Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:17

Чи стане за нової влади журналістика в Україні справді незалежною?


Зиновій Фрис Гості: Журналісти Андрій Окара, Вахтанг Кіпіані, Олег Єльцов (Київ), Петро Кобевко (Чернівці, телефоном).













Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ-Прага, 13 січня 2005 року.

Зиновій Фрис

“Вечірня Свобода” в прямому ефірі в четвер 13-го січня.

Перед мікрофоном Зиновій Фрис.

Мені допомагають Вадим Журба і Ангеліна Шкуренко.

Усім – добрий вечір!

Тема нашого випуску: Чи стане за нової влади журналістика в Україні справді незалежною?

Наші гості: вільний київський журналіст Олег Єльцов, другий наш гість - Вахтанг Кіпіані, про якого вже покійний Олександр Крищенко в “Енциклопедії” нашого українознавства написав: “політичний українець грузинського походження, раніше активіст Студентського Братства та УРП, потім журналіст, але завжди хлопець, до якого неможливо ставитись без симпатії”, з нами також телефоном головний редактор часопису “Час” Петро Кобевко (м.Чернівці), і також телефоном журналіст і політолог Андрій Окара.

“Завдання преси – наглядати за поганими посадовими особами, перешкоджати злу, вказувати шлях до добра”, - 200 років тому заявив трибун Французької революції Гракх Бабеф, який був в опозиції до всіх урядів цієї революції і врешті-решт був страчений 1797-го року. І ще цитата від Бабефа: “Журналіст, котрий хвалить владу, - це раб”.

Чи ще багато рабів серед журналістів сьогодні? Чи готові вони добровільно скинути з себе ярмо рабства?

Читаючи перед ефіром Гракха Бабефа про журналістів, про пресу (його я цитував на початку) не вірилось, що він все це писав 200 (навіть трохи більше) років тому.

Ну що ж, класика на те й класика, що минають роки і століття, а написане не втрачає своєї актуальності.

Зараз в Україні багато мас-медій після помаранчевої революції і вже навіть під час неї (кажуть, “1+1” - найбільше) перефарбувалися і палко підтримують нову владу, готові, очевидно, її хвалити, аби тільки ніхто їх не чіпав. Пристосуванство – риса людська.

Але проблема, очевидно, в іншому: чи багато користі від таких засобів масової інформації? Чи можуть вони виконувати повноцінно свої функції?

А хто ж буде стежити за владою, за кожним її поганим кроком і повідомляти громадськості про зловживання чиновників, зловживання, які Бабеф називає природною схильністю? А тому чиновництво, продовжує Бабеф, треба тримати на короткій вуздечці.

Колеги, ви не боїтеся, що на Україну, завдяки, зокрема, ось таким пристосуванцям-журналістам, чекає новий тотальний “одобрямс”?

Хто з вас перший хотів би на це відповісти, пане Кіпіані, прошу?

Вахтанг Кіпіані

Вітання до Праги панові Фрису.

Зиновій Фрис

Дякую.

Вахтанг Кіпіані

Знаєте, як завжди треба домовлятися про терміни. Я не вважаю, що “1+1”, де я маю честь працювати, когось хвалить. Бо, по-перше, в Україні ще немає тої влади, яку вже пора хвалити.

В Україні не існує зараз взагалі ніякої влади. Але є небезпека, що ті методи, ті технології, які вже були дуже добре продемонстровані протягом другої половини 2004-го року, будуть взяті на озброєння якоюсь частиною нової влади. І може ситуація повторитися – ця небезпека існує.

І, мені здається, що варто говорити не про терміни: хвалять, пристосовуються. Кожний з нас пристосовується, як холодна погода, ми одягаємо дощовика. Відповідно й був тиск, були форми журналістського супротиву. Якщо Президент Ющенко не буде втручатися в діяльність ЗМІ, а депутати з “Нашої України” і інші приймуть кращі закони, які регламентують, більше захищають роботу журналіста, повірте, що буде більше можливостей говорити про вільну журналістику в Україні.

Зиновій Фрис

Пане Кобевко (м.Чернівці)?

Петро Кобевко

Зі старим Новим роком.

Зиновій Фрис

Дякую.

Петро Кобевко

Ви знаєте, про журналістку в Чернівцях, яка ще кілька років тому змогла була відійти вся майже від влади. У нас зараз немає жодної газети, яка є органом обласної ради або обласної адміністрації в зв’язку з тими подіями, які в нас були в 2004 році, коли губернатор не зрозумів оцю роль преси у його житті і у житті влади.

Так що він тоді добряче за це потерпів, але журналісти стали потроху вільніше на якийсь час. Але потім ми побачили трошки інакший вхід нашої журналістики будучи, не органами. Все-таки наші журналісти не завжди були порядними ставленням до себе і до своїх читачів.

На території нашої області і газети, і телебачення, і радіо повністю і остаточно ухвалили владу. І щось влада ця одержала в кінці. У нас 12%. Так що даремно хвалимо ми владу. В нас газета одна, і йшла проти влади, і проти, і йшла з опозицією, і ми одержали все-таки 80% голосів. Так ось, який результат того.

Люди підтримують тих журналістів, які йдуть завжди в опозиції. Хвалити владу - це дуже легко жити. А спробувати жити так, як жили журналісти, які повинні вони жити. Тоді зовсім будуть інакші стосунки. Я думаю, що теперішні влада та, яка йде (а вона ще не прийшла), буде враховувати ті помилки попередньої влади і тих влад, які були до цього часу стосунки з журналістами.

Тому що сам Микола Томенко, який один з наших, я думаю, ідеологів, і особливо інформаційних, він розробив був навіть вже концепцію роздержавлення преси, коли ми будемо вільними, як Микола Томенко хоче зробити журналістів. Тоді ми будемо трохи інакше дивитися на цей світ і на цю владу.

Зиновій Фрис

Олег Єльцов, ось Вахтанг каже, що треба пристосовуватися так само, як треба пристосовуватися до погоди. Наскільки треба і можна пристосовуватися до нових умов, аби не переступити ту межу, коли вже далі: це вже зрада журналістських принципів, це вже, можливо, не журналістика?

Олег Єльцов

Я, вважаю, що пристосовуватися слід, але слід пристосовуватися до потреб суспільства. Річ в тім, що в нас була така проблема і вона, я думаю, зараз ще залишається.

Преса, ви розумієте, вона не працює на аудиторію, на читачів, на слухачів, на народ. Вона обслуговувала здебільшого політичні якісь структури, провладні здебільшого структури, частково опозиційні структури, але вона не відображувала потреб в інформації.

Власне кажучи, от їх 48-ми мільйонів людей і треба зараз до них пристосовуватися, і іншого виходу не має. Оскільки гранично змінилася ситуація, я переконаний, вона гранично змінилася після цієї революції. І мої колеги, і я от побачив особисто, гуляючи Хрещатиком, беручи участь в усіх цих акціях.

Це зовсім інше суспільство і воно вимагає, і воно ставить інше завдання для нас. І вже не пройде отого лизоблюдства влади, що обслуговувала, і вилизувала режим Кучми преса - ще кілька місяців тому. Не можна вже було так обслуговувати Ющенка, скажімо, якщо він забажає того.

Щодо законів, які треба ухвалювати, нові якісь і т.д. Я вважаю, зараз їх достатньо, не достатньо і не було, і можливо, зараз ще й не має, оскільки не має влади. Немає політичної рішучості влади, щоб запрацювало те, що вже можна робити.

Я не знаю такого слова “незалежна праця”. Від кого вона власне незалежна? Вона має бути від когось залежна, від читачів передовсім. Але тут дуже багато чого треба зробити, я не вірю, що завтра все зміниться. Завтра інавгурація Ющенка, і в нас чудово, ми всі вільні, і ми всі західні, чесні не буде того.

Потрібна політична воля, потрібна самоокупність, економічний грунт для того, що преса обслуговувала потреби суспільства. Цього поки що не має. Будемо сподіватися, що команда Ющенка буде робити все, щоб цей грунт з’явився.

Зиновій Фрис

Пане Окара, ось Ви слухали Кобевка, він там сказав, що Томенко розробляє якісь там ідеологічні засади. Скажіть будь ласка, яка ідеологія (якщо вона потрібна), яка ідеологія потрібна сучасній Україні, за яку би журналісти стояли, як кажуть, горою?

Андрій Окара

Добрий вечір, дорогі друзі!

Дуже приємно, що ми говоримо про нові принципи побудови інформаційного простору якраз на передодні справжнього Нового року. Тобто Нового року за юліанським календарем.

Знаєте, коли Новий рік - це не просто якесь таке світське свято, це відчуття того, що змінюються принципові речі, змінюється доба. Знаєте, це вже я чув від СДПУ(о), якихось персонажів цієї партії, що вони почали казати про темники від Томенка.

Я гадаю, що цей політичний режим В.Ющенка (будемо сподіватися) принципово відрізнятиметься від режиму Кучми перш за все тим, що це люди з іншим типом управлінської ідеології, з іншим типом стилістики влади, це люди, ще подивимося, але не такі брутальні на перший погляд, як управлінці доби Кучми, більш інтелігентні, як на мене.

Хочеться дуже сподіватися, що журналістика в стилі популізму, від слова попа, не буде задовольняти власні їхні забаганки.

Наприклад, я уявляю лише, наскільки приємно Кучмі було читати щось про себе, який він гарний, а його противники, які всі “недочєловєки”.

Я уявляю собі, що його улюбленою програмою була програма “Проте” з Корчинським і Джангіровим - “Спокойной ночі, папа”.

Я уявляю собі, що головним противником свого режиму він міг вважати журналіста грузинського Гонгадзе, хоча, з іншого боку, не думаю, що це є...

Зиновій Фрис

Українського журналіста грузинського походження, пане Андрію.

Андрій Окара

Ну нехай.

Хоча, я не думаю, що Кучма такий жорстокий і причетний безпосередньо до ліквідації, хоча я в цьому не фахівець.

Так от, просто хочеться сподіватися, що новий бренд політичного режиму, який зараз приходить до влади, буде просто трішечки в іншому вимірі. Зараз слово має іншу ціну, і його статус в сучасному суспільстві трохи інший.

Знаєте, радіо трохи бреше, а процес йде сам по собі. Тому хочеться сподіватися, що просто більш інтелігентні вони будуть дещо іронічно ставитися до інформаційного простору як такого. Тобто, це проблема не політичних поглядів, а це проблема постмодерністської свідомості. Мабуть так.

Зиновій Фрис

Звісно, що і за Ющенка в Україні будуть опозиційні ЗМІ. Я не знаю, чи ТРК “Україна” вважає себе опозиційним каналом, але в кожному разі пан Ю.Кармазін позавчора в цій передачі з київської студії заявив, що ТРК “Україна” треба закрити.

Я не сумніваюся, що завжди можна закрити будь-що, була б тільки на це елементарна воля. А Вам, пане Кіпіані, не здається, що справді демократична влада має набратися просто терпіння і не поспішати з закриттям після чийогось першого побажання?

От ще одна цитата. Бабеф 200 років тому написав: “Хіба патріот, а тим більше журналіст повинен вихваляти?”

Вахтанг Кіпіані

Якби я був редактором чи оглядачем газети “Совєтскій цирк”, то я Вам сказав, що я думаю про цей телеканал. А оскільки я працюю трохи в іншому вимірі і в трохи іншому ЗМІ, то мені здається, що треба відділити своє особисте ставлення до питання дій чи бездіяльності, чи відсутності в ефірі певного ЗМІ.

Якщо пану Кармазіну не подобається ТРК “Україна”, то нехай він його не дивиться.

Якщо ТРК “Україна” вчинила якийсь злочини проти української правової системи, проти української людності і так далі, то тоді цей злочин треба розслідувати і карати.

Якщо ж нова влада починає з заяв, що треба закрити те чи інше ЗМІ, то я не впевнений, що ТРК “Україна” буде опозиційним ЗМІ.

Очевидно, якими будуть події, такими будуть новини. Вони можуть бути пристрасними в коментарях, вони можуть мати свою точку зору в авторських програмах, але якщо на площі в місті Донецьку, умовно кажучи, буде пікет “НУ” в 100 тисяч чоловік, то я думаю, що побоїться ТРК “Україна” при президентові Ющенку сказати, що там три каліки з помаранчевим прапором.

Отже, якими будуть події, якими буде інформаційна насиченість нашого життя, мені здається, такими будуть і ЗМІ.

Я не говорив би, що колишні провладні ЗМІ автоматично стануть опозиційними, принаймні, знаючи настрої на “1 плюс 1” серед журналістів новин, маючи колег на каналі “Інтер”, в інших ЗМІ, я бачу, що більшість людей (це, повірте, хороші, славні люди в більшості своїй) хочуть нормально робити свою роботи. Є подія – поїхав, зняв, змонтував сюжет, видав в ефір і забув, а завтра поїхав на нову зйомку.

Ніхто не збирається бути помаранчевим журналістом Ющенка, ніхто не збирається бути на побігеньках у, нехай дарує мені, Миколи Томенка, хоча я певен, що він про це навіть не мріє. Але очевидно, що кожен хоче бути людиною.

Минула влада давала менше можливості частині людей бути людьми, бути професіоналами журналістської справи. Особисто на мене тиску практично ніякого не було, я друкувався в “Українській правді”, водночас працював на “1 плюс 1”, давав коментарі радіо “Свобода”, писав статті для “України молодої”. Я вважав, що реалізуюся як журналіст у той спосіб, який вважаю за потрібний.

Якщо б інші журналісти шукали способи для реалізації, то, можливо, було менше скиглення і розмов про антинародний режим і його інформаційну політику.

Зиновій Фрис

І до Чернівців.

Пане Кобевко, Ви представляєте регіональну газету, обласний рівень. Але ще існує тисячі районних газет.

Я пам’ятаю, як у 1992-му чи в 1993-му році на нараді в Тернополі голова обласної держадміністрації казав: “Я знаю, як важко районній пресі, а тому ми думаємо, як вам допомогти фінансово”.

Я тоді став на трибуну і сказав: “Колеги, вас купують, вам кинуть пару копійок, і ви не зможете й пискнути у своїй газеті”.

І, вибачите за нескромність, мої слова виявилися пророчими, тому що районна преса загнана в абсолютно глухий кут, і там дійсно не можуть пискнути.

Пане Кобевко, як зробити, аби районна газета існувала без отих державних дотацій? Тому, що дотація – це вірне служіння тій же районній адміністрації. Чи можливо це? Чи можливо діяти за ринковим принципом: не купується газета, не читають, то, вибачте, газети не буде? Що тут можна вдіяти?

Петро Кобевко

Насамперед бути чесним журналістом перед своїми читачами. Я думаю, що якщо газета потрібна читачам, то вони її отримають. Закривати нікого ніде не потрібно.

Я наведу один приклад. У нас під час цієї помаранчевої революції був випадок. У нас є телебачення “ТВА”, яке відноситься до СДПУ(О), має з ними зв’язки. Незважаючи ні на що, журналісти зайняли свою лінію: як стали білими і пухнастими, трошки голубими, так до кінця вони і старалися йти. Люди почали вимагати закриття каналу. Я ледве зупиняв – непотрібно ніде нікого закривати.

Вони закриються тоді, коли люди не будуть їх читати, коли люди не будуть їх дивитися, а рекламодавці не будуть давати рекламу. Тоді самі по собі закриються будь-які газети, будь-які телебачення. А якщо вона потрібна, то вона й виживе: і та районна газета, і та обласна газета, і всі ЗМІ, якщо вони будуть потрібні людям.

Перш за все журналісти повинні бути порядними, а люди порядність оцінять, і ця порядність буде оплачена.

Зиновій Фрис

Пане Єльцов, зараз дуже багато в Україні розмов про те, що має виникнути громадське телебачення. Чи чули Ви щось про це? Яким Ви собі уявляєте це громадське телебачення в нових умовах?

Олег Єльцов

Я досить уривчасто про це чув. Ці розмови тривають вже давно. Безумовно воно потрібне. Навіть приклад тієї ж доволі недемократичної Росії вказує - там є канал “Культура”.

Якщо в нас буде громадське телебачення, то воно дійсно має бути громадським, яке відображало б потреби громадян: має бути не зациклене на рекламі, на якихось соціальних замовленнях, а виключно працювати на потреби суспільства.

Я думаю, що це питання скоріше до Кіпіані, бо я не дуже близько до телебачення і його потреб.

Зиновій Фрис

Пане Кіпіані, то що, буде це громадське телебачення? Вам як в тому числі тележурналісту яким бачиться це телебачення?

Про це, нагадаю, говорив В.Литвин, що вони хочуть якось це законодавчо організувати.

Вахтанг Кіпіані

Розмови йдуть багато років, але поки що експертне товариство, яке має приймати рішення, бо, звичайно, не депутатам приймати ж рішення, ще не прийшло до остаточного сухого такого кінця. Ще невідомо, що ми хочемо мати: змінене на краще, розумне, інтелігентне, фахове державне телебачення, яке буде служити не державі як сукупності осіб, які проживають в Печерському районі міста Києва, а всій громаді українській, або ми хочемо мати нове за якимось західним зразком телебачення, яке оплачують громадяни, купуючи телевізори чи платячи в касу щомісяця певну суму.

На сьогодні ще не визначилися з концепцією, ще ніхто не прораховував, не існує бізнес-плану ні в одному, ні в іншому варіанті. Але очевидно одне, що державне телебачення, яке існує в нинішньому вигляді вже понад 15 років в незалежній Україні, себе дискредитувало остаточно.

Якщо менеджери, журналісти комерційних каналів можуть займатися самонавіюванням і говорити, що у нас є комерційне право заробляти гроші будь-якою ціною, то державне телебачення, яке показало себе в цій кампанії ганебно, воно цього права не має, бо воно утримується на мої і на ваші податки. Відповідно ми маємо право вимагати, що якщо в суспільстві існує критична маса якихось там настроїв, то вони мають бути почуті. Якщо суспільство хоче мати освітні програми, то воно має право їх мати.

Наприклад, поки що той проект, який днями з’явився на інтернет-сайті “Телекритика”, там дуже конкретні люди, Мирослав Попович, В’ячеслав Брюховецький, багато інших розумних і шановних людей підписали. Знову ж таки, це декларація по наміри.

Вони, наприклад, кажуть, що повинна бути міцна, потужна система суспільного мовлення. Як вона з’явиться потужна, якщо ніхто не каже, де взяти гроші, щоб фінансувати ті нещасні 50-доларові зарплати, які на державному телебаченні.

Всі розуміють, що в умовах конкуренції канал, на якому платять зарплату в Києві в середньому 500 доларів не може існувати в одному приміщенні і в одному ефірі з каналом, де платять людям 50 доларів зарплату. Бо, очевидно, всі нормальні люди підуть працювати на канал, де платять більше. А глядач знову отримає якийсь напівфабрикат, що назвати телебаченням неможливо.

Поки не буде чітких зрозумілих відповідей суспільству, що вони хочуть мати, ці батьки-засновники громадського телебачення, доти будуть тривати безплідні дискусії.

Зиновій Фрис

Дякую, Вахтанг Кіпіані. І запитання до Андрія Окари. Андрію, от в київській студії свого часу Юлія Тимошенко в нашій передачі на моє запитання: якщо опозиція прийде до влади, чи будуть державні ЗМІ, яких ще багато, вона сказала, що ні, таких ЗМІ не буде.

Скажіть будь ласка, які, якщо потрібні, державні ЗМІ в демократичній державі повинні бути в Україні?

Андрій Окара

Я гадаю, що в нормальній сучасній державі повинні бути різні ЗМІ, як державні, обов’язково, без нікуди дітися не можна, і от пан Єльцов трішки помилився, коли сказав, що канал “Культура” – суспільний канал. Це якраз державний канал, який разом з каналом РТР є основою російського державного телебачення.

Крім того, звичайно, приватні канали. Оте суспільне телебачення, суспільні ЗМІ громадські. І звичайно, тут повинна бути поліфонія. Без державних ЗМІ держава існувати не може, мають бути державні ЗМІ, в яких держава висвітлює свою позицію і проводить ту чи іншу інформаційну політику. І це нормально, природно.

Інша справа, в якому співвідношенні вони знаходяться з громадським і приватними. Якщо вони починають домінувати, забивати і гнобити інші альтернативи, то тоді виходить те, що було з УТ-1. Такий канал, дуже цікавить з естетичної точки зору, принаймні для мене, як людини, яка живе в Росії, де нічого подібного просто не існує вже дуже давно.

Щодо ТРК “Україна”, то не можу теж не зачепити. “Рукі прочь” від ТРК “Україна”, і звичайно, якщо не буде ТРК “Україна”...

Зиновій Фрис

Поки що не рухають, пане Андрію, поки ще не рухають... Хочуть тільки.

Андрій Окара

Я розумію. Розумієте, якщо не буде ТРК “Україна”, поки воно є естрадно-цирковим, як Вахтанг сказав, то без нього і “5 канал”, і інші, телеканал “Ера”, то вони стануть значно примітивнішими. Це здорова конкуренція.

Звичайно, ми не говоримо про екстремальні випадки, коли так чи інакше порушують закон ті чи інші програми. Але коли говориться про різні точки зору... Як колись мені говорили на ТРК “Україна” про “общєукраїнськіє новості з Донєцкім акцентом”, то чим більше буде різноманіття цих акцентів, регіональних, різних точок зору, олігархічних в тому числі, громадських, то тим більш різнобарвним буде життя і інформаційне поле.

Зиновій Фрис

Зрозуміло, пане Андрію. Тобто буде чогось бракувати.

Я хотів би навести один приклад. В тій же пострадянській Латвії серед друкованих ЗМІ є один державний інформбюлетень, який друкує закони Сейму. Все, крапка, більше жодного видання немає державного.

Все-таки, який має бути баланс отих державних (давайте чесно говорити, державні – це коли ти, по суті, не можеш сказати того, що ти хотів би, тому що, тому що). Який має бути баланс між державними і недержавними, всіма ЗМІ? Пане Єльцов?

Олег Єльцов

Ви знаєте, мені здається, ми досі не жили, принаймні я на своєму віці, Ви на своєму віці не жили в нормальному суспільстві. Принаймні в тому, що ми називаємо демократичному за європейськими стандартами. І там, де ми жили, на мою думку, на моє переконання, там надто багато віддавалося важелів і влади державі. Я думаю, що і владу треба обмежувати, зокрема в царині ЗМІ.

Тобто безумовно потрібні. Я просто не уявляю, якщо не буде взагалі в нас ЗМІ, які контрольовані абсолютно державою. Звідки ми тоді дізнаємося, що переміг на виборах, скажімо, Віктор Ющенко, так? Або якщо ВСУ скасує ці вибори, що він не переміг.

В нас повинен бути “Урядовий кур’єр”, в нас є “Голос України”, джерело, де можуть висловлювати свої точки зору народні обранці. Якщо не буде в нас “Голосу України”, де народні обранці розкажуть своїм виборцям про свої здобутки?

То як? Ми будемо примушувати комерційні видання за гроші видавців, інвесторів надавати площу народним депутатам? Теж мабуть не добре. Тобто мають бути щось, якийсь майданчик, де державні чиновники мають висловлювати свої думки і так далі.

Вахтанг Кіпіані

Якщо дозволите, я заперечу Олегові. Я прихильник, як Ви сказали, прибалтійської, латвійської моделі, коли держава має бюлетень без фотографії, без особливого макету, в якому просто “тупо” маленькими літерами друкує постанови, закон, розпорядження, нагородні листи і так далі, і це якраз є офіційним документом для державних органів, на підставі яких вони це роблять.

Існує й інша модель. Можна порахувати, скільки буде коштувати робити вкладку так само без всіляких поліграфічних і творчих пошуків. Вкладку, наприклад, в газету, яка виграє тендер, це газета має бути з великим тиражем, щоб інформація по державі розходилась.

Повірте, що набагато дешевше купити вкладку в будь-яку газету, в “Київські відомості”, “Факти”, “Сьогодні”, “Україну молоду” або “Сільські вісті”, в якій буде державна вкладка, яка надійде в кожну бібліотеку, бо кожна бібліотека передплачує масову пресу, і отримає всі розпорядження.

Плюс має бути система електронної влади, щоб кожного дня всі документи без різних грифів не для друку, для службового користування з’являлась на сайті АП, ВР, Кабміну. І це економить, повірте, надзвичайно велику кількість паперу, грошей і так далі.

Зиновій Фрис

А з іншого боку, Кіпіані, погляньте, на Заході також немає в демократичних державах таких державних газет, як “Урядовий кур’єр”, “Правда”, “Голос України”. Але хіба, якщо в західних країнах відбувається важлива подія, хіба цю тему, це висловлювання обминає якесь принаймні видання, якась газета? Та ніколи!

Вахтанг Кіпіані

Ніколи. Коли є подія, звичайно, в нормальному суспільстві виникає конкуренція за новину. Я переконаний, що коли, наприклад, не тільки “1+1”, “Інтер”, але й “5 канал” зможе купити собі “тарілку” і мовити безпосередньо з місця події, тоді глядачі зможуть отримати всю інформацію, а не працювати в режимі радіостанції, як це ми бачили під час помаранчевої революції.

Зиновій Фрис

Дякую, Вахтанг. І ще запитання до всіх: як на вашу думку, яка найбільша небезпека чекає на журналістику в нових умовах, якщо така чекає? Прошу, з Чернівців Петро Кобевко?

Петро Кобевко

Найбільша небезпека на журналістику така – це нічого не міняти в журналістиці при новій владі. Я б новій владі навіть порекомендував відмовитися від послуг журналістів, які обслуговували владу. Не потрібне їм таке обслуговування.

І своїм колегам ще пояснив би все таки, подумайте, для чого державна преса, державні ЗМІ? Я що, антидержавний? І інші, що фінансуються не державою, хіба вони антидержавні? ЗМІ є вільними!

Зиновій Фрис

Дякую, Петре. Будь ласка, Олег Єльцов?

Олег Єльцов

Дякую. Я дуже коротко. Журналісти, які працювали при тій владі, яка відходить, вони просто перевтілилися і намагатимуться працювати на нову владу.

Друга небезпека – те, що нова влада дуже швидко може розбещитися через те, що у нас, на жаль, не створено інститутів громадського суспільства, немає контролю над владою.

Дуже скоро ці чудові закиди, які каже Ющенко, що ми будемо дуже демократичними, дуже народ любимо і ніколи не впадемо до того рівня, до якого впав режим Кучми. На жаль, це може статися.

Це буде великою трагедією і для Ющенка, і для його команди. Але треба негайно створювати такі інститути, інакше, якщо не буде контролю над владою, вона перетвориться на те саме, що ми мали протягом 10-ти останніх років.

Зиновій Фрис

Дякую. Андрію Окара, Ваша думка щодо небезпеки для української журналістики?

Андрій Окара

Знаєте, як на мене, та головна проблема української журналістики і головна цензура – це цензура не політична, а ідеологічна. Під час Кучми, під час досить такого жорсткого режиму існували ЗМІ, в яких писалося про те, що президент вбиває журналістів, про те, що він “падонок” і “сволочь”, і зараз ця ситуація буде в цьому плані такою самою. Тобто політична цензура буде існувати, але не така, як за Кучми.

Але проблема в іншому, проблема в ідеологічній цензурі. Наприклад є теми, які просто пов’язані з розвитком країни, з українською ідеєю...

Зиновій Фрис

Дякую. І ще хочу надати слово Вахтангу Кіпіані, будь ласка.

Вахтанг Кіпіані

Дякую за останнє слово в програмі. Якщо серйозною, то, якщо ми будемо вважати себе не просто посередниками між владою і суспільством, а владою, ми втратимо.

А якщо не дуже серйозно, то якщо у нас з вами зникне фантазія, а у наших власників гроші, то ми втратимо таку цікаву роботу, і нам не буде через рік про що поговорити.

Зиновій Фрис

Дякую. Я нагадаю, що сьогодні учасниками нашої передачі були Вахтанг Кіпіані, журналіст Київ. Вільний журналіст Олег Єльцов. Редактор часопису “Час” місто Чернівці Петро Кобевко. І журналіст та політолог Андрій Окара.

Передачу вів Зиновій Фрис, мені допомагали Вадим Журба та Ангеліна Шкуренко. Я зустрінуся з вами у “Вечірній Свободі” завтра.

До зустрічі! Хай вам щастить, хай щастить Україні!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG