Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:40

“Інтернет-майдан”: "Палата №6": візит Януковича до Москви; Ультрачервона Вітренко; Призначення в.о. прем"єр-міністра Ю.Тимошенко; "Екстрема в Павутині": Україна і ЄС; Березовський приїде в Україну?; Пуща Водиця; Кучмі пільги? Українська поезія і Польща.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 31 січня 2005 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

31-го січня на вісімдесят сьомому році життя померла мама Президента Віктора Ющенка, Варвара Тимофіївна Ющенко.

Народилась вона 27-го листопада 1918-го року. Все життя працювала вчителем математики у Хоружівці. Виховала двох синів, мала сімох онуків, трьох правнуків.

Творці “Інтернет-майдану” висловлюють глибоке співчуття Віктору Андрійовичу.

Оточення, яке “робить короля” для нього починалося саме з матері. Ну, а стосовно тих кого нині називають “соратниками Президента” народ має певні сумніви. Принаймні стан офіційного інтернет-представництва Президента України на подібні думки наштовхує.

У тих, кому на цей ресурс кортить потрапити, складається враження, що Віктор Ющенко взагалі не представлений у віртуальному інформаційному просторі.

Про те, наскільки це відповідає дійсності, розповідає мій колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

В Інтернеті, на додачу до всього, фігурує такий собі проект president.org.ua, начебто дуже об‘єктивний, але при ближчому розгляді компетентне око вловлює ледь помітну ауру особисто Віктора Володимировича Медведчука. Справді: Україна не Білорусь, це там слово “президент” за законом пов‘язане тільки з одним прізвищем – “Лукашенко”. У демократичній Україні президентом може зватися хто хоче.

Проте насправді Президент в Україні один. І його Інтернет-представництво працює, хоча й користується старим дизайном і, схоже, старими штатними працівниками. Бо ж стилістика текстів та візуального ряду поки що лишається колишньою. І навіть посилання на сайт Росії в Україні висить. Одне слово, нове вино у старих міхах.

Можливо, не випадково не лежала душа у активістів помаранчевої революції, та й у самого Віктора Андрійовича, до використання старого приміщення президентської адміністрації? Може, і старе президентське Інтернет-представництво варто радикально змінити, а не лише замістити фото та прізвище глави Української держави?

Аналогічна проблема, схоже, у єдиного веб-порталу органів виконавчої влади України, знаного ще як “Урядовий портал”. Звичайно, тут фігурує прізвище Юлії Тимошенко. Але водночас у рубриці про демократичні стандарти відкритості і прозорості у діяльності органів виконавчої влади досі стоїть звернення до мас-медіа, підписане таким борцем за демократію і відкритість урядових дій, як відправлений Ющенком у відставку екс-міністр Кабміну Анатолій Толстоухов. І знов-таки, несучасний дизайн порталу і не надто зручні пошукові системи заморожують користувача у минулому.

І, нарешті, сервер Верховної Ради України. Тут ситуація хитріша. Не так давно з‘явився паралельний, так званий новий парламентський Інтернет-проект. Отож Володимир Литвин у віртуальному просторі (можливо, і не тільки в ньому) останні півроку сидів на двох стільцях і розкладав яйця у два кошики. Й усидів. І яйця цілі. Наразі, видається, саме з Інтернет-представництвом Верховної Ради найлегше працювати. Принаймні, досі вдавалося знаходити там усі потрібні законопроекти, а також стенограми пленарних засідань, єдиний недолік яких полягає у тому, що інколи там найцікавіші моменти дискусій подані словами “шум у залі” та “нерозбірливо”...

Іншими словами, нова влада, схоже, потребує свого адекватного представлення в Інтернеті. І чим швидше це станеться, тим, мабуть, ліпше.

Андрій Охрімович

Погода тріщить незвичними морозами, сніг засипає ‘вропейську територію, новий Президент, по-боксерськи ухиляючись від руки Москви, через сніги та вітрюгани мужньо прокладає дорогу у світ цивілізований та ситий.

Разом з тим Україною, переважно на Півдні та Сході, гасають уламки, так званої, жорсткої опозиції. Нова мітла тим часом змітає зірочки з погонів, демонтує намети, а деякі політичні діячі дістають народного копняка на Майдані.

Так через вікно жовтого дому буття виглядає останній політичний тиждень. «Герої наших днів! - захоплено вигукує мешканець Павутини Полівлад. - Васільєв вилив праведний гнів на Піскуна! Просто війна світів якась!»

Інших турбує європейський вибір. Україна, як кажуть, може подавати заявку до ЄС вже через кілька тижнів.

«Та чого ж так довго чекати? - не терпиться патріоту за підписом Петренко.ком.Юей. – Це ж мінутноє дєло! Пишеш: “Директору ЄС. Заява. Прошу прийняти нас до спільноти. Дата, підпис.»

“Палата № 6”. Санітар Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

На форумі «Української правди» автор за підписом Голос повідомив: «Може це не актуально, проте… З інформованого донецького джерела дізнався, що Янукович і справді побував у Москві і зустрічався з Путіним. І явно не для того, щоб отримати звіздюлей за програш».

Така собі Нона авторитетно роз’яснює: «Путін зібрав у Москві «президентів-сепаратистів»

«А цікаво, - поставив питання відвідувач за підписом Скайволкер, – хто фінансує Вітренко-Віддайгенератор?»

«Очевидно, ті, хто фінансує і інших – Козака-Базилюка,» - припустив дописувач за підписом «???»

Такий собі Читач преси докладає: «Певний час її фінансував Вадим Рабинович, а на останніх виборах швидше за все Медведчук. В неї дуже добрі стосунки з СДПУ(О)».

Тим часом така собі Ліна Одеська розповідає: «Виступала нещодавно вона по одеському телебаченню. Основні тези – всі посади в Одесі займуть западенці, навіть посади лікарів та вчителів. Ющенко брехун, Верховний Суд сволота. В Україні американсько-НАТівський режим. Поводилася, як брудна привозна баба. Навіть гірше. І це після інавгурації! Не треба чекати, коли в неї скінчаться гроші. Пора притягати за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та образу честі та гідності влади”.

На форумах «Українського порталу» дописувач за підписом Холджер пише: «Згадую середину дев’яностих, коли людям не платили платню і їм не було чого їсти. Коли подружжя стареньких вчителів-пенсіонерів, що жили по сусідству, покінчило життя самогубством, лишивши на столі рахунки за квартиру та абсолютно пустий холодильник. І коли сам Кучма на перекреслених життях цих людей зі своїм кодлом бандитів та родичів збирали мільярди».

У спільноті «Вибори-2004» обговорюють призначення Юлії Володимирівни Тимошенко на посаду виконуючої обов’язки прем’єр-міністра. Вістка ця викликала помаранчеве захоплення користувачів з України і несподівано зактивізувала зів’ялих спецкомісарів Інтернету з російського боку.

Комісарів, щоправда, вже на третій репліці взяли на сміх, потім затюкали і знущалися протягом усієї дискусії.

Жирну риску підвів користувач Адольфич: «Жінку вольову, красиву і сильну, жінку, яка здатна перестрибнути через чотири шеренги ОМОНу, жінку, що побувала у тюрмі, а родичів її переслідував не хто інший, як Кучма, таку жінку я безумовно поважатиму і підтримуватиму. До речі, нагадайте, що вона у вас там вкрала, і на чорта ви їй довіряли».

Андрій Охрімович

Романтичний період помаранчевої революції скінчився. Вигулькнула інша фаза, прозаїчніша, але не менш значна та відповідальна. Новообрана зосередила на собі сподівання мільйонів людей, що вкладаються в містку формулу цоєвського рефрену: “Пєрємєн! Ми ждьом пєрємєн!”

Ясна річ, що йдеться тут про реформування глобального порядку, а не про чиїсь персональні турботи за тепле кубельце та “жінчині патинки”.

Хоча й таких “сподівальників” вистачає. Сопучи та розпираючи ліктями, вони шикують довжелезні черги до “височайшого” кабінету... У тусні тій перетинаються часом персонажі доволі знакові.

З цього місця вартує перейти до рубрики “Екстрема в Павутині” під мудрим керівництвом Павла Вольвача.

Павло Вольвач

Те, що постпомаранчева Україна чітко декларувала свій курс на євроінтеграцію, на побудову демократичного суспільства, ні для кого секретом не є. Але з’ясовуються цікаві речі. Виявляється, трохи не головним тестом для тонкоюної української демократії буде... (держіть мене втрьох, як каже одна моя добра знайома) буде можливість переїзду до Києва опального російського бізнесмена Бориса Березовського. Про це заявив сам Березовський, він же БАБ, він же Платон Єлєнін. Ще й додав, що жодних переговорів з українським владцями вести не збирається, просто хоче “поставити їх перед фактом”.

Так що з постреволюційного туманцю може проступити новий наріжний камінь української демократії – лисина Березовського, а головною демократичною цінністю буде не нове, вільне і (щонайважливіше!) краще життя майже 50-ти мільйонного народу, а штамп у паспорті бізнесмена з доволі неоднозначною репутацією.

Єдине, де БАБу зачепитися буде важкувато, принаймні на перших порах, так це в благословенній Пущі Водиці. Там дєрібан розпочався ще восени минулого року, коли за рішенням Київради землі заповідника отримали кілька високопоставлених осіб, а також самі депутати Київради.

За повідомленням нардепа Миколи Томенка, видива майбутніх парничків і кортів гріли душу, зокрема Степану Гавришу, екс-представнику Кучми в парламенті Олександрові Задорожному, екс-першому заступнику голові СБУ Володимиру Сацюку та багатьом іншим впізнаваним персонажам.

А тим часом вишиковується черга за пільгами уже з фігурантів нових. Вже починають чубитися за портфелі «помаранчеві» реформатори, а за вплив на вуличних радикалів, як пише в “Українській правді” Ірина Погорєлова, так за цю зброю вже розгорнулася справжня війна між "героями революції".

А на всіх цих спраглих і жажденних, котрі прагнуть щось осідлати: від теплого унітазу в новій дачі до енергії помаранчевої революції, з отецьким усміхом поглядає колишній Президент.

Жажденним ще доведеться попотіти, а в пенсіонера Кучми вже все є: дача з обслугою, автомобілі, водії, кухарі, служниці, офіціанти – і все це, зазначимо, за державний кошт, тобто з нашої з вами кишені.

Як дотепно зазначає «Майдан орг.», утримання громадянина Кучми могло б обходитися платникам податків значно дешевше, поза як мусило б відбуватися в місцях значно аскетичніших, хоча й теж режимних. Гітара, «чьотки», нарди і пачка чаю на тиждень входять в кошторис утримання...

Андрій Охрімович Минулий рік, як відомо, став роком Польщі в Україні. Польська присутність була відчутна у багатьох сферах нашого життя: від культури до активної посередницької місії президента Кваснєвського під час помаранчевої революції.

Чи не найбільше присутність ця зафіксувалась у літературі: вийшла друком ціла низка перекладів сучасних польських авторів.

Приємно відзначити, що процес цей не є однобічним. Інтерес до української літератури зростає і в наших західних сусідів. Найбільшим успіхом нашого слова на польських теренах стала Антологія сучасної української поезії, видана минулої осені видавництвом „Бюром літерацьке”.

Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Антологія української поезій „Вірші завжди вільні” була упорядкована і перекладена відомим польським поетом Богданом Задурою. Він працював над нею близько 15 років. За словами пана Задури, він не мав амбітного наміру представити повну панораму сучасної української поезії, це, швидше, „його особиста антологія”.

До збірки увійшли 220 віршів двадцяти поетів різних поколінь і напрямів: від Дмитра Павличка до Сергія Жадана. Серед авторів також Емма Андієвська, Наталка Білоцерківець, Григорій Чубай, Назар Гончар, Костянтин Москалець.

За версією „Познаньського огляду книжкових новинок” Антологія стала в Польщі „Книжкою осені”. А нещодавно на книжковому ярмарку „Вроцлавські промоції добрих книжок” її відзначили серед 12 кращих книжок в загальнонаціональному конкурсі на кращу книжку року.

Своє рішення журі обґрунтувало так: „За наближення до польського читача багатоголосної поетичної спадщини наших східних сусідів”.

До речі, „Книжкою року-2004” у Польщі було визнано видання праці відомого британського історика Нормана Дейвіса „Повстання 44”, присвячену Варшавському повстанню проти нацистської окупації у 1944-му році.

За визнанням польських видавців, зараз книжкова ситуація в країні досить складна, люди мало цікавляться літературою в принципі. Але серед українських письменників є імена, які добре відомі і добре приймаються в Польщі.

Значним успіхом користуються переклади творів Оксани Забужко. Минулого року було видано „Колекцію пристрастей” молодої львівської письменниці Наталки Сняданко. Книжка стала одним з бестселерів видавництва „Чарне”.

В нинішньому році в цьому видавництві планується вихід ще кількох перекладів з української. Вже в лютому світ побачать „Дванадцять обручів” Юрія Андруховича, а за тим „Біг Мак” Сергія Жадана і „Непрості” Тараса Прохаська.

А у квітні популярні українські автори вирушать у великий літературний тур Польщею. Вони виступатимуть у Вроцлаві, Познані, Варшаві, Кракові та інших містах, візьмуть участь у поетичному фестивалі „Літературний порт”.

„Бюро літерацьке”, яке є організатором фестивалю і постійно працює на підтримку і промоцію польських поетів, цього року спеціальну програму присвячує саме українській поезії.

Ну, а про новини польського книжкового життя можна дізнатися на сайті Інституту книги (www.polska2000.pl). Якщо ж ви не читаєте польською, зазирніть до віртуального часопису „Потяг-76”. Центральноєвропейський часопис, як йому і належить, багато уваги приділяє літературі наших сусідів.

Андрій Охрімович

І на завершення пара слів од Василя Симоненка.

“Ви, що слова у юрбу метаєте, Ніби старі п’ятаки, Чому ви лише повторяєте? Де ваші власні думки? Чи ви їх нікчемність ховаєте, Чи взагалі їх не маєте, Чи повсихали у вас язики? Якщо повсихали, можна пробачити, Можна простити, але ж... У вас язики – можна коси мантачити Або ж замітати манеж! Чому ж ви чужими сльозами плачете, На мислях позичених чому скачете? – Хотілось би знати все ж!”

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG