Прага, 9 листопада 2004 – Зрозуміло, що оголошення результатів першого туру виборів Президента України, насамперед, формально відкрило дорогу до другого, у якому вже ніхто не сумнівався. Ну і, звичайно, це також дозволило відкриту агітацію за кожного із двох претендентів на президентське крісло в Україні, а рівно ж і проти кожного з них. Чи дозволяють оці соті відсотка різниці між голосами, набраними двома Вікторами, прогнозувати ім’я переможця 21 листопада?
Ніхто не ризикне щось стверджувати на основі даних, оприлюднених ЦВК у середу. Бо, за оцінками багатьох експертів, результат другого туру залежатиме від низки факторів і один з головних – активність виборців. Багатьох дивує те, з якої такої причини ЦВК у особі пана Кивалова так довго зволікала з оприлюдненням цих результатів. Невже лише із-за того, що норовисті голови територіальних комісії так буквально дотримуються максимального терміну оприлюднення результатів?
З приводу затягування підрахунків української ЦВК за останні дні у міжнародній пресі з’явилося чимало різних коментарів, котрі базуються не лише на фактах, але й інколи на слухах та анонімних джерелах. Зокрема, відоме американське Інтернет – видання «Стратфор» стверджує, посилаючись на свої інформації, що упродовж кількох днів з початку листопада ніби-то знову обраний президент США Джордж Буш – молодший щонайменше тричі розмовляв з лідерами Росії та України щодо можливих наслідків другого туру українських президентських виборів. Чи не це стало однією з причин затягування оприлюднення наслідків другого туру?
Бо, на думку того ж американського джерела «Стратфор», доля нинішнього Президента України, котрий продовжує поки що, так би мовити, повністю контролювати політичний процес в українській державі, більше залежить від Білого дому; та й Росія, її лідер Володимир Путін, у своїх міжнародних відносинах мусять рахуватися зі значною політичною підтримкою Вашинґтона. Чи не пояснюється фактором Джорджа Буша –переможця й те, що посланці Віктора Януковича у ці дні оббивали пороги Білого дому у спробах хоч якось відмитися від своїх же антиамериканських акцій у перебігу української президентської кампанії?
Може у цьому є якось доля правдивості, хоча чимало спостерігачів, навіть у Москві, підкреслюють, насамперед, неочікувану активність українських виборців і неочікувану рівність результатів першого тур, що не збіглось із показною впевненістю сил, котрі підтримують провладного кандидата і навіть уже замовили були наперед кілька переможних банкетів на перше листопада. Та й чимало оглядачів зауважують, що об’єктивно мислячі політики, не лише в Україні, але й у Вашинґтоні , у Москві, розуміють, що реальна підтримка виборців та відповідність їй результатів виборів служать запорукою не лише стабільності, але й прогнозованої політики і щодо тієї країни, де ці вибори відбуваються, і щодо регіону, де ця країна розташована.
Якщо саме цей реалізм бере гору в українських виборах, то є надія на справедливість демократії та цивілізованості, про що ось вже впродовж кількох тижнів твердять провідні світові засоби інформації, аналізуючи події в Україні та довкола України. Дійшло навіть до того, що багато об’єктивно налаштованих експертів переконані : демократичне вирішення долі українського президентства позитивно вплине на розвиток демократії в сусідній Росії. Ніби випереджаючи події, посол Росії у Києві пан Чорномирдін після першого туру поспішив заявити : «А хто сказав, що Ющенко поганий?» . Чи не красномовний підсумок першого туру? Однак ні оголошені результати першого туру , ні останні опитування соціологів, котрі прогнозують знову високу активність виборців, не гарантують, що в Україні в другому турі президентських виборів остаточно буде похований сталінський принцип підсумовування волевиявлення народу (пам’ятаєте – «головне не те, як голосують, а те, як рахують голоси»). Але, за словами досвідчених і навчених різними політичними епохами людей, зокрема, таких як колишні українські політв’язні радянських таборів, на цих виборах стався морально –психологічний перелом у настроях пересічних виборців, і вони переконалися у тому, що навіть брутальні фальсифікації результатів не в силах перевершити високу хвилю народного волевиявлення. Якщо ці настрої будуть послідовними і в другому турі, то тоді справдиться оптимістичний прогноз, і в Європі буде на одну демократичну країну більше, а ім’я її буде – Україна.
Ніхто не ризикне щось стверджувати на основі даних, оприлюднених ЦВК у середу. Бо, за оцінками багатьох експертів, результат другого туру залежатиме від низки факторів і один з головних – активність виборців. Багатьох дивує те, з якої такої причини ЦВК у особі пана Кивалова так довго зволікала з оприлюдненням цих результатів. Невже лише із-за того, що норовисті голови територіальних комісії так буквально дотримуються максимального терміну оприлюднення результатів?
З приводу затягування підрахунків української ЦВК за останні дні у міжнародній пресі з’явилося чимало різних коментарів, котрі базуються не лише на фактах, але й інколи на слухах та анонімних джерелах. Зокрема, відоме американське Інтернет – видання «Стратфор» стверджує, посилаючись на свої інформації, що упродовж кількох днів з початку листопада ніби-то знову обраний президент США Джордж Буш – молодший щонайменше тричі розмовляв з лідерами Росії та України щодо можливих наслідків другого туру українських президентських виборів. Чи не це стало однією з причин затягування оприлюднення наслідків другого туру?
Бо, на думку того ж американського джерела «Стратфор», доля нинішнього Президента України, котрий продовжує поки що, так би мовити, повністю контролювати політичний процес в українській державі, більше залежить від Білого дому; та й Росія, її лідер Володимир Путін, у своїх міжнародних відносинах мусять рахуватися зі значною політичною підтримкою Вашинґтона. Чи не пояснюється фактором Джорджа Буша –переможця й те, що посланці Віктора Януковича у ці дні оббивали пороги Білого дому у спробах хоч якось відмитися від своїх же антиамериканських акцій у перебігу української президентської кампанії?
Може у цьому є якось доля правдивості, хоча чимало спостерігачів, навіть у Москві, підкреслюють, насамперед, неочікувану активність українських виборців і неочікувану рівність результатів першого тур, що не збіглось із показною впевненістю сил, котрі підтримують провладного кандидата і навіть уже замовили були наперед кілька переможних банкетів на перше листопада. Та й чимало оглядачів зауважують, що об’єктивно мислячі політики, не лише в Україні, але й у Вашинґтоні , у Москві, розуміють, що реальна підтримка виборців та відповідність їй результатів виборів служать запорукою не лише стабільності, але й прогнозованої політики і щодо тієї країни, де ці вибори відбуваються, і щодо регіону, де ця країна розташована.
Якщо саме цей реалізм бере гору в українських виборах, то є надія на справедливість демократії та цивілізованості, про що ось вже впродовж кількох тижнів твердять провідні світові засоби інформації, аналізуючи події в Україні та довкола України. Дійшло навіть до того, що багато об’єктивно налаштованих експертів переконані : демократичне вирішення долі українського президентства позитивно вплине на розвиток демократії в сусідній Росії. Ніби випереджаючи події, посол Росії у Києві пан Чорномирдін після першого туру поспішив заявити : «А хто сказав, що Ющенко поганий?» . Чи не красномовний підсумок першого туру? Однак ні оголошені результати першого туру , ні останні опитування соціологів, котрі прогнозують знову високу активність виборців, не гарантують, що в Україні в другому турі президентських виборів остаточно буде похований сталінський принцип підсумовування волевиявлення народу (пам’ятаєте – «головне не те, як голосують, а те, як рахують голоси»). Але, за словами досвідчених і навчених різними політичними епохами людей, зокрема, таких як колишні українські політв’язні радянських таборів, на цих виборах стався морально –психологічний перелом у настроях пересічних виборців, і вони переконалися у тому, що навіть брутальні фальсифікації результатів не в силах перевершити високу хвилю народного волевиявлення. Якщо ці настрої будуть послідовними і в другому турі, то тоді справдиться оптимістичний прогноз, і в Європі буде на одну демократичну країну більше, а ім’я її буде – Україна.
