Аудіозапис програми:
Прага, 6 листопада 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.
Людина часто й охоче пригадує, що вона є вінцем творіння. Людина ж створила безліч визначень, які мали б підкреслити її вищість над усіма іншими звершеннями великої картини Творіння. Між тим, отці Церкви були невтомними, пояснюючи, що людина повинна щоразу доводити свою людськість, яка не може і не повинна обмежуватися прямоходженням і створенням знарядь. Немесій Емеський казав, що людину поставлено у межі двох природ розумної й нерозумної і людина, схиляючись до вимог свого тіла, йде слідом за природою нерозумною. Але людина робить людиною саме розумна природа, її дух, її прагнення піднестися над обмеженістю й напередвизначеністю тілесного буття. Про людське й духовне в людині, про її свободу і рабство, про вибір і подолання обмежень – в матеріалі Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Безперечно, - найбільша загадка, перед якою клякне людина – це сама людина. Сутність людська – це завжди і невимовне, і непояснене. Наука не може похвалитися тим, що наблизилася до розуміння цієї найбільшої таїни; вона підходить до людини з різних боків, описує її то як скупчення теплової енергії, то як істоту, що володіє самими різними навичками, то як клубочіння рефлексій і комплексів, але щонайбільше розуміє, що таки не збагнула людину. Бо людина має у собі цілий світ, а душа його, як казав Аристотель, є у певному сенсі усім. У такому твердженні зовсім немає демонології, обожнення людини, або ж безмежної віри в її сили й розум. Ні, людина лишається настільки ж слабкою, наскільки неосяжною є її сила. Слабкість і сила щомиті змагаються між собою і це змагання скріплює існування людини – яка, за глибоким осягненням Карла Ясперса у чуттєвому сенсі є вищою з усього тваринного світу, а у сенсі духовному – нижчою з-поміж янголів. Але людина і не тварина, і не янгол – вона, знов і знов, долає саму себе і стримить до потойбічності. І коли вже існує іменник абсолютно невідокремний від прикметника «людський», то ім’я йому гідність. Людська гідність стає передумовою звільнення від рабства, від влади природи і обставин і також від рабських відносин зі своїм Творцем. В людині живуть два первні – необхідність, що підкоряє її матеріальному світові та свобода, яка його з цього світу виокремлює. Так писав Володимир Соловйов, який у цьому цілком очевидно наслідував світовідчуття і філософську традицію свого волелюбного і мудрого предка Григорія Сковороди.
Як писав колись український політичний геній Євген Меланюк: “Ця зоологія убога все застує”:
В повітрі мла і смертний одур. Охляле сонце, як сліпе. Це спалену твою свободу І напівмертвого тебе, Народе мій, вітаю словом Під небом, від пожеж багровим, Під гуркоти чужих гармат, Кола мордує брата брат, Коли пророцтва найлютіші Оце сповняються навбач, Коли скупі перерви тиші Невтішний роздирає плач.
Потрібен пломінь Єремії, Та, ненароджений, він згас. Крутіж лихої веремії Поніс у вир смертельний нас, І несемося, як билини, Понад румовищем руїни, Аж поки сіркою й вогнем Нас згубний подих не здмухне. Внизу ж - твоє безформне тіло Звивається під градом кар: В чужій руці - безкрила сила, В своїй - безсилля і тягар.
Роздріблене дощенту крушить Закон життя. І де ж - вогню На вожденят вошині душі, На лицедіїв метушню, На їдь продажної безради, На яди дідиіноі зради, На віковий коловорот Хохлацьких охів і глупот?
Актор чужі малпує міни, Крутій відсотки тне з леґеяд. Нещадний дурень рота слинить, І всіх їх продає - агент.
Ця зоологія убога Все застує. А збоку десь Гірким сміється сміхом Гоголь - "З самих себе бо смієтесь" - І корчить постать вовкулачу, І тане сміх у пеклі плачу, І він зникає. І дарма Сурмить Шевченкова сурма. Бо і трибун ґрамофоновий, І рідномовний графоман Лиш про "недолю" й "чорні брови" Вискиглюватимуть пеан.
Віктор Єленський
Карл Маркс намагався поєднати необхідність і свободу в своїй знаменитій формулі про свободу як усвідомлену необхідність, але свобода прагне вискочити за межі, визначені нею. Свобода, уточнював через багато-багато років Йосиф Бродський, - це подолання обмежень: у фізиці - статики, у політиці - рабства, у трансцендентній сфері - Страшного суду.
Один з найбільш цікавих сучасних православних богословів Христос Яннарас визначає людську суверенність, розум і свободу вибору як не просто „духовні” чи „душевні” якості, але як сукупний вияв модусу людського буття. Бог зовсім не караючий суддя, - пише Яннарас, - він з найостаннішою серйозністю ставиться до людської свободи і наслідкам здійсненого людиною вільного вибору.
Свобода вибору одвіку являє собою ключову проблему і для блискучих мислителів, і для тих, кого зазвичай називають «простими людьми». Свобода вибору – це і виклик, і спокуса, і остаточна відповідальність перед якою стоїть людина. Це один з найбільших дарів, що отримав „вінець творіння” від свого Творця і найбільший тягар. Цей тягар не можна відкинути, переадресувати чи позбавитись його. Не можна, як писав з цього приводу Бєрдяєв у важкі часи зневіри й непевності, забути про власний вибір і опертися на якусь непорушну скелю поза нами. Бо якщо десь і є ця скеля, то лише у глибинах нашого духу.
Василь Зілгалов
Право вибору є невідчужуваним правом кожної людини. Право політичного вибору гарантує кожному Конституція України. Як цим важливим правом користувалися і користуються українці?
Про це й інше мій колега Тарас Марусик розмовляє з настоятелем церкви Святого Йосафата Української греко-католицької церкви з міста Червонограда Львівської області, священиком Михайлом Нискогузом.
Тарас Марусик
Отче Михайле, нашу розмову я хотів би почати з права вибору. Як відомо, це право є для людини одним з основних. Чи ву ваших проповідях ви якось торкаєтеся права будь - якого вибору (я маю на увазі не лише політичний).
Михайло Нискогуз
Людина – образ і подоба Божа. Якщо всемогутній Господь, створивши людину вільною, не примушує її робити добро чи зло, а орієнтує її, показує, де світло, а де темрява, тим більше священик – слуга Всемогутнього Бога не має права насильно заставляти робити той чи інший вибір. Але ми в своїх проповідях та приватних розмовах з віруючими орієнтуємо суспільну думку на те, що ми не можемо робити вибір, який би знову гальмував розвиток українського національного суспільства. Адже правлячий режим вустами президента Леоніда Кучми сказав, що ще 10 років має залишитися ця влада , інтереси, стан суспільства, які були за Леоніда Кучми. І звичайно ми бачимо, що там не має нічого світлого. І розмови про те, що великими кроками йде суспільство, економіка зростає – це не правда. Ми бачимо тільки все більше людей біля смітників. Але виборці нашого міста прагнуть зробити інший вибір, а не той, що пропонує їм сучасна влада, яка вже має відійти в минуле і залишитися неприємним спогадом.
Тарас Марусик
Якщо відраховувати від проголошення незалежності України українці 3 рази мали можливість обрати Президента і стільки ж – парламент. Як на вашу думку, чи був цей вибір вдалий?
Михайло Нискогуз
На останніх парламентських виборах Україна зробила свій вибір чітко і вірно. Можливо було 10-15% фальсифіковано, але цей вибір дав Україні можливість починати нове життя. При владі функціонери, які залишили нам українську пісню, українські танці, але всі банки, гроші у їхніх руках. Вони контролюють усі СМІ, що формують громадську думку. Тому вибори і пройшли так. Нещодавно я розмовляв з одним професором семінарії, який вважає, що цей вибір 2004- ого року рівняється з вибором 50-го року, коли 90% відсотків українців сказало «так» незалежності. Зараз і молодь і середній вік вважають, що темрява має відійти у минуле. Сподіваємося, що цей вибір стане новою віхою в історії України.
Тарас Марусик
Чи є у вас таке вутрішнє відчуття, що темрява відступить?
Михайло Нискогуз
Наша парафія вірить у це. У церквах не тільки нашої парафії і не тільки нашої конфесії йде молитва за це. І коли стався такий жахливий випадок з кандидатом від народу Віктором Ющенком ми зі сльозами на очах промовляли до Бога. І сталося диво – людина залишилася жива. Ми віримо, що наше згуртованість наші молитви зроблять своє діло, і темрява відійде. Народ вірить, що за хмарами є сонце. Згуртованість наших сердець віджине хмари, які символізують сучасну владу, неукраїнську владу. Як сказав Арістотель « Правильна влада бажає добра для всіх, неправильна – лише для себе». Сучасна влада робить все у своїх інтересах. Але наша згуртованість, наша віра у правильний вибір розжене хмари.
Тарас Марусик
Дякуємо вам. Це був настоятель храму Святого Йосафата УГКЦ у місті Червонограді Львівської області. Розмовляв з ним Тарас Марусик для радіо «Свобода» Київ.
Василь Зілгалов
Одними із виявів Богом даного дару свободної волі є право обирати свої провідників. Вибирати свідомо самостійно, переборюючи будь який зовнішній примус і страх, беручи до уваги не свої власні інтереси і інтереси поодиноких груп, а спільне благо. Це слова голови УГКЦ кардинала Любомира Гузара. На думку блаженнійшого Любомира , за 13 років незалежності українці навчилися користуватися правом вибору дарованим Богом. Проте це залежить від рівня демократії в державі , але треба залишатися скромними . Тему розуміння людиною свої праві обов’язків продовжує зі Львова Галина Терещук.
Галина Терещук
Глава УГКЦ Любомир Гузар скористався своїм правом громадянина України, усвідомлюючи сказано в Конституції України: «Свою відповідальність перед Богом, совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями». І звернувся до всіх людей з нагоди президентських виборів. У такі важливі для України періоди глава УГКЦ завжди користає правом, яке даровано йому Богом, талантом промовляння до вірних і власним авторитетом серед вірних. Кардинал Любомир Гузар звернувся до виборців, членів виборчих дільниць, охоронних структур і правозахисних організацій, спостерігачів і кандидатів у Президенти. Він закликав не позбавляти людей права обирати самостійно і свідомо, а силові організації – слідувати нормам закону, моралі, гуманізму, не допускати порушення прав усього народу або окремих його представників. Але чи вміють українці користатися правом вибору, дарованим їм Богом? Про це кардинал Любомир Гузар зауважив: « Ми вже стовідсотково вміємо робити свій вибір, хтось вагається більше, хтось менше. Але ніхто цілком не позбавлений розуміння, яка це дорогоцінна річ, за яку багато людей положили своє життя, багато людей положили своє життя за те , щоб наша держава була вільна. Що значить вільна держава? То є така держава, в якій громадяни вільні. А одним із найголовніших прав громадян є право обирати свої провідників. Це дуже тісно пов’язане із поняттям «демократія». Ми маємо бути скромними пам’ятаймо, що англійська демократія, яка вважається найдосконалішою демократією в свті прийняла хартію вільностей у 1250 році. 750 років наростає демократія Англії, Так що ми не повинні думати, що ми за 15 років все знаємо і все вміємо. Особисто я вважаю, що за ці роки ми далеко пішли у розумінні. Тепер справа в тім, чи вміємо ми це наше розуміння обернути в чин”.
Галина Терещук
Серед тих хто віддав своє життя задля інших, задля права на свободу, скористався своїм правом обирати шлях за велінням власної душі був директор Медичного інституту Євстахій Струк. У 1941 йому було 32 роки. Йшов четвертий день війни. Львів’яни, чиї рідні були закатовані енкаведистами, і які переховувались від енкаведистів з надією очікували приходу німецьких військ. Вони сподівалися на полегшення свого становища і на зустріч з рідними.50 студентів Медінституту переховувались у підвалах гуртожитку. Енкаведисти знайшли молодих людей поставили їх під стінку, обшукали і хотіли розстріляти.
Раптом коменданта покликали до телефону і він повідомив : “Через 5 хвилин всі мають покинути приміщення гуртожитку для війська”. Студенти втекли, через 5 хвилин туди приїхали енкаведисти, щоб розстріляти молодь, але їх випередив Євстахій Струк, який врятував своїх студентів. Понівечене тіло 32- ох річного директора Медінституту рідні знайшли у в’язниці Галонського. Отець Орест Редина називає Євстахія Струка “мучеником 20-го століття” і вважає, що у час режиму людина не має права дивитися у землю.
Отець Орест
Ісус Христос каже : “Будьте досконалими як Отець ваш. Хтось в житті використовує це право, а хтось його занедбує. Це означає, що хтось віддає талан. А хтось закопує його в землю. Це стосується того, що людина покликана не тільки вперти свої очі в землю, тобто живучи тут на цьому світі бачити все на рівні чисто матеріальному, а й відкрити свої духовні очі, відкрити своє серце і тримати його просвітленим і жити відтепер у вічності. Бо я люблю це повторювати, що царство небесне починається тут на землі, а сповняється повнотою десь у вічності. Тобто тут є початок і в залежності від того, які ми прикладаємо зусилля залежить наше майбутнє. Право не всіх зобов’язує . Ми бачимо надзвичайно талановитих людей у галузі мистецтва, науки, спорту, у всіх галузях людського життя. Ми українці можемо бути надзвичайно успішними людьми і покликання держави, покликання суспільства сприяти цьому розвитку. Мені дуже прикро за нашу державу . Я трохи жив у Радянському союзі і бачив, яке недбале відношення до людей у Радянському Союзі. Проте потенціал міг все ж певний спосіб розвиваться. Тобто ляди навіть в такій системі реалізовували свої таланти. Я казав, що це неволя, що це боляче і я так чекав, коли ми українці матимемо свою державу, любитимемо свою землю, будемо працювати один для одного, станемо однією родиною і матимемо щастя і тим щастям втішатимемося. Бачите, прийшов час, коли розвалилася залізна завіса, ми вийшли з неволі. Україна стала незалежною. Але я для себе бачу, що великих змін не сталося. В багатьох випадках перші номери відійшли, а на їх місця стали менш придатні другі номери. Як сказав колись один німецький письменник: “Ми могли б дати вам найбільшу котельню, найкращу олію, рецепт, як приготувати яєчню, але коли яйця відсутні яєчні не вийде”. Тому треба мінятися духовну. Для християнина немає трагедії, навіть коли до влади приходять тирани. Бо ми живучи на землі, маємо очі повернуті у вічність. Є момент коли ми можемо показати іншим людям та Богові свою любов або самолюбство. Але момент, коли ми вибираємо людину або живемо з людиною, яка може своїми вольовими рішеннями, своєю любов’ю поміняти хід речей у цілій державі, це є великим дарунком і не скористатися ним - гріх і змарнованим талантом.
Галина Терещук
Не змарнувати власний талант, скористатися правом дарованим Богом бажає отець Орест. Галина Терещук, РС Львів.
Василь Зілгалов
Крізь зоологію убогу до розумної природи. Чи постане з диму згарищ гучних ярмарків ясирових нова українська людина на початку ери Водолія?
В тім ярмарку все творче гине, Задушується все живе, Все вічне робиться хвилинне Й стає живучим неживе. І мертві душі бенькетують, Защеплюючи, як отрую, Ледачу кров, духовий гній Всім паростям г ієрархій.
Герой доби встає в цій аврі Космічних бур, космічних гроз, Ях спраглий містечкових лаврів Здрібнілий мікромалорос.
Народе мій, оцей непотріб Ти за які гріхи придбав? Чи недівоча пристрасть Мотрі? Мазепи спізнена доба?
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”. Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.
І перш ніж попрощатися запитаємо: а чи дійсно небо сходить на країну, як писав Євген Маланюк? І чи дійсно нова українська людина готова зробити свій вибір крізь віки?
Прага, 6 листопада 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.
Людина часто й охоче пригадує, що вона є вінцем творіння. Людина ж створила безліч визначень, які мали б підкреслити її вищість над усіма іншими звершеннями великої картини Творіння. Між тим, отці Церкви були невтомними, пояснюючи, що людина повинна щоразу доводити свою людськість, яка не може і не повинна обмежуватися прямоходженням і створенням знарядь. Немесій Емеський казав, що людину поставлено у межі двох природ розумної й нерозумної і людина, схиляючись до вимог свого тіла, йде слідом за природою нерозумною. Але людина робить людиною саме розумна природа, її дух, її прагнення піднестися над обмеженістю й напередвизначеністю тілесного буття. Про людське й духовне в людині, про її свободу і рабство, про вибір і подолання обмежень – в матеріалі Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Безперечно, - найбільша загадка, перед якою клякне людина – це сама людина. Сутність людська – це завжди і невимовне, і непояснене. Наука не може похвалитися тим, що наблизилася до розуміння цієї найбільшої таїни; вона підходить до людини з різних боків, описує її то як скупчення теплової енергії, то як істоту, що володіє самими різними навичками, то як клубочіння рефлексій і комплексів, але щонайбільше розуміє, що таки не збагнула людину. Бо людина має у собі цілий світ, а душа його, як казав Аристотель, є у певному сенсі усім. У такому твердженні зовсім немає демонології, обожнення людини, або ж безмежної віри в її сили й розум. Ні, людина лишається настільки ж слабкою, наскільки неосяжною є її сила. Слабкість і сила щомиті змагаються між собою і це змагання скріплює існування людини – яка, за глибоким осягненням Карла Ясперса у чуттєвому сенсі є вищою з усього тваринного світу, а у сенсі духовному – нижчою з-поміж янголів. Але людина і не тварина, і не янгол – вона, знов і знов, долає саму себе і стримить до потойбічності. І коли вже існує іменник абсолютно невідокремний від прикметника «людський», то ім’я йому гідність. Людська гідність стає передумовою звільнення від рабства, від влади природи і обставин і також від рабських відносин зі своїм Творцем. В людині живуть два первні – необхідність, що підкоряє її матеріальному світові та свобода, яка його з цього світу виокремлює. Так писав Володимир Соловйов, який у цьому цілком очевидно наслідував світовідчуття і філософську традицію свого волелюбного і мудрого предка Григорія Сковороди.
Як писав колись український політичний геній Євген Меланюк: “Ця зоологія убога все застує”:
В повітрі мла і смертний одур. Охляле сонце, як сліпе. Це спалену твою свободу І напівмертвого тебе, Народе мій, вітаю словом Під небом, від пожеж багровим, Під гуркоти чужих гармат, Кола мордує брата брат, Коли пророцтва найлютіші Оце сповняються навбач, Коли скупі перерви тиші Невтішний роздирає плач.
Потрібен пломінь Єремії, Та, ненароджений, він згас. Крутіж лихої веремії Поніс у вир смертельний нас, І несемося, як билини, Понад румовищем руїни, Аж поки сіркою й вогнем Нас згубний подих не здмухне. Внизу ж - твоє безформне тіло Звивається під градом кар: В чужій руці - безкрила сила, В своїй - безсилля і тягар.
Роздріблене дощенту крушить Закон життя. І де ж - вогню На вожденят вошині душі, На лицедіїв метушню, На їдь продажної безради, На яди дідиіноі зради, На віковий коловорот Хохлацьких охів і глупот?
Актор чужі малпує міни, Крутій відсотки тне з леґеяд. Нещадний дурень рота слинить, І всіх їх продає - агент.
Ця зоологія убога Все застує. А збоку десь Гірким сміється сміхом Гоголь - "З самих себе бо смієтесь" - І корчить постать вовкулачу, І тане сміх у пеклі плачу, І він зникає. І дарма Сурмить Шевченкова сурма. Бо і трибун ґрамофоновий, І рідномовний графоман Лиш про "недолю" й "чорні брови" Вискиглюватимуть пеан.
Віктор Єленський
Карл Маркс намагався поєднати необхідність і свободу в своїй знаменитій формулі про свободу як усвідомлену необхідність, але свобода прагне вискочити за межі, визначені нею. Свобода, уточнював через багато-багато років Йосиф Бродський, - це подолання обмежень: у фізиці - статики, у політиці - рабства, у трансцендентній сфері - Страшного суду.
Один з найбільш цікавих сучасних православних богословів Христос Яннарас визначає людську суверенність, розум і свободу вибору як не просто „духовні” чи „душевні” якості, але як сукупний вияв модусу людського буття. Бог зовсім не караючий суддя, - пише Яннарас, - він з найостаннішою серйозністю ставиться до людської свободи і наслідкам здійсненого людиною вільного вибору.
Свобода вибору одвіку являє собою ключову проблему і для блискучих мислителів, і для тих, кого зазвичай називають «простими людьми». Свобода вибору – це і виклик, і спокуса, і остаточна відповідальність перед якою стоїть людина. Це один з найбільших дарів, що отримав „вінець творіння” від свого Творця і найбільший тягар. Цей тягар не можна відкинути, переадресувати чи позбавитись його. Не можна, як писав з цього приводу Бєрдяєв у важкі часи зневіри й непевності, забути про власний вибір і опертися на якусь непорушну скелю поза нами. Бо якщо десь і є ця скеля, то лише у глибинах нашого духу.
Василь Зілгалов
Право вибору є невідчужуваним правом кожної людини. Право політичного вибору гарантує кожному Конституція України. Як цим важливим правом користувалися і користуються українці?
Про це й інше мій колега Тарас Марусик розмовляє з настоятелем церкви Святого Йосафата Української греко-католицької церкви з міста Червонограда Львівської області, священиком Михайлом Нискогузом.
Тарас Марусик
Отче Михайле, нашу розмову я хотів би почати з права вибору. Як відомо, це право є для людини одним з основних. Чи ву ваших проповідях ви якось торкаєтеся права будь - якого вибору (я маю на увазі не лише політичний).
Михайло Нискогуз
Людина – образ і подоба Божа. Якщо всемогутній Господь, створивши людину вільною, не примушує її робити добро чи зло, а орієнтує її, показує, де світло, а де темрява, тим більше священик – слуга Всемогутнього Бога не має права насильно заставляти робити той чи інший вибір. Але ми в своїх проповідях та приватних розмовах з віруючими орієнтуємо суспільну думку на те, що ми не можемо робити вибір, який би знову гальмував розвиток українського національного суспільства. Адже правлячий режим вустами президента Леоніда Кучми сказав, що ще 10 років має залишитися ця влада , інтереси, стан суспільства, які були за Леоніда Кучми. І звичайно ми бачимо, що там не має нічого світлого. І розмови про те, що великими кроками йде суспільство, економіка зростає – це не правда. Ми бачимо тільки все більше людей біля смітників. Але виборці нашого міста прагнуть зробити інший вибір, а не той, що пропонує їм сучасна влада, яка вже має відійти в минуле і залишитися неприємним спогадом.
Тарас Марусик
Якщо відраховувати від проголошення незалежності України українці 3 рази мали можливість обрати Президента і стільки ж – парламент. Як на вашу думку, чи був цей вибір вдалий?
Михайло Нискогуз
На останніх парламентських виборах Україна зробила свій вибір чітко і вірно. Можливо було 10-15% фальсифіковано, але цей вибір дав Україні можливість починати нове життя. При владі функціонери, які залишили нам українську пісню, українські танці, але всі банки, гроші у їхніх руках. Вони контролюють усі СМІ, що формують громадську думку. Тому вибори і пройшли так. Нещодавно я розмовляв з одним професором семінарії, який вважає, що цей вибір 2004- ого року рівняється з вибором 50-го року, коли 90% відсотків українців сказало «так» незалежності. Зараз і молодь і середній вік вважають, що темрява має відійти у минуле. Сподіваємося, що цей вибір стане новою віхою в історії України.
Тарас Марусик
Чи є у вас таке вутрішнє відчуття, що темрява відступить?
Михайло Нискогуз
Наша парафія вірить у це. У церквах не тільки нашої парафії і не тільки нашої конфесії йде молитва за це. І коли стався такий жахливий випадок з кандидатом від народу Віктором Ющенком ми зі сльозами на очах промовляли до Бога. І сталося диво – людина залишилася жива. Ми віримо, що наше згуртованість наші молитви зроблять своє діло, і темрява відійде. Народ вірить, що за хмарами є сонце. Згуртованість наших сердець віджине хмари, які символізують сучасну владу, неукраїнську владу. Як сказав Арістотель « Правильна влада бажає добра для всіх, неправильна – лише для себе». Сучасна влада робить все у своїх інтересах. Але наша згуртованість, наша віра у правильний вибір розжене хмари.
Тарас Марусик
Дякуємо вам. Це був настоятель храму Святого Йосафата УГКЦ у місті Червонограді Львівської області. Розмовляв з ним Тарас Марусик для радіо «Свобода» Київ.
Василь Зілгалов
Одними із виявів Богом даного дару свободної волі є право обирати свої провідників. Вибирати свідомо самостійно, переборюючи будь який зовнішній примус і страх, беручи до уваги не свої власні інтереси і інтереси поодиноких груп, а спільне благо. Це слова голови УГКЦ кардинала Любомира Гузара. На думку блаженнійшого Любомира , за 13 років незалежності українці навчилися користуватися правом вибору дарованим Богом. Проте це залежить від рівня демократії в державі , але треба залишатися скромними . Тему розуміння людиною свої праві обов’язків продовжує зі Львова Галина Терещук.
Галина Терещук
Глава УГКЦ Любомир Гузар скористався своїм правом громадянина України, усвідомлюючи сказано в Конституції України: «Свою відповідальність перед Богом, совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями». І звернувся до всіх людей з нагоди президентських виборів. У такі важливі для України періоди глава УГКЦ завжди користає правом, яке даровано йому Богом, талантом промовляння до вірних і власним авторитетом серед вірних. Кардинал Любомир Гузар звернувся до виборців, членів виборчих дільниць, охоронних структур і правозахисних організацій, спостерігачів і кандидатів у Президенти. Він закликав не позбавляти людей права обирати самостійно і свідомо, а силові організації – слідувати нормам закону, моралі, гуманізму, не допускати порушення прав усього народу або окремих його представників. Але чи вміють українці користатися правом вибору, дарованим їм Богом? Про це кардинал Любомир Гузар зауважив: « Ми вже стовідсотково вміємо робити свій вибір, хтось вагається більше, хтось менше. Але ніхто цілком не позбавлений розуміння, яка це дорогоцінна річ, за яку багато людей положили своє життя, багато людей положили своє життя за те , щоб наша держава була вільна. Що значить вільна держава? То є така держава, в якій громадяни вільні. А одним із найголовніших прав громадян є право обирати свої провідників. Це дуже тісно пов’язане із поняттям «демократія». Ми маємо бути скромними пам’ятаймо, що англійська демократія, яка вважається найдосконалішою демократією в свті прийняла хартію вільностей у 1250 році. 750 років наростає демократія Англії, Так що ми не повинні думати, що ми за 15 років все знаємо і все вміємо. Особисто я вважаю, що за ці роки ми далеко пішли у розумінні. Тепер справа в тім, чи вміємо ми це наше розуміння обернути в чин”.
Галина Терещук
Серед тих хто віддав своє життя задля інших, задля права на свободу, скористався своїм правом обирати шлях за велінням власної душі був директор Медичного інституту Євстахій Струк. У 1941 йому було 32 роки. Йшов четвертий день війни. Львів’яни, чиї рідні були закатовані енкаведистами, і які переховувались від енкаведистів з надією очікували приходу німецьких військ. Вони сподівалися на полегшення свого становища і на зустріч з рідними.50 студентів Медінституту переховувались у підвалах гуртожитку. Енкаведисти знайшли молодих людей поставили їх під стінку, обшукали і хотіли розстріляти.
Раптом коменданта покликали до телефону і він повідомив : “Через 5 хвилин всі мають покинути приміщення гуртожитку для війська”. Студенти втекли, через 5 хвилин туди приїхали енкаведисти, щоб розстріляти молодь, але їх випередив Євстахій Струк, який врятував своїх студентів. Понівечене тіло 32- ох річного директора Медінституту рідні знайшли у в’язниці Галонського. Отець Орест Редина називає Євстахія Струка “мучеником 20-го століття” і вважає, що у час режиму людина не має права дивитися у землю.
Отець Орест
Ісус Христос каже : “Будьте досконалими як Отець ваш. Хтось в житті використовує це право, а хтось його занедбує. Це означає, що хтось віддає талан. А хтось закопує його в землю. Це стосується того, що людина покликана не тільки вперти свої очі в землю, тобто живучи тут на цьому світі бачити все на рівні чисто матеріальному, а й відкрити свої духовні очі, відкрити своє серце і тримати його просвітленим і жити відтепер у вічності. Бо я люблю це повторювати, що царство небесне починається тут на землі, а сповняється повнотою десь у вічності. Тобто тут є початок і в залежності від того, які ми прикладаємо зусилля залежить наше майбутнє. Право не всіх зобов’язує . Ми бачимо надзвичайно талановитих людей у галузі мистецтва, науки, спорту, у всіх галузях людського життя. Ми українці можемо бути надзвичайно успішними людьми і покликання держави, покликання суспільства сприяти цьому розвитку. Мені дуже прикро за нашу державу . Я трохи жив у Радянському союзі і бачив, яке недбале відношення до людей у Радянському Союзі. Проте потенціал міг все ж певний спосіб розвиваться. Тобто ляди навіть в такій системі реалізовували свої таланти. Я казав, що це неволя, що це боляче і я так чекав, коли ми українці матимемо свою державу, любитимемо свою землю, будемо працювати один для одного, станемо однією родиною і матимемо щастя і тим щастям втішатимемося. Бачите, прийшов час, коли розвалилася залізна завіса, ми вийшли з неволі. Україна стала незалежною. Але я для себе бачу, що великих змін не сталося. В багатьох випадках перші номери відійшли, а на їх місця стали менш придатні другі номери. Як сказав колись один німецький письменник: “Ми могли б дати вам найбільшу котельню, найкращу олію, рецепт, як приготувати яєчню, але коли яйця відсутні яєчні не вийде”. Тому треба мінятися духовну. Для християнина немає трагедії, навіть коли до влади приходять тирани. Бо ми живучи на землі, маємо очі повернуті у вічність. Є момент коли ми можемо показати іншим людям та Богові свою любов або самолюбство. Але момент, коли ми вибираємо людину або живемо з людиною, яка може своїми вольовими рішеннями, своєю любов’ю поміняти хід речей у цілій державі, це є великим дарунком і не скористатися ним - гріх і змарнованим талантом.
Галина Терещук
Не змарнувати власний талант, скористатися правом дарованим Богом бажає отець Орест. Галина Терещук, РС Львів.
Василь Зілгалов
Крізь зоологію убогу до розумної природи. Чи постане з диму згарищ гучних ярмарків ясирових нова українська людина на початку ери Водолія?
В тім ярмарку все творче гине, Задушується все живе, Все вічне робиться хвилинне Й стає живучим неживе. І мертві душі бенькетують, Защеплюючи, як отрую, Ледачу кров, духовий гній Всім паростям г ієрархій.
Герой доби встає в цій аврі Космічних бур, космічних гроз, Ях спраглий містечкових лаврів Здрібнілий мікромалорос.
Народе мій, оцей непотріб Ти за які гріхи придбав? Чи недівоча пристрасть Мотрі? Мазепи спізнена доба?
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”. Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.
І перш ніж попрощатися запитаємо: а чи дійсно небо сходить на країну, як писав Євген Маланюк? І чи дійсно нова українська людина готова зробити свій вибір крізь віки?
