Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:39

Чому в західній пресі пописують про “західне втручання в українські вибори”.


Марія Щур

Прага, 14 грудня 2004 – На тлі зливи захоплених повідомлень із України про перебіг Помаранчевої революції в західній пресі з’явилися і деякі різко критичні статті, які своїм тоном нагадували оглядачам скоріше заяви кремлівських політиків. Вони, на відміну від основної маси повідомлень, говорили не про громадянське піднесення українців, а про західне втручання в українські вибори на боці опозиційного кандидата.

Автори цих статей стверджують, що Сполучені Штати Америки через громадські організації фінансували передвиборчу кампанію Віктора Ющенка. Це твердження категорично відкидають і офіційний Вашинґтон, і сам Віктор Ющенко.

Наприкінці листопада у розпал подій на Майдані ліволіберальна лондонська газета "Guardian" опублікувала статтю одного з керівників Британської Гельсінської Спілки Джона Лоґленда, в якій він звинувачував західних журналістів, що розповідали про демонстрації у Києві, у подвійних стандартах, а уряди західних країн у втручанні в “демократичну політику інших країн”.

Інші автори, серед них історик із Оксфордського Університету Марк Алмонд та журналіст Джонатан Стіл, у цій же газеті говорять, що фінансували, за їхніми словами, “щедрий карнавал у Києві” організації часів Холодної Війни, такі, як Американський Національний Фонд за Демократію, Національний Демократичний Інститут, Міжнародний Республіканський Інститут та Дім Свободи, які спланували і зрежисували помаранчеву революцію.

Колишній голова Дому Свободи Адріян Каратницький категорично відкидає такі звинувачення: “Якщо ви подивитесь на передвиборчу кампанію, ви не знайдете жодного друкованого слова, жодної агітації на підтримку одного кандидата. Ми та інші організації, що працюють із групами громадянського суспільства, не витратили ні копійки на такі речі”. Адріян Каратницький додав, що всі витрати американських недержавних організацій є відкритою інформацією, так само як і мета їхньої діяльності – підтримка демократичного процесу, а не конкретних осіб.

Чим же пояснити появу таких звинувачень і мотиви тих людей, які їх висувають? Із таким запитанням я звернулася до кореспондента британського часопису “Економіст” Едварда Лукаса. “Головне, що потрібно усвідомити, що хоч назва Британська Гельсінська Спілка звучить дуже вагомо, як якась серйозна організація з міжнародним визнанням, як наприклад Human Rights Watch, та ніхто не звертає увагу на те, що там лише троє людей, які знімають кімнатку в Північному Оксфорді і їздять на роботу на велосипедах. Проте вони зуміли надати своїм думкам надзвичайного резонансу. Вони пишуть у двох поважних британських газетах та двох часописах”.

На думку Едварда Лукаса, автори цих публікацій підкупають свого читача тим, що вони дійсно їздять у такі місця, куди рідко потрапляють інші західні журналісти, наприклад, на Схід України чи в Придністров’я, та звертають увагу на речі, на які інші не звертають увагу. Але, натискаючи на деякі окремі проблеми, такі публікації часто спотворюють цілу картину і видають її в цілком іншому світлі, забарвленому в ідеологічні тони тієї самої Холодної Війни, в продовженні якої вони хочуть звинуватити свої уряди.

У своїх поглядах вони дуже антиамериканські та антиєвропейські. На їхню думку, кожен, кого підтримує Америка та Європа, має бути поганим, а його опоненти добрими. Така логіка призводить до того, що вони починають підтримувати дуже “дивних” політиків, наприклад, Олександра Лукашенка в Білорусі чи Слободана Мілошевича в Сербії, говорить Едвард Лукас.

На думку іншого британського оглядача, україніста Тараса Кузя, думки невеликої групи антизахідно налаштованих британських інтелектуалів не матимуть великого значення для західної аудиторії: “Вони проповідують наверненим, тим, хто вже антиамериканські та антизахідно налаштовані. Незалежно, що напишуть такі автори, як Джонатан Стіл, ті люди все одно будуть думати, що тут не обійшлося без якоїсь американської змови”.

Проте набагато більшу вагу такі публікації, і в цьому погоджуються обидва мої співрозмовники, мають із іншого боку від України – в Росії. Едвард Лукас, який багато років пропрацював у Центральній Європі та в Росії, говорить, що подібні публікації в Росії чи в Білорусі стають у центрі громадського обговорення: “Вони дуже допомагають прихильникам жорсткої закордонної політики Росії, які потім кажуть: “дивіться, навіть Британська Гельсінська Група говорить, що балтійські країни чи хтось інший поводиться погано”.

Тарас Кузьо нагадує, що Джонатан Стіл скористався з запрошення на конференцію до Києва від “Русского Клубу” Гліба Павловського, який сам “уславився” участю в брудних виборчих технологіях. Але на відміну від самого Павловського, який не приховував, що працював у Києві за великі гроші, британський інтелектуал приїхав захищати свої політичні погляди, які з цілком інших причин виявилися такими ж самими антизахідними.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG