Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 20:03

“Ми - український народ: національно-етнічна мозаїка”: Україна і Друга світова війна.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 14 січня 2005 року

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі! “Україна і Друга світова війна”, - такою є наша сьогоднішня тема. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Співпраця більшовицького і нацистського тоталітарних режимів на початкових етапах Другої світової війни та український чинник. Це коло питань у нашій програмі аналізує доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Перший сигнал про можливість політичного зближення двох режимів Сталін дав Гітлеру на 18 з’їзді ВКП(б) у березні 1939 року, заявивши з трибуни партійного форуму, що жодних підстав для ворогування між СРСР і Німеччиною немає.

Цей сигнал у Берліні помітили. У квітні 1939 року Гітлер виступив з відкритими погрозами на адресу Польщі і водночас почав зонда щодо можливого альянсу з Москвою. Такий синхрон є цілком зрозумілим, адже будь-яка акція проти Польщі вимагала спочатку з’ясування позицій її східного сусіда, враховуючи очевидні геополітичні обставини.

У свою чергу Сталін зняв з посади наркома закордонних справ Литвинова, єврейське походження якого унеможливлювало повноцінне спілкування берлінського диктатора з московським, як і виразні антигерманські, точніше антинацистські настрої Литвинова. На цій посаді Молотов влаштовував Гітлера більше.

Як писав у своїх спогадах Вінстон Черчель: “Єврей Литвинов пішов, і було усунено головне упередження Гітлера. З цього моменту німецький уряд перестав називати свою політику антибільшовицькою і звернув всю свою лайку на адресу “плуто демократії”.

Статті в газетах запевняли Сталіна, що “німецький життєвий простір не поширюється на російську територію, що він, фактично, повсюдно закінчується на російському кордоні”.

Власне для уважного і глибокого аналітика в такому альянсі Москви - Берліна не було нічого фантастичного. І вся нацистська і комуністична риторика взаємних звинувачень аж ніяк не була перешкодою на шляху до Союзу.

На початку 30-х років Гітлер мав дуже складні і навіть ворожі взаємини з Беніто Муссоліні. Конфліктною зоною виступала Австрія.

Фюреру тоді не вдалося створити аншлюс через позицію Італії. Італійські війська взяли під контроль стратегічні перевали в Альпах і були готові до протистояння з вермахтом, на той час ще доволі слабким.

Але в 1938-39 роках Муссоліні визнав себе молодшим партнером Гітлера і утворився Союз, так званий “Сталевий пакт”. Проте у відносинах Німеччини і Радянського Союзу ніхто не хотів визнавати себе молодшим партнером, що означало тимчасовість будь-якого альянсу.

Гітлер не міг наважитися напасти на Польщу без впевненості принаймні у нейтралітеті Сталіна. Адже за ворожою позицією Кремля Німеччина ризикувала військовим конфліктом з Радянським Союзом. Себто шлях до війни мусив відкрити Сталін, і він його відкрив, підписавши пакт з Гітлером. Але до пакту про ненапад додавалися ще й секретні протоколи.

Напередодні підписання пакту Ріббентропом у Москві, Гітлер, виступаючи перед вищим командуванням вермахту, сказав: “Нам не слід боятися блокади, Схід забезпечить нас зерном, м’ясом, вугіллям, міддю, свинцем”.

Отже, на переговорах з Кремлем йшлося не тільки про ненапад. Гітлер закінчив промову так: “ Тепер, коли я здійснив необхідні політичні приготування, шлях солдатам відкрито”.

Під час переговорів про участь Радянського Союзу у нападі на Польщу Гітлер запропонував Сталіну дві третини польської території, але Сталін взяв значно менше, і переважно ті землі, де поляки становили етнічну меншість. Він добре пам’ятав, скільки проблем мала російська імперія з польським народом. Але фактично розподіл Польщі між двома диктаторами відбувся, розпочався медовий місяць між нацистськими і комуністичними вождями.

Ріббентроп, згадуючи атмосферу, в якій відбулося підписання пакту, стверджував, що у Кремлі він почувався, ніби в колі давніх товаришів по партії.

Нацистські війська вдерлися у Польщу 1 вересня, а радянські – лише 17 вересня. Сталін, не зважаючи на домовленості з Гітлером, зволікав, намагаючись вести таку політичну гру, щоб вся відповідальність за агресію лягала саме на Гітлера.

Москва навіть вимагала у німецької сторони, щоб та погодилась на її заяву з приводу вступу Червоної армії в Польщу, мовляв, Радянський Союз рятує братів українців і білорусів від загрози з боку Німеччини.

Коли німцям набридло чекати радянської військової допомоги, Ріббентроп вдався до шантажу, він ударив у найболючіше місце Сталіна, натякаючи через німецького посла Шуленбурга, що через зволікання Москви у Галичині може виникнути якась незалежна українська держава. Це негайно спрацювало, Червона армія вирушила на Захід.

Окупувавши Польщу, німецькі радянські полководці влаштували спільні паради вермахту і Червоної армії у Бресті, Гродно, Ковелі і Пінську.

У Бресті цей парад приймали генерал Гудеріан і комбриг Кривошеїн, вони добре знали один одного ще з часів Липецької танкової школи для німецьких офіцерів. У цій школі радянські танкісти навчали німецьких.

У Гродно парад вермахту і німецької армії приймали генерал Чуйков, майбутній герой Сталінграда. Газета “Правда” устами Молотова заявила: “Під спільними ударами радянських і німецьких військ впала Польща, це потворне дітище версальської мирної угоди”.

А Сталін у телеграмі Гітлеру сформулював це так: “Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути довготривалою і міцною”.

Практично два роки з серпня 1939 до 22 червня 1941 року Радянський Союз був стратегічним партнером нацистської Німеччини, без якого Берліну було б дуже важко воювати в Європі.

Радянський Союз надавав Рейху велику всебічну допомогу. Радянські порти використовувалися для транзиту закуплених Німеччиною стратегічних матеріалів: каучука, нафти, олива, бокситів, текстилю, бавовни, графіту, вольфраму.

За економічною угодою 11 лютого 1940 року Радянський Союз мав поставити до Німеччини сировини на суму понад 500 мільйонів рейхсмарок, зокрема 1мільйон тон зерна, 900 тисяч тон нафти, 100 тисяч тон бавовни, 500 тисяч тон фосфатів, 500 тисяч тон залізної руди, 300 тисяч тон чавуну та металобрухту, 100 тисяч тон хромової руди. Передбачалися інші поставки на суму 650 мільйонів рейхсмарок.

Радянський Союз зменшив для Німеччини тарифи за використання Транссибірської магістралі. Радянський Союз надав нацистам на своїй території базу підводних човнів “Норд” в районі Мурманська. Ці човни нищили британські судна в Атлантичному океані.

Грос-адмірал Редер висловив за це особливу подяку радянському командуванню. Північним морським шляхом радянські моряки доправляли німецькі рейдери до акваторії Тихого океану топити англійські кораблі.

Але ця зворушлива дружба зазнала болісних випробувань, коли Сталін забрав у Румунії Бессарабію та північну Буковину, претендуючи також і на південну. Звідти лише один танковий марш-кидок на Плоєшті, на нафтові поля, єдину стратегічну базу пального для вермахту і промисловості Рейху.

Гітлер зрозумів, що зіткнення неминуче, Сталін міг би випередити його, але зволікав через бездарні дії генералів Червоної армії у Фінляндії і блискавичний розгром Франції вермахтом, що став для нього абсолютною несподіванкою.

У будь-якому випадку було зрозуміло, що двом тоталітарним режимам мирно Європу не поділити. Гітлер випередив свого московського візаві можливо на кілька днів чи тижнів.

Олекса Боярко

У перебігу так званої “зачистки оперативного тилу” чимало жителів західної України у 1939-41 роках потрапили до рук сталінської Феміди. 17-го січня виповнюється 64 роки від початку у Львові судового процесу, в ході якого радянські судді засудили до розстрілу групу школярів та студентів. Про обставини так званого “Процесу 59-ти” розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

До кінця вересня 1939 року Червона армія захопила усю Західну Україну, а вже 6 листопада НКВД почав розгортати там свої установи, і упродовж грудня на західноукраїнських землях було організовано 19 в’язниць. У вересні 1940 року співробітники НКВД заарештували групу школярів та студентів Львівського університету, більшість з яких були членами ОУН, а також священика отця Романа Береста.

17 січня 1941 року у Львові, у залі будинку НКВД по Львівській області розпочався судовий процес, який за кількістю підсудних отримав назву “Процес п’ятдесяти дев’яти”. Усі вони були звинувачені у зраді Батьківщини та приналежності до націоналістичної організації, яка готувала антирадянське збройне повстання. 19 січня суд на вимогу прокурора виніс смертні вироки сорока двом підсудним (у тому числі одинадцяти дівчатам). 17 осіб були засуджені до десяти років концентраційних таборів з наступним позбавленням громадянських прав на 5 років, і у березні їх вивезли до Омську у Західному Сибіру. У лютому Верховний Суд УРСР затвердив смертні вироки, і половина засуджених до смерті були розстріляні. Другу половину, тобто 10 дівчат та 11 хлопців, у березні помилувала Верховна Рада Радянського Союзу, замінивши їм смертну кару двадцятьма п’ятьма та п’ятнадцятьма роками виправних робіт. 21 червня шестеро дівчат та усі 11 хлопців були вивезені до в’язниці у Бердичеві. Натомість четверо дівчат через хворобу залишилися у Львівській в’язниці, звідки вони втекли у перші дні німецько-радянської війни. З наближенням до Бердичева німецьких частин охорона підпалила в’язницю, а коли в’язні спробували тікати, почала стріляти і вбила двох хлопців. Решта ж молодих в’язнів були змушені повернутися до камер і змогли вийти на волю тільки після відступу Червоної армії з Бердичева.

Олекса Боярко

До знарядь сталінської “зачистки” входило не тільки фізичне знищення так званих “підозрілих елементів” та “ворогів народу”, а й ідеологія. Пропагандистська обробка українського населення радянськими ідеологічними працівниками у травні-червні 1941 року – про неї розповідає мій колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Аж до квітня 1941 року в радянській пропаганді домінує теза про дружбу і партнерство з Німеччиною, про взаєморозуміння між Москвою та Берліном. Ба більше: Червона армія проводить низку навчань на Закавказькому і Середньоазійському театрах воєнних дій, які мають на меті підготувати війська до “звільнення” Ірану, Індії та Афганістану від “гніту британських імперіалістів”.

Відповідним чином будувалася й ідеологічна робота. Водночас відбувається таємне розгортання пропагандистських структур, призначених для роботи проти Німеччини та її союзників. 4 травня 1941 політбюро ЦК партії більшовиків ухвалює рішення призначити Сталіна главою радянського уряду “у зв‘язку із напруженою міжнародною ситуацією”.

Офіційно оформлене це рішення було 6 травня. А за день до того, 5 травня, Сталін виступає на прийнятті, влаштованому для випускників військових академій. Під час своїх виступів радянський керівник наголосив на потребі “перейти до воєнної політики наступальних дій”, отже, відповідним чином перебудувати всю пропаганду.

Вождь ВКП(б) проголосив тост: “Я пропоную випити за війну, за наступ у війні, за нашу перемогу у цій війні”. Головним ворогом Радянського Союзу була названа Німеччина.

Відповідно до сталінських настанов, у травні-червні 1941 року більшовицькі ідеологи зосередилися на всебічній пропаганді тези “наступальної війни”. Водночас радянська преса намагалася не давати приводу зробити висновок про докорінну зміну у стосунках із Німеччиною.

Прихована антинімецька пропаганда велася головно у провінційних виданнях, які були фактично недоступні посольству Німеччини у Москві. У військах Київської й Одеської військових округ був різко збільшений наклад червоноармійських газет, які пропагували “справедливу, наступальну і всепереможну війну”, та відновлений показ антифашистських кінофільмів, припинений було після пакту Молотова-Ріббентропа. Аналогічні заходи були проведені на Чорноморському флоті.

Як відомо, події розгорнулися так, що гасло “наступальної війни” не було реалізоване. Але, як говорив у вересні 1941 року один із керівників радянського ідеологічного відомства Щербаков, “могла скластися ситуація, що ми б пішли вперед. Може, якби війна була на три, на шість місяців пізніше, ситуація з перших днів була б інша”. Ці кілька речень були вилучені з офіційної стенограми виступу Щербакова, і їх відкрили для дослідників тільки десять років тому.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі! До наступної зустрічі у програмі “Ми - український народ: національно-етнічна мозаїка”. З вами був Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG