Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:21

Олександр Мороз змінює назву свого мовного законопроекту.


Тарас Марусик

Київ, 28 січня 2005 - Сьогодні в нашій постійній рубриці “А мова – як море!” продовжимо тему мовного законопроекту Олександра Мороза. До речі, підтвердилася кулуарна інформація про те, що після критики лідер соціалістів дав доручення своїм помічникам переглянути згаданий документ.

Днями на сайті Верховної Ради України на заміну поданого 12 січня з’явився новий законопроект і під новою назвою.

Законопроект Олександра Мороза “Про внесення змін до закону України “Про мови в Українській РСР” має відтепер назву “Про мови в Україні”. Деякі положення його пом’якшені в порівнянні з попередньою редакцією.

Тепер українська мова є не лише державною, але й офіційною на всій території України. Далі цитую: “Нарівні з українською мовою в адміністративно-територіальних одиницях, в яких широко розповсюджені інші національні мови, вони також використовуються як офіційні”.

Одначе теза про вільний вибір мови навчання, який є невід''ємним правом громадян України, залишена без змін. Відомо, що в 50-их роках минулого століття проти законодавчого закріплення подібного положення різко виступив великий український поет Павло Тичина.

Але в кінці 50-их років ця норма, яка стала підставою для масових звільнень учнів від вивчення української мови – достатньо було принести довідку від лікаря - була таки введена в тодішнє законодавство. І саме таку норму пропонує Олександр Мороз.

Відома журналістка Галина Левицька в газеті “За вільну Україну” надрукувала статтю “Шантаж як постмайданна мова або теслярі домовини”. У назві статті автор натякає на гіркі слова поетеси, яку часто цитує Олександр Мороз, Ліни Костенко: “Трагічна мово! Вже тобі... тешуть труну... тешуть”.

Галина Левицькі: “Політики, які хочуть працювати на популізмі, в першу чергу повинні були б прочитати перепис населення, який був у 2001 році, де вільно 67,5 відсотків населення записало, що рідною мовою є у них українська мова. А це означає, що для 68 майже відсотків українська мова має мати розвиток у всіх галузях, починаючи від рідної книжки і закінчуючи тим, що він отримує у державних установах, якою мовою з ним розмовляють.

Тому постає питання, для чого в Україні вводити двомовність, коли ми маємо той складний процес, коли мова за всі радянські роки зазнавала таких гонінь та переслідувань, і на сьогоднішній день ми знову повинні ввести двомовність тільки з однією метою, щоб політикові захотілося ще один раз потрапити до парламенту.

А це означає те, що подвійною мораллю працюють ці політики. Не на державу, а працюють на себе, що знову вони були на вістрі, а суспільство знову залишиться з нічим.

Це процес, який ми мали впродовж 10 років, коли для 68 відсотків населення ми маємо в телерадіомовному просторі ледве 30 відсотків української продукції.

По суті на сьогоднішній день на сто українців припадає до 5-ти примірників української літератури, а на сто росіян в Україні припадає 400 примірників. Це означає, що який статус треба надавати російській мові, коли, по суті, вона домінує в Україні”.


Галина Левицька навела приклад сусідньої Білорусії, в якій існування двох державних мов — білоруської та російської - обернулося майже повним зникненням останньої з публічної сфери.

Журналістка Галина Левицька згадала також законодавчу ініціативу народних депутатів Петра Порошенка та Віктора Короля, членів фракції “Наша Україна”, про вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин.
XS
SM
MD
LG