Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 02:21

Професор Ющук про мову давньої київської держави.


Тарас Марусик

Cьогодні ми продовжуємо розмову з професором Іваном Ющуком. У попередній рубриці “А мова – як море!” він проводив паралелі між українською та архаїчною латинською мовами.

Слухайте другу частину передачі про давні періоди розвитку української мови.


Тарас Марусик

Завідувач кафедри слов’янської філології Київського міжнародного університету, професор Ющук каже, що в українську мову перейшли й деякі елементи з мови, якою розмовляли давні трипільці. При цьому треба пам’ятати, що та мова не була однорідною.

Іван Ющук досліджував мову давньої київської держави.

Іван Ющук

Після 988-го року, коли було прийнято християнство, Володимир Великий запроваджує як літературну мову древньоболгарську. Тобто та, яку ми тепер називаємо “церковнослов’янська мова”. Зрозуміло, що навчання йшло і вивчали мову, як мову богослужбових книг та мову літературну.

Тарас Марусик

Але паралельно існувала і жива мовна стихія, зразки якої можна бачити в помилках написів на стінах Софійського собору 11-го століття в Києві.

Іван Ющук

Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті, тобто видряпані написи на стінах Київської Софії. Ці написи, як правило, дуже лаконічні, являють собою переважно молитовні звернення до Бога та святих з різних причин. І зрозуміла річ, що вони тоді були писані тодішньою літературною мовою, церковнослов’янською.

І ось, скажімо, скрізь виступає закінчення “-аго”, злаго, грішнаго, помазі (наказовий спосіб), храбрий і таке інше.

Але мовна стихія проривається. Ось, наприклад, Господи помозі! Кому? Ставневі, Петрові, Дмитрові, Павлові або Федорові, Василеві... Дуже цікавий один напис: “Господи, помозі попові Івану”.

Гляньте, ніби за сучасними правилами, що в давальному відмінку потрібно вживати закінчення “-ові”, а раз – “-у”. Так би мовити, автор дбав і про милозвучність тодішньої мови.

Тарас Марусик

На стінах Софії Київської можна знайти і такі слова 11-12 століть: “хрест”, а не “крест”, “нехотячи”, “геть”, “порося”.

Ще одним свідченням тодішньої мовної стихії можуть слугувати берестяні написи, знайдені в Новгороді. Їх нараховують більше семисот.

Іван Ющук

Я перечитував те, що подано на фотографіях. І Ви знаєте, часом в мові деяких авторів вражає та українська, я б сказав, стихія. Наприклад, коли пише “на мов озері”, саме – “і” вкінці, “на княж острові”. Або такі слова, як “кліть”, не “клєть”, а саме “кліть”. “Діжа, помітка, дід, міх, сіно, на ріці” - саме так. Єси “веліл, розділив, діялось, приїхав, їхали, поїхали, не надійся”...

Тарас Марусик

Професора Івана Ющука особливо вразили імена на тих берестяних написах.

Іван Ющук

Олекса, не Алєксєй, а Олекса. Олександр, Онисим, Олесей, Остафій, Олена, Микита, Панько, Радько, Юрко. Ви дивіться, в Новгороді, як припускають історики, зокрема такий історик був Державін, що деревляни Новгород заснували на колишніх угрофінських землях. У Новгороді отака мова, саме близька навіть до сучасної української.

Тарас Марусик

Чи можна у цьому зв’язку говорити, щодо берестяні грамоти є пам’ятками саме староукраїнської мови.

Іван Ющук

Я б сказав, що якоюсь мірою так.

Тарас Марусик

Це був завідувач кафедри слов’янської філології київського міжнародного університету професор Іван Ющук. На сьогодні все. Зустрінемося в четвер у рубриці “А мова – як море!”.
XS
SM
MD
LG