Київ, 15 грудня 2004 - Майдан порожніє. Столиця повертається до звичного вигляду, а ми – до звичайного життя. Але не слід забувати, що тривале перебування в емоційно збудженому стані справляє відчутний вплив на людину, - наголощує психолог.
Понад два тижні ми жили і дихали в одному ритмі – ритмі Майдану. Наче на гойдалці, то піднімався вгору, то падав униз, разом з подіями наш настрій. Ми то сподівалися, то розчаровувалися, то впадали в ейфорію, то –в розпач. „Зоряні години” – так Стефан Цвейг назвав особливі, доленосні моменти в житті людства. Гадаю, для багатьох з нас зоряними стали дні й години помаранчевої революції.
Але все на світі має кінець. Майдан порожніє. Все поступово повертається „на кругі своя”. Втім, можна розібрати намети чи відправити по казармах спецназ, але не так легко перемкнути людську психіку. Вже декілька людей різного віку, які брали активну участь у подіях, скаржилися мені, що ніяк не можуть повернутися до нормального життя, увійти в звичний режим. Після напружених, насичених подіями і сповнених гострих відчуттів днів їм видається нудним, нецікавим існування буденне.
Фахівці стверджують, що така реакція – явище цілком закономірне. Часом справді буває дуже непросто вийти з піднесеного, емоційно збудженого стану, заспокоїти збурену психіку. Можливо, декому для цього слід побути на самоті, поспілкуватися з природою чи улюбленою музикою, постаратися трохи відійти, відсторонитися від подій. Студентам допоможе увійти в звичну колію така невідворотна річ, як сесія. Люди немолоді, особливо самотні, потребують спілкування, якого, до речі, на Майдані було більш ніж достатньо, відчуття своєї потрібності. Існує ще така категорія, як люди громадського темпераменту, так звані „вічні революціонери”. Їм, можливо, найважче переключитися, та вони можуть віднайти себе у громадській, політичній діяльності.
Природною є й інша реакція. Взагалі, емоційний спад, певне розчарування – річ неминуча. Адже реальність ніколи не буває такою прекрасною, як мрія, а будні – такими веселими, як свято. Крім того, тривале піднесення, нервове напруження веде до емоційної втоми, вичерпання, як кажуть психологи, „вигоряння”. Це, в свою чергу, може викликати байдужість, апатію, навіть депресію. Така реакція може проявитися навіть через 2-3 місяці після пережитих подій, і до цього теж треба бути готовими.
І ще. На Майдані ми все переживали разом, спільно, і це нам дуже допомагало. Та й переживання у нас були однакові. Тепер кожному доводиться повертатися до власних, індивідуальних турбот і проблем, вирішувати які теж потрібно самостійно. Втім, здається, ми переконалися, що можемо розраховувати на підтримку багатьох людей. Тож і з психологічними проблемами, впевнена, впораємося.
Ми повертаємося до звичного життя. Але повертаємося іншими: рішучішіми, впевненішими у собі, добрішими, і, головне, - сповнені переконання, що нас не подолати.
Понад два тижні ми жили і дихали в одному ритмі – ритмі Майдану. Наче на гойдалці, то піднімався вгору, то падав униз, разом з подіями наш настрій. Ми то сподівалися, то розчаровувалися, то впадали в ейфорію, то –в розпач. „Зоряні години” – так Стефан Цвейг назвав особливі, доленосні моменти в житті людства. Гадаю, для багатьох з нас зоряними стали дні й години помаранчевої революції.
Але все на світі має кінець. Майдан порожніє. Все поступово повертається „на кругі своя”. Втім, можна розібрати намети чи відправити по казармах спецназ, але не так легко перемкнути людську психіку. Вже декілька людей різного віку, які брали активну участь у подіях, скаржилися мені, що ніяк не можуть повернутися до нормального життя, увійти в звичний режим. Після напружених, насичених подіями і сповнених гострих відчуттів днів їм видається нудним, нецікавим існування буденне.
Фахівці стверджують, що така реакція – явище цілком закономірне. Часом справді буває дуже непросто вийти з піднесеного, емоційно збудженого стану, заспокоїти збурену психіку. Можливо, декому для цього слід побути на самоті, поспілкуватися з природою чи улюбленою музикою, постаратися трохи відійти, відсторонитися від подій. Студентам допоможе увійти в звичну колію така невідворотна річ, як сесія. Люди немолоді, особливо самотні, потребують спілкування, якого, до речі, на Майдані було більш ніж достатньо, відчуття своєї потрібності. Існує ще така категорія, як люди громадського темпераменту, так звані „вічні революціонери”. Їм, можливо, найважче переключитися, та вони можуть віднайти себе у громадській, політичній діяльності.
Природною є й інша реакція. Взагалі, емоційний спад, певне розчарування – річ неминуча. Адже реальність ніколи не буває такою прекрасною, як мрія, а будні – такими веселими, як свято. Крім того, тривале піднесення, нервове напруження веде до емоційної втоми, вичерпання, як кажуть психологи, „вигоряння”. Це, в свою чергу, може викликати байдужість, апатію, навіть депресію. Така реакція може проявитися навіть через 2-3 місяці після пережитих подій, і до цього теж треба бути готовими.
І ще. На Майдані ми все переживали разом, спільно, і це нам дуже допомагало. Та й переживання у нас були однакові. Тепер кожному доводиться повертатися до власних, індивідуальних турбот і проблем, вирішувати які теж потрібно самостійно. Втім, здається, ми переконалися, що можемо розраховувати на підтримку багатьох людей. Тож і з психологічними проблемами, впевнена, впораємося.
Ми повертаємося до звичного життя. Але повертаємося іншими: рішучішіми, впевненішими у собі, добрішими, і, головне, - сповнені переконання, що нас не подолати.