Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:26

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 12 листопада 2004 року.

Надія Степула

Звучить фрагмент пісні “Вітер століть” у виконанні Світлани Кирильчук, на слова Богдана-Ігора Антонича.

Дорогі слухачі! На хвилях радіо “Свобода” до Вашої уваги – новий випуск радіожурналу “Сюжети”.

Світ культури і культура світу, сюжетики з розмаїтого і колоритного простору , який твориться літературою, мистецтвом, музикою...

З вами автор і ведуча – я, Надія Степула. – Вітаю Вас!

Фрагмент пісні “Вітер століть” на слова Богдана Ігора Антонича нагадує нам про неспинність часу, неспинність життя і свободи. Богдан-Ігор Антонич.

І вітер віє від століть, Крилатий, вільний і неспинний, І вчить свободи, туги вчить За чимсь незнаним і нестримним. І повторяє нам прибитим У зривах страчених намарне, Що вже ніяк життя спинити І що життя – це не казарма...

Хоч рядки ці написані Поетом 70 років тому, актуальність їх та сучасність поза сумнівом – і новітня пісня це засвідчує...

Життя часописів недовге. Відбиваючи на своїх сторінках, мов у дзеркалах, якісь фрагменти культурного простору країни, вони не можуть затримати, зберегти ті відбитки, як це вдається іноді книгам. Часописи - то здебільшого провісники книг. Іноді їм вдається поєднувати непоєднуване, - відтворювати мимолітне, фіксувати те, що неминуче має щезнути у водах часів... Для цього часописам потрібен обсяг.

“Історико-літературний журнал” Одеського національного університету імені Мечникова - один із небагатьох на теренах України часописів, де органічне існування різнорідних текстів творить організований зміст. В кожному з випусків можна знайти трохи теоретичних літературознавчих викладок, кілька рецензій на нові книги, монологи чи діалоги про сучасне мистецтво та багато цікавого іншого.

Про часопис розповідає завідувач кафедри журналістики Одеського Національного Університету і головний редактор “Історико-літературного журналу” Олександр Александров.

Олександр Александров

Історико-літературний журнал існує років сім. Але я ним займаюсь тільки три роки приблизно. І зробив кілька випусків. То мені легше говорити про те, що зроблено особисто мною.

Але, в принципі, журнал пройшов певну еволюцію – від збірника наукових статей до альманаху. Журнал поєднує і наукові тенденції, і більш широкі, цікаві для широкого загалу, матеріали.

Концептуально я визначився приблизно таким чином, що журнал має бути адресований не тільки науковцям, а взагалі гуманітаріям, які цікавляться проблемами світової літератури, регіональними питаннями, різними темами.

Для мене улюбленим жанром є, звичайно, рецензія на поточну художню літературу чи монографію. Бо невеличка рецензія дає поштовх до того, щоб ознайомитися і з самою книжкою... Я думаю, що поєднання просвітництва з науковою фундаментальністю є дуже важливим для нашого журналу.

Надія Степула

Дорогі слухачі, продовжуючи пошуки сюжетів та сюжетиків непроминальних, мої колеги Надійка Шерстюк і Віталій Пономарьов пропонують сьогодні сюжет про Саааді – письменника і мислителя, класика перської і таджицької літератури, співця гіркого життя своїх сучасників - городян і селян тринадцятого століття. Надя Шерстюк – Віталій Пономарьов:

Віталій Пономарьов

Сааді народився у Ширазі.

Надія Шерстюк

“Сааді Ширазький” – тобто, мешканець Ширазу. Місто в провінції Хурасан, одне з найкращих міст світу - про нього казали: “Місто троянд і солов”їв”.

Сааді народився на початку 13 ст. Нема достеменних відомостей, що це за рік – 1203, 1210, чи взагалі 1184. Але відомо, що помер Сааді Ширазький у 1292р. – Майже сто літ – 90 років! Про нього казали: 30 років вчився, 30 – мандрував і 30 – писав..

Сааді вчився у Багдаді, у відомій вищій теологічній Академії. Потім він – дервішем – мандрівним суфієм – почав їздити по Близькому Сходу, був у Індії, був у Марокко.

Віталій Пономарьов

Його мандри охоплювали весь тодішній ісламський світ...

Надія Шерстюк

...відвідав Мекку, потім помандрував до Дамаску, потім – у Єрусалим, де його схопили хрестоносці, закували в кайдани і змусили копати рови...

Віталій Пономарьов

...навколо фортеці хрестоносців у Тріполі, у Сірії...

Надія Шерстюк

В той час він написав: “Я багато скуштував з рук долі і гарячих, і холодних страв”.

Віталій Пономарьов

Він написав вірш, де звертався до вітерця, але не за тим, щоб він доніс до коханої привіт, а щоб доніс друзям прохання визволити його з полону. І таки справді знайшовся купець, який його викупив.

Надія Шерстюк

Давайте торкнемося двох його видатних творів – це “Гулістан”, або “”Квітник”, або – “Сад квітів” і другий – “Бустан” – “Сад плодів”. Дослідники тут розходяться, щодо того, чи був Сааді в цих творах справжнім суфієм, чи все ж у ньому переважав гуманіст, дидактик.

Віталій Пономарьов

Якщо візьмемо хрестоматійний його вірш “Караван”, то – сім з половиною сторіч проминуло, а – в людині нічого не змінилося...

Надія Шерстюк

“Гулістан” поділяється на 8 частин, кожна з яких ототожнює якусь життєву мудрість. “Бустан” – “Сад плодів” – вірші переважно етичного змісту.

Сааді був теж дуже відомий своїми притчами, казками алегоричного змісту. . Він казав: “Не поспішай”, бо поспіх у поезії і у вченні, суфізмі загалом – ні до чого. Сааді не закликав своїх учнів бути аскетами, йти в пустелю, в гори... Він вважав, що і серед людей в мирському житті можна бути суфієм.

Віталій Пономарьов

Просто треба розуміти суфійську символіку цього вірша. Коли Саааді пише, - “Прокинься, встань і йди” – то це не означає йти у відлюдництво. Якщо тобі твій тягар важкий – можемо допомогти тобі, але головне ти маєш зробити сам... Не треба сприймати те, що на поверхні, а слід дивитися углиб... – І все одно у своїх віршах і притчах Сааді поводиться, як справжній суфій. Він знає, що людина може сприйняти лише те, до чого вона підгоготовлена усім своїм досвідом...

Надія Шерстюк

З усіх найвеличніших перськомовних поетів Сааді відводять місце поета-миролюбця. У своїх віршах він якраз засуджував тих легковажних, які намагалися чимскорше опанувати засади суфізму.

Віталій Пономарьов

Отже, Сааді разом із Хайямом і Гафізом належить до тієї трійці перських поетів, які в уявленні європейського читача уособлюють класичну перську поезію.

Надія Шерстюк

Похований Сааді у рідному місті Ширазі, у квітучому саду серед пальм, троянд. Мавзолей – дуже струнчастий – 8 колон, мармур, мозаїка на стінах і стіни викладені віршами Сааді. Є струмок у цьому мавзолеї, кажуть, що мавзолей був побудований на місці будинку, де проживав свої останні роки Сааді. І струмок був і тоді. Для того, щоб людині щастило, щоб отримувала цю мудрість від Сааді – треба кинути в цей струмок монетку...

Надія Степула

В одному з попередніх випусків радіожурналу “Сюжети” ви, шановні слухачі, мали нагоду почути розмову моєї колеги Інни Набоки з доктором мистецтворзнавства, Заслуженим діячем мистецтв України, лавреатом премії імені Уласа Самчука Торонтського українського театру “Заграва” Валерієм Гайдабурою. Послухаймо продовження їхньої розмови про український театр доби окупації в часи Другої світової війни.

Інна Набока

Наскільки це широке було явище, як багато таких театрів було, скільки міст, який репертуар був?

Валерій Гайдабура

Це театр-повінь, просто кінця і краю не має. Я можу сказати, що не дивлячись на те, що я дослідив 50 крупних театрів, то я зупинився перед безмежністю цього явища. Тому що назва “театр” досить умовна. Можна було називати драмгуртки, самодіяльні гуртки. Вони були в усіх районних центрах, були у безлічі сіл України.

Отже, та робота, яку я провів, на великий дослідний інститут. Я в день і вночі цим займався, так само як зараз займаюся діаспорою, тому що один.

Кожен театрознавець хоче знайти тему, де він буде пріоритетним дослідником. Я таку тему знайшов. Врешті, потім 2 книги. Перша так і називалася “Театр захований в архівах”. Вона була темою моєї докторської дисертації уже як книга. Друга книга, де 80% нових текстів “Театр між Гітлером і Сталіним”.

Інна Набока

Це та, що вийшла у видавництві “Факт”. У цій книжці Ви більше зупинилися на долі митців, акторів, режисерів.

Валерій Гайдабура

Значить, я дійсно цю книжку побудував більше як книжку для читання не тільки митців. Там дуже багато різних працівників театральних не акторів, не режисерів, але більшість, безумовно, таких крупних митців, таких як Борис Гиря.

Ніби вже кінець цій темі “Театр в окупації”, але я продовжую збирання цього матеріалу. Я недавно зі Львова приїхав, був там у родині покійного актора Богдана Коха і привіз 15 фотознімків театральної діяльності цього актора у Луцьку, а потім у Перемишлі. Це все період окупації.

Інна Набока

Чим був спричинений такий вибух театральної творчості, здається у таких несприятливих умовах: війна, окупація, голод?

Валерій Гайдабура

Ще вчені говорять, коли нації загрожує загибель, то відбувається такий пасіонарний вибух, вибух енергетичного протистояння смерті і всьому небезпечному. Треба було десь знаходити людям джерело оптимізму. А мистецтво є вроджене джерело оптимізму. Крім того, все було заборонено німцями. Вся енергія народу в це русло пішла. Дозволений був театр і народ цим скористався.

Інна Набока

Пане Валерію, я знаю, що Ви продовжуєте працювати в цій царині, але трошки в іншому напрямку. Як Ви вже сказали, що Ви займаєтеся зараз розвідками у галузі українського театру у діаспорі. Розкажіть, будь ласка, про це.

Валерій Гайдабура

Ви знаєте, це не зовсім інша тема, це абсолютне продовження цієї ж теми. Тому що, так само як театр в окупації був альтернативним по відношенню до радянського довоєнного театру, так само продовжилась ця альтернативність, коли багато митців виїхало за межі України спочатку на терени Німеччини, потім за океан. Відбувалося листування із митцями Канади, Америки, Австралії, у Франції був дуже цікавий театр український, безліч архівів, багато публікацій.

І головне, рік тому в жовтні на запрошення дирекції театру “Заграва” україно-торонтського я був у Торонто 2 тижні. Я і архівів багато привіз. Уявіть собі я бачився з виконавицями ролей Касандри, Жанни д’Арк. Я з ними розмовляв. Це були такі фундаментальні їхні вистави.

Я встиг ще побачити, він зараз уже помер, Юрія Бельського – видатного актора канадської діаспори, учня Йосипа Гірняка. Зараз ось двоє торонтських акторів Ніна Тарновецька і Михайло Лялька одержали почесні звання Заслужених артистів України. Так що це вже є прорив до визнання їх на такому державному рівні. Я дуже радий.

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.

З вами були – автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу.

Щасливих вам сюжетів на вітрах свободи і добрих перемін!

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG