Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:37

“Споконвіку було Слово”: Любов до ближнього у контексті сучасних подій в Україні. Щодо ситуації всередині Українського православ’я і перспектив її розвитку.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 8 січня 2005 року.

Василь Зілгалов



Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном у цей новорічний день - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом у Празі звукооператор Павел Шідло.

У цей різдвяний для України час згадаємо про те, коли Ісуса запитали, яка ж заповідь найперша і найбільша, він ясно відповів, що найперша заповідь Божа для людей: “ Люби Господа свого всім серцем своїм і всією душею своєю і всією своєю силою, - це найбільша і найперша заповідь. А друга заповідь однакова з нею : люби ближнього свого як самого себе. На двох оцих заповідях закон і пророки стоять”, - написано у євангеліста Матвія. І сьогодні ми усвідомлюємо: Христа за його науку увесь розіп’яли і навіть християнізований світ не пішов повно за нею. Церква не знищила рабства, нерівності, експлуатації, не знищила і воїн, не змогла знищити ще багато зла, яке щомиті твориться у різних куточках світу. Тай суспільні кола не дають собі ради, відмахуються від простої істини, що рече : “Служити народові – то служити правді Божій”. Виглядає так, що світові ніколи замислитись хоча б на мить, чи усвідомлює він суть і дух життя за Христом. Може якраз цьогорічне різдвяне привітання християн “Христос рождається” і є тією благословенною миттю, над якою і слід замислитися всім на сході і на заході України. Про християнську істину “Любов до ближнього” мій колега Тарас Марусик розмовляє з доктором богослов’я, професором Київської духовної академії Української православної церкви Київського патріархату Дмитром Степовиком.

Тарас Марусик

Пане Дмитре, нашу розмову я хотів би почати з такої відомої і простої на, перший, погляд істини чи канону, з другого боку це дуже глибока істина, - християнська любов до ближнього. Велика частина суспільства якщо не усвідомлює, то згадує принаймі це, зокрема в різдвяні свята. З вашого погляду, чому любов до ближнього пробивається так важко все ж таки у глибини суспільства, чому, власне, не спостерігається такої злагоди в широкому сенсі у суспільстві, оскільки суспільство складається з різних сегментів у тому числі і церковних і, не зважаючи навіть на події останніх місяців в Україні, до злагоди і до любові у суспільстві було досить далеко?

Дмитро Степовик

Християнська релігія єдина ,може, навіть, серед монотеїстичних релігій, де любов покладена в основу цієї релігії. От ми знаємо, що іслам, буддизм, іудаїзм і інші релігії теж мають добру моральну основу. Там також є поняття любові, але виключно до своїх одновірців. Християнство тому і унікальне, що проголошує любов навіть до ворогів. Ми знаємо знамениту нагірну проповідь Ісуса Христа, де він казав “ І язичники люблять тих, хто їх любить. А Я кажу вам – любіть ворогів ваших. Не проклинайте, а любіть і благословляйте їх”. Це звичайно звучить, як якийсь контраргумент тому, що є любов і ненависть, є благословення і прокляття – і це також біблійні поняття. І коли ми говоримо про любов, до речі, в Біблії це слово і похідні від нього зустрічаються близько 240 разів, і навіть в багатьох протестантських церквах, навіть, якщо ми зайдемо до баптистів, над цією віртерною частиною, умовно кажучи, написані слова із четвертого розділу восьмого вірша Євангеліє від святого апостола Євангелиста Івана : “Бог є Любов”. Крім того ще є “Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього і був спасенний”. Так що ми бачимо що теоретична база християнської релігії щодо любові є дуже добре опрацьована і збалансована, але на практиці її примінити важко. І, відповідаючи на ваше питання: “які є перепони для здійснення цих прекрасних слів?”, можна висловити одним словом. Гріх не тільки те, що ми набуваємо, живучи у цьому неспокійному і навіть жахливому світі, а це й первородний гріх. Навіть коли б було ідеальне суспільство і всі були б всім задоволенні, все рівно людина були б дуже вибіркова у своїй любові, тому що вона порушила Боже установлення жити тільки в добрі і вона захотіла пізнати зло ще в первісному суспільстві, так званий Адамів гріх. І тому це є основна причина, що повної любові і здійсненні цих слів у всесвітньому масштабі із охопленням тих 6 млрд. людей, які є сьогодні на землі не можливе до другого пришестя Ісуса Христа. Так що вибір є за тими, хто любить у цьому світі, де практично не панує любов. Переносячи це на українське суспільство я хотів би сказати, як богослов і людина, яка вже трохи прожила на світі, що це один із, так би мовити, любвеобільних народів на землі. Не тому, що це мій народ, а тому, що це об’єктивна істина. І Помаранчева революція у Києві, яка могла дійти у до жахливих, якщо це було б у більш екстремістських суспільствах ексцесів, а у нас за місяць цієї революції, як кажуть спеціалісти не загинула і навіть серйозно не постраждала жодна людина. Це говорить про те, що не тільки народ добрий, який робив цю революцію і який до ворогів проявив розуміння і навіть любов, а те, що діяв Святий Дух, який постійно провадив людей. І ті серця, які рвалися до бою і з тої, і з тої сторони він змягшував. І навіть є така ікона “Умягчєніє сердець”. Можливо молитвами Богородиці Святий Дух зробив те, що він зробив тому ми вийшли переможцями.

Василь Зілгалов

Я нагадаю, що мій колега Тарас Марусик розмовляє у Києві з доктором богослов’я, професором Київської духовної академії Української православної церкви Київського патріархату Дмитром Степовиком. Ідеться про любов до ближнього у цей різдвяний час. Послухайте завершення цієї розмови.

Тарас Марусик

Продовжуючи “помаранчеву” тему, я тут не можу не згадати той справді дивовижний дух, який панував серед людей, які стояли на майдані причому не один, а багато днів. Я був свідком коли хтось з цієї великої маси ходив межи людей і роздавав цукерки і казав : “Люди я вас люблю!” Це настільки було емоційно сильно і зворушливо, навіть серед тієї маси, яка, мені здається, у той період була найбільш готова прийняти любов. І все одно це була така приємна несподіванка. І неодноразово я її спостерігав. Ви сказали про Святий Дух. Я спілкувався з багатьма знайомими, у тому числі філософами, які казали, що це було щось ірраціональне. Тобто, поза межами “раціо”. Але революція закінчилася.

Дмитро Степовик

Майже закінчилася. Я щойно йшов по Хрещатику і ще чекають інаугурацію Ющенка, тому залишки цієї революції ще залишилися. Я думаю, що віднині український народ буде постійно жити з майданом, тому що вони переконалися, що впливати на це можна тільки з Божою любов’ю. І пане Тарасе, я хочу вам сказати, що навіть філософи, які є дуже раціональними людьми і не схильні вірити у всілякі такі еманації, сходження, перетворення практично виразили те, що в Біблії написано : “Якщо хочеш подолати свого ворога – прояви до нього любов”. Дай йому те, що він від тебе вимагає, якщо він хоче пройти з тобою одну стадію – пройди дві, просить верхню одежу – віддай йому і нижню. І висиплеш йому на голову жар, тобто збудиш його оту глибинну совість, сумління, який заклав у нього Бог. І коли воно сховане за такою горіховою шкарлупою, ця шкарлупа раптом лопає і оцей дух Божої благо ті, який живе у кожному, навіть у найгіршого диктатора є залишки того, що всі є творінням Бога. Тоді дійсно цей жар висипаний на голову, проявлена доброта до свого опонента ч и навіть ворога, вона починає діяти і робить людину з тварини, робить Людину – з великої літери.

Тарас Марусик

Але раціо каже, що так довго на такій високій ноті це не може звучати. Що ви скажете з цього приводу?

Дмитро Степовик

Я хочу навести приклад самого Ісуса Христа на підтвердження того, що ви говорите правду. Він є втіленням доброти і навіть, висячі на хресті Він не кляв Своїх катів. Найгірше, що він сказав було : “ Вони не знають що роблять”. Але з другого боку, коли Він був як людина, бо Його природа була подвійна – людська і божественна, і коли він говорив як людина, скажімо, полемізував з фарисеями, саддукеями і книжниками, Він їх називав “гробами, зверху покрашеними”, лайливими словами, але в межах пристойності. Так що, є певні межі терпимості людини, і Бог ніколи не дає це терпіння понад межі психіки людини і її фізичних сил. Завжди присутній момент Божественного. Як він проявляється – експериментально цього довести не можна. Якраз Різдво – це є прихід того, адже 2000 років тому, ну , вже 2016 будемо говорити, коли було перше Різдво, стан суспільства був жахливий. Римська імперія довела суспільство до того, що це були суцільні конфлікти, починаючи від сім’ї і закінчуючи державою. Значить щось мало відбутися і воно відбулося. Бог сам вирішив прийти у вигляді людини у світ і задекларувати і практично здійснити цю любов, яка є і сьогодні, яка має свої межі, але яка проявляється спорадично, і ми повинні радіти, що світ не загине навіть gід дією різних катастроф, які відбуваються в людському суспільстві і в природі.

Тарас Марусик

І нарешті запитання суто до вас як до богослова: те що відбулося в Україні, це не тільки політичний, це суспільно – політичний рух, я навіть зробив би наголос на першому слові, чи може він змінити конфесійну ситуацію в Україні, хоча би рівновіддаленість віддаленість держави від церкви, зокрема православних конфесій України?

Дмитро Степовик

Звичайно, не тільки на релігію, а на всі сфери життя, починаючи від ментальності окремої людини і закінчуючи буквально всі: політикою, економікою, школою вищою і середньою, і релігією на першому місці. Тому що тут засвітилися церкви. Україна багатоконфесійна країна, хоч в основному православна. Українське православ’я виступило за правду однозначно. І у цій ситуації можна спрогнозувати, як воно буде у майбутньому.т У майбутньому церква не може бути за неправду. І коли навіть на сповіді священики писали: “ Я отпущу вам грехи. Вы будете голосовать за Януковича?» Люди, які сповідалися у московських церквах зараз признаються в цьому. Слухайте, це порушення всіх канонів, духовних законів і зрештою Конституції України, яка забороняє церквам втручатися у політику. А виборча система – це є чиста політика. І тому багато людей у так званій канонічній церкві сильно задумаються, як бути. І не буде жодних репресій, ніхто нікого не буде затискувати, але Дух Святий знову спрацює у тому сенсі, що буде йти до єдиної помісної православної церкви.

Тарас Марусик

Це був докторо богослов’я, професор Київської духовної академії Української православної церкви Київського патріархату Дмитро Степовик. Розмовляв з ним Тарас Марусин. Радіо “Свобода”. Київ.

Василь Зілгалов

У цей різдвяний час ми продовжуємо тему любові до ближнього і злагоди. Українська Православна Церква Московського Патріархату має унікальний шанс після обрання Віктора Ющенка президентом України стати самостійною і незалежною від Російської Церкви, а точніше від самої політики Москви. Так стверджують чимало релігієзнавців в Росії та Україні. Натомість звучить і побоювання з боку як експертів з питань релігії, так і православного духовенства, що в Україні всередині православ’я може трапитись розкол. Наскільки є підстави для таких побоювань моя колега Галина Терещук запитувала у двох президентів: України - Віктора Ющенка і Грузії – Михаїла Саакашвілі.

Галина Терещук

Неоднозначно і сьогодні виглядає ситуація у західних регіонах України, де переважна більшість людей різних релігійних конфесій голосували за Віктора Ющенка. І багатьом з них, які належать до УПЦ МП не до вподоби, що їхні наставники паплюжать відкрито людину, за яку вони віддали свої голоси, і те, що саме отці УПЦ МП агітували за кандидата у президенти Віктора Януковича. Як стверджують львівські фахівці з питань релігії чимало вірних Української православної церкви Московського патріархату через це можуть перейти до церкви Київського патріархату. Або ж духовенство, яке є у підпорядкуванні Москви служитиме своєму паству, а відтак відокремиться від політики, яку нав’язує Російська церква. Лідер президентських перегонів Віктор Ющенко в інтерв’ю радіо “Свобода” зауважив, що через якийсь час в Україні буде єдина православна церква, і він не дозволить, щоб когось переслідували у державі чи то за релігійні чи то за політичні уподобання.

Віктор Ющенко

Моє серце болить від того, що в Україні у православних конфесіях в останні роки формувалися стосунки, які можна принаймі назвати складними. Я переконаний, що всі парафіяни, не залежно від того, до якого храму вони ходять, хочуть бачити соборну Українську церкву. Я переконаний, що цією дорогою Україна пройде. Скільки часу потрібно для цього – це питання інше. Але я переконуюсь, що воля людини, є така, щоб бачити Українське православ’я у мирі злагоді і процвітанні.

Галина Терещук

Президент Грузії Михайло Саакашвілі переконаний, що сьогодні не має ніяких підстав для вселенських патріархів говорити про якийсь розкол у православ’ї в Україні. Адже, наскільки він знає Віктора Ющенка – він завжди є у своїх діях толерантний.

Михайло Саакашвілі

Просто интересно может быть для вас, доказать, что Бог был на стороне Виктора Андреевича. Наша революция произошла в день Святого Георгия в прошлом году – 23 ноября. По православному календарю в году есть 2 дня святого Георгия. Во второй день Святого Георгия – 5 мая произошла революция в Аджарии, диктаторский режим пал. Грузия освободила и включила в свой состав эту нашу область. А после этого 23 ноября принял клятву Виктор Андреевич в Верховной Раде, и я совершенно был уверен, во – первых, что начнется революция и когда я увидел. Что это произошло в день святого Георгия, я сказал : «Нет, все уже, они не могут проиграть». Это день победы для нас.

Галина Терещук

Так зауважив Президент Грузії Михайло Саакашвілі. Його виступ я подала російською мовою, тому прошу вибачення у слухачів, оскільки хотілося, щоб почули і його думку.

Василь Зілгалов

І наскільки є підстави для побоювань щодо розколу в Українському православ’ї Галина Терещук запитала також у глави УГКЦ кардинала Любомира Гусара.

Галина Терещук

Тим часом глава Української греко – католицької церкви кардинал Любомир Гузар зазначає, що справа незалежності Української православної церкви Московського патріархату – це внутрішня справа цієї церкви. Сьогодні вже існують різні настрої, погляди та настанови. Блаженнійший Любомир волів висловити власну думку про майбутнє УПЦ МП.

Любомир Гузар

Українська православна церква підпорядкована Московському патріархату так, як всі інші поважно замислитися над своїм завданням своєю працею. Як ми всі, коли справді хочемо бути церквою, мусимо спокійно , безпристрасно, без зайвої політики, без шукання політики чи чогось іншого постановитися, як ми можемо тому народові послужити. Без їх відношення до Московського патріархату – це є така наче внутрішня справа, яка вже, наскільки я знаю, довго дискутується і мусить бути розв’язана на внутрішньому рівні. Ми не можемо і не сміємо пхатися до не своїх справ. Це є така річ, яку мусить Московська чи Українська православна церква розв’язувати своїми шляхами за своїми переконаннями , своїми баченнями. І ми зовсім не бажаємо в найменший спосіб встрявати, коментувати чи осуджувати. Нам належить, щоб та, як і кожна інша церква в Україні була максимально насправді церквою в духовному значенні того слова, щоб насправді годувала людей Божим словом, божою поживою. І якщо, як їм це вдасться це робити – це є наша внутрішня справа.

Галина Терещук

На думку релігієзнавців сьогодні ускладнити ситуацію у середині УПЦ МП намагаються не вірні, а самі політики, які програли президентські перегони в Україні. Галина Терещук, радіо “Свобода”, Львів.

Василь Зілгалов

Напередодні Різдва за юліанським календарем архиєпископ Константинополя – Нового Рима, Вселенський патріарх Варфоломій поздоровив Віктора Ющенка з обранням його на пост Президента України. Патріарх запевнив, що молитиметься за здоров’я новообраного президента, уділив і, водночас, висловив занепокоєння розколом в Українському православ’ї. Варфоломій І нагадав, що він неодноразово висловлював свою готовність взяти участь у врегулюванні цієї болісної ситуації і зараз готовий надати будь-яку допомогу в оздоровленні розбрату. Звернення Вселенського патріарха – ще одне підтвердження дедалі більш міцніючої серед оглядачів впевненості у тому, що на Православ’я в Україні у найближчий час чекають серйозні зміни. Про напрямки можливих змін розмірковує і наш оглядач. Отже, слово Віктору Єленському.

Віктор Єленський

Так, дійсно, про можливі зміни й переконфігурації у православному середовищі України дедалі голосніше говорять і ті, хто цих змін палко жадає, і ті, хто готується чинити їм спротив. Суспільно-релігійні й церковно-політичні події, які зробили цю проблему майже такою ж гостроактуальною, як, скажімо, персоналії в уряді новообраного президента, добре відомі. Це беззастережна, всупереч догматам, канонам, соціальному вченню Православ’я і українським законам, підтримка священноначаллям Української православної церкви Віктора Януковича на недавніх президентських виборах. Беззастережна, якщо не сказати безсоромна; підтримка, що підірвала довіру до цієї Церкви в регіонах, де зосереджено більшу частину її парафій, викликала розкол та сум’яття серед її вірних й примусила їх інакше, ніж дотепер, подивитися на суспільно-політичну роль своєї церкви в Україні. Московська патріархія під час виборчої кампанії стала продовженням кремлівської політики і провідником російського націоналізму в Україні; брутальність задіяних нею методів часом нічим не поступалася маніпуляціям російських політнайманців і це, звісно, не могло не викликати обурення. Не випадково Московський патріарх минулого тижня висловив занепокоєння можливою долею УПЦ Московського патріархату після перемоги Віктора Ющенка – його Святість цілковито здає собі справи у тому, наскільки затято оббріхував лідера опозиції і погрожував небесними карами його прихильникам підлеглий йому клір. Відтак для якоїсь кількості вірних УПЦ Московського патріархату постало питання пошуку для себе канонічного прихистку – церковної юрисдикції, інакшої, ніж Московський патріархат, але визнаної Повнотою Православ’я. Наскільки поширеними є такі настрої наразі визначити важко, але зрозуміло, що практично єдиний можливий варіант такого прихистку – це омофор Константинопольського патріархату. За певних умов Царгород, який щоразу підкреслює, що він, а не Москва є Церквою-Матір’ю для України, здатний піти на такий крок. Ясно, що нині ця можливість виглядає набагато більш ймовірною, ніж два місяці тому. Хоча навряд чи це сприятиме одному з найголовніших завдань, яке стоїть перед новим президентом – завданням консолідації країни. Православна екклезіологія недвозначно виходить з того, що територія однієї країни православної культури не може бути поділеною між різними Помісними церквами; вона ж виходить з того, що удержавлена нація має право на власну автокефальну церкву. Словом, так чи інакше, проблема Помісної Православної церкви знов постане на порядку денному. Політики у цій проблемі зрештою більше, ніж канонічного права. Тому новому урядові таки не вдасться її уникнути попри цілком демократичні і майже бездоганно сучасні принципи, що їх проголосила команда Ющенка під час виборчої кампанії у сфері державно-церковних відносин. Втім, сподіваймося, що в цієї команди є можливість не тільки врахувати провали і досягнення минулих років (було і те, і інше). Ще важливішим видається тут розуміння щонайменше двох речей. Того, по-перше, що в організаційному сенсі успішність вирішення проблеми розділення Українського православ’я навпрост пов’язане із успішністю українського проекту як такого. А по-друге, того, що Церква покликана займатися насамперед і головно душами, а не славослов’ям одним і анафемами іншим. І якщо нова президентська адміністрація негайно звільнить Церкву від функцій відділу пропаганди і агітації, а також дасть її ієрархам зрозуміти, що вони мали б служити Богові і людям, а не владі, то це буде непоганий початок.

Василь Зілгалов

Наступна тема - Леся Горова і її новий компакт “Їде, їде Бог». З Лесею Горовою в Києві розмовляв мій колега Тарас Марусик.

Леся Горова, колядки якої ви слухали впродовж цього тижня і почуєте ще сьогодні, пісні творить давно. Вона - член Національної спілки композиторів України, лауреат і дипломант Всеукраїнських конкурсів “Червона Рута”, “Вітер зі Сходу”, “Тарас Бульба”, “Пісенний вернісаж” та двічі лауреат міжнародного конкурсу молодих композиторів в Кишиневі “Леутар”. Леся Горова викладає композицію в Київській дитячій академії мистецтв.

З нею розмовляє мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

До речі, Леся Горова – автор “Колискової”, яка кілька років звучала на першому національному телеканалі в передачі “На добраніч, діти”. Компакт колядок Леся Горова випустила буквально перед новим роком.

Леся Горова

Христос Рождається, дорогі мої земляки! Хочу сказати, що це Різдво я зустріла із величезним подарунком від Бога – я записала новий диск колядок “Їде, їде Бог”. Так називається головна пісня цього альбому, на який я відзнала відеокліп, який транслюється по багатьоз каналах українського телебачення. Цей диск, це справді подарунок для мене, я його записала за 2 тижні. Робота йшла, вона була благословенною, бо дуже швидко це зробилося. Диск я присвячую єдності українського народу, єдності всіх релігійних конфесій. Тому що над цим диском працювали поляки, українці, росіяни, люди різних конфесій: римо – католики, греко – католики, православні, і навіть один хлопчик тут писався, у якого батько мусульманин.

Тарас Марусик

Ідея компакту “Їде, їде Бог” належить католицькому священику з Вінниці отцеві Юстину.

Леся Горова

12 років вже живе в Україні, прекрасно володіє українською мовою. Запропонував саме він зробити альбом на студії «Клара» у Вінниці. Я записувала його із дітьми із телепрограми «Надія». Я хочу сказати, що ця програма дуже популярна серед дітей. Тому що в нас в Україні мало таких програм, які б показували дітям те, що їм потрібно. І, не маючи їх, діти дивляться різні серіали, які не відповідають їхньому віку. Програма показує дворове життя дітей, але там постійно іде боротьба добра і зла. Добро – це ангел, зло – це ворона. І добро завжди перемагає, як і повинно бути.

Тарас Марусик

Більшість колядок, які ввійшли до альбому “Їде, їде Бог”, є авторськими. Говорить Леся Горова.

Леся Горова

У цьому альбомі я врахувала смаки всіх слухачів, оскільки, по – перше, тут є багато нового. Це і мої авторські пісні і колядки і невідомі слухачам, але народні, і для мене вони теж були невідомі. Я просто їх почула і зробила своє аранжування. І добре відомі колядки такі, як «Радуйся, земле» ( ми називаємо її «Добрий вечір»). Я зробила її також в новому динамічному стилі. Ми звикли її широко розпівувати, а я хотіла зробити її в своєму трактуванні веселішою і динамічнішою.

Тарас Марусик

Леся Горова - родом зі Львова. Виростала в діда й баби в селі Богути Золочівського району, тому традиції для неї – не порожній звук. Що значить для Вас Різдво? – запитав я Лесю Горову.

Леся Горова

Ви знаєте, оскільки я народиласяу Львові і в моїй сім’ї завжди святкували Різдво, для мене це перш за все – куття, вертеп, вся сім’я за столом, нові сподівання, мрії, надії, які народжуються разом з малим Ісусом. Це свято всієї родини, це свято, яке єднає людей, свято всієї України, яке налаштовано тільки на добро. В цей час ми повинні очиститися і стати добрішими, уважнішими до наших ближніх. Я думаю, що Різдво - 2005 для України – це особливе свято, тому що ми пережили цілу епоху за оцей короткий відлік часу, який ми називаємо Помаранчевою революцією. Нарешті ми побачили, що добро дійсно перемагає злою. І ядумаю, що це подарунок від Бога, тому ми повинні все зробити для того, щоб далі прдовжувати рухатися в цьому напрямку, щоб далі якомога більше позитивних емоцій зібрати навколо себе і щоб це відбивалось на нашому житті і житті наших ближніх. І ще хочу сказати, що в Україні зараз відродилась українська нація і генофонд. Тому що багато дуже тисячоліть вона нищилась голодомором, репресіями. І от зараз українці масово про себе заявили. І от зараз мені хочеться, щоб в цій атмосферф, позитивній енергії, яка вирує навколо, нарожувалося побільше дітей, тому що ці діти будуть справжнім цвітом нашої нації. Я щиро бажаю Україні вирішити демографічну проблему в 2005 році.

Тарас Марусик

Це була молода талановита співачка і композитор Леся Горова, лауреат численних музичних конкурсів і викладач композиції в Київській дитячій академії мистецтв. Христос народився! Славімо Його!

Тарас Марусик, РС, Київ.

Василь Зілгалов

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо нашу різдвяну програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції радіо “Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло.

І перш, ніж попрощатися, нагадаю, що Христос говорив : « Істина – одна». Може правий був святий Августин, коли натякав, що приховування істини є або випробовуванням нашої покірності або приниженням гордості. Може якраз цьогорічне првітання християн «Христос рождається!» і є тією благословенною миттю над якої слід задуматися.

Говорить радіо «Свобода»!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG