу.

Надія Шерстюк

Мандрівникам не вдалося здійснити навколосвітню подорож, Валерій Петущак повернувся додому.

Валерій Петущак

Повернувся в цю країну, дуже важкий стан, депресія, розруха економічна, слабкість духу. Мене самого страшенно розлютило і я тоді поклявся собі, що обійду навколо світу на власній яхті і під жовто-блакитним українським прапором. Я тоді працював в Інституті кібернетики, там нам майже не платили. Через тиждень приїхав мій приятель і ми починаємо новий бізнес.

Надія Шерстюк

Вони започаткували страхову компанію. Бізнес приносив непогані прибутки, і вже через рік Валерій Петущак зміг придбати свою яхту, яку назвав “Лелітка”.

Валерій Петущак

Я взяв її з Лесі Українки з “Лісової пісні”.

Надія Шерстюк

Жінка на кораблі – погана прикмета. На цей давній забобон “морських вовків” Валерій Петущак не зважав, тому до екіпажу запросив саме дружину, надійну супутницю ще по сухопутних мандрах.

Щоправда, подумки сказав собі – “До першого порту, а там, якщо не захоче – повернеться додому”. Але пані Наталя, за його словами, з честю витримала це нелегке випробування, долаючи тисячі кілометрів, 12-ти бальні шторми у маленькій 3 метровій каюті.

Валерій Петущак

Дружина взяла цілу торбу ліків, набрали круп, тушонки.

Надія Шерстюк

Подорож тривала 4 роки. 8 місяців подружжя мешкало в Новій Зеландії, рік в Австралії, де пан Валерій працював, заробляючи на життя.

Валерій Петущак

Це були найяскравіший і найцікавіший термін цієї подорожі, тому що ми дуже багато зустрічалися з українцями з діаспори, багато історій вислухали передвоєнного часу. До нас просто відносилися як до дітей.

Надія Шерстюк

Про свою першу навколосвітню подорож українські яхтсмени написали книгу.

Надія Степула

“...Жахливо усвідомити, що ти все життя шукав неіснуючу квітку папороті, чекав на щось, чого і сам не знав, так і залишившись на півдорозі до своєї мрії”. – ці слова сказав одного прекрасного жовтневого дня письменник і журналіст Олег Мигаль. Сказав – і пішов із цього світу. “Десь там, за обпаленим небом, там десь є краща земля” – вірив він.

Із цією вірою, ні з ким не попрощавшись, обірвав сюжет своєї долі, розпочатий у далекому сибірському селищі Зирянка, де відбули заслання його батьки. Мати – знавець і викладач музики - пані Ірина – походить із відомої родини Манастирських. Батько – письменник Олег Мигаль – із родини не менше знаної. Буабуся Олега Вероніка доводилась племінницею Євгенії Ярошинської – славної буковинської письменниці та була дальшою родичкою Ольги Кобилянської. Після “хрущовської відлиги” батьки змогли вернутися в Україну. Олег успадкував від усіх гілок свого роду любов до краси слова писаного і співаного. Наповнював свій дзбанок життя тією красою і тією любов’ю. Часом цитував свого батька – кажучи, що “Життя повне непорозумінь і тихого смутку”.

Вчився, працював, сам деякий час навчав студентів-журналістів. Чому він пішов від усіх – від тих, кого любив і тих, хто любив його, від тих, кого намагався збагнути і тих, хто не міг збагнути його? Від книг, цікавої роботи, дорогих друзів? Залишив про себе добру пам’ять.

Недавно у львівському видавництві “Каменяр” з’явилася книга “Олег Мигаль: портрет у реальностях часу”. Упорядники – мати Олега, - Ірина Манастирська та письменниця Неоніла Стефурак. Більшу частину видання складають твори Олега Мигаля. Доповнюють зміст спогади про нього, написані ближчими чи дальшими друзями . Богдан Стельмах, Роман Кудлик, Валерій Грабовський, Ігор Гургула, Марія Людкевич, Неоніла Стефурак, Ірина Александрова та інші. Близьким приятелем Олега Мигаля був до самої своєї трагічної смертіІгор Білозір...

Ця книга витворює сюжет непроминальності і проминання, сюжет запізнілого каяття за мимовільну байдужість. За те, що ніхто не прийшов на місце зустрічі, про яке Олег домовився - з кількома – хтось забув, хтось не встиг, а хтось пообіцяв і не виконав обіцянки... Каяття за те, що “життя повне непорозумінь і тихого смутку”...

Дата народження Олега Мигаля і дата його смерті віддалені одна від одної на сорок дев’ять років, але обидві ці дати припадають на жовтень. Між ними - ціла “безодня відчаю”, - цитуючи рядок однієї з його поезій, хоч писав він здебільшого прозу: “Я – і Я – чи є більша безодня відчаю?”.

Відповіді на це питання Олег Мигаль не знайшов. Він “волів любити людей, а не ставити їм діагнози”, “він добре знав людей, але вперто не хотів визнавати їхньої ницості, захланності, підступності. На моє глибоке переконання, крах найкращих сподівань та ілюзій став причиною Олегової смерті”, - вважає Неоніла Стефурак.

Такий сюжет недописаного роману.

Пригадуючи, пам’ятаємо. Він уже ніколи не з’явиться на засипаних жовтневим листям вуличках древнього Львова, не всміхнеться чужому перехожому на легендарній Академічній, не приїде до Києва... Але за ним скучають – і там, і там. Пригадуючи, пам’ятаємо..

Спів Іванки Мигаль

Співала Іванка Мигаль, солістка меццо-сопрано Нью-Йоркської Метрополітен опери, Канадської та Маямської опер.

Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав.

З вами були – автор та ведуча - Надія Степула і звукорежисер – Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу.

Щасливих вам сюжетів!

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG