Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 22:34

“Країна Інкогніта”: Кость Левицький.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 30 листопада 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Часом можна почути інвективи на адресу Галичини – мовляв, у тамтешніх українців якісь невірні погляди на державотворчі процеси і взагалі – на Україну. Чи мають ці інвективи реальний ґрунт?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Взагалі я вважав би за безглузду витрату часу сперечатися з комуністом Саломатіним, який на повному серйозі вважає, що є правильні православні східні українці, є неправильні західні зіпсуті католицизмом і європейськими впливами.

Але однак до цієї теми доводиться повертатися. Тому відстежимо “правильність” чи “неправильність” українців галицьких і наддніпрянських на прикладі одного визначних громадських, політичних і державних діячів Західної України – Костя Левицького, ім‘я котрого, на жаль, мало відоме в сьогоднішній Україні

Сергій Грабовський

Короткий нарис про біографію Костя Левицького підготував наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Син греко-католицького священика Кость Левицький народився 18 листопада 1859 року у місті Тисмениці на Прикарпатті. Він навчався у Станіславській гімназії та на юридичних факультетах Львівського і Віденського університетів.

Від 1890 року доктор права Левицький утримував у Львові приватну адвокатську контору, редагував “Часопис правничий”, очолював Товариство українсь-ких правників. Він був співзасновником, секретарем і згодом головою Української народно-демократичної партії, депутатом австрійського парламенту та Галицького Сейму.

Одночасно Левицький став співзасновником товариств “Народна торгівля” і “Карпати”, Земельного іпотечного банку та страхової компанії “Дністер”, він очолював Крайовий союз кредитовий і Крайовий союз ревізійний

У перший же день Першої світової війни Левицький був обраний головою Головної Української Ради і одразу взявся за організацію Леґіону Українських Січових Стрільців. Він брав участь у підготовці повстання у Львові 1 листопада 1918 року, а вже 9 листопада очолив Державний Секретаріат – перший уряд щойно проголошеної Західно-Української Народної Республіки.

Після захоплення Галичини Польщею Левицький працював у Відні міністром закордонних справ еміґраційного уряду Євгена Петрушевича, а 1923 року повернувся до Львова. Він був директором Центробанку, входив до правління Українського національно-демократичного об’єднання, редагував часопис “Життя і право”, видав низку наукових праць з історії.

Восени 1939 року вісімдесятилітній Левицький був заарештований радянською владою і 20 місяців перебував в ув’язненні, з них понад рік – у Луб’янській в’язниці у Москві. Він був звільнений навесні 41-го року і після відступу Червоної армії зі Львова очолив там Українську Національну Раду, через 7 місяців ліквідовану за наказом Гіммлера. Кость Левицький помер у Львові 12 листопада 1941 року.

Максим Стріха

За цією скупою біографічною довідкою тривале життя, яке вмістило основні важливі етапи розвитку західних українських земель.

Характеристикою тих земель ще в останні десятиліття ХІХ ст.. було те, що ми називаємо громадянське суспільство, адже і тоді там була можлива легальна політична боротьба, існували чисельні політичні і громадські організації.

Розвивалось, хоч і не за надто сприятливих умов все те, чого не мала Наддніпрянщина внаслідок перебування у сфері дії російського самодержавства.

Галичина, таким чином, ішла попереду багато дуже в чому за Наддніпрянщину і була більш “правильною”, якщо керуватися європейськими критеріями права, громадянського суспільства і поваги до людської особистості.

Сергій Грабовський

Наступний період життя і діяльності Костя Левицького, як і всієї Галичини – це доба Визвольної революції. Вона мала на Галичині свою специфіку. Якщо на Наддніпрянщині визначальною рисою цієї доби є революційна стихія, то на Галичині – організованість і порядок.

Про чільні характеристики державотворчої діяльності Західно-Української Народної Республіки, перший уряд котрої очолив Кость Левицький, розповідає у нашому радіожурналі декан гуманітарного факультету Українського католицького університету Олег Павлишин.

Олег Павлишин

В контексті української революції та національного державотворення 1917-1920 рр. ЗУНР вирізнялася парламентською формою правління базованою на австрійських зразках, високій правовій культурі центрального і повітового керівництва.

Зокрема, більшість депутатів Української національної ради і майже всі повітові комісари були правники за фахом. Зважаючи на серйозну проблему нестачі національних кадрів у галузі управління і економіки, освіти та збройних сил українській владі вдалося забезпечити ефективне функціонування життєво важливих сфер.

Уряд ЗУНР беззаперечно мав відданість всьому українському населенню і успішно підтримував закон і порядок на цій території, що перебувала під його контролем. Українська влада мала серйозні проблеми. Знову ж таки, намагаючись разом з розбудовою національної держави вирішувати соціальне питання, керівникам ЗУНР вдалося уникнути ліворадикального екстремізму.

Депутати Української народної ради мали добрий вишкіл в стінах австрійського парламенту. Однак будуючи національну державу на австрійських зразниках не врахували революційної стихії, яка йшла зі Сходу.

Вплив Наддніпрянщини був беззаперечним. Широкі маси населення вимагали від галицького керівництва об’єднання з Наддніпрянщиною. Євген Петрушевич десь зволікав, десь старався поставити цей процес в якійсь законодавчі рейки. Але ж ті масові мітинги в різних містечках з вимогою негайного об’єднання з УНР. Це така особливість ЗУНР в цьому плані.

У ЗУНР було досить таке гуманне вирішення міжнаціональних проблем. Українська національна рада закликала національні меншини делегувати свої представників до тимчасового парламенту ЗУНР.

Хоча єврейське і польське керівництво відмовилось взяти участь у законодавчій роботі, то вони активно приймали участь у повітових радах. Зокрема, євреї були повітовими міськими комісарами. Поляк був міський комісаром міста Рудки. Відрізняла взагалі відсутність єврейських погромів. Навпаки була дуже добра співпраця з євреями на місцевому рівні, а також в економічній сфері.

Українська влада намагалася якось цивілізовано вирішувати проблему національних кадрів, закликаючи до правління добрих фахівців з числа поляків, з числа колишніх австрійських працівників. Тут в даному випадку намагалися оптимально вирішувати проблеми місцевої адміністрації.

Максим Стріха

Майже одностайним настроєм тодішнього галицького суспільства було прагнення до єдності із Наддніпрянщиною. Цей факт розбиває міфи про “галицьку завмінковість”, про “суто галицькі відрубні” інтереси. Адже державотворчий розвиток ЗУНР відбувався тоді під прапором єдності, соборності, що й було зманіфестовано відомим актом 22 січня на Софійській площі у Києві.

Водночас підкреслимо й інше. На відміну від УНР в державотворчому процесові ЗУНР був притаманний надмірний потяг до легітимності, раціональності, правової виваженості, що було зумовлено різним правовим досвідом державотворців по цей і той бік Збруча.

На той час, коли керівництво УНР очолювали історики, письменники, журналісти, кооперативні діячі, керівниками майже всіх структур ЗУНР були правники. Цей факт також є показовим.

Можливо, тодішній досвід посилає певний сигнал нам теперішнім. Навіть у дуже складній політичній ситуації варто таки знаходити демократичне розв’язання неоднозначних проблем у рамках встановлених загально визнаних правових процедур.

Сергій Грабовський

Максиме, наступний, не менш складний етап розвитку Галичини і діяльності Костя Левицького – це 1920-30-ті роки, доба польської окупації.

Максим Стріха

Тодішнє українське громадянство розділилося. Розділилося на основі різного ставлення до можливих сценаріїв власних дій. Частина та, яку репрезентував Кость Левицький вважала за можливе діяти легально, використовуючи правові інститути другої Речі Посполитої.

Звичайно, то було дуже мало, оскільки варшавський режим був засадничо антиукраїнським. Однак, ці люди домагалися реальних успіхів в охороні українського шкільництва, хоч і тут доводилось вести дуже тяжкі ар’єргардні бої від спольщення українських шкіл, у налагодженні української видавничої діяльності, врешті-решт у обстоюванні українських інтересів з парламентської трибуни аж до вересня 1939 року, коли друга Річ Посполита впала під ударами нацистської Німеччини і більшовицького СРСР, віце-маршалом польського Сейму, отже, одним із провідних діячів у польській офіційній ієрархії був один із лідерів українського національного демократичного об’єднання Василь Мудрий.

Але існувала друга тенденція збройної боротьби. Молодше покоління, яке вважало неможливим компроміс і мало для цього реальні підстави, адже вся боротьба за українське шкільництво зводилось, скажімо, до того, що ще встигла врятувати лише частину шкіл, як двомовні, а не одномовні. Так і не вдалося відкрити легального українського університету.

Отже, ця частина засуджувала будь-яку колаборацію з польським режимом і стала на шлях терористичної діяльності не лишень щодо поляків, але й щодо тих українців, які дотримувались поміркованих поглядів.

Я думаю, що важко давати однозначні оцінки тодішнім подіям з погляду критеріїв дня сьогоднішнього. Адже Європа була зовсім іншою. Ідеали відкритого громадянського суспільства, які ми сповідуємо сьогодні абсолютно не були властиві для Європи, де піднімали голови тоталітарні режими і для Галичини, де йшлося про саме фізичне виживання української нації.

Отже, певну рацію мали і та і та сторона. Сьогодні нам дуже важливо врахувати і їхній позитивний досвід і їхні помилки. А помилок великих припустилися і ті і ті, особливо це видно сьогодні.

Сергій Грабовський

Власне, і фінальні роки життя Костя Левицького були показовими.

Максим Стріха

“Золотий вересень”. Ідилія визволення західноукраїнських земель переможною радянською армією, разом з тим перші арешти спершу поляків, а далі українців, тотальний розгром українського життя, нищення тієї маси українських організацій, які діяли на Галичині, кооперативних і спортивних, і наукових, і політичних, арешти провідних діячів українства.

Кость Левицький не став винятком. Про його хресний шлях уже говорилося. Відтак, я думаю, що ніхто не може закинути йому, якщо дотримуватиметься хоч якихось критеріїв наукової коректності вину в організації українського життя під німецькою окупацією.

Окупаційний режим на Галичині, включеній німцями до так званого генерал-губернаторства чи генеральної губернії був дещо м’якшим, аніж в Рейхскомісаріаті Україна. Тут була велика видавнича діяльність, діяли культурницькі організації, діяв український Червоний хрест. Всі ті організації реально допомагали простим українцям, які опинилися під окупаційною п’ятою національно-соціалістичного режиму. Всі ті організації прагнули заховати здорове ядро українства для майбутніх визвольних змагань за державну незалежність України.

Кость Левицький прожив довге життя і прожив його з гідністю, репрезентуючи помірковану, можливо, зважену не надто революційну, але дуже патріотичну лінію українства, яке заховало в Галичині те здорове національне ядро, ту традицію громадянського суспільства, яка заціліла в міжвоєнній Польщі, яка дозволила зробити Галичину П’ємонтом української, на жаль, не завершеної до кінця революції межі 80-тих і 90-тих.

Кость Левицький – правник, громадський і державний діяч, вартий доброї згадки нас.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG