Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:35

“Інтернет-майдан”: Вибори в Україні.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 8 листопада 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

В електронному світі так само, як і в реальному відбуваються деякі зміни: з’являються дивні інформації та ще дивніші для української ментальності ініціативи.

Скажімо, приходжу на роботу, відкриваю імейл і одразу спотикаюсь об красиву назву “Київський альянс”. Під розкішною шапкою – заява групи українських інтелігентів, які у стислій формі висловили претензії до країн Євросоюзу, звинувативши останніх в яловості та в потрактуванні України не як суб’єкту європейської політики, а як, передусім, об’єкту міжнародного “дєрібану”.

Підставою до подібної заяви став майбутній самміт “Євросоюз-Росія”, у контексті якого “...країни-засновники Європейського Союзу відкрито афішують свою вибіркову концепцію захисту прав людини та нечіткий, розмитий погляд на реалізацію універсальних принципів демократії в Україні”.

Далі автори заяви акцентують увагу на тому, що згадана вибіркова концепція реалізується на вищих бізнесових рівнях у Німеччині, Франції, Італії, тощо. Особливо там, де існує перспектива потенційного продажу аеробусів, ТЖВ-потягів, гіпермакторів, фабрик і.т.д. в Росію”.

Ще далі (о, неймовірне) українська інтелігенція, яку дотепер впритул ніхто не помічав, обіцяє відслідковувати та аналізувати декларації або ж їх відсутність від “джі файф” авторитетної п’ятірки: Великобританії, Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн Європейського союзу в сенсі підтримки демократії у контексті виборів наступного Президента України.

Під заявою новоутвореного “Київського альянсу”, окрім інших, підписались соціофілософ Олег Мінгальов, французький екнономіст, доктор Мішель Ласкін, латвійський журналіст-міжнародник Атіс Клімовіч, відомий журналіст Микола Вересень...

Скидається на те, що куля обіцяє розростатись до безконечності.

Тим часом, в українському Інтернет-просторі лютують політичні бурі, які наглядно вимацують рівень інтелектуальних ресурсів низки симпатиків Віктора Януковича.

На моє прохання рівень цього інтелекту спробував заміряти мій колега Сергій Грабовський

Сергій Грабовський

Такий собі громадянин України Алєксандр Фадєєв заявляє, що голосує за Януковича, тому що останній: “ - об‘єднає народ України і поверне йому почуття історичної значущості, національної гордості людям і поваги до України у світі;

- відродить базові галузі важкої індустрії з одночасним створенням передумов розвитку наукомістких галузей нової інформаційної економіки;

- створить систему справедливого соціального партнерства;

- зміцнить добросусідські стосунки з усіма країнами доброї волі;

- розв‘яже національні (мовні) проблеми – створивши природні нормальні умови розвитку всіх культур;

- не на словах, а на ділі забезпечить дотримання принципів свободи слова, верховенства права, вселюдських цінностей”.

Цікаво, пан Фадєєв завжди віддає перевагу чорному гумору?

А от інший дописувач “Української правди”, котрий сховався за псевдо “Виборець Малоросійський”, не жартує. Він цілком серйозно розповідає, що українці, великороси та білоруси становлять єдиний російський народ; що Пьотр Перший та Єкатерина Велика – визначні діячі вітчизняної історії; що канонічною є тільки офіційна російська православна церква і так далі. Іншими словами, повторює весь той “джентльменський облаштунок”, яким користувалися сто років тому представники дуже цікаво напрямку російської культури (до якої себе зараховує дописувач), а саме – чорносотенства.

І ще фрагменти з текстів двох прихильників Януковича. Спершу анонім: “Українець для мене – це не той, хто вважає себе звільненим з пут “російського імперіалізму”, жителем колишньої “колонії”, а людина, що відчуває причетність до метрополії, чиї предки будували Російську і Совєтську імперії: приєднали Крим і Кавказ, Прибалтику і Західну Україну, брали Берлин…”

І такий собі Ілля Середа: “Я не знаю української мови і не хочу, щоб мої діти знали цю мову. Мені подобається Україна, а не українська мова... Я не люблю цю мову, і я нею не зобов‘язаний спілкуватися, писати, чути її...”

Що ж, у ХХ столітті уже були такі, хто хотів України без українців.

Андрій Охрімович

Садистично кволо підраховуючи останні голоси, український офіціоз вкотре продемонстрував відчуженість від виборців. Особливо гостро це відчули користувачі Інтернету. Адже там щільність інформації вимагає якісно вищої швидкості мислення. А значить, що висновки стосовно слуг народу робляться більш безапеляційно.

Додала куті меду інформація про нелегальний проміжний сервер, начебто, в Адміністрації Президента, який фільтрував підрахунок голосів у провладний бік.

Потім підвалила нова статистика: за даними мегапорталу “БИГМіР”, українських користувачів Інтернетом виявляється аж чотири мільйони. Кожен з них має кількох друзів, які цікавляться політикою.

Користувачка інтернет-ресурсу “Живий журнал” на ім’я Зульфія пояснює: “Політика надто довго зазирала в нас, як у безодню. Тепер ми вглядаємось в неї”.

Так хто ж таки переміг? Питання стало модним.

“Перемогла дружба,” - ляпнув один користувачів.

На що юзер на ім’я Кано Содзабуро пробурчав: “Дружба” - то такі плавлені сирки були колись для алкашів...”

На одному з форумів розповідають, як голосували пацієнти одної з психлікарень: під наглядом санітарів та спостерігачів усі проголосували за нині діючу владу.

Словом, неймовірна активність “Палати номер шість” знову потребує санітарного контролю під мудрим керівництвом Віктора Недоступа.

Віктор Недоступ

На дошці балачок сайту “Цікаві досліди” відвідувач за підписом Дідько розповідає: “Прихожу на дільницю, а вони мені кажуть, що бюлетеня не дамо, бо хто ти такий? Званіє-заданіє? Тута написано: Вячесославович, а в тебе в паспорті – Вячеславович, чмо ти японське. Шуруй у ТВК, пиши скаргу, якщо не боїшся!

А я боюся, канєшна, але пошурував і написав скаргу. Стояв на вулиці і чекав результату п’ять годин. Але проголосував. Тіко от думаю: будуть бандити сидіти у тюрмі, чи нє?”

Тим часом на форумі видання “Обозрєватєль” відвідувачі дійшли висновку, що в результаті роботи ЦВК по підрахунку голосів набралося “мертвих душ” на ціле місто.

Майже на всіх українських форумах відвідувачі обурюються на штаб Януковича за відмову від теледебатів з Віктором Ющенком.

“А що, – запитує такий собі пан Роллер на сайті “Майдан”, - Янукович сам на сам боїться з Ющенко розмовляти?”

Тим часом інші користувачі помітили спазматичну зацікавленість російських мас-медіа перебігом українських виборів. Адже навіть газета “Правда” видрукувала добірку доволі тупорилих анекдотів про хохлів, пропонуючи по-доброму посміятись.

Такий собі Джеді Рейдер коментує: “А мені приємно, що наші вибори в Росії цікавлять не лише розумних, але й повних кретинів. Це свідчить про поголовну зацікавленість, широкий спектр. Вони ж потім захочуть, щоб і в них так було”.

“Це в них по телевізору про це говорять, – пояснює такий собі Гріді Інвалід, - так би вони і не знали, що є Україна”.

На форумах російського видання “Глобал.рус” саме в цей час обговорювали статтю під назвою “Розколота Україна”, де автор в авторитетно-божевільній манері переконує читачів, що Україні загрожує розкол на декілька частин.

Один з відвідувачів вдався до переляканого прогнозування і закінчив меседж словами: “А у 2005-му в світі буде такий морок…”

На що дописувач за підписом “Неважно” відповів: “Краще б вже розповіли про чорну-чорну руку у чорні-чорній кімнаті… Дитячий сад, штанці на лямках, їй-богу!”

А такий собі Апекс Перший уточнив: “В тому то й справа, що якщо пропхають Януковича, то це буде останній Янукович. Насправді, спостерігаємо серйозний дзвіночок керівникам Росії”. І додав: “Приємно, однак, що чергове обдурення народу (хоч, нажаль, і не російського) провалилося”.

Андрій Охрімович

Далі, як то кажуть, анекдот в тему:

“ - Після остаточного підрахунку бюлетенів у першому турі Президентських перегонів переміг Віктор Янукович, котрий набрав аж 80 відсотків голосів! – заявив спеціальний радник українського Центрвиборчкому всесвітньовідомий фокусник Девід Коперфільд...”

Цей жарт, як на мене, дуже точно відбиває ситуацію довкола виборів в Україні, у контексті яких Коперфільду не лишається нічого іншого, як нервово курити товсті сигари на балконі та вимацувати в собі відчуття тотальної небезпеки.

Словом, Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.

Павло Вольвач

Ситуація з підрахунком голосів і визначенням переможця першого туру справді тягне на анекдот. І вони вже широко гуляють Україною.

Скажімо, таке. Ранок першого або, як варіант, 22-го листопада. Голова Центрвиборчкому Ківалов з сонними очима дочитує останні бюлетені. Рахує, рахує... “Стоп, це чьо, нас знову п’ятдесят два мільйони?”

Жарти жартами, але звинувачення про фальсифікації лунають з обох таборів. Опозиція навіть оголосила своєрідну “мобілізацію народу”. Так, в суботу в Києві та інших регіонах України стартував всеукраїнський марафон “Народ не здолати”.

За словами представників “Нашої України” , акція має на меті не лише дати оцінку першому турові, а й виробити подальший план дій.

Як зазначив народний депутат Тарас Стецьків, йдеться про мирну мобілізацію народу перед другим туром голосування.

Це знайшло певний відгук серед населення, принаймні, якщо судити по Києву. Тут і справді домінує оранжевий колір.

“Я знаю, що 21-го листопада, коли наші опоненти будуть заходити в магазин і бачити оранжеві апельсини, вони будуть голосувати за Ющенка,” - так промовляла на суботньому мітингу Юля Тимошенко. І додала: “Коли вони будуть бачити по телебаченню, як розливають оранжеву "Фанту", вони будуть думати про перемогу Ющенка. І коли Янукович буде спати з 20-го на 21-ше листопада, то він побачить оранжеві сни".

Як би там не було, суботній Київ був переповнений людьми з оранжевими стрічками і стрічками “Пори”. Як іронізує “Українська правда”, це, мабуть, ті “терористи”, якими влада залякувала Україну останні місяці”.

Я б сюди відніс і робітників-залізничників, котрі своїми оранжевими робами теж видаються вічними революціонерами...

Андрій Охрімович

Тема кримінальної зони, з огляду на нинішню політичну ситуацію, виглядає дуже актуальною. Тож сайт з промовистою назвою „коlonii.net” викликає особливий інтерес. Однак, йдеться там не тільки про вітчизняну пенітенціарну систему та умови утримування засуджених у колоніях. На сторінках ресурсу www.kolonii.net в око одразу впадає гасло: „Почуй мене!”

На сайті викладено листи відправлені з трьох українських колоній для неповнолітніх: Прилуцької, Мелітопільської та Бережанської. Коли хлопці та дівчата передавали ці листи, вони просили про єдине: аби бодай хтось їм відповів. Там, на зоні, кожний отриманий лист - величезна радість. “Тож пишіть їм, - закликають молоді модератори сайту, - ваш лист може допомогти вибратись з ями.

Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

„Я ніколи не побажаю тобі потрапити в такі умови. Це не піонерський табір, і мама не приїде, коли забажаєш. Життя тут не мед, і друзів справжніх немає,” - пише шістнадцятирічний Сергій.

А ось уривок з листа сімнадцятирічного Олександра: „Я не знав, що таке тюрма, і не усвідомлював, що таке свобода. Якщо хтось думає, що зек – це круто, то він нічого у цьому не розуміє”. „З мене досить кататися „столипіними” і коли засинаєш, боятися, що прийде мужик у фуражці і забере тебе в „бобік”. Треба починати життя з початку,” - доходить висновку Юрко, якому лише шістнадцять.

Читати ці листи дуже сумно, особливо якщо сам маєш певне уявлення про суворі реалії життя на зоні. Кожне з цих трохи наївних, але по-своєму мудрих послань у вільний світ могло б слугувати сюжетом для кримінально-психологічного роману.

До речі, і написані деякі з них не без літературного хисту. А от щодо мови... Звичайно ж, у переважної більшості вона російська. Ну ніяк не заговорять вітчизняні кримінальники державною мовою! Але чиста, цілком грамотна і, що прикметно, без жодних слідів блатного жаргону. На відміну від мови деяких високих державних посадовців...

Цікавими на сайті є не лише листи та характерні малюнки „звідти”, а й відгуки його переважно молодих відвідувачів. Судячи з них, молоді люди не лишилися байдужими до доль засуджених однолітків. А от чи багато листів написано „на зону” у відповідь, поки що невідомо.

Як не важко вчитися на власному гіркому досвіді, листи з колоній свідчать, що дехто з юних правопорушників спромігся зрозуміти найсуттєвіше.

„Якщо раніше я думав, що гроші – це все, то зараз я дізнався, що таке свобода. Тут я зрозумів, що свободу за гроші не купиш,” - написав у своєму листі шістнадцятирічний Валерій. Чомусь ми всі, дорослі, мудрі і благополучні, ніяк не можемо засвоїти цю просту істину.

Андрій Охрімович

І на завершення одне маленьке спостереження.

Промайнуло сьоме листопада, а такого звичного під цю пору революційного запалу влади щось не видно. Зато більш помітними стали інші дати.

Сьомого листопада, скажімо, народився Нестор Махно.

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко. Всього вам доброго.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG