Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:23

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Сьогоднішні проблеми України.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 26 листопада 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Наша передача присвячена сьогоднішнім проблемам України.

Консолідація українського народу – чи справді вона відбувається у ці дні? А якщо відбувається, то на яких засадах? Над цими питаннями у нашій програмі розмірковує письменник і науковець Максим Стріха.


Максим Стріха

Про нас українців надто довго казали: “Ми пасивні, ми не здатні до єднання, ми готові дати сісти собі на шию будь-кому”. Опозиційні лідери дуже довго нарікали: “Цей народ затурканий, переймається лише справами власного виживання, далекий до політики, а відтак не здатний ефективно оборонити свою свободу, свої права”.

Події останніх днів показали, що все це не так. Маємо по-справжньому чудесний, активний, власний, гордий народ готовий обороняти свої права. Коли сьогодні люди без жодної на те вказівки лідерів з жодного штабу організовуються, блокують приїзди спецпоїздів зі Сході на київських станціях чи десь на Полтавщині.

Коли сьогодні фактично дві третини киян в тій чи іншій мірі приєдналися до акції протесту, коли в Києві всі від пенсіонерок до великих бізнесовців перетворили свої офіси і квартири на штаби революції.

Коли сьогодні сюди прибула не лишень Галичина, а і Центр і Схід при чому не лише в колонах Януковича, а в колонах під яскраво помаранчевою барвою.

Все це показує, що український народ є. Просто досі він не мав лідерів, які пояснили йому в ім’я чого йому потрібно боротися. Очевидно, ще й ситуація була не така, щоб цей народ став на боротьбу.

Сьогодні маємо унікальну постать Віктора Андрійовича Ющенка. Не применшуючи його якостей людини і політика звернімо увагу ще на одне. Саме постать Ющенка зуміла об’єднати фактично все те, що є живого і чесного у сьогоднішньому українському суспільстві.

Люди вже не мусять витрачатися на дрібні між особистісні чвари між маленькими, але “гордими” політичними проектами. В цій єдності вони почуваються значно затишніше і певніше, аніж досі нарізно.

Чим не скінчилися сьогоднішні події, а я маю таки надію, що правда таки переможе, однак вони знаменували дуже важливу річ – українці стали нацією, українці підвелися з колін, українські журналісти нарешті сказали, що вони не хочуть брехати, українська міліція показала, що абсолютна більшість її ніколи не піде проти свого народу.

Звичайно залишається проблема Сходу України. Там по-своєму живуть українці. Я не хочу нічого закинути цим людям. Вони теж хочуть добра цій державі. І в переважній більшості, я не говорю про купованих, які проголосували за “відкріпними”, але от нормальні виборці з Донбасу чи Луганщини, голосуючи за Януковича, голосували фактично за теж саме за що голосували ми тут в Центрі, чи галичани на Заході, голосуючи за Ющенка.

Просто в силу створеною Леонідом Кучмою системи вони не могли мати достатньої інформації аби оцінити належним чином хто може виправдати їхні сподівання.

За нових умов, коли телебачення стане вільним, коли радіо, нарешті, говоритиме правду, то ця нація неминуче сконсолідується. Хоч довго лишатимуться відмінності за мовною ознакою, за конфесійною, за територіальною, та скрізь у світі вони існують, але всі ми чутимемося українцями, і всі ми розумітимемо, що лишень від добра, добробуту України залежить добро, і добробут, і людська гідність кожного з нас.

Олекса Боярко

Тему трансформацій українського суспільного буття продовжує президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Я пам’ятаю Хрещатик, коли нас зганяли сюди на Жовтневу демонстрацію, Хрещатик, де нудьгуюча молодь слухає чужих музик. Ще недавно на Хрещатику Кучма з Путіним і Януковичем крутили старі мультики і платівки 60-тиріччя з так званого звільнення Києва. Здавалося, що Віктор Янукович з братками тут на трибунах будуть лузати насіння на зло “козлам”.

І народ мовчав. Але чи мовчало національне повстання духу, яке вибухнуло 22 листопада після грубо фальсифікованих виборів президента України, воно клетокало в глибинах вже давно. Дехто каже, що спроковував вибух сам Янукович своїм насильством і нахабним ґвалтуванням правди. Але це було тільки останньою правдою.

Ніякою головнею не запалиш того, що не горить. Гнів і сором клекотав у грудях українців уже давно. Він проривався в акціях “Кучму геть!” Тисячі людей обурювались, чого нас принижують, бо ж ніде в світі кримінальних політиків не пхають в президенти. В нашому народі завжди остерігалися злодіїв.

Гнів і сором палив українську молодь уже задовго до виборів президента. Гнів і сором за владу і безлад, який виганяє українців з України. Ось, нарешті, тягнуть наверх Януковича, який створить нову хвилю втечі молоді з України.

Постало питання життя чи смерті: або народ втікає з України, або хай вони втікають? Антинародна влада завжди доводить питання: хто кого?

В 1933 війна закінчилася на користь влади, у 2004 році у війні бере верх народ, молодий народ. Україна помолодшала і повеселішала. На вулицях сміх і жарти, почуття симпатії між людьми. Сніг і холод не заважає. На Майдані сотні тисяч людей об’єднаних єдиним духом і вірою: “Свободи не спинити”. Це лунає дуже переконливо.

В цій стихії братання відбувається духовне народження сотень тисяч юне них, які будуть пам’ятати ці дні як перше причастя і як першу любов. Відроджується дух української нації на очах у всього світу і цього духу не згасити. Все це відбувається в тому просторі, який вчора здавався несправжнім, віртуальним і нікчемним.

Янукович у своєму кабінеті сказав: “Нічого не відбувається”. Це здивувало б навіть героїв Гоголя. Можна уявити собі якими валянками в очах молоді уявляються обличчя Ківалова, Кучми, Шуфрича і тих педагогів, які хотіли б нині загнати студентів і учнів на свої лекції.

Фальшиві слова в нинішній атмосфері вже нестерпні. Що це таке невиїздний президент, якого не поважають? Він зневажив голоси своїх прихильників, коли перемішував їх з фальшивими бюлетенями. Він зневажив самий принцип свободи. Він переступив через закон і права особи, вчинив наругу, по-хамськи поглузувавши над підрахунком голосів.

Що гірше: підробляти фальшиві гроші, чи підробляти голос сумління? Важко вимірювати зло велике і менше. Але ґвалтівник і “Хам” викликає більше обурення, ніж хитрий фальшивомонетник.

Мені важко зрозуміти знайомих Кучми, які нині звертаються до нього “як до порядної людини з благанням не допустити до національної кризи і крові”. Як можна так лукавити і дурити людей ілюзією про порядність Кучми?

Як би там була порядність, то він би не посягнув би 10 років тому на титул президента України. Як би там була совість, то він вже 10 разів згорів би від сорому і пішов би в відставку, може ще в 1995 році після погрому похоронної процесії патріарха.

Навіщо живити облуду і накидати ілюзію про порядність найбагатшого в найбіднішій країні? Він може керуватися лише почуттям страху за свій капітал, бо як говориться в Євангелії: “Там, де ти заховав свій скарб, там буде і твоє серце”.

Коли подивишся на зимовий майдан з весняним настроєм і чистою вірою в свого народного президента, то хочеться благати Божого благословення на чистих сповнених віри в перемогу добра і правди.

Невже Бог не створить чуда задля них, щоб осоромити підступних, лукавих і отупілих від злоби? Перше чудо вже Бог створив, коли зібрав їх, пробудив юних серцем і вивів на свято свободи віри і любові. Такого неповторного свята Хрещатик не пам’ятає.

Олекса Боярко

Сьогоднішня політична боротьба та досвід минулого – тема виступу історика Віктора Коваля.

Віктор Коваль

Боротьба за посаду президента України вступила у найвищу критичну фазу. Ситуація загострилася майже до краю. Кажу майже, тому що крайньою може стати кровопролиття, якщо доведене до відчаю опором демократичним сил команда Януковича пустить у хід спецназ у камуфляжах чи у цивільному, як у Мукачевому.

Будемо сподіватися, що у противників Ющенка стане розуму не робити цього, бо все одно перемога буде на боці Ющенка, тому на його боці стоїть чесна частина народу України, а це більшість.

Певна річ, і за Януковича голосувало немало чесних людей. Але це ті, котрі дозволили одурити себе брехливою пропагандою усюдисущого телебачення підпорядкованого Кучмі.

Крім телебачення і преси, спрямованих Кучмою на підрив величезної популярності Ющенка усі структури, ланки і механізми державної влади були задіяні на примус населення голосувати за Януковича, на організаційні і технічні способи гарантії його успіху.

Влада Кучми і Януковича намагається зґвалтувати Україну. Що може народитися з цього насильства? Відповідь ясна: фашизм. Бо утриматися при владі, коли більшість населення цього не хоче можна тільки фашистськими методами.

Історія знає ситуацію подібна до тої, яка створилася в Україні. Вона мала місце в Німеччині у виборах 1932-33 рр. Тоді гітлерівці теж вели шалену пропагандивну війну проти своїх суперників, а банди штурмовиків учиняли погроми, як у нас банди бритоголових у Мукачевому.

Сталося у нас таке, до чого і не додумалися гітлерівці, а саме отруєння політичного суперника. Ніхто не має сумніву, що його отруїли. Має сумнів і те, що до цього злочину доклала рук Москва.

Старий чекіст Судоплатов у своїх книжках докладно розповів про секретну лабораторію “Х”, в якій під керуванням професора-токсиколога Мироновського виготовлялася отрута для спецоперацій НКВД, МГБ. Певна річ ця лабораторія діє і зараз.

В Німеччині після виборів прийшов до влади Гітлер, у нас режим Кучми проголосив президентом України Януковича, який програв вибори. В Німеччині для встановлення фашистського режиму було здійснено грандіозну провокацію: підпал Рейхстагу.

Будемо чекати подібну провокацію проти демократії в Україні?

Олекса Боярко

Тоталітарні сюжети в сучасній політичній пропаганді – про них веде розповідь політолог Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Антиющенківська пропаганда поки що чинною в Україні влади апелює до багатьох соціопсихологічних комплексів радянської доби з помітним присмаком пропагандистських стереотипів Третього Рейху.

Днями державна пошта України закидала скриньки киян ще одним зразком агітації такого штибу: кольоровий багатосторінковий і явно не дешевий комікс, покликаний збудити давні рефлекси “совка”, себто совєцької людини.

Весь той комікс намагається відродити архетипи радянських антиамериканських міфів. Радянська міфологія була цілком маніхейською, себто вона поділяла світ на абсолютно світлу і абсолютно темну половину.

Абсолютно світлим вважався Радянський Союз, а абсолютно темними США, як зосередження всього світового зла. 70 років радянський агітпроп, витрачаючи мільярдні бюджетні кошти, навіював громадянам, що Америка є щось диявольське, жахливе і загрозливе. Останні 2 роки те ж саме робила пропаганда Кучми, Медведчука і Пінчука. Тепер вони хочуть мати з того свої відсотки.

Зокрема, найдрімучіших совків залякують у цьому коміксі залякують тим, що нібито Ющенко зробить Україну штатом США. Це навіть важко коментувати, бо розраховано на невиліковних ідіотів.

Наступна картинка стверджує, що нібито Ющенко відведе 5 млн. українців на рабську працю в США. Автори кольорової смердючки лякають тим, що нібито Ющенко буде вивозити національні багатства України в США, плазувати перед Америкою та інші дурниці з арсеналу колишнього органу ЦК КПСС газети “Правда”.

Цікаво, що символу Америки дядькові Сему надано виразних семітських антропологічних рис у кращих традиціях антисемітської пропаганди нацистської Німеччини.

Творці цих летючок викликають духів тоталітарного комуністичного і нацистського минулого. Шкода, що державна установа України, що називається Укрпошта бере участь у поширенні наклепницької і провокаційної макулатури.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG