Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:56

“Права людини: українська реальність”: І знову про свободу слова: у Криму прихильники Віктора Януковича напали на місцевих журналістів, а у Києві Незалежна медіа-профспілка опублікувала дані про порушення прав журналістів; Інваліди і психічно хворі найбільш незахищені верстви населення. Репортаж з найстарішого в Україні шпиталю для людей з психічними розладами.


Надія Шерстюк

Аудіозапис програми:

Київ, 20 січня 2004 року.

Надія Шерстюк

Говорить радіо “Свобода”. В ефірі передача “Права людини: українська реальність”.

Вітаємо вас, шановні слухачі!

- Знову про свободу слова: у Криму прихильники Віктора Януковича напали на місцевих журналістів, а у Києві Незалежна медіа-профспілка опублікувала дані про порушення прав журналістів;

- Інваліди і психічно хворі найбільш незахищені верстви населення. Репортаж з найстарішого в Україні шпиталю для людей з психічними розладами.

Такі теми у сьогоднішній передачі, яку веде Надія Шерстюк. За режисерським пультом працює звукооператор Вадим Журба.

17-го січня у Криму прихильники Віктора Януковича під час мітингу напали на двох співробітниць кримських місцевих теле- і радіокомпаній. За словами журналісток, міліція демонстративно не втручалася у бійку.

Детальніше розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

Учасники мітингу на підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича, що відбувся в Симферополі на майдані Леніна 17 січня, напали на кореспондентів телекомпанії "Чорноморська" Раїсу Чуріну і радіокомпанії "Ассоль" Юлію Єгошину.

За інформацією служби новин "Волна" ТРК "Чорноморська", коли на мітингу з''явилася знімальна група телекомпанії, з юрби мітингувальників, головним чином пенсіонерів, на їхню адресу лунали погрози та образи, їм всіляко перешкоджали виконувати професійні обов’язки.

Після цього на заклик підбурювачів юрба кинулася на журналісток, яким довелося рятуватися втечею.

Попри спроби організаторів мітингу зупинити своїх прихильників, їм це не вдалося.

Організаторка мітингу

Давайте не будемо злитися, не будемо таким чином... Поверніться всі сюди. Я з ними переговорю, якщо мені буде потрібна ваша допомога, я вас запрошу!

Володимир Притула

Проте учасники мітингу продовжили переслідування журналістів. В результаті Раїса Чуріна одержала кілька ударів ціпком і милицею. Наступного дня вона скаржилася на біль у спині і не змогла працювати.

Як свідчать самі журналісти, на майдані також перебували співробітники міліції, які не втручалися в інцидент.

Раїса Чуріна

Ситуація, звичайно, неординарною була, що на журналістів, які виконували свої службові обов’язки і на яких не було жодної символіки: помаранчевої чи блакитної просто напав натовп.

Спершу оточили, а потім нас стали ображати, проклинати і зрештою, пішли в хід металеві милиці і палки. І поруч стояла міліція, вона просто спостерігала за цим дійством і жодних заходів не вжила.

Володимир Притула

Місцеві журналісти звертають увагу, що це вже далеко не перший випадок, коли під час масових громадсько-політичних заходів здійснюються противоправні дії щодо працівників ЗМІ, а міліція не може забезпечити безперешкодну і безпечну роботу журналістів.

Мені не вдалося зв’язатися з начальником кримського главку міліції, генералом Миколою Паламарчуком, який весь час був зайнятий, а в Центрі громадських зв’язків відповідь була короткою.

Чоловік

Не знаю поки. Що там конкретно сталося? Я, власне кажучи, не в курсі.

Володимир Притула

Тим часом журналістські організації Криму звернулися до правоохоронних органів з проханням вжити дієвих заходів з виконання чинного законодавства України, із забезпечення правопорядку під час масових акцій і гарантування безпечного і безперешкодного виконання журналістами своїх професійних обов’язків.

Вони закликали громадсько-політичні сили, які організували згаданий мітинг, дати публічну оцінку такому факту нападу на журналістів.

Надія Шерстюк

Київська медіа – профспілка опублікувала дані про порушення прав журналістів за грудень минулого року. Найбільше порушень зафіксовано на Сході та Півдні України, де більшість журналістів постраждала через незаконні дії місцевого чиновництва.

Тему продовжує Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Серед перших постраждалих у грудні журналістів - кореспондентів телеканалу “ІНТЕР” Михайло Дворянчук та Олена Пастушенко, які у рамках проекту “Донбас – Карпати” прибули до Алчевська в автомобілях з помаранчевою символікою.

Група з чотирьох осіб побила скло в одній з машин, намагалася пошкодити обличчя водія та пасажира. Сутичка зафіксована на відео камеру “Інтер”-івським оператором.

У Донецьку численні спроби журналістів взяти інтерв’ю у прихильників Віктора Януковича, які походжали центральною площею і були налаштовані агресивно, часто закінчувались розбиттям камери або диктофона. Міліція при цьому стояла осторонь і не втручалась.

У Черкасах невідомі жорстоко побили системного адміністратора інформаційного агентства “Контекст” і верстальника газети черкаського наметового містечка “Оранжист” Ігоря Гоцева.

У цілому, за даними Київської медіа – профспілки, кількість порушень прав журналістів і випадків перешкоджання їхній роботі у грудня перевищила чотириста випадків.

Але, як відзначають самі журналісти, незважаючи на значну цифру зафіксованих грудневих конфліктів, ЗМІ працювали в атмосфері певних позитивних змін.

Зростання суспільної активності, пробудження громадянського суспільства дозволили українським журналістам вирватися з-під преси так званої “Єдиної дезинформаційної системи”, вибудованої старою владою.

Чи відбудеться взагалі і як саме відбуватиметься процес переходу української журналістики до нормальної ролі “Цербера демократії”, Київська медіа – профспілка обіцяє уважно відстежувати і надалі.

Надія Шерстюк

Питання житла для українців залишається одним із найболючіших: вартість приватного житла сягає астрономічних сум, питання забезпечення житлом стало проблемою самого життя. Ситуація особливо складна у сім’ях, де діти-інваліди.

Тему досліджує наш колега Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Сім’я Тараса Данилевича із Тернополя складається з п’яти осіб. Дружина та троє неповнолітніх доньок, двоє з яких інваліди з дитинства. Родина мешкає у бараку площею 20 кв. м., який було збудовано свого часу для тимчасового перебування у ньому машиністів залізниці під час перезмінки, а тому у ньому немає необхідних умов для нормального життя: опалення, газу. Водо- та електропостачання здійснюється з великими перебоями.

Незважаючи на те, що Данилевичам після багатьох зволікань залізниця надала житло, але воно стало об’єктом суперечок залізниці та Тернопільського міськвиконкому, який передав це житло своєму працівнику.

Ситуацію коментує адвокат Тараса Данилевича Анна Юдківська.

Анна Юдківська

Порушили їхні права, які їм надані Житловим кодексом. Чорним по білому там написано... Незалежно від того, що там було порушено право залізниці на це житло, але це зараз не розглядається. Порушене право, навіть якщо це житло мало бути передане виконкому міської ради, першочергове право на заселення в цій квартирі мали Данилевичі. Це чітко визначено Житловим кодексом, норми якого ніхто не відміняв.

Микола Закалюжний

Незважаючи на ці та інші аргументи, Тернопільський міськрайонний суд не задовольнив позов Тараса Данилевича про надання йому житла.

Анна Юдківська

Звичайно, місцевий суд і Апеляційний суд були цілком залежні від місцевої влади, і тому, зрозуміло, чому саме було винесене таке рішення.

Ми висилали клопотання перед ВСУ про зміну підсудних, але це клопотання не було задоволене.

Микола Закалюжний

Прояснити ситуацію і позицію я попросив представника виконавчого комітету Тернопільської міськради, керівника квартирного відділу Марію Турчин.

Марія Турчин

По цьому питанні є рішення суду. В рішенні суду позиція міської ради і виконавчого комітету викладена.

Микола Закалюжний

Втім, для глави сім’ї Данилевичів це рішення суду, як він сподівається, не є остаточним, адже невдовзі свій остаточний вердикт з приводу квартирної боротьби вирішуватиме Верховний Суд.

Тарас Данилевич

Це вже другий раз міська рада забрала в мене квартиру, яку надало мені локомотивне ДЕПО. В мене двоє дітей-інвалідів. Судовиконавці не виконали протесту на виселення тих людей, які там самі оселилися. Так та квартира залишися за містом.

Судом квартиру, яку мені надали в житловому будинку, ми її зробили гуртожитком. Надали працівнику своєму, який працює всього рік часу. Зробили її гуртожитком і віддали йому. А я працюю вже 20 років на роботі, а вони вважають, що черга мені ще не надійшла. Я зараз стою на пільговій черзі третім. Попереду мене два чоловіки, яких забезпечують житлом, а я не маю взагалі ніякого житла.

Микола Закалюжний

Яким буде рішення Верховного Суду, покаже час, але адвокат Анна Юдківська не виключає, що у випадку негативного результату, справа може бути передана у Європейський суд з прав людини.

Надія Шерстюк

однією з найбільш незахищених верств є люди із психічними розладами. Це особи різного віку, починаючи від дітей і аж до старих людей. Нині навіть важко назвати реальну цифру українців, які страждають психічними розладами.

Чотири роки тому був ухвалений закон України “Про психіатричну допомогу”. Хоча цей документ і визначає правові та організаційні заходи забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав та свобод людини, але більшість із зазначених вимог, як вважають фахівці, не дотримуються.

Держава на папері гарантує належне забезпечення психіатричною допомогою та соціальним захистом таких осіб, але насправді ці люди позбавлені будь-яких прав, навіть на відповідні умови перебування у шпиталі.

Найстаріша в Україні психіатрична лікарня, яка була заснована ще 130 років тому, розташована у Львові.

Моя колега Галина Терещук побачила умови, у яких утримуються психічно хворі люди, на власні очі.

Галина Терещук


Про рівень демократії та цивілізованості суспільства судять по тому, в яких умовах утримуються люди з психічними розладами і сироти, які неспроможні захистити себе у суспільстві.

130 років тому на околиці Львова, на Кульпаркові, був відкритий перший психіатричний шпиталь в Галичині. У 1907 році тут налічувалось 1 100 ліжок. Нині на 550 більше. Судячи з архівів, більше століття тому в Галичині й до пацієнтів шпиталю ставились на рівні, були створені належні умови лікування: десятки будівель, розкішний парк, місце розташування лікарні вважалось благодатним за своєю енергетикою.

Втім, нині величезна територія шпиталю радше нагадує прохідний двір, де самовільно у парковій зоні зводяться гаражі, збудований приватний будинок, вигулюють псів і влаштовують нічні гульбища. Столітні будинки шпиталю обвалюються, а кухня й близько не відповідає якимсь санітарним нормам.


З-поміж 22 відділень лише у 3-х відремонтовані санвузли, побілені палати, для дітей облаштовані спортивний зал та ігрова кімната, правда, там діти можуть перебувати лише у відведений час, нові ліжка і пральні машини, усе це придбано за кошти іноземних фондів, зокрема Голландського Генрі Науена. А ще у 2-3 відділеннях, як у сотнях українських лікарнях, задовільний стан, який підтримується вже стараннями персоналу.

У шостому загальнопсихологічному відділенні лікується 120 хворих. Темні коридори, облуплені мокрі стіни, сморід, туалети, у які просто страшно зайти, брудні палати, в яких лежить до 20-ти людей в обдертому брудному одязі, (таке можна побачити у більше 10 відділеннях лікарні), а ще є велика кімната, як з’ясувалось, тут і їдальня, і приміщення для утримання людей з гострою формою психічного розладу, переважно це чоловіки віком 30-50 років, які сплять на металевій сітці – не вистарчає матраців.


Санітар, який наглядає за хворими, назвав умови, в яких утримують людей, нелюдськими, добрий господар, каже, худобу утримує в чистіших умовах.

Багато пацієнтів шпиталю бездомні – вони стали жертвами шахраїв, які відібрали у них помешкання.

Нині на Львівщині на психіатричному обліку перебувають близько 50 тисяч осіб, стаціонарне лікування проходять щороку понад 10 тисяч хворих.

За словами голови Галицької психіатричної асоціації Юрія Закаля, в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості хворих з психологічними порушеннями. Вислідом цього зокрема є соціально-побутові негаразди в державі.

39-річний Роман пропрацював на шахті у Соснівці, яка нині ліквідована, 11 років. Через матеріальні нестачі перестав по ночах спати, і, як наслідок, розвинулась шизофренія.

Роман

Я сам працював в шахті. Зарплати нам не виплачували. Діти плакали – хліба хотіли. Жінка плакала – теж не було за що жити. Не міг спати і думав все. Так сталося, що змушений приїхати сюди на лікування.

Галина Терещук

Психіатр Юрій Закаль вважає, що великий шпиталь фінансово утримати доволі складно, персонал налічує 1 800 осіб.

Юрій Закаль

Це є найбільша зараз проблема – прийняття концепції “охорона психічного здоров’я”. Скільки я не намагався, щоб хоча б на рівні обласної ради або на рівні облдержадміністрації була створена координаційна рада по питаннях охорони психічного здоров’я.

Галина Терещук

Нині чимало медиків у психіатричній лікарні сподіваються на зміну керівництва, яке не скаржитиметься на бюджетні кошти, а створить належний менеджмент і порядно працюватиме з благодійними фондами, тобто пильнуватиме, аби нічого не крали, а відтак, для хворих будуть створені належні людські умови.

Надія Шерстюк

Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність”. Над випуском у київській студії працювали укладач і ведуча Надія Шерстюк, звукооператор Вадим Журба.

На все добре, шановні слухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG