Аудіозапис програми:
Київ, 29 грудня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
Рік старий – рік новий. Яким є завершення 2004-го року, що віщує 2005-й?
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, яку веде Олекса Боярко.
Рік, що відходить, дарує Новому 2005-му року український народний дух, який пробудився від сплячки. І у помаранчевих спалахах під мелодії народних давніх і щойно створених пісень іде у прийдешнє. За цим процесом стежить наша кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Мистецтвознавці та етнографи стверджують, що український дух здавна втілюється у народних піснях, при цьому останні передаються з покоління у покоління, “кочують” українськими землями і постійно оновлюються. І, як стверджує мистецтвознавець Кирило Стеценко, іноді вміння гарно заспівати не вистачає лідерам народу для здійснення своїх важливих справ.
Кирило Стеценко
В 2001 році, коли соціалісти ініціювали такий рух УБК, то якраз їм бракувало того, що було в помаранчевої революції. Я маю на увазі, духовно-пісенне підґрунтя. Є таке лайливе слово у скептиків ейфорія, вона скоро мине, мовляв, це скоро закінчиться і будемо нормально жити.
Насправді, панове, ейфорія – це є стан душі українця нормальний. Там, де є ця ейфорія є, то там є український дух. Ця атмосфера породжується. Слава Богу, це було тепер. Фактично все, що відбулося тепер у вигляді матеріальному все в духовному плані було вже виражено через музику.
Я навіть можу сказати, що 4 хвилі були перед цим. Перша, Володимир Івасюк і його “Червона рута”. Недаремно на Майдані Незалежності всі підспівували, вона лишилася український єднаючим гімном. Друге, фестиваль “Червона рута” 1989 року. Цей дух тут був абсолютно відроджений. Всі українці знову поринули в це щастя єднання і любові один з одним. Третій, це перемога Руслани 2004 року. Українці знову відчули це щастя єднання могутності. Четверте, це “Країна мрій” Олега Скрипки на печерських горах біля Лаври. П’ята подія, це помаранчева революція на Майдані Незалежності.
Так що духовно-емоційне підґрунтя є те, що важко описувати, але без цього революція в Україні просто помирає і тому це запам’ятовується.
Богдана Костюк
Кирило Стеценко вважає, що український народ продемонстрував у цьогорічному листопаді – грудні унікальне явище: помаранчеву революцію у формі музичного фестивалю... Або ж навпаки: фестиваль, який відбувся у формі революції.
Його феноменом стало виконання сотнями тисяч людей гімну України, при цьому останній став чи не найпопулярнішим музичним хітом оранжової доби. Кирило продовжує.
Кирило Стеценко
Музика фактично прокладає для майбутнього колії, по яких іде історія. Українська душа сягає дуже великих глибин. Це наш порятунок і наше спасіння від будь-яких викликів часу в майбутньому. Наш духовний потенціал українців, його величезна частина саме є в музиці. Це, до речі, передумови нашої експансії в світі через мистецтво і музику.
Це 500 тисяч народних пісень і танців. Це, можливо, найбагатша скарбниця в людстві. Це належить саме українцям. А також талановитість просто генетична українців. Де б вони не були, то як правило, це люди, яких помічають, які виявляють свої гени саме в співі, мистецтві, танці. Так що це величезний потенціал.
Між іншим щодо національної ідеї. В мене було таке спостереження. Вважається, що національна ідея має бути сформульована. Я думаю, що ж таке. І день іде і ніч іде, апостол правди і науки не з’являється, не має цієї ідеї національної. Тут щось інше, напевне.
По-перше, якщо вона з’являється, то українці мають таку паскудну вдачу критикувати все, особливо, якщо це все свої висловили, то починають обмивання кожного складу, кожної літери, що це не так сказано і не так написано.
Але поза тим, оскільки образне мислення для українців значить, можливо, більше, ніж абстрактно-поняттєве, то в мене з’явилося таке визначення, що національна ідея має бути в формі образу. Оце образне мислення привело до того, що образне мислення виступив з цією національною ідеєю в формі образа, але втіленого в живій людині.
Тому ми чули на Майдані: “Ющенко, Ющенко, Ющенко!”. Це не культ особи. Це просто Ющенко в собі втілив те, про що люди мріяли, те, що люди просто відчувають. Це важко виразити словами. Це можна відчути в тілі, на дотик, на смак.
Мені здалося, що навіть світська служба Божа на Майдані, як служба просто неба, величезний вогненний стовп духу стоїть в радіусі 500 метрів і до самого неба, це є планетарний такий акт духовного очищення. Я б сказав би, що це місія України, яка була започаткована на Майдані 22 листопада – це очищення світу.
Ми почали з себе, кожен з своєї душі. Дай Боже тримати в собі цей високий настрій.
Олекса Боярко
Натомість київський культуролог Вадим Скуратівський головною подією 2004 року вважає самовивлення українського народу як суб’єкта політичної дії. І в наступному році цей народ, прогнозує науковець, працюватиме над формуванням автентичної, справді соборної України.
Вадим Скуратівський
Зараз можна почути дуже багато розмов про те, що таке українські політичні еліти, починаючи з 1991 року. Різне, справді, можна говорити про тих, хто керував цією самою країною впродовж останніх 13 років.
Але з другого зовсім іншого соціального боку належить говорити не про керівництво цієї країни, а про її, хай романтично, але водночас переконливо кажучи народ. Той самий народ, який впродовж останніх 13 років отримав все ж таки можливість до більш-менш переконливого самовиявлення.
Належить говорити про те, що нас і цензурували, і пригнічували, і принижували. Але водночас і воднораз з’явилося покоління, яке вже не боїться ані таємної, ані якоїсь іншої поліції. Ми маємо справу зараз з українським народом, який здатний до переконливого самоздійснення, самоідентичності. Саме це трапилося в останній політичний сезон біжучого року.
Зараз якийсь позитивний склад української політичної еліти тільки формується, а от народ своє слово сказав, той самий народ, який відвоював право свого вільного електорального і іншого самовияву.
Я ризикну вам сказати, що вперше в політичній стихії ввійшли на повну силу ті самі регіони, які не романтично кажучи, голосували зовсім не за Ющенка, але вони пішли в політику, вони шукають себе.
Маю надію на те, що ці маси з часом віднайдуть себе у напрямі творення нових справді переконливих політичних еліт, а не тих самих “добродіїв”, які затіяли те, що відбувалося в останні тижні і місяці в Україні.
Йдеться про те, що український народ і на Заході і на Сході почав знаходити себе. Оце і є шлях до громадянського суспільства – суспільства, яке здійсниться, перепрошую, не стільки в міністерських кабінетах і в інших відповідних приміщеннях, а здійснюється саме, як казали поети-романтики саме “так де народ, де населення, там де маса”, та сама маса, яка зуміла ось так постояти за свої права наприкінці біжучого року.
Оце, з мого погляду, може, найголовніший підсумок того року. Йдеться про те, що ми уже маємо справу зі справді свідомим українським народом.
Але відтак гряде новий політичний сезон у майбутньому році. Що він означає? Йдеться про те, що демократія завжди ризик. Так було, починаючи од французької революції і закінчуючи українською оранжевою революцією.
У тональності цього самого ризику людині належить зрозуміло і рефлексувати і в якісь хвилини бути проти тих лідерів, тих концепцій. Але найголовніше, щоб ця людина у політичних та історичних стихіях не дрімала, а почала працювати. Вона має зрозуміти, що вона сама має творити свою долю.
Українська людина на Майдані Незалежності творить свою власну долю у якійсь конкретній ситуації. Але відтак з’являться інші цілком конкретні ситуації. Доведеться нам з вами шукати у цих ситуаціях. Маю надію, що ми себе там неодмінно знайдемо.
А для цього належить працювати у тих чи тих жанрах у напрямі своєї самоідентичності у біжучих історичних чи політичних стихіях. Саме так буде виглядати наступний рік. Ми будемо шукати себе, мені видається передовсім, у напрямі необхідного віднайдення спільної мови синкризу, синтезу поміж двома фрагментами однієї цілісної України.
Отак ми будемо працювати над автентичною соборною Україною уже не в напрямі, скажімо, риторики, маю надію, уже не в намірі якогось безпосереднього політичного вибору, а у цілком конкретному цілоденному і не тільки політичному, а в іншому суспільному режиму.
Хай всім щастить у цьому новому році!
Олекса Боярко
Багатьом українським громадянам 2004 рік запам’ятається відчуттям особистої причетності до історії.
А яким є підсумок року з погляду історика? Які перспективи для нашої країни року наступного? Думки істориків з різних реґіонів України збирав мій колеґа Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Історик із Харківського Національного Університету Володимир Маслійчук головним надбанням року 2004-го вважає відчуття свободи, яке стало близьким багатьом українським громадянам.
Володимир Маслійчук
Взагалі ми знаходимося лише на порозі великих суспільних змін. Звичайно, ці зміни стосуватимуться кожного індивіда, часто переживатимуться на особистісному рівні. Йдеться і про консолідацію спільноти, про нове ставлення до влади, власності, грошей, вбогості, про наболілі і надокучливі ідентифікації мовно, політично, регіонально. Усе ж не відбувається вмить. Відгомін останніх подій ширятиме Україною ще тривалі десятиліття.
Однак для мене, як для історика, не побоюся повторити чужий вислів підстави для встановлення дослідження творчості приховується у кількох словах: “Це свята свобода”.
Віталій Пономарьов
Натомість декан історичного факультету Запорізького університету професор Федір Турченко головним підсумком року називає ствердження в українському суспільстві орієнтації на європейські цінності.
Федір Турченко
Я охарактеризував би цей рік, як завершення довгого етапу, який почався в 1991 році з формальним проголошенням незалежності. Мова йде про фактичне утвордження незалежної держави. Ці події, які сконцентрувались восени, на початку зими завершення ще одного етапу, коли Україна пробувала утвердити свій геополітичний вибір. Мова йде про утвердження європейського вибору.
Я сподіваюся, що ці процеси будуть мати мирний характер і для цього є всі підстави, і демократичні сили, які перемагають в цій революції мають величезний потенціал. Найголовніше, що за ними правда і європейська перспектива.
Віталій Пономарьов
Для завідувача кафедрою історії Києво-Могилянської академії Наталі Яковенко основним змістом політичних подій кінця року було перетворення населення України на громадян.
Наталія Яковенко
Доля дала нам щасливу і абсолютно унікальну нагоду бачити, як населення перетворюється на політичну спільноту громадян, тобто людей, які хочуть бути причетними до життя своєї держави і вважають, що і їхній голос може вплинути на це життя.
Друге, що можна переконатися, що український проект ще з 1961 року все-таки був не мильною булькою і не продуктом пропаганди. А на подіях помаранчевої революції ми побачили, що це почуття “ми – мешканці України”, тобто їхня українська тотожність є набагато дужча за експортовані політтехнології і набагато перевищується те, до чого зводиться інколи проект 1961 року.
Прогнози. Ейфорія закінчується – пора працювати, не очікувати на те, що все відбудеться так легко і сладко, як звучить у гаслах на Майдані.
Віталій Пономарьов
А директор Інституту історичних досліджень Львівського університету Ярослав Грицак очікує від наступного року поглиблення порозуміння між Заходом і Сходом України та тіснішої співпраці з Європейським Союзом.
Ярослав Грицак
Перш за все, я очікую примирення між Сходом і Заходом України, народження нової України. Друга річ, я очікую інтенсивних переговорів з ЄС і, можливо, навіть відміни віз хоча би до Польщі, Угорщини і Чехії. Це щодо позитивів.
Щодо неминучих негативів, то я бачу спад популярності Ющенка неминуче за цих обставин, бо надто на нього покладено багато надій, яких не може виконати жодна жива людина, а по-друге, розчарування, то доля кожного реформатора.
Як цьому протидіяти, то це і власне є те питання на наступний рік. Чи в наступний рік встигне сформуватися конструктивна популярна опозиція членів “ПОРИ”, БЮТу, а можливо і соціалістів? Це питання вже є критичним, бо інакше цю нішу займе жорстка опозиція Януковича-Чорновола.
Я бажаю, щоб в 2005 рік Україна перестала вибирати між більшим і меншим злом, як це було в 1999 році, або між злом і добром, як це було в цьому році. Щоб вибір був між великим добром з одного боку, а ще більшим добром з іншого.
З Новим роком!
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі.
Хай новий 2005-й рік буде для вас кращим за попередній, нехай щастя, гідність і свобода стануть вашими постійними супутниками.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 29 грудня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
Рік старий – рік новий. Яким є завершення 2004-го року, що віщує 2005-й?
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, яку веде Олекса Боярко.
Рік, що відходить, дарує Новому 2005-му року український народний дух, який пробудився від сплячки. І у помаранчевих спалахах під мелодії народних давніх і щойно створених пісень іде у прийдешнє. За цим процесом стежить наша кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Мистецтвознавці та етнографи стверджують, що український дух здавна втілюється у народних піснях, при цьому останні передаються з покоління у покоління, “кочують” українськими землями і постійно оновлюються. І, як стверджує мистецтвознавець Кирило Стеценко, іноді вміння гарно заспівати не вистачає лідерам народу для здійснення своїх важливих справ.
Кирило Стеценко
В 2001 році, коли соціалісти ініціювали такий рух УБК, то якраз їм бракувало того, що було в помаранчевої революції. Я маю на увазі, духовно-пісенне підґрунтя. Є таке лайливе слово у скептиків ейфорія, вона скоро мине, мовляв, це скоро закінчиться і будемо нормально жити.
Насправді, панове, ейфорія – це є стан душі українця нормальний. Там, де є ця ейфорія є, то там є український дух. Ця атмосфера породжується. Слава Богу, це було тепер. Фактично все, що відбулося тепер у вигляді матеріальному все в духовному плані було вже виражено через музику.
Я навіть можу сказати, що 4 хвилі були перед цим. Перша, Володимир Івасюк і його “Червона рута”. Недаремно на Майдані Незалежності всі підспівували, вона лишилася український єднаючим гімном. Друге, фестиваль “Червона рута” 1989 року. Цей дух тут був абсолютно відроджений. Всі українці знову поринули в це щастя єднання і любові один з одним. Третій, це перемога Руслани 2004 року. Українці знову відчули це щастя єднання могутності. Четверте, це “Країна мрій” Олега Скрипки на печерських горах біля Лаври. П’ята подія, це помаранчева революція на Майдані Незалежності.
Так що духовно-емоційне підґрунтя є те, що важко описувати, але без цього революція в Україні просто помирає і тому це запам’ятовується.
Богдана Костюк
Кирило Стеценко вважає, що український народ продемонстрував у цьогорічному листопаді – грудні унікальне явище: помаранчеву революцію у формі музичного фестивалю... Або ж навпаки: фестиваль, який відбувся у формі революції.
Його феноменом стало виконання сотнями тисяч людей гімну України, при цьому останній став чи не найпопулярнішим музичним хітом оранжової доби. Кирило продовжує.
Кирило Стеценко
Музика фактично прокладає для майбутнього колії, по яких іде історія. Українська душа сягає дуже великих глибин. Це наш порятунок і наше спасіння від будь-яких викликів часу в майбутньому. Наш духовний потенціал українців, його величезна частина саме є в музиці. Це, до речі, передумови нашої експансії в світі через мистецтво і музику.
Це 500 тисяч народних пісень і танців. Це, можливо, найбагатша скарбниця в людстві. Це належить саме українцям. А також талановитість просто генетична українців. Де б вони не були, то як правило, це люди, яких помічають, які виявляють свої гени саме в співі, мистецтві, танці. Так що це величезний потенціал.
Між іншим щодо національної ідеї. В мене було таке спостереження. Вважається, що національна ідея має бути сформульована. Я думаю, що ж таке. І день іде і ніч іде, апостол правди і науки не з’являється, не має цієї ідеї національної. Тут щось інше, напевне.
По-перше, якщо вона з’являється, то українці мають таку паскудну вдачу критикувати все, особливо, якщо це все свої висловили, то починають обмивання кожного складу, кожної літери, що це не так сказано і не так написано.
Але поза тим, оскільки образне мислення для українців значить, можливо, більше, ніж абстрактно-поняттєве, то в мене з’явилося таке визначення, що національна ідея має бути в формі образу. Оце образне мислення привело до того, що образне мислення виступив з цією національною ідеєю в формі образа, але втіленого в живій людині.
Тому ми чули на Майдані: “Ющенко, Ющенко, Ющенко!”. Це не культ особи. Це просто Ющенко в собі втілив те, про що люди мріяли, те, що люди просто відчувають. Це важко виразити словами. Це можна відчути в тілі, на дотик, на смак.
Мені здалося, що навіть світська служба Божа на Майдані, як служба просто неба, величезний вогненний стовп духу стоїть в радіусі 500 метрів і до самого неба, це є планетарний такий акт духовного очищення. Я б сказав би, що це місія України, яка була започаткована на Майдані 22 листопада – це очищення світу.
Ми почали з себе, кожен з своєї душі. Дай Боже тримати в собі цей високий настрій.
Олекса Боярко
Натомість київський культуролог Вадим Скуратівський головною подією 2004 року вважає самовивлення українського народу як суб’єкта політичної дії. І в наступному році цей народ, прогнозує науковець, працюватиме над формуванням автентичної, справді соборної України.
Вадим Скуратівський
Зараз можна почути дуже багато розмов про те, що таке українські політичні еліти, починаючи з 1991 року. Різне, справді, можна говорити про тих, хто керував цією самою країною впродовж останніх 13 років.
Але з другого зовсім іншого соціального боку належить говорити не про керівництво цієї країни, а про її, хай романтично, але водночас переконливо кажучи народ. Той самий народ, який впродовж останніх 13 років отримав все ж таки можливість до більш-менш переконливого самовиявлення.
Належить говорити про те, що нас і цензурували, і пригнічували, і принижували. Але водночас і воднораз з’явилося покоління, яке вже не боїться ані таємної, ані якоїсь іншої поліції. Ми маємо справу зараз з українським народом, який здатний до переконливого самоздійснення, самоідентичності. Саме це трапилося в останній політичний сезон біжучого року.
Зараз якийсь позитивний склад української політичної еліти тільки формується, а от народ своє слово сказав, той самий народ, який відвоював право свого вільного електорального і іншого самовияву.
Я ризикну вам сказати, що вперше в політичній стихії ввійшли на повну силу ті самі регіони, які не романтично кажучи, голосували зовсім не за Ющенка, але вони пішли в політику, вони шукають себе.
Маю надію на те, що ці маси з часом віднайдуть себе у напрямі творення нових справді переконливих політичних еліт, а не тих самих “добродіїв”, які затіяли те, що відбувалося в останні тижні і місяці в Україні.
Йдеться про те, що український народ і на Заході і на Сході почав знаходити себе. Оце і є шлях до громадянського суспільства – суспільства, яке здійсниться, перепрошую, не стільки в міністерських кабінетах і в інших відповідних приміщеннях, а здійснюється саме, як казали поети-романтики саме “так де народ, де населення, там де маса”, та сама маса, яка зуміла ось так постояти за свої права наприкінці біжучого року.
Оце, з мого погляду, може, найголовніший підсумок того року. Йдеться про те, що ми уже маємо справу зі справді свідомим українським народом.
Але відтак гряде новий політичний сезон у майбутньому році. Що він означає? Йдеться про те, що демократія завжди ризик. Так було, починаючи од французької революції і закінчуючи українською оранжевою революцією.
У тональності цього самого ризику людині належить зрозуміло і рефлексувати і в якісь хвилини бути проти тих лідерів, тих концепцій. Але найголовніше, щоб ця людина у політичних та історичних стихіях не дрімала, а почала працювати. Вона має зрозуміти, що вона сама має творити свою долю.
Українська людина на Майдані Незалежності творить свою власну долю у якійсь конкретній ситуації. Але відтак з’являться інші цілком конкретні ситуації. Доведеться нам з вами шукати у цих ситуаціях. Маю надію, що ми себе там неодмінно знайдемо.
А для цього належить працювати у тих чи тих жанрах у напрямі своєї самоідентичності у біжучих історичних чи політичних стихіях. Саме так буде виглядати наступний рік. Ми будемо шукати себе, мені видається передовсім, у напрямі необхідного віднайдення спільної мови синкризу, синтезу поміж двома фрагментами однієї цілісної України.
Отак ми будемо працювати над автентичною соборною Україною уже не в напрямі, скажімо, риторики, маю надію, уже не в намірі якогось безпосереднього політичного вибору, а у цілком конкретному цілоденному і не тільки політичному, а в іншому суспільному режиму.
Хай всім щастить у цьому новому році!
Олекса Боярко
Багатьом українським громадянам 2004 рік запам’ятається відчуттям особистої причетності до історії.
А яким є підсумок року з погляду історика? Які перспективи для нашої країни року наступного? Думки істориків з різних реґіонів України збирав мій колеґа Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Історик із Харківського Національного Університету Володимир Маслійчук головним надбанням року 2004-го вважає відчуття свободи, яке стало близьким багатьом українським громадянам.
Володимир Маслійчук
Взагалі ми знаходимося лише на порозі великих суспільних змін. Звичайно, ці зміни стосуватимуться кожного індивіда, часто переживатимуться на особистісному рівні. Йдеться і про консолідацію спільноти, про нове ставлення до влади, власності, грошей, вбогості, про наболілі і надокучливі ідентифікації мовно, політично, регіонально. Усе ж не відбувається вмить. Відгомін останніх подій ширятиме Україною ще тривалі десятиліття.
Однак для мене, як для історика, не побоюся повторити чужий вислів підстави для встановлення дослідження творчості приховується у кількох словах: “Це свята свобода”.
Віталій Пономарьов
Натомість декан історичного факультету Запорізького університету професор Федір Турченко головним підсумком року називає ствердження в українському суспільстві орієнтації на європейські цінності.
Федір Турченко
Я охарактеризував би цей рік, як завершення довгого етапу, який почався в 1991 році з формальним проголошенням незалежності. Мова йде про фактичне утвордження незалежної держави. Ці події, які сконцентрувались восени, на початку зими завершення ще одного етапу, коли Україна пробувала утвердити свій геополітичний вибір. Мова йде про утвердження європейського вибору.
Я сподіваюся, що ці процеси будуть мати мирний характер і для цього є всі підстави, і демократичні сили, які перемагають в цій революції мають величезний потенціал. Найголовніше, що за ними правда і європейська перспектива.
Віталій Пономарьов
Для завідувача кафедрою історії Києво-Могилянської академії Наталі Яковенко основним змістом політичних подій кінця року було перетворення населення України на громадян.
Наталія Яковенко
Доля дала нам щасливу і абсолютно унікальну нагоду бачити, як населення перетворюється на політичну спільноту громадян, тобто людей, які хочуть бути причетними до життя своєї держави і вважають, що і їхній голос може вплинути на це життя.
Друге, що можна переконатися, що український проект ще з 1961 року все-таки був не мильною булькою і не продуктом пропаганди. А на подіях помаранчевої революції ми побачили, що це почуття “ми – мешканці України”, тобто їхня українська тотожність є набагато дужча за експортовані політтехнології і набагато перевищується те, до чого зводиться інколи проект 1961 року.
Прогнози. Ейфорія закінчується – пора працювати, не очікувати на те, що все відбудеться так легко і сладко, як звучить у гаслах на Майдані.
Віталій Пономарьов
А директор Інституту історичних досліджень Львівського університету Ярослав Грицак очікує від наступного року поглиблення порозуміння між Заходом і Сходом України та тіснішої співпраці з Європейським Союзом.
Ярослав Грицак
Перш за все, я очікую примирення між Сходом і Заходом України, народження нової України. Друга річ, я очікую інтенсивних переговорів з ЄС і, можливо, навіть відміни віз хоча би до Польщі, Угорщини і Чехії. Це щодо позитивів.
Щодо неминучих негативів, то я бачу спад популярності Ющенка неминуче за цих обставин, бо надто на нього покладено багато надій, яких не може виконати жодна жива людина, а по-друге, розчарування, то доля кожного реформатора.
Як цьому протидіяти, то це і власне є те питання на наступний рік. Чи в наступний рік встигне сформуватися конструктивна популярна опозиція членів “ПОРИ”, БЮТу, а можливо і соціалістів? Це питання вже є критичним, бо інакше цю нішу займе жорстка опозиція Януковича-Чорновола.
Я бажаю, щоб в 2005 рік Україна перестала вибирати між більшим і меншим злом, як це було в 1999 році, або між злом і добром, як це було в цьому році. Щоб вибір був між великим добром з одного боку, а ще більшим добром з іншого.
З Новим роком!
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі.
Хай новий 2005-й рік буде для вас кращим за попередній, нехай щастя, гідність і свобода стануть вашими постійними супутниками.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Говорить радіо “Свобода”!
