Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:48

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Cитуація після президентських виборів в Україні.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 24 листопада 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”:

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Наша тема – ситуація після президентських виборів в Україні.

Український народ. Це поняття під час президентських виборів 2004 року і після них набуло нових смислових відтінків. Про це мій колега Сергій Грабовським у київській студії веде розмову з культурологом Вадимом Скуратівським і політологом Ігорем Лосєвим.


Сергій Грабовський

Отже, події в Україні стрімко розвиваються, але очевидно певний підсумок вже можна зробити. На вашу думку, шановні колеги, що передовсім засвідчують ці події? Прошу, пане Лосєв.

Ігор Лосєв

Вони засвідчують той факт, що в Україні народ нарешті вирішив жити в демократичній державі і заради цього вирішив піти на певні жертви.

Вадим Скуратівський

Одна добра новина. Я приєднуюся тут до добродія Лосєва. Справді, народ в корінній Україні принаймні вирішив жити по-іншому. Погана новина. Виявляється за 13 років ми вигодували такого тоталітарного адміністративного монстра, що одверто кажучи, я не знаю, що робити з цими людьми. Од них, так званих самих людей, можна чекати чого завгодно будь-якої хвилини.

Сергій Грабовський

В офіційних ЗМІ, на певних телеканалах ідуть розмови про те, що молодь у Києві, у Харкові, у Львові, у Дніпропетровську і т.д., практично по всій Західній, Центральній і частково Східній Україні вийшла на підтримку Віктора Ющенка і чесних виборів внаслідок своєрідного зомбування, підкупу, шантажу.

Як ви можете прокоментувати ці повідомлення?

Ігор Лосєв

Я можу сказати, що це ж з тієї опери, що і розповіді деяких спостерігачів з країн СНД, що, мовляв, Ющенко використовував в Західній Україні адміністративний ресурс. Треба бути елементарно неграмотними людьми.

Яким може бути адміністративний ресурс у пересічного депутата ВР, бо ж всі обласні адміністрації, в тому числі і в Західній Україні призначає Кучма, якого я не можу назвати шановною людиною?

Так от, я був тут і на Майдані і Хрещатику, то я не бачив жодної п’яної фізіономії, люди всі тверезі, відповідальні. Ніхто нікого навіть не організовує. Люди йдуть, як то кажуть самоплином, за власним бажанням.

Сергій Грабовський

До речі, на телеканалі “Україна”, мовить практично повністю чомусь російською мовою і належить за свідченнями експертів донецькому кланові, був показаний донецький шахтар, який щиросердно сказав, що хтось же з цих студентів цю молодь нагодував, напоїв, організував і вивів на вулиці. Пане Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Перепрошую, в 1946 році на початку Ахматова з’явилася на якихось письменницьких великих зборах і весь зал встав. І Сталін після цього запитав: “Кто організовал вставаніє?” Йому якось не спадало на думку, що це була зовсім інша ситуація.

Я перепрошую, але цей самий сердешний шахтар. Він при маленькому осколчику отієї самої страшнуватої авторитарно-тоталітарної психології згідно із якою все організовується адміністративно.

Серед іншого спробували і вільні вибори організувати адміністративно. Тепер ми бачимо наслідок всього цього. Але йдеться про те, що тут найголовніше, перепрошую, інше. Йдеться про електронну диктатуру отого самого адміністративного монстра внаслідок якої справді частина населення нашої країни зомбована.

Сергій Грабовський

До речі, про електронну диктатуру. Вона не є винаходом сучасних політтехнологів. Електронна диктатура була випробувана, звичайно, на рівні тодішніх технічних можливостей ще більшовиками (радіокомінтерн), потім широко дуже нацистами і продовжене іншими тоталітарними режимами.

Як ви вважаєте, чи справді в Україні, якщо ви вжили слово “електронна диктатура”, наявні риси тоталітарної влади, пане Лосєв?

Ігор Лосєв

Давайте будемо називати речі власними іменами. Є ознаки фашизму, які насуваються на нашу країну, на наш народ і не лише в ЗМІ. Ви знаєте, що на Київ везуть всіляких представників кримінального світу. Як кажуть представники нашої міліції, що в цих людей є вогнепальна і холодна зброя ніде не зареєстрована.

І що ці люди можуть зробити після того, як Януковича оголосять президентом, важко сказати. Звичайно буде так, як ми вже з вами бачили і чули по офіційних каналах, ніяких інших джерел інформації не буде.

Вадим Скуратівський

Я перепрошую, крім тоталітарного квазіукраїнського телебачення є ще і тоталітарна свідомість, сказати б, анархототалітарна свідомість, що її зараз інтенсивно використовують і можуть використати ось тут будь-якої хвилину ось у цьому місці.

Але звичайно ми маємо цей процес зупинити. Водночас треба говорити про це чітко вголос, що це безперечно інтрига серед іншого політичної Росії, що по суті це похідне, що відбувається в Україні.

Від геополітичної спроби політичної Росії до анексії так званої Малоросії. Росія Путіна, зрозуміло, а не Немцова, чи Хакамади. Вона ніяк не може зрозуміти, що це вже не належить імперії, що це залишки імперських просторів, і Україна має все це необхідним чином освоїти.

Сусідня наша країна вочевидь поставила на цю саму анексію. Тут різне може бути. Перепрошую, ці самі кримінальні елементи, то лише один елемент оцього самого страшного пейзажу.

Олекса Боярко

Перервемо на дві хвилини діалог для історичного екскурсу. В українській історії було кілька випадків силового тиску на виборців, підсиленого втручанням з боку Московської держави. Про один з них розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

У вересні 1662 року колишній “старший слуга” Богдана Хмельницького Іван Брюховецький, якого козацька старшина називала “чоловічком нікчемним”, прибув до ставки московського воєводи Григорія Ромодановського.

За кілька тижнів той вже рекомендував Брюховецького царю як кандидата на булаву. А своєю аґітацією проти старшини Брюховецький здобув прихильність, як тоді казали, “козацької черні”. Наприкінці червня наступного року в полі біля Ніжина відбулася сорокатисячна Чорна рада, на яку прибули озброєні прихильники Брюховецького та інших кандидатів – полковників Якима Сомка і Василя Золотаренка.

Представник царя князь Великоґаґін оточив Ніжин московськими полками. Після триденних суперечок рада проголосила Брюховецького гетьманом Лівобережжя, і наступні 3 дні тривали погроми маєтків старшини.

Сомка та Золотаренка Великоґаґін закрив у Ніжинській фортеці під приводом захисту їхнього життя, а 28 вересня за поданням Брюховецького стратив їх у Борзні як зрадників царя.

Через 2 роки Брюховецький першим із гетьманів приїхав до Москви і подав цареві як “чолобитну” міждержавну угоду, за якою до більшості українських міст були введені московські залоги. На початку 1666 року тисяча козаків на Чорній раді у Чигирині обрала Петра Дорошенка гетьманом Правобережжя. Через 2 роки на Лівобережжі почалося антимосковське повстання, армія Ромодановського вирушила вглиб Гетьманщини, а Брюховецький перейшов на бік повстанців.

За підтримки татарської кінноти він визволяв українські міста, у своїх універсалах звинувачуючи Москву у намаганні (цитата) “Україну, отчизну нашу милу, розоряти і пустошити”. У травні 1668 року військо Дорошенка переправилося на лівий берег Дніпра, 18 червня біля Диканьки наблизилося до табору Брюховецького, і Дорошенко запросив його на переговори. Прямуючи до Сербиної могили, де його верхи на коні чекав Дорошенко, Брюховецький був убитий своїми ж козаками.

Олекса Боярко

І знову повертаємося до розмови, яку мій колега Сергій Грабовським веде з політологом Ігорем Лосєвим та культурологом Вадимом Скуратівським.

Сергій Грабовський

От такий історичний екскурс, який показує певну типологію ситуації, яка неодноразово виникала в українській історії.

Вадим Скуратівський

Виходить так, що з часом добродій Янукович буде нас визволяти від московського ярма приблизно так, як його ясновельможність Брюховецький. Так треба зрозуміти. Але боюся, що цього, на превеликий жаль, не буде.

Водночас і воднораз, шановне товариство, поставтеся до ситуації оцього самого московського спецназу в Україні дуже типологічно. Річ у тім, що коли грузини захопили абхазький Сухумі і там була загроза облоги. Шеварднадзе. В останню хвилину політичного керівництва Сухумі Шеварднадзе вивіз звідти, перепрошую, російський ОМОН.

Може, з цією метою Росія і прислала сюди свій ОМОН, щоб вивести добродія Януковича до РФ? Ну туди й дорога. Річ у тім, що зараз цей самий персонаж є абсолютно маріонеткою якоїсь гігантської геополітичної інтриги Росії.

Сергій Грабовський

До речі, саме про це пишуть численні західні журналісти.

Ігор Лосєв

Ви знаєте, що тут унікальна річ. Якщо цей російський спецназ проллє українську кров, то напевно, у назавжди нас зникнуть якісь проросійські настрої в Україні. Вилікуються всі від цих настроїв.

Я хочу нагадати. Пам’ятаєте, як в Західній Україні на початку минулого століття були москвофіли. То був дуже потужний рух. Але після того, як туди прийшла російська армія в 1914 в Галіцію (як кажуть росіяни, ми кажемо Галичина) і у Львові почала палити українські книжки, забороняти українські школи, то весь цей промосковський рух закінчився назавжди. Більше в Західній Україні москвофілів не було.

От зараз російський спецназ може розстріляти всі проросійські настрої українців назавжди.

Вадим Скуратівський

Крім пана Адама Мартинюка. Все ж таки один москвофіл залишився.

Сергій Грабовський

І наостанок. Теза про розкол України, яка знов-таки дуже популярна у деяких мас-медіа, яких звинувачують саме Віктора Ющенка і його прихильників у цьому розколі. Це з одного боку.

А з іншого боку, останні дні, скажімо, преса Дніпропетровщини, яка повністю під контролем місцевої влади пише, що, мовляв, Ющенко хай буде президент Західної України і Києва, а у нас є свій президент Янукович. От він і буде президентом нашої держави, а Ющенко хай буде президентом їхньої держави.

Ваша оцінка.

Ігор Лосєв

Це, звичайно, модель московських політтехнологів. Справді, Україну хочуть розколоти, але не знизу, в людей, а згори, з влади. І ми пам’ятаємо під час виборчої кампанії, хто продукував летючки, де Україну було поділено на 3 ґатунки, порізано її карту, так би мовити.

Аж ніяк не Ющенко і його прихильники намагаються розколоти Україну. Це акція Москви разом з її маріонетками тут у Києві.

Вадим Скуратівський

Я приєднуюся до добродія Лосєва з дуже простої причини. Зрозуміло, що це регіони типологічно дуже не схожі поміж собою. Але ж бачите наше так зване керівництво українське, починаючи з перших сезонів української суверенності, не тільки не робило чогось для усунення цієї самої різниці, а воно тримало це в політичній кишені і в оцю кризову хвилину раптом воно витягло карту оцього самого поділу, останню свою карту.

Але воно помилилося з дуже простої причини. Річ у тім, що ті проблеми, які є на Півдні-Сході України можна вирішити лише в режимі демократії. Перепрошую, ніякий авторитаризм, ніякі “путіни” цю проблему не вирішать. Я думаю, що політичні українці там вони обов’язково це зрозуміють. Не сьогодні так завтра.

Ігор Лосєв

Те, що вони зараз так вчинили ще раз підтверджує от ту формулу пана Рябчука про шантажистську державу. Вони діють методами шантажу. Себто вони намагаються зараз фактично поставити ультиматум прихильникам Ющенка, що або ви визнаєте нашого фальсифікованого президента, або ми ділимо країну.

Оптимістично таке. Я думаю, що вся ця гра закінчиться дуже погано для тих, хто її організував. Знаєте, український народ дуже терплячий, але як свідчить та ж історія, коли він починає посполите рушення, то зупинити його неможливо.

Вадим Скуратівський

В іспанських республіканців було гасло “Не пройдуть”. А я пропонує таке українське гасло “Не проповзуть”.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі!

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену ситуації після президентських виборів в Україні.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG