Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:21

“Країна Інкогніта”: Зиновій Красівський.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 9 листопада 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Слова “український націоналіст” досі для чималої кількості українських громадян звучать синонімом слів “зарізяка” і “бандит”. А як насправді?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Звучить пісня з спектаклю УБН

Максим Стріха

На карті між Росією і Польщею для багатьох досі міститься Протоплазма... Ніхто... Тутешні... Народ, який не знає, хто він є...

Таке становище накидалося впродовж століть цьому народові різними його володарями-чужинцями і проти такого становища повставала душа нашого дуже багатьох чесних українців і, зокрема, нашого сьогоднішнього героя – “українського буржуазного націоналіста”, скорочено за абревіатурою радянських вироків УБН, Зиновія Красівського.

Сергій Грабовський

Хто він був, цей мало знаний в теперішній Україні мужній і послідовний чоловік? Зиновій Красівський народився 12 листопада 1929 року у прикарпатському селі Витвиці. Бере участь у націоналістичному русі, після закінчення школи у 1946 році – на нелегальному становищі.

Далі арешт, вирок: п‘ять років таборів і довічне заслання. Після смерті Сталіна за певної лібералізації режиму Красівському вдається здобути вищу освіту, він закінчує філологічний факультет Львівського університету.

1964 року стає одним із засновників підпільної організації під назвою “Український Національний Фронт”, яка діяла не тільки на Заході України, але й у Києві та у Донбасі. На своїй друкарській машинці Красівський друкує нелегальний часопис “Воля і Батьківщина”; були підготовлені його 16 випусків.

У березні 1967 року чільні члени УНФ заарештовані. Красівський засуджений на 12 років позбавлення волі; значну частину цього терміну він відбув у спеціальній психіатричній лікарні-в‘язниці. 1978 року його звільняють під нагляд “органів”, а наступного року він приєднується до Української Гельсінської групи.

1980 року – новий арешт. 1984 року у Лондоні виходить друком його поетична збірка “Невольничі плачі”. Повертається в Україну Зиновій Красівський 1987 року. Він стає крайовим провідником ОУН, бере активну участь у тодішньому політичному і церковному житті. Помер Зиновій Красівський 20 вересня 1991 року.

Деклярація націоналіста

Страждальна нене, мамо Україно, Печаль - душа Твоя, журба - Твоя надія. Бойовища відвічні та руїни, В яких Ти виросла, міцнієш і не гинеш. Благословенна будь! Лиш Ти остигле серце грієш. Прийми життя моє на жертівник свободи,

«Нехай нас мало нині, одиниці, Рокованих на смерть. Ти наречи народом. (Хай безіменними, як камінь, канем в воду) Серця нам опромінь, перетвори на крицю!

Хай наша кров, страждання наші, жертви Нащадкам нашим стануть заповітом! Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти! Вплести моє життя в вінок Твого безсмертя! Моя Ти доле, Україно, мій Ти світе!


Сергій Грабовський

Своїми спогадами про Зиновія Красівського ділиться член Української Гельсінської групи, в‘язень сумління, нині – правозахисник і науковець Мирослав Маринович.

Мирослав Мартинович

Постать Зиновія Красівського має для мене 2 виміри: особистісний і загальнонаціональний.

Якщо говорити про перший вимір, то це постать тієї усміхненої людини, яку я зустрів у таборі №36 в Кучино у 1980 році. Чоловік, який навчив мене розрізняти позу і справжню позицію.

Мені пригадується як цей чоловік, який мав за собою 3 строки вільно розмовляв з нашим табірним кагебістом паном Суровцевим. Мені пригадується моє здивування, адже в нас у таборі було прийнято якось цуратися тих розмов, ставати в таку позу неприйняття, в позу деякого презирства щодо всієї табірної адміністрації.

І тут раптом цей заслужений зек абсолютно вільно спокійно розмовляє з ним. Я одного разу не втерпів і запитав у пана Зиновія: “А Ви не боїтеся, що Вас неправильно зрозуміють в таборі? Не боїтеся, що це якось інакше охарактеризує Вас як людину?”

Його відповідь була для мене визначальною. Він запитав: “А Ви що собі не довіряєте?” Ця простенька фраза мене дуже вразила і трансформувала. Я змінив свою поведінку в таборі. Я діяв уже не так як вважалося за потрібне діяти в таборі, а я діяв так як це випливало з моєї позиції, як це випливало з мого єства. Так що за цю науку я йому буду довічно вдячний.

А тепер Зиновій Красівський як національна постать. Для мене це є людина, яка є мірилом буття націоналіста. Ми знаємо багато постатей. Як правило бути націоналістом сьогодні для людей мого покоління означає бути знову ж таки в певній позі, бути настороженим, бути грізним, щоб з усього мого погляду линуло, що я людина політичного гарту.

Зиновій Красівський, як згодом виявилося був керівником ОУН в тодішній Україні був зовсім не таким. Він був абсолютно цілковито автентичним. Його націоналізм йшов не від пози, його націоналізм йшов від великої любові до свого народу.

Саме тому в таборі траплялося дивовижне чудо. Він мав прекрасні стосунки з росіянами, з євреями, з людьми іншої національності, що немислимо для багатьом сучасних заідеологізованих людей, які виходять з ідеології, а не з любові.

Ця теза підтверджується ще одним фактом з біографії Зиновія. Абсолютно переконаний націоналіст стає раптом членом Української Гельсінської Групи (УГП). Здавалося недопустимо для націоналіста.

Мені здавалося, що в той час Ярослав Стецько говорив про те, що на Заході дисиденти, члени правозахисних груп є насправді не борцями за Україну, тому що вони не ставлять прямо це питання в ідеологічному, такому правильному ракурсі. Так, Зиновій Красівський дуже легко і просто відчув, що саме на цьому фронті іде боротьба за Україну.

Зиновій Красівський як національний лідер. Я в цьому сенсі його знаю більше не з політичних аспектів, а з релігійних. Я просто знаю як ця людина тихо, але впевнено організовувала простих людей на заходи, якими потім прославиться греко-католицька церква у своєму процесі виходу з підпілля.

Зиновій Красівський організовував різні походи, прощі. При чому завжди був один і той самий малюнок. Коли треба було займатися чорною роботою, то він є на передньому фронті. Коли треба приймати почесті – він ззаду. Його почесті ніколи не цікавили. Це була людина абсолютно відданої і щирої праці без найменшої пози лукавства і славолюбства.

Ще один аспект, який я дуже добре відчув після виходу з табору – його велике людинолюбство, його прагнення допомогти людям, особливо його побратимам, яких було дуже багато у час їхнього тяжкого соціального становища.

Він, мені здається, на початку 90-тих років замінював собою цілий карітас, цілу допомогову службу всієї церкви. Він діяв, як я жартував часто, як Олекса Довбуш. Він приїжджав до одних своїх багатших колег, своїх побратимів і каже: “Слухай, у тебе багато от того і того, багато картоплі, а там у іншого нашого колеги немає картоплі. Давай мені 2 мішки в моє авто і я завезу тому”. Це йому страшенно легко і гарно вдавалося робити.

Завдяки йому, завдяки його, знову ж таки, невидимій праці люди відчували людську підтримку, відчували добро, тепло людських душ.

І саме тому на його похороні було так багато цих простих побратимів для яких квеління карпатських трембіт було абсолютно рівнозначним квеління їхнього серця і їхнього болю за втратою Зиновія.

Сергій Грабовський

Про Зиновія Красівського і сучасну Україну говорить політолог Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Ця людина представляла типаж переконаного, послідовного безкомпромісного українського націоналіста. Якби він прожив трохи більше, то йому довелося б пережити трагедію людської особистості, яка віддала все життя боротьбі за ідею, перемога якої виявилася фактично наругою над ідеалами цієї боротьби.

Компартійно-номенклатурна-кримінальна розбудова держави в умовах сучасної України страшенно далека від змісту поняття українська самостійна соборна держава і більше подібна до провокативних емгебістських боївок УПА.

Але дещо він таки побачив за свого життя, зокрема, голодування українських студентів на Майдані, що нині називається на честь незалежності. Він побачив як для багатьох народних вождів “нацдемів” щирий зрив молоді став розмінною монетою в торгівлі з владою, адже тих діячів більше хвилювало власне місце в новій державі, ніж принципові зміни в ній. Отримавши подачку вони заспокоїлися і навічно засіли в затишних кріслах ВР.

Але якби Красівський став би свідком царювання пізнього Кравчука, а тим більше, раннього Кучми, не кажучи вже про добу об’єднаних юристів з рівнем правосвідомості Лева Троїцького, то це була б драма переживання підміни, фальшування, найсвятіших для нього символів, жахливої девальвації духовних вартостей, безпорадності людей заради і продажності провідників.

Звичайно, тут було б багато з того, що прозвучало зі сцени Львівського театру Заньковецької в пронизливій виставі “УБН”. Зиновій Красівський був прототипом головного героя цієї п’єси. Ця п’єса стала явищем сучасної української драматургії, але театри країн не звертаються до неї, бо надто вже вона викривальна.

Як лицар української ідеї мусив оцінювати сучасне “государство” Україна, що більше схоже на проект відставних енкаведистів, ніж на романтичні візії героїв і мучеників ОУН-УПА.

Те, що напевно, довелося б відчути Зиновію Краківському нині є духовною ситуацією мільйонів українців, що замість цивілізованої правової вільної держави отримали уламок колишнього номенклатурного СРСР з тенденціями до диктатури і цинічного придушення суспільства мафіозно-бюрократичною зграєю.

Звучить пісня зі спектаклю УБН

Максим Стріха

Зиновій Красівський відійшов 20 вересня 1991 року через місяць після того, як Україну було проголошено незалежною. Відійшов не сповна 62-річним. Ця втрата справді болить усім тим, хто знав Зиновія Краківського. Можу це підтвердити не як його знайомий, але як знайомий багатьох його друзів.

Його постать належить до числа тих, до яких звертатимуться і потому, коли відійдуть останні люди, які знали його особисто, бо в нього було закладено те, про що говорив пан Маринович – уміння бути українським націоналістом і водночас українським гуманістом, українською людиною не акцентуйованою на постаті грізного борця, а природною в усіх своїх людських виявах, серед яких головнішою була безмежна любов до України.

Звучить пісня із спектаклю УБН

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Звучали пісні із спектаклю УБН та вірш Зиновія Красівського.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG