Мінськ, 10 грудня 2004 – Увечері в четвер Перший національний телеканал Білоруського державного телебачення відразу після головної програми “Панорама” показав свій новий фільм про Україну – під назвою “На краю прірви”. Телеглядачі Білорусі дізналися, що за участь в акціях протесту в Києві платили по 40 доларів, а військово-промисловий комплекс США готовий постачати зброю для війни між східними та західними реґіонами України.
Білоруські телеглядачі почули з цього фільму, що корабель української державності рухається назустріч айсбергові: “Ще трішки – і можна побачити напис «Титанік»”.
Після цього показали якогось професора та доктора історичних наук Євгена Новіка, який заявив про українське керівництво: “Президент та уряд із причини нерішучості, боязкості, я б сказав, не роблять дійсних кроків для недопущення державного перевороту, до якого впевнено штовхає країну опозиція на чолі з Віктором Ющенком”.
Професор Новік також звинуватив українську опозицію в “спробах неконституційного революційно-помаранчевого загарбання влади в Україні”, а автор фільму додав: “Нинішній Київ – унікальна можливість для рибалки в каламутній воді. Це наслідок багаторічної офіційної політики неспротиву «беспредєлові». Влада зробила фатальну помилку, допустивши зростання з бізнесом”.
Білоруська аудиторія почула, що “політика та економіка розподілена між дніпропетровськими, київськими, донецькими”. Це підтвердила й не відома раніше політолог Марина Осипова: “Політик на Україні та мільйонер – це одне й те саме”.
Автор фільму повідомив, що “Україна стала четвертою за порядком країною, де США та їхні союзники прокручують сценарій так званої оксамитової революції: так було в Белграді 2000 року, точно такі і в Тбілісі 2003-го. У сербської, грузинської, української та й білоруської опозиції одні й ті самі духовні та матеріальні натхненники з Америки”. Але Білоруське телебачення наголошує: “Великим провалом завершилася така операція в Білорусі 2001 року. Україна – це реванш”.
У фільмі стверджується, що одним із головних спонсорів української опозиції є Петро Порошенко, якого називають “шоколадним бароном”, а другим є “лимонадний король” Євген Червоненко. “Однак незмінним генеральним спонсором залишаються США. Називають цифру 600 мільйонів доларів – стільки витрачено на демократизацію України. На підготовку до президентських виборів 13 мільйонів доларів надав офіційний Вашинґтон. За деякими оцінками, 95 мільйонів пішли на проведення вуличних акцій”.
Іще один досі невідомий політолог Володимир Зайцев ось що розповів про київський Майдан Незалежності: “Про масштаби підкупу говорить той факт, що в перші дні активним учасникам усього цього шарварку вуличного виплачувалося по 40 доларів. Потім ставки почали знижувати, зараз виплачують 10 або навіть другорядним особам 2 долари, що викликало певне незадоволення учасників та певний відплив”.
Проте державне телебачення Білорусі більше стурбоване можливістю територіального розколу України, і ось чому: “На сході, дивлячись на метушню в Києві та самоуправство в західних областях, передчувають обман та готові зажити самостійно. Такі тенденції, стверджують експерти, активно стимулюються американським ВПК, готовим постачати зброю конфліктуючим сторонам”.
Мешканці Білорусі побачили й заяву такого експерта – професора Білоруського національного технічного університету Михайла Єрмолицького: “Безумовно, домінує американський військово-промисловий комплекс. Я думаю, що там треба шукати сили, які зацікавлені в тому, щоб підпорядкувати Україну, залучити її до сфери свого впливу”.
Наприкінці фільму Білоруське телебачення дійшло висновку, що “криза стала посилюватися саме в той момент, коли на пострадянському просторі намітилося зближення”: “Тиск на Україну посилився після того, як нею був узятий курс на тісне співробітництво в рамках єдиного економічного простору та СНД. 2005 року ЄЕП мав одержати свої обриси. Неможливість України відволікатися від кризи відсуває розв’язання цього питання на невизначену перспективу”.
Також білоруси почули, що за період політичної кризи Україна втратила 1 мільярд доларів доходу, а українців “уміло підвели до краю прірви”.
Білоруські телеглядачі почули з цього фільму, що корабель української державності рухається назустріч айсбергові: “Ще трішки – і можна побачити напис «Титанік»”.
Після цього показали якогось професора та доктора історичних наук Євгена Новіка, який заявив про українське керівництво: “Президент та уряд із причини нерішучості, боязкості, я б сказав, не роблять дійсних кроків для недопущення державного перевороту, до якого впевнено штовхає країну опозиція на чолі з Віктором Ющенком”.
Професор Новік також звинуватив українську опозицію в “спробах неконституційного революційно-помаранчевого загарбання влади в Україні”, а автор фільму додав: “Нинішній Київ – унікальна можливість для рибалки в каламутній воді. Це наслідок багаторічної офіційної політики неспротиву «беспредєлові». Влада зробила фатальну помилку, допустивши зростання з бізнесом”.
Білоруська аудиторія почула, що “політика та економіка розподілена між дніпропетровськими, київськими, донецькими”. Це підтвердила й не відома раніше політолог Марина Осипова: “Політик на Україні та мільйонер – це одне й те саме”.
Автор фільму повідомив, що “Україна стала четвертою за порядком країною, де США та їхні союзники прокручують сценарій так званої оксамитової революції: так було в Белграді 2000 року, точно такі і в Тбілісі 2003-го. У сербської, грузинської, української та й білоруської опозиції одні й ті самі духовні та матеріальні натхненники з Америки”. Але Білоруське телебачення наголошує: “Великим провалом завершилася така операція в Білорусі 2001 року. Україна – це реванш”.
У фільмі стверджується, що одним із головних спонсорів української опозиції є Петро Порошенко, якого називають “шоколадним бароном”, а другим є “лимонадний король” Євген Червоненко. “Однак незмінним генеральним спонсором залишаються США. Називають цифру 600 мільйонів доларів – стільки витрачено на демократизацію України. На підготовку до президентських виборів 13 мільйонів доларів надав офіційний Вашинґтон. За деякими оцінками, 95 мільйонів пішли на проведення вуличних акцій”.
Іще один досі невідомий політолог Володимир Зайцев ось що розповів про київський Майдан Незалежності: “Про масштаби підкупу говорить той факт, що в перші дні активним учасникам усього цього шарварку вуличного виплачувалося по 40 доларів. Потім ставки почали знижувати, зараз виплачують 10 або навіть другорядним особам 2 долари, що викликало певне незадоволення учасників та певний відплив”.
Проте державне телебачення Білорусі більше стурбоване можливістю територіального розколу України, і ось чому: “На сході, дивлячись на метушню в Києві та самоуправство в західних областях, передчувають обман та готові зажити самостійно. Такі тенденції, стверджують експерти, активно стимулюються американським ВПК, готовим постачати зброю конфліктуючим сторонам”.
Мешканці Білорусі побачили й заяву такого експерта – професора Білоруського національного технічного університету Михайла Єрмолицького: “Безумовно, домінує американський військово-промисловий комплекс. Я думаю, що там треба шукати сили, які зацікавлені в тому, щоб підпорядкувати Україну, залучити її до сфери свого впливу”.
Наприкінці фільму Білоруське телебачення дійшло висновку, що “криза стала посилюватися саме в той момент, коли на пострадянському просторі намітилося зближення”: “Тиск на Україну посилився після того, як нею був узятий курс на тісне співробітництво в рамках єдиного економічного простору та СНД. 2005 року ЄЕП мав одержати свої обриси. Неможливість України відволікатися від кризи відсуває розв’язання цього питання на невизначену перспективу”.
Також білоруси почули, що за період політичної кризи Україна втратила 1 мільярд доларів доходу, а українців “уміло підвели до краю прірви”.
