Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 08:25

Довіра і недовіра у людських стосунках: чи можливий оптимальний варіант?


Інна Набока

Київ, 31 січня 2005 - Довіра і недовіра - за цими поняттями криється ціла філософія життя, на них будуються всі людські стосунки. Дилема „довіряти чи не довіряти?” постає перед кожним з нас щодня. Про те, як вирішити її для себе у повсякденному житті ми і поміркуємо.

Людина первісно налаштована на довіру. Ми хочемо довіряти нашим політичним провідникам і державним інституціям, роботодавцям і лікарям, подружжю і дітям. Та життя підкидає свої сюрпризи, і, обпікшись на молоці, ми дмухаємо вже й на воду.

А перший урок недовіри для дитини – казки. Згадаймо хоча б „Червону шапочку” чи „Колобка”. Так діти засвоюють, що крім добрих бабусь і простакуватих зайців у світі існують підступні вовки та хитрі лисиці. Ми хочемо захистити дітлахів, вчимо їх бути обрежними, не довіряти стороннім. Так вперше у дитини формується стереотип: свої – хороші, чужі – погані. Та буває, що такий погляд приносить людині найбільше прикрощів. Адже найсильніше кривдить, завдає найболючіших ран зрада нашої довіри саме найближими людьми. Обман з боку сторонніх сприймається значно спокійніше, як щось майже нормальне.

Взагалі проблема довіра-недовіра має багато аспектів. Один з найцікавіших – кримінальний чи напівкримінальний. Серед шахраїв існує навіть окрема спеціалізація – аферист „на довіру”. Це зазвичай дуже симпатичні люди і тонкі психологи, їм просто неможливо не довіряти. Та все, що вони пропонують, завжди має нехай мінімальний, але протизаконний відтінок. Тож єдиний спосіб вберегтися – уникати будь-яких сумнівних способів одержання зиску. А в останні роки поширення набули різноманітні віртуальні та поштові ігри, розіграші призів, покупки. Від них найбільше страждають літні довірливі люди, які звикли вірити усьому написаному. Їм, мабуть, варто пригадати популярне гасло розвиненого соціалізму: „Довіряй, але перевіряй!”. І, звичайно ж, покладатися на здоровий глузд, елементарну обережність і скептичне ставлення до занадто вигідних пропозицій.

Та все ж, що краще з огляду на наш душевний спокій, бути довірливим чи недовірливим? Довірливі люди нерідко потрапляють у різні халепи, зазнають розчарувань. Але чи так вже приємно бути недовірливим, весь час пильнувати, очікути якогось обману? Адже це напружує, стомлює, псує найкращі миті життя. Побутує думка, що недовірливі люди це ті, хто сам схильний до обману чи зради. Психологи вважають, що це далеко не завжди так. Нердко людина стає недовірливою, якщо в минулому вона вже зазнала кривди. Має значення і виховання, особливості вдачі.

Як же дотриматися балансу між довірою та недовірою? Та й чи можлива така рівновага взагалі? Навряд чи існує однозначна відповідь на це питання. Натомість добре відомо, як може принизити людину недовіра до неї з боку інших. А от вияв довіри спонукає людину постаратися цю довіру виправдати. Про важливість довіри між батьками і дітьми, між подружжям, взагалі між близькими людьми, гадаю, і нагадувати не варто. Тож, як на мене, краще все ж більше довіряти, і навіть обманюватися, аніж все життя дивитися на світ з підозрою і недовірою. Втім, ви можете зі мною і не погодитись...
XS
SM
MD
LG