Ще один рік стає історією. Почався 2004-й з того, що Радіо Свобода викинули з Довіри , а закінчився бурхливими виборами президента України.
За змістом і затятістю обурення, що його переживали і висловлювали наші слухачі в лютому співзвучні з усеукраїнськими пристрастями в листопаді і грудні.. Пізніше протягом року були ще й інші подібні події – розправа з Радіо Континент, наїзди на п’ятий канал. У жертви потрапило радіо Ера. Вже не йдеться про регіональні мас-медіа - місцеві начальнички завжди вирізнялися своїм особливим запалом у служінні центральним хазяям.
Здавалося, що не було цьому меж, не було цьому кінця і краю.
Є прекрасний український вислів – терпець увірвався. І на Заході і на Сході і на Півдні і Півночі люди відчули , що кожен з них щось означає і що нагорі доведеться з цим рахуватися. Ні, це не свобода або незалежність. Це самопочуття важливості кожного. І наглядачам довелося не лише посунутися, а й прислухатися. І коли за владними кулісами вкотре за сотні років вирішували чим і як покарати неслухняних, страх охопив не люд як це часто ставалося в історії. Натомість цей страх вцілив у тих, кого називають погонялами.
Тому й не піднялася владна рука на тих, хто подав свій голос протесту. Кожний голос був вартий і недаремний, вчасний і зичний. Це нове неповторне Свято. Свято голосів. Справді щось новорічне. Серед усіх новорічних сподівань є для нас особливо принципові.
Мета у нас, у свободинців – якомога швидше повернутися в ФМ- діапазон. Щоб нас добре чули, щоб нас чули усюди в Україні, бо ми хочемо мати належне місце в тому хорі голосів. Своє місце. І в новому році ми будемо ближче до вас.
Ще раз поздоровляємо. Ще раз нагадуємо про важливість здоров’я. Бо не слабкістю, а впевненістю в собі, не покірною слухняністю , а власною важливістю ми захистимо дорогі для нас цінності, серед яких найбільшою залишається людська цінність. Бережіть себе, щоби щедро себе розтрачати.
Дай Вам, Боже.
О. Народецький Директор Української редакції Радіо Свобода. Прага. 2004. Кінець грудня.
