Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 20:59

“Країна Інкогніта”: Митрополит Андрей Шептицький.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 2 листопада 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Чи здобули українські праведники належну пошану не тільки у світі, а і в самій Україні?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

“Висловити сенс Голокосту тим, хто його не зазнав, висловити так, щоб вони могли це відчути, - завдання, з яким неможливо впоратись. Голокост неможливо збагнути розумом. Понад мої можливості усвідомити, що тоді відбувалося: ніхто не здатен зрозуміти це сам і змусити зрозуміти інших.

Наші блаженної пам‘яті мудреці встановили довічне правило: “Не засуджуй ближнього, доки сам не побував у його становищі” (Авот 2:4). Але навіть ми, хто був у цьому “становищі”, коли виникає потреба зрозуміти і винести вирок, починаємо спотикатися. Як могло трапитися, що мільйони людей вмирали, що їх знищували у найнеймовірніший і найжорстокіший спосіб, а світ уперто мовчав?

Понад те, переглянувши усю єврейську періодичну пресу часів Голокосту в Землі Ізраїлю й у вільному світі, я не міг знайти в ній жодного глибокого зв‘язку з подіями, що відбувалися в окупованих країнах З висоти сьогоднішнього дня купка повідомлень і статей, опублікованих на цю тему в ті часи, здається досить лицемірною. Натомість я знаходив великі оголошення про бали і святкування. Начебто нічого не відбувалося, начебто не було нічого нового під сонцем. Як це могло статися?”


Максим Стріха

Прозвучав уривок з авторської передмови рабина Давида Кахане до публікації свого щоденника. Щоденник був написаний у дні нацистської окупації Львова. Давид Кахане, як і сотні інших євреїв Галичини, був порятований від неминучої смерті завдяки діяльності митрополита Української греко-католицької Церкви Андрея Шептицького.

Сергій Грабовський

Митрополит Шептицький. Людина, яку совєтська влада вважала – і, схоже, цілком справедливо, своїм непримиренним ворогом. Людина, на котру мусили зважати і більшовицькі, і нацистські окупанти. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Граф Роман Шептицький народився 29 липня 1865 року у селі Прилбичі на Львівщині. Після закінчення гімназії у Кракові він служив у війську, навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів, згодом вивчав філософію і богослов’я. Двадцяти трьох років у монастирі отців василіян у Добромилі Шептицький прийняв чернечий постриг під іменем Андрея. Він був ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові, професором богослов’я у Кристинополі та єпископом Станіславським.

Від 17 січня 1901 року Шептицький очолював Українську греко-католицьку церкву, був послом до Галицького сейму, членом Палати панів австрійського парламенту. Митрополит Андрей заснував чин Святого Теодора Студита, Російську католицьку церкву, апостольський вікаріат греко-католицької церкви у Боснії, східну гілку ордену бенедиктинців у Бельгії.

Шептицький заснував у Львові Український музей, Народну лічницю (лікарню), Земельний банк, греко-католицьку Академію, Богословське наукове товариство. Він придбав будинок для художньої школи Олекси Новаківського, надавав молодим митцям стипендії для навчання за кордоном. 18 вересня 1914 року митрополит був заарештований російською окупаційною владою і на 3 роки висланий зі Львова до Суздаля, Новгорода, Курська. Шептицького двічі заарештовувала польська влада, і з другого ув’язнення він був звільнений лише завдяки втручанню папи Римського Пія ХІ. У своїх пастирських посланнях митрополит Андрей засудив штучний голод у радянській Україні, переслідування православних українців на Волині, Холмщині, Підляшші та Посянні, терор українських націоналістів проти польської влади. А про режим комуністів він сказав: “На їхніх дорогах руїна і смерть”.

За нацистської окупації Шептицький створив мережу допомоги євреям, врятував від загибелі львівського рабина Давида Кахане і тільки у соборі Святого Юра переховував 15 дорослих та 150 єврейських дітей. У лютому 42-го року у своєму листі до Гіммлера він висловив протест проти винищення євреїв. Митрополит Андрей Шептицький помер у Львові 1 листопада 1944 року.

Максим Стріха

Ми сьогодні не маємо змоги говорити про весь огром діяльності митрополита Андрея Шептицького, який відійшов у вічність 60 років тому. Мова – тільки про одну складову його діяльності у часи Другої світової війни.

Сергій Грабовський

І знову фрагмент щоденника рабина Кахане:

“Як тільки Червона армія змушена була залишити Східну Галичину, селяни стали нападати на невеличкі єврейські селища і вбивати євреїв з невимовною жорстокістю. Звичайно кожна така банда мала у своєму складі двох-трьох німців, які використовували і всіляко підбурювали сліпу ненависть селян до євреїв...

Я не можу сказати, що євреям взагалі немає в чому дорікнути. Цілком можливо, що селяни затаїли злість на євреїв-землевласників, які, здаючи землі в оренду, як заставу брали ключа від церкви. Не один раз єврей-трактирник, напоївши селянина, обраховував чи обкрадав його.

Не завжди гиря і мірі, якими користувалися продавці-євреї в невеличких містах, були без вади. Але як можна покладати відповідальність на цілий народ за гріхи окремих землевласників чи продавців?...

Проте, давши волю особистим образам, я б скоїв гріх проти істини, як я її бачу, якби не відзначив, що значна частина української інтелігенції утримувалася від участі в подібних діях і навіть боролася проти грубих проявів антисемітизму з боку своїх співгромадян.

Я віддаю данину поваги вищому українському духівництву, десяткам ченців, які наражалися на величезний ризик, рятуючи єврейських дітей”.


А тепер – слово директору Інституту юдаїки Леоніду Фінбергу.

Леонід Фінберг

Маємо такий дуже цікавий проект спільний Інституту юдаїки, Центру європейських досліджень Києво-Могилянської академії та Львівського католицького університету про дослідження поведінки релігійних діячів християнських і юдейських під час Другої світової війни.

Саме в рамках цього проекту його керівник Жанна Миколаївна Ковба, відомий історик, підготувала до друку, а ми, як Інститут юдаїки, як зазначені університети, видавництво “Дух і літера” видали вже декілька книжок.

Першою була книжка “Щоденники Давида Кохане”. Це був один з львівських рабинів, якому врятували життя, але ж не тільки йому, а і його родині греко-католицькі парафії, храми. Зокрема, всіма цими рятівними роботами, які були дуже небезпечні в ті часи керували брати Шептицькі.

Ця книжка “Щоденник Давида Кохане”, на мою думку, одна з найцікавіших книжок про Другу світову війну, про проблеми Голокосту, про проблеми катастрофи українського єврейства, але все ж таки в той же час про відданість християнським, іудейським ідеям, найціннішого в цьому світі – людського життя, і героїчної поведінки багатьох священиків, які рятували навіть рабинів, на яких було полювання в першу чергу, рятували і єврейських дітей.

Потім, коли йшла підготовка оцієї книжки про Давида Кохане Жанна Миколаївна віднайшла в одному з київських архівів щоденники, які називалися “Щоденники українського націоналіста”. Як дуже скоро з’ясувалося, що це були щоденникові записи митрополита Андрея Шептицького.

Коли ми зрозуміли, що це так, то ми підготували і видали знов-таки отією самою кампанією цю книгу, на мою думку, блискучу книгу, яка розповідає про величну постать митрополита Андрея Шептицького.

Розповідає як він у цих божевільних умовах Другої світової війни пробував керувати і керував парафіями, давав поради, щоб люди могли забезпечити себе їжею, бо і це було важко, як рекомендував і виступав із проповідями, які потім розповсюджувалися чи не власноруч переписаними його помічниками про те як поводити себе в цих жахливих умовах.

Відомі його тексти, які він чи не єдиний з ієрархів такого рівня, з якими він звернувся до пастви, закликаючи не брати участь у вбивствах.

Сергій Грабовський

І знову – фрагмент щоденника Давида Кахане:

“Німці планували рано чи пізно перевезти євреїв до окремого району, тобто ґетто, куди не будуть входити ані німецькі, ані українські поліцаї... Одягнені в уніформу та озброєні гумовими кийками єврейські поліцаї підтримували порядок у межах ґетто...

Постачання єврейської робочої сили у табори примусової праці було доручене єврейській поліції... Вона одержувала накази та інструкції безпосередньо з гестапо. Відмова від виконання своїх обов‘язків означала смерть.

Для порятунку власного життя поліцаї змушені були передавати незнайомих людей владі, підставляти братів під ніж м‘ясника... Єврейська поліція залишиться вічною ганьбою в історії Львівського ґетто”.


Максим Стріха

Безумовно, були українці, які нищили євреїв, так само як були поляки, які нищили євреїв і в часи Другої світової і після неї. Так само як і були росіяни, які нищили євреїв. Але врешті-решт були і євреї, які нищили євреїв.

Ця тема є досі хворою для Ізраїлю. Бо ж коли на цю трагічну тему написав блискучу драму “Діти присмерку” прекрасний прозаїк і поет Бенціон Томмер, то один час ця драма в Ізраїлі була напівзаборонена.

Сергій Грабовський

І знову слово рабину Кахане:

“Особливий інтерес для євреїв має пастирське послання митрополита Шептицького, написане 1 липня 1941 року, незабаром після того, як Україна проголосила свою незалежність. У своєму посланні митрополит закликає український народ до слухняності, дисципліни і виконання вказівок нового уряду.

Він чекає від нового уряду, і навіть просить його про це, розпоряджень і законів, заснованих на справедливості, що будуть гарантувати добробут і достаток усього населення, незалежно від віросповідання, національної приналежності та суспільного становища...

У ті божевільні дні привселюдні заяви про обов‘язок або толерантність відносно прихильників інших релігій, під якими митрополит, не приховуючи цього, розумів у першу чергу євреїв, потребували чималої мужності і непохитності моральних підвалин... Гіммлер наказав заарештувати митрополита.

Він миттєво надіслав наказ коменданту Львова Ляшу і, якщо я вірно пам‘ятаю, начальнику львівського гестапо негайно заарештувати митрополита. У відповідь Ляш... підкреслив, що арешт митрополита викличе сильну ворожість з боку українського населення...

Митрополит користується надзвичайною популярністю і його арешт становить небезпеку для всієї німецької армії в регіоні. Гіммлер скасував арешт, але наказав уважно стежити за митрополитом і всіма його діями”.


Але, попри постійні обшуки у всіх монастирях і церквах, попри репресії, жертвами яких став не один греко-католицький священик, Андрей Шептицький зі своїми однодумцями продовжував як наставляти парафіян на гуманне ставлення до євреїв, так і практично рятувати тих, кого це вдавалося за умов окупаційного режиму.

Знову свідчить рабин Давид Кахане:

“Священик Котів, виконуючи вказівки митрополита, збирав єврейських дітей по містах і селах і за допомогою ігумені Йосифи переправляв їх до монастирів і різних добродійних закладів студитського ордена. Ігуменя надавала перевагу особистій участі у порятунку дітей, забезпечуючи їхню безпеку і розподіляючи їх між монастирями. Всі, хто в тому брав участь, піддавалися неймовірному ризику, але Йосифа діяла дуже рішуче, пояснюючи, що це обов‘язок кожного християнина”.

Максим Стріха

Отже, серед кожного народу були вбивці. Але серед кожного народу були і праведники. Одним із найбільших українських праведників того часу був митрополит Андрей Шептицький – людина, яка зробила незміренно багато для утвердження того, що ми сьогодні назвали б українським духом, українською ідентичністю, українською самобутністю. Водночас людина, для якої, безумовним пріоритетом завжди були християнські цінності і вартість кожного окремого людського життя.

В часи Голокосту Андрей Шептицький не вагаючись рятував євреїв. В часи жорстокої різанини українців і поляків на Волині Андрей Шептицький був перший, хто засудив кровопролиття, хто засудив кров поляків пролиту українцями і хотів спонукати до аналогічних кроків польських клір. На жаль, у нього це не вийшло.

Ця постать виявила нам такі взірці високої духовності, самопожертви, гуманізму, якими може пишатися будь-яка нація.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG