Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:12

Різдво: традиції, звичаї і духовний сенс свята.


Інна Набока

Надходить Різдво – одне з найулюбленіших свят нашого народу. Українське Різдво має давні, багаті й цікаві традиції. Але часом, захопившись зовнішньою, обрядовою стороною свята, ми забуваємо про його внутрішній, духовний сенс.

Услід за гучним, яскравим, помаранчевим Новим роком надходить Різдво. Радісне, поетичне і таємниче свято. І справді, є якась незбагнена таїна у народженні на землі Сина Божого.

А ще, як ніяке інше християнське свято, у кожного народу Різдво має своє чітко окреслене обличчя, свої звичаї, обряди, традиції. Марія і старенький Йосип, пастушки і навіть цар Ірод наче вбираються в національні шати. Може саме це і робить свято таким теплим, сердечним, родинним?

Українське Різдво має особливо багаті, цікаві та поетичні традиції. І хоч десятиліттями у Совєтській імперії воно було поза законом, у народі ніколи не забувалося. Нині Різдво відзначається на державному рівні. У календарі – вихідний день, перші особи держави відвідують церкву. Вони, до речі, стали останнім часом особливо благочестивими. Та й ми всі на позір добре засвоїли відроджені звичаї: знаємо про Святвечір і дванадцять пісних страв, багату кутю і вертеп, навіть колядки співаємо. Але часом здається, що за господарськими клопотами, передсвятковою метушнею та офіційними урочистостями втрачаємо щось важливіше, забуваємо сенс події. Ось хоча б таке: результати передноворічних опитувань свідчать, що двоє з кожної сотні наших співгромадян особливо відчуватимуть власну самотність на тлі загальлних веселощів. У багатьох з нас є такі знайомі. А от чи багатьом спало на думку запросити їх до себе, скажімо, на Святвечір? Так, Різдво традиційно сімейне свято. Але чи не варто порушити букву традиції заради збереження істинного духу Христового Різдва? Я переконана, що потрібно це не лише самотнім людям, але й кожному з нас. До свята ще є трохи часу, тож поміркуймо про це...

У сентиментальному дев’ятнадцятому столітті було модно розповідати різдвяні історії. І у кожній такій історії, попри труднощі, прикрощі та поневіряння героїв, обов’язково був щасливий кінець – добро перемагало зло, а різдвяної ночі ставалося диво. Людина двадцять першого століття – істота раціональна, жорстка і аж ніяк не сентиментальна. Але в глибині душі ми не так вже й сильно змінилися. І так само очікуємо у ніч перед Різдвом дива. Дива віри, добра, любові. І воно неодмінно стається!

Переконатися у цьому ми всі могли на київському Майдані у дні помаранчевої революції. А днями у наметовому містечку на Хрещатику я побачила таке гасло

Донбас і Карпати – єдине єство, Господь нас єднає, свободі й Різдво!
XS
SM
MD
LG