Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:52

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 17 грудня 2004 року.

Надія Степула

Вітаю вас, шановні слухачі.

До вашої уваги – “Сюжети” – радіожурнал про світ культури і культуру світу.

З вами автор і ведуча – Надія Степула.

Сюжетики.

Стартувала академічна акція “Нас не роз’єднати”. Студенти та освітяни Львівщини звернулися до видавництв, громадських організацій, органів влади з ініціативою “Книжковий Миколай”. Книга, на думку ініціаторів, “в усі часи, в усіх куточках світу єднала, долала кордони, руйнувала стереотипи, закладала основи нового мислення”.

У рамках ініціативи “Книжковий Миколай” запропоновано надсилати книжкові подарунки бібліотекам університетів Східної та Південної України.

Поліфонічність талантів української професури відома світові здавна. Те, що фізики за фахом пишуть книжки на теми культури - добра традиція.

Професор Анатолій Свідзинський – один із них. Окрім досліджень у галузі фізики він – теж автор книг, присвячених темі культури, зокрема, української. Слухаємо сюжет про те, яку роль відіграє “теорія самоорганізації” у культурі. З професором Свідзинським розмовляє Надійка Шерстюк.

Надія Шерстюк

Пане Анатолію, як трапилося, що ви – фізик за фахом – і раптом захопилися культурою?

Анатолій Свідзинський

Думаю, що саме тому, що я – фізик за фахом, я міг сказати нове слово в історії культури. Я залучив систему понять, яка розроблена добре в теорії саморганізації, або – ще говорять – синергетиці, яка виникла на стику різних наук. Зокрема – теоретичної фізики, інформатики. Я визначаю культуру як феномен самоорганізації ноосфери.

Надія Шерстюк

Яку роль відіграє самоорганізація?

Анатолій Свідзинський

Самоорганізація – це перехід від чогось менш структурованого до більш структурованого. Наприклад, візьміть людство. Антропосферу. Виникають етноси – різні. Кожний етнос творить свою культуру. Це є власне система цінностей, досвід різний того, що притаманне даному етносові. Антропосфера не є однорідною. Різноманітність – це явище, притаманне самоорганізації. Самоорганізація породжує не щось одне, а – різне.

Надія Шерстюк

Як ви могли б у цьому контексті охарактеризувати саме українців – з точки зору самоорганізації?

Анатолій Свідзинський

Тут ключовим є поняття української ідеї. Кожний етнос має свою певну історичну пам’ять, яка зберігає систему цінностей. Український етнос – давній. Форми культури – різні - українському етносі мають свою специфіку, яку відбиває ця українська ідея.

Це, по-перше, спосіб господарювання, який пов’язаний з осідлим землеробством. З цим пов’язано і обряди, і трудова діяльність, і звичаї. Українська хата – це є витвір мистецтва. А на цій основі виростає елітарна культура. І що її пронизує? – Ідея гуманності, ідея милосердя, ідея доброти, віри. І – ідея свободи.

Вона виростає з того, що людина хоче бути господарем на своїй землі. Іноді буває так, що здається – ось занепала культура... Щодо українців, то ви знаєте – дуже багато гарних слів було сказано різними видатними діячами, які, може, і мали право – моральне – на це: це і Шевченко, і Лесі Українка, і Франко.

Але – отой досвід, який накопичив український народ, система цінностей, його свободолюбність призвели ось зараз, в ці дні, до того, що це населення відчуло колосальну внутрішню здатність до самоорганізації, до єдності. Стрибок, який зараз зроблено – колосальний.

Надія Шерстюк

Пане Анатолію, яку роль відіграє мова в культурі етносу?

Анатолій Свідзинський

Перш за все це – єднальний чинник, який консолідує. Тут згадаємо слова Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим”. Я кожний раз дивуюся: наскільки це геніально. Людина, окремо взята, існує зараз якимись своїми інтересами, а мова – зберігає пам”ять минулого і перекидає місточок в майбутнє. Бо ми передаємо цю мову нашим нащадкам.

А що в мові? – Система цінностей, система наших поглядів на світ. Це те, що єднає не тільки в просторі, а і в часі. Цей аспект дуже чітко підкреслив Шевченко. В українській мові “подружжя” – чоловік і жінка – в основі слова покладено поняття “дружба”, а в російській мові – “супругі” – те, що вони тягнуть упряжку...

Так що українська культура – дуже надійна основа для розвитку нації на цій землі, яка називається Україною.

Надія Шерстюк

Дякую вам, пане Анатолію. Нагадаю, що це був професор Анатолій Свідзинський. З ним розмовляла Надія Шерстюк.

Надія Степула

Видавництво “Дух і літера” долучило до свого успішного доробку ще одну книжку, яка вже отримала вдячних читачів. “Життя як творчість” – книга Дмитра Стуса присвячена відомому поетові - Василеві Стусові, його товаришам по боротьбі за Україну та загалом поколінню пам’ятних 60-х років минулого століття. Розповідає видавець – Леонід Фінберг.

Леонід Фінберг

Давно вже на українському книжковому ринку не зустрічалося книги такої глибини, такої переконливості в осмисленні новітньої національної історії. На мою думку, це перша докладна біографія геніального поета, чиє слово означило болі та трагедії та страчені надії покоління 60-х . Це його словами ми говоримо про ту добу , це його слова залишаться нащадкам. Пам’ятаєте: “Господи! Гніву пречистого благаю не май за зле де не стоятиму – вистою. Спасибі за те, що мале людське життя хоть надією довжу його в віки... –“ Знаєте, майже кожний вірш, особливо вже тої, зрілої пори, Стуса хочеться читати , перечитувати, вивчати.

Але проте центральним текстом книги є не так його поетична творчість, як біографія поета. “Життя – як творчість” – як її зазначено в програмовій назві. І його син, а в той же час відомий літературознавець, дослідник Дмитро Стус постає дуже серйозним істориком , вводить читача в історичний контекст книги.

Дуже цікаві такі цитати, розповіді про незнаний – в усякому разі, не в такій мірі мною знаний – Донбас, з його традиціями, з його певним інтернаціоналізмом, з його певною жорстокістю . Мені здається, що вони подані надзвичайно добре.

Проте, знов -таки, це – вступи до книги. Сама книга, більша частина книги – то етапи становлення, чи – відстоювання свого права на життя , свого права на вільне життя геніальним поетом, геніальною людиною - Василем Стусом. Думаю, в якійсь мірі ця книга – це і відкриття Дмитром Стусом для себе постаті свого батька.

Адже ж відомо, що Василь Стус загинув тоді ще, коли Дмитрові було замало років, і з того часу, що батько і син повинні були бути разом – лічені роки чи навіть місяці вони були разом, бо батько сидів в тюрмах та таборах.

Для мене було дуже цікаво читати про несамовиту енергію поетичного дару, який дозволяв Івасилеві Стусові вижити і виживати і жити повноцінним життям навіть за гратами. Геній і життя, не тільки поетичний геній – Стус був такою “білою вороною” в українському літературному житті .

Якщо більшість письменників так чи інакше були пов’язані з селом, з сільською культурою і, приїжджаючи до міста – чи розповідали про свою ностальгію по селу, чи ніяк не могли пристосуватися до міста, то Василь Стус розумів, що культура українська зможе зберегтися тільки тоді, коли вона буде перекодована в міську культуру.

І дивним чином дослідник показує, що його співбесідниками, культурними співбесідниками того часу були не так українські його сучасники, як генії світової культури та світової поезії ХХ століття. То не випадково він перекладав Рільке, Пастернака, Гете, інших велетнів.

Він розумів, що саме це треба робити. І настав час для осмислення тої творчості. Я думаю, що ця книжка – одна з найкращих, але, безумовно, перша. Бо книжка в першу чергу присвячена певним етапам життя, дисидентської боротьби, розповіді про товаришів Василя Стуса, про ту мужність, яку вони протиставили сваволі влади.

Вони перемогли.

Надія Степула Про світлі ідеали “Помаранчевої революції”, роль культури у часи суспільних перемін - у розмові з письменницею та політиком, “в’язнем сумління”, культурологом – Іриною Калинець. Слухаємо продовження сюжету

“Нація особистостей” – як можна тлумачити це означення в нинішніх умовах оновлення суспільства в Україні?

Ірина Калинець

Кожна людина - особистість. Людина, яка не відчуває самовідповідальності, яка не змагає до самоусвідомлення, до пізнання того, що – на ній, на її маленькому “Я” – лежить цілий світ, яка не розуміє себе як космос, у якому – все... і, може, багато від того залежить, куди вона спрямовує свою думку ... – Якщо вона спрямовує тільки на задоволення плоті , ну то що – то стає плоттю, матерією, нічим.

Якщо все-таки вона прагне Духа, то, як казав святий Августин, “між простором Бога і простором людини немає межі”. І коли людина самоусвідомлює себе як “Я”, як людина самовідповідальна, то вона відчуває цей безмежний простір Духа. І стає особистістю. І ми прийшли в ХХ! століття, яке ставить перед кожним це завдання. Воно є зрозуміле. Адже раби не творять нації.

Надія Степула

Дякую, пані Ірино. Недавно у своєму найновішому творі “Апокаліпсис” Папа Римський – Іван Павло Другий сказав: “Кінець невидимий, так само, як початок. Всесвіт зі Слова народився й до Слова знову повертає...” І ось під цим девізом мені б хотілося почути від вас - про те, що знов до Слова повертає Всесвіт – почути вашу думку з приводу поєднання вічного і миттєвого.

Поєднання поступу і обтяжливості певного багажу минулого. Поєднання духовного розвою із напрацьованими законами розвитку цивілізації , - усе це докупи: як воно може відбуватися в Україні найближчим часом? Я вже не питаю, як це відбувається, а – як може відбуватися таке поєднання?

Ірина Калинець

Дуже важке запитання, яке вимагає обширної, очевидно, відповіді. В біблійному контексті, у філософсько-релігійному контексті “вічність вічностей” – обто, вічність скаладається із безмежності і безконечності тих вічностей, де справді таке поняття як “кінець” – відсутнє. Ми не знаємо, що воно десь там – у “вічності вічностей”. Але ми знаємо есхатологічну мету.

Коли людина стає перед Богом власне як духовна особистість. Есхатологія визначає оце не тільки право, але і обов’язок, і мету - духовний розвиток людини. Знаєте, у Емануеля Лєвінаса є прекрасні слова, що людина перейшла через матеріалізм, щоб пізнати всю гидоту того опустошення і сьогодні повернутися до Бога і побачити, як Господь тішиться із її повернення....

Оце власне мені здається величезним колом – це величезний колообіг змінних ситуацій. Як можна все це – від вселенських масштабів, кола простору-часу, відомого ще в біблійних текстах – Соломона – “на узбіччі безодні” – як його можна перенести на ситуацію в Україні? Ми не можемо розглядати Україну поза світовим контекстом, поза тим, що робиться в цілому світі. Екзистенційний вакуум, про який я говорила раніше, особливо позначився і на нашій території.

Тоталітарна система чи то нацизму, чи більшовизму позначилася і в нас. Ми всі ці десять років.... – знаєте, люди хиткі в духовному плані хапали конформізм, який виявився фактично отрутою. Але – постійно іде рух. І цей рух – рух по колу . Але – в тому колі є постійна вертикаль. – Світло яке розділяє світло і темряву. І це стремління вгору, до світла – воно є вічне. І воно буде супроводжувати всі покоління.

І чому стоїть питання на отому самоусвідомленні? На духовній відповідальності людини ? – “Не заважай... не падай мертвим вантажем під ноги своїм дітям....внукам... – хай вони ідуть цією дорогою...”

Є той рух, який власне є життям. Його треба сприймати таким, як воно є. – Рухом. Життям.

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.

З вами були – автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу.

Не бійтеся шукати ідеалів, знаходьте непроминальні сюжети!

Слухайте радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG