Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:23

“Права людини: українська реальність”: Слово пам’яті про Сергія Набоку; Новий-старий Генпрокурор і справа Гонгадзе. Мати Георгія, Олександра Гонгадзе, не вірить, що Святослав Піскун завершить розслідування у справі зникнення її сина.


Надія Шерстюк

Аудіозапис програми:

Київ, 18 січня 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Михайло Петренко.

Сьогодні у програмі такі теми:

- Слово пам’яті про Сергія Набоку;

- Новий-старий Генпрокурор і справа Гонгадзе. Мати Георгія, Олександра Гонгадзе, не вірить, що Святослав Піскун завершить розслідування у справі зникнення її сина;

- Київські підприємці + місцева влада = боротьбі за землю.

18-го січня виповнюється 2 роки, як пішов з життя Сергій Набока. Це сталося в ніч з 17-го на 18-те січня 2003-го року у Вінницькій тюрмі для довічноув’язнених. Сергій разом з колегами-журналістами радіо “Свобода” перебував там у відрядженні.

Слово пам’яті від дружини Інни Набоки.

Інна Набока

У дні помаранчевої революції багато людей: друзів і просто знайомих розповідали мені, що їм здавалося, ніби вони бачили на Майдані Сергія. Першим порухом було гукнути, підійти до нього, але мить – і він зникав у натовпі.

Що це: гра, уяви, містика? Не знаю. Але відчуття Сергієвої присутності було у ті дні і для мене особливо гострим. Мабуть, це й не дивно. Адже Сергій обов’язково був би на Майдані, в наметовому містечку чи біля Адміністрації Президента, в епіцентрі подій. Його голос звучав би на хвилях радіо„Свобода”, він був би серед своїх друзів і колег на “5-ому каналі” чи на „Ері”.

Та й взагалі, події нашої помаранчевої революції, навіть чисто з формального боку, цілком у дусі і, я навіть сказала б, у стилістиці Сергія. Уявляю, як він би радів нинішнім змінам в Україні.

Сергій не любив пафосу, високих слів і, можливо, йому б не сподобалося те, що я зараз кажу, але все життя він мріяв і працював для цих змін.

У найпохмурішу пору застою, коли ”пєрєстроєк” було й не чути, й мало хто вірив у можливість перемін, він постійно сперечався зі скептиками і доводив, що розпад Совєтської імперії станеться вже у найближчі роки, і невдовзі Україна стане вільною.

Цікаво, що саме з київським Майданом Незалежності пов’язано чимало знакових подій у Сергієвому житті. Щоправда, тоді він називався площею Жовтневої революції, і над ним похмурим ідолом бовванів пам’ятник вождю світового пролетаріату.

У квітні 1988-го року на другу річницю Чорнобильської аварії Український культурологічний клуб, головою якого був на той час Сергій Набока, проводив першу несанкціоновану демонстрацію, звичайно ж, на Майдані.

Щоправда, Сергію взяти в ній участь не вдалося. Щойно ми всією родиною вийшли з метро, як його схопили „люди в цивільному”, брутально, без жодних пояснень запхали в авто і повезли в невідомому напрямі. Як потім з’ясувалося, у Ленінський райвідділок міліції, де за ґратами Сергій і відзначив свій 33-ій день народження.

А демонстрація, попри все, відбулася. У ній взяли участь кілька десятків людей, зовсім не мало, як на той час. Хоча переважну більшість з них також похапали і порозвозили по різних відділках міліції.

Пригадую ще один, як тепер видається, трохи кумедний „майданівський” епізод. Втім, тоді він зовсім не видавався мені кумедним. У 1989-му році мали відбуватися вибори до Верховної Ради СРСР. Крига потроху скресала, тож на Майдані, себто площі Жовтневої революції, було щось на кшталт Гайд-парку.

Сергій там виступав і досить різко агітував проти тодішнього Першого секретаря Центрального Комітету Компартії України Щербицького. Навколо було повно міліції, і, між іншим, поруч із нами стояв навіть начальник райвідділу того ж таки Ленінського району, але все пройшло спокійно.

А наступного дня знову ж таки на підступах до Майдану Сергія заарештували і негайно засудили до десяти діб адміністративного арешту. За нецензурну лайку в публічному місці, на площі Жовтневої революції. Тож він мав чудову можливість досхочу агітувати протягом десяти днів дрібних злодюжок, хуліганів і бомжів.

Мітинги, атмосфера спілкування, дискусії, так само, як живі ефіри на радіо та телебаченні – це взагалі була його стихія. Сергій був людиною експромту, імпровізації, це йому завжди вдавалося найкраще.

Був... Мені дуже дивно говорити про Сергія у минулому часі. Пройшло два роки, але у мене немає відчуття, що його немає. Просто поїхав у якесь чергове відрядження щось дуже надовго. І дома його страшенно не вистачає...

Надія Шерстюк

Політв’язень, член УГГ Микола Матусевич не вважав себе близьким приятелем Сергія Набоки, але, як зазначає пан Микола, завжди відчував свою, так би мовити, причетність до долі Сергія, його дружини і їхніх друзів.

Микола Матусевич

Про таких людей, як Сергій Набока говорити і легко, і важко: людина, яка дуже легка була до спілкування, і важко, тому що він не розкривався.

Можливо, у нього були ближчі товариші, а я – приятель по роботі, приятель, так сказати, по дисиденству. Ми трималися на певній відстані один до одного.

Я про нього почув, здається, в таборі, що така група молоді вийшла протестувати проти того, що там до нас радянська влада погано ставиться, що свободу політзекам. За що боролися, на те й напоролися – хлопці сіли. Це Мілявський і Набока з дружинами Інною та Ларисою.

Вони відсиділи гідно. Це вже було інше покоління: дуже іронічне, дуже саркастичне іноді, але разом з тим толерантне. Я різкіший до ворогів, а він якось більше прощав ті слабості.

Зараз не тільки я, але й багато людей не відчувають його смерті. Так, ніби, він десь вийшов чи поїхав у відрядження і ось-ось має повернутися. Тобто, образ Набоки був настільки сильним, що попри його смерть, він ніби лишається серед нас.

Це не просто красиві слова, а це так треба вміти прожити життя, щоб ти лишився серед людей ніби діючою особою.

Це не бронзова постать, звичайний, талановитий, дотепний, цікавий, він був живий, через що таке враження, що він ніби зараз і живе.

Надія Шерстюк

Мати Георгія Гонгадзе пані Леся не буде зустрічатися із Генпрокурором України Святославом Піскуном у справі вбивства свого сина журналіста Георгія Гонгадзе. Як заявила Олександра Гонгадзе, що вона не сподівається, що і нова влада скаже правду.

Нагадаємо, що Георгій Гонгадзе зник 16-го вересня 2 000-го року в Києві, а на початку листопада того ж року в Таращанському районі Київської області було знайдене спотворене тіло, яке експертиза визнала тілом Гонгадзе. Чотири роки триває розслідування у справі зникнення і вбивства журналіста.

Моя колега Галина Терещук розмовляла з пані Лесею Гонгадзе.

Галина Терещук

Це уже 4 призначення Генпрокурора України від часу зникнення і вбивства Гії Гонгадзе, а справа й далі не зрушується з місця.

Цікаво, що днями у ЗМІ пройшла інформація про те, що Генпрокурор Святослав Піскун планує зустрітись із Лесею Гонгадзе, але до неї ніхто із цього відомства навіть не зателефонував.

Пані Леся про це дізналася від свого адвоката Андрія Федура, але вона не має жодного наміру зустрічатись із Генпрокурором, зрештою, немає уже й сили їздити у Київ.

Леся Гонгадзе

Я не маю сили. Я вже з Піскуном зустрічалася неодноразово. При Потебеньку була американська експертиза, при Піскуну була французька, але чогось конкретного я від них не дістала.

Тому, я думаю, пан Піскун є, можливо, людина і порядна, але він тоді не міг нічого зробити, а що тепер нового зробить?

В мене є маса документів, маса різних паперів. За півтора роки від пана Васильєва я не дістала жодної відповіді. І скільки разів я зверталася, а справа до цього часу не є розглянута.

Про що я з ними маю говорити, якщо племінника сина по сьогоднішній день не зроблено, а вже два роки, як труп знайшли на пасовиську? Про що я з ними можу говорити?

Я прийшла до висновку, що ті високопосадові особи придумали собі гру у кістки.

Галина Терещук

Кожен візит у Генпрокуратуру, як каже пані Леся, для неї повертається погіршенням стану здоров’я, а розмова у цих стінах проходить не із фахівцями, а нелюдами.

За словами Лесі Гонгадзе, вона уже втретє не зайде у морг, в якому свого часу провела 12 годин, опізнаючи останки сина.

Леся Гонгадзе

Що я там нового побачу? Я вимагаю, я наполягаю дати мені ДНК, щоби кісти там стопи, яка по-моєму не належить моєму синові. В мене виник сумнів. Я ж маю право вимагати, якщо я бачу, що стопа не мого сина. По що мені та берцева кість (ми вже з Вами говорили не раз), яка гуляє по світу. Нехай мені дадуть ДНК стопи, яку я бачила 12, 5 годин. Вони ж не дають.

Галина Терещук

Лише після того, як Леся Гонгадзе отримає офіційний документ експертизи стопи, яка належить її синові, вона поховає останки і поставить крапку для себе у цій справі, адже й так знає, хто його замовив, і її не цікавить, яким буде покарання на землі для цих людей.

Надія Шерстюк

Численні звернення мешканців Києва до районних адміністрацій і до міської влади з приводу оренди земельних ділянок стали приводом багатьох судових процесів і публікацій у пресі.

Про ситуацію навколо товариства “Княжий торговельний майдан” у Дарницькому районі української столиці розповідає наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

1997-го року підприємець Тарас Білий за домовленістю з Дарницькою райадміністрацією взяв в оренду ділянку землі для створення тимчасового торговельного майданчику.

За понад сім років діяльності майданчик перетворився на серйозне підприємство, на якому працює більше ста двадцяти осіб. Підприємство рентабельне, його власники регулярно сплачують податки, а отже, приносять прибутки районній та міській скарбниці.

З чого почався конфлікт з районною владою, розповідає Тарас Білий.

Тарас Білий

У нас є всі дозволи, але засадничих документів, які дають нам право на цю територію, у нас немає, оскільки їх видає міська адміністрація і районна адміністрація. За сім років ми так і не отримали документів на оренду території.

Свого часу на цій території запланували побудувати школу, згідно з планом розвитку дарниці від 1984-го року. І тепер справа дійшла до реального будівництва школи, на тому місці, де знаходиться “Княжий торговельний майдан”. І районна адміністрація провадить таку політику, що школа, запланована двадцять років тому, має бути збудована на цьому місці.

Богдана Костюк

Він запропонував керівникам Дарницького району взяти на себе частину фінансування будівництва, але за умови, що влада погодиться перенести місце розташування школи, не чіпаючи торговельного майданчика. Влада цього варіанту не приймає, і майбутнє підприємства під питанням.

Помічниця голови Дарницької райадміністрації Любов Григорівна пояснює, що дозвіл на оренду землі надає лише Київська міська влада.

Любов Григорівна

Є створена комісія. Будь ласка, вони звертаються. Там є голова комісії. Але якщо в них немає документів, то, звичайно, у них будуть забирати цю земельну ділянку. Ви ж знаєте, що це рішення Київради повинно бути, не райради, а Київради, тому що питання землі – тільки Київрада.

Богдана Костюк

Нагадаю, що ситуації, пов’язані з нерозв’язаними питаннями на земельну власність чи оренду, регулярно трапляються у різних районах Києва.

Так працівники ринку “Привокзальний” продовжують акції протесту з метою залишити ринок на старому місці, хоча наприкінці минулого року термін оренди ділянки закінчився. І, як стверджують правники Київської міської держадміністрації, розв’язувати суперечливі такі питання має судова гілка влади, враховуючи інтереси міста, району, орендатора.

Надія Шерстюк

Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність”. Над випуском у київській студії працювали укладач і ведуча Надія Шерстюк, звукооператор Михайло Петренко.

На все добре, шановні слухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG