Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:35

Уважно читаймо симптоми. “Ти за кого?” “Я за Януковича”. “Ну, не хочеш - не кажи”.


гість студії Євген Сверстюк

Київ, 17 листопада 2004 - Серед усіх анекдотів про Януковича це навіть не анекдот, а образок з натури. Він наводить на роздуми. Невже такі справді? Якщо серйозно, ніхто за Януковича. Тоді чому за його іменем ховаються як за бюстом? Чому його ім’я стало офіційною ширмою, навіть знаком лояльності, адже прем’єрів до нього було багато і ніхто їх не боявся? Чим відзначився останній? Чому з нього сміються, а водночас остерігаються? Чому на виході з виборчих дільниць так багато тих, що не признавалися за кого вони?

Чи це перші прояви страху в Україні? Згадаймо, що після зникнення Гонгадзе журналісти заговорили: “Вбивають”, і почали рахувати подібні випадки. Колосальний апарат влади ніколи не виявляв убивць. Потім спостерігали напади з боку податкової інспекції.

Бойові групи нападників діяли під час виборів у Мукачевому. Коли їм почали давати відсіч депутати з “НУ”, то вони так запротестували, що кинули слово “нашисти”.

Так вперше з’явилася обмовка. Злодій став (слово нерозбірливо) від злодія і засвітився. В суспільстві почали догадуватися, що прояви насильства з боку влади плановані і системні. Все це нагадує безкарні дії фашистських молодиків, які глушили демократичні осередки перед приходом фюрера. Епоха не та, настрої не ті, країна не та, але модель та. Сталінського терору влада не може організувати, а бригади може.

Ось з’являється на сцені особистість Януковича. Про нього нічого не відомо, крім легенд про кримінальне минуле і чуток про погромну славу в Єнакієве, і про руко- і ногоприкладство уже на службі у Кучми.

Конфуз з яйцем дещо послаблює образ сильної особи. Але використання насильних методів щодо студентської молоді, напади на прихильників опозиції з використанням переодягненої міліції, переляк адміністративних чиновників, які зачиняють двері перед приїздом Віктора Ющенка, покарання адміністраторів, які не зуміли забезпечити голосування за Януковича, повсюдне використання своїх бригад тиску, зокрема, бригад з відкріпними талонами для голосування і бригад для провокативних завдань – це все речі одного порядку.

Звичайно замість вишколеного штурманфюрера тут просто хитрий мужичок, хоча є і бойовики вишколені. Приїзд Путіна був не такий тріумфальний як приїзд фюрера до Австрії, по суті додому. Але чолобитна Медведчука, Януковича і Кучми перед задоволеним маленьким підполковником – це не сцена з “Ревізора”, а реальна фотографія, і то, здається, зроблена путінським фотографом.

Передана по всіх медведчуківських каналах прес-конференція з Путіним – це та сама чолобитна запланована до дрібниць аж до запитання, чи не хоче Путін після двох термінів стати президентом України на третій термін? Для годиться Путін “колупав піч” як “сватана дівка”, але всі розуміли, що хоче одночасно і України і Росії президент.

Військовий парад на Хрещатику задовольнив парад тих, хто вічно крутять мультики побєди. Донецький бос на трибуні простокувато запропонував сусідам замість сємєчок конфети. Колишній полковник КГБ здивовано відхилив. З чужих рук конфетку? Та за таку неграмотність з першого курсу виганяли чекіста.

В КГБ є золоте правило: не вір нікому. Можна уявити здивування шефа СБУ і його заступника, коли Віктор Ющенко приїхав до них на розмову прямо в пастку. Але це помилка всіх, хто звик вірити, що положення і посада зобов’язує, що генерал не може бути кілером.

Особисто я аж під слідством зрозумів, що слідчий, прокурор і наглядач – це все однаково. Наївні простаки кажуть, що міліціонер не хапає злодія, а біжить за студентом через свою дурість, що декан не пускає студентів на зустріч з Ющенком, бо самодур, що група бузувірів розбиває камеру журналісту, а якісь носороги пробивають камери в автомобілях.

Але В. Янукович тут осторонь, він тільки переможно сміється. Але згадаймо кримінальний Коба-Сталін ще був ніхто, а його вже боялися і уникали потрапити йому на його пам’ятливе око. Так закладався початок нового режиму, особистої диктатури і особистої відданості.

А тепер уявімо собі тверезо політичні реалії нашого світу. Демократія в Україні на піднесені, а в Росії вона сходить з політичної сцени. Авторитарний режим Путіна вигріває вогнища фашизму. Фаланги фактично сформовані.

Але фашизм активно блокується і притягує собі подібних. Донецький клан безідейний, але готовий єднатися з російським ідейним. Путін їх інтегрує. Щодо способу мислення, щодо способу насильства і нетерпимості, щодо цинічно моральних методів цей кримінальний клан фашистський без належного вишколу, але внутрішньо готовий, сліпо готовий.

Коли Янукович заявив: “Еті козли мєшают нам жить”, то ентузіазм зали нагадував “зік хайль”. Абсолютно ті самі симптоми епідемії. Вже є вождь, тому що надійний. І вже роздають студентам пиво і обіцяють 3 дні запивати перемогу.

Цинічне ставлення до народу передав наступникові Кучма, але при цьому попередив: “Ви ще мене згадаєте добрим словом”. Читаймо симптоми, але читаймо знаки на небі. Пора.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG