Київ, 12 січня 2005 - Початок року – найкращий час для складання планів. Це дисципілнує, виховує наполегливість, привчає до порядку. Але не забуваймо, що не людина для планів, а плани – для людини. Тож не варто боятися порушень і змін у наших планах.
На початку року всі ми полюбляємо складати плани. Плануємо дрібне і глобальне: сімейний бюджет і літню відпустку, захист дисертації і придбання меблів, народження дітей і робочий тиждень, вихідні дні та кар’єрний зріст. І це – дуже розумна практика. Вона організує, виховує цілеспрямованість і відповідальність. Без планів не обійтися ні в масштабах держави, ні в особистому житті. Що з них вдається здійснити, то вже інше питання.
Але, як зауважив один дотепник, життя – це те, що порушує плани. Хтось потрапив у транспортну пробку і не встиг на важливу зустріч. Хтось закохався і полетіла шкереберть запланована на рік наукова праця. Хтось захворів і не вирушив в омріяну і чітко сплановану експедицію. Не вийшло з кар’єрою чи спортивним рекордом. Що робити, якщо наші плани порушуються? Складати руки, впадати у розпач? Навряд чи це допоможе.
Перш за все, варто глянути на речі спокійно, по-філософські. І не створювати собі з власних планів комірів. Це лише у соціалістичній економіці план - понад усе, в реальному світі – зовсім інакше. Адже, перефразовуючи відомий біблійний вислів, не людина для планів, а плани – для людини. Спробуймо проаналізувати, чому нам не вдалося їх здійснити? Якщо це сталося з незалежних від нас причин, то картати себе – річ абсолютно марна. Це треба просто прийняти як данність, можливо, щось врахувати на майбутнє. Якщо ж винні ми самі, подумаймо, що нам завадило і чого бракувало: часу, здібностей, сили волі, бажання... І ще: не бійтеся щось змінювати, корегувати у своїх планах. Послідовність і наполегливість – чудові риси, але несподіванки, що їх підкидає життя, часом не вписується у жодні схеми.
Це, так би мовити, глобальний рівень. Але деякі люди бояться навіть найдрібніших змін, які порушують усталений плин життя. От, наприклад, моя подруга нізащо не піде на найгучнішу театральну виставу, якщо на цей день у неї заплановане генеральне прибирання. Будь-який, навіть приємний, сюрприз вибиває її з рівноваги. Та, гадаю, саме елемент несподіванки, непередбачуваності надає подіям певної інтриги, смаку, пробуджує інтерес до життя. Тож, чи не збіднюємо ми себе, намагаючись геть усе загнати у чіткі й наперед сплановані рамці?
На останок – ще одне зауваження. Буває так, що ми щось плануємо, дуже хочемо чогось досягти, але нам це ніяк не вдається. Ми наче б’ємось у зачинені двері. Найкраще в такому випадку – зупинитися, відійти, прислухатися до себе. Чи дійсно ми цього так бажаємо? Можливо, нам зовсім не потрібні ці двері і доля нам це підказує. Ну, а якщо це справді НАШІ двері, то вони обов’язково для нас відчиняться. Можливо, не зараз. Можливо, у зовсім несподіваний спосіб, але це станеться. Лишень не припиняймо зусиль.
На початку року всі ми полюбляємо складати плани. Плануємо дрібне і глобальне: сімейний бюджет і літню відпустку, захист дисертації і придбання меблів, народження дітей і робочий тиждень, вихідні дні та кар’єрний зріст. І це – дуже розумна практика. Вона організує, виховує цілеспрямованість і відповідальність. Без планів не обійтися ні в масштабах держави, ні в особистому житті. Що з них вдається здійснити, то вже інше питання.
Але, як зауважив один дотепник, життя – це те, що порушує плани. Хтось потрапив у транспортну пробку і не встиг на важливу зустріч. Хтось закохався і полетіла шкереберть запланована на рік наукова праця. Хтось захворів і не вирушив в омріяну і чітко сплановану експедицію. Не вийшло з кар’єрою чи спортивним рекордом. Що робити, якщо наші плани порушуються? Складати руки, впадати у розпач? Навряд чи це допоможе.
Перш за все, варто глянути на речі спокійно, по-філософські. І не створювати собі з власних планів комірів. Це лише у соціалістичній економіці план - понад усе, в реальному світі – зовсім інакше. Адже, перефразовуючи відомий біблійний вислів, не людина для планів, а плани – для людини. Спробуймо проаналізувати, чому нам не вдалося їх здійснити? Якщо це сталося з незалежних від нас причин, то картати себе – річ абсолютно марна. Це треба просто прийняти як данність, можливо, щось врахувати на майбутнє. Якщо ж винні ми самі, подумаймо, що нам завадило і чого бракувало: часу, здібностей, сили волі, бажання... І ще: не бійтеся щось змінювати, корегувати у своїх планах. Послідовність і наполегливість – чудові риси, але несподіванки, що їх підкидає життя, часом не вписується у жодні схеми.
Це, так би мовити, глобальний рівень. Але деякі люди бояться навіть найдрібніших змін, які порушують усталений плин життя. От, наприклад, моя подруга нізащо не піде на найгучнішу театральну виставу, якщо на цей день у неї заплановане генеральне прибирання. Будь-який, навіть приємний, сюрприз вибиває її з рівноваги. Та, гадаю, саме елемент несподіванки, непередбачуваності надає подіям певної інтриги, смаку, пробуджує інтерес до життя. Тож, чи не збіднюємо ми себе, намагаючись геть усе загнати у чіткі й наперед сплановані рамці?
На останок – ще одне зауваження. Буває так, що ми щось плануємо, дуже хочемо чогось досягти, але нам це ніяк не вдається. Ми наче б’ємось у зачинені двері. Найкраще в такому випадку – зупинитися, відійти, прислухатися до себе. Чи дійсно ми цього так бажаємо? Можливо, нам зовсім не потрібні ці двері і доля нам це підказує. Ну, а якщо це справді НАШІ двері, то вони обов’язково для нас відчиняться. Можливо, не зараз. Можливо, у зовсім несподіваний спосіб, але це станеться. Лишень не припиняймо зусиль.