Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 16:01

“Віта Нова”: Молодь і політика, роль лідера на історичних круто зламах; Пам’ять про великих; Інтерв’ю з відомим письменником Олесем Уляненком.


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 31 січня 2004 року.

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Зі словом “політика” часто асоціюється джентльменський набір стереотипів: м’яке крісло сесійної зали, бурякові доріжки лунких коридорів, костюм од Версаче і щоки, навислі на костюм, “машина під під’їзд” і, як фінал усього, інфаркт після звістки про відставку чи переобрання.

А між тим політика - субстанція жива і рвійна, така ж чуттєва, як скажімо, поезія. І така ж молода. Перефразовуючи Цоя, скажемо: політика справа молодих, ліки проти зморщок.

З помаранчевою революцією на кін історії вийшла нова політична сила, молодь, яка спричинилася великою мірою до появи нового лідера.

І саме про це, про молодість, провідників і нову якість самої нинішньої доби ми розмовляємо з Миколою Матусевичем, публіцистом, дисидентом, людиною досить підтоптаною, але вічно молодою.

Микола Матусевич

Від часів Богдана Хмельницького у нас не було загальнонаціонального лідера: ні Грушевський, ні Винниченко не дотягнули за визначенням до цього статусу.

Можливо, мав шанси вирости до загальнонаціонального лідера Петлюра, але він пізно з’явився на історичній арені. Запал нації згас.

Те ж саме повторилося і в 90-х роках. Люди піднялися, але вийшла на арену всяка шпана типу “кравчуків”. Різке слово, але це дійсно політична шпана. Вона очолила.

Зараз нація захотіла мати загальнонаціонального лідера. І вона його ліпить.

Павло Вольвач

Тобто, іншими словами, загальнонаціональний лідер може бути конкретний персонаж чи громадянин “Н”, який вже є, а він може вийти з того казана, з того варива, яке вариться в Україні на вулицях і площах?

Микола Матусевич

Це нація, яка здатна резонувати настроям своєї нації. Якщо Ющенко, мені здається, починає резонувати, він стає лідером, тому що ці діти – це не фанатизм, котрі кричать “Ющенко!”, а це дійсно діти, які хочуть мати старшого товариша.

Політику будуть творити дійсно люди, нова якість. А покликання Президента – це виконувати волю народу. І ми побачили народ. Ющенко сказав: “Я буду лідером”. Чи дотягне, чи ні – це час покаже. Будемо вірити, що він дотягне, тому що він пережив дуже багато.

Це не піар. Він сприймається, як молодий лідер, його всі сприймають, як 25-річного чи 30-річного. 20-річні його розуміють. Він для них не якийсь старий дядько 50-річний, як вони на своїх батьків дивляться, він їм ровесник. І це нова якість.

Павло Вольвач

З полюсу рухливого динамізму перекинемо місточок у царство статичності і пропиленої тиші. Це теж частина нашого буття, і хто знає, чи не зарезервоване там місце і для нинішніх найактивніших персонажів сучасного політикуму.

Київський музей воскових фігур - то окремішній світ, де стверджуються чи розвіюються міфи.

Багатьох відвідувачів, котрі пам’ятають стару кінохроніку, дивує, наприклад, низький зріст Сталіна, хоча воскова фігура створювалася за розмірами, зазначеними у матеріалах царської охранки. Екскурсоводи пояснюють, що чоботи Сталіну шили з прихованими каблуками. І він видавався вищим.

У музеї воскових фігур побував Володимир Ляшко. Йому слово.

Володимир Ляшко

Як ніхто інший, вони пізнали блиск і злиденність найвищої влади. Їм аплодували і кидали у слід ганебні слова. Вони запевняли, що боролися за народне щастя, а залишили країні “Програму боротьби з бідністю”.

Тепер же вчорашні виборці дорікають колишньому президенту, що він став чи не найбагатшою людиною країни… Вони стоять поруч: Леонід Кучма і Леонід Кравчук. У музеї воскових фігур.

Віск.. Древні греки вважали його магічною субстанцією, що поєднує світ живих і світ мертвих.

У Древньому Римі під час похоронних процесій спеціально розмальовані маски несли поряд з покійним.

Відчуття містики та ірраціонального не полишає вас ні на мить. Можливо, воно і приводить нас у цей музей.

Сьогодні музей орендує підвальне приміщення неподалік перехрестя вулиць Богдана Хмельницького і Новопушкінської. Інтерес до воскових фігур великий.

Вдивляючись у знайомі обличчя, порівнюючи копію з оригіналом, люди хочуть пізнати істину. Однак відчуття істини мінливе і вислизаючи. Легше з образами тих, кого зустрічав у житті, бачив на екранах кіно і телебачення, як ось Микита Хрущов, Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов.

Інші образи історичні доводиться сприймати на віру.

До музею зайшла зграйка дівчат. Хотіли були звернутися до дідуся, що сидів у куточку кімнати. Та він був незворушний.

“Хто це?” - з подивом і якимось неусвідомленим відчуттям тривоги перепитали вони.

“Михайло Грушевський, схожий?” - запитую їх.

“А-а,” - ніяковіючи, дівчата простягають гроші за квитки.

Олег Грінченко, старший менеджер музею, розповідає:

Олег Грінченко

Тільки вчора ми поставили фігуру Михайла Грушевського, і вже є декілька прикладів, що його сприйняли за живого. Люди, які заходили, не знали до кого звертатися: чи до касира, чи до нього.

Володимир Ляшко

До музею зайшла група з Дніпропетровська.

Яке ваше враження?

Дівчина

Дуже подобається. Особливо Лобановський.

Володимир Ляшко

У музеї чимало акторів кіно, вірніше, їхні воскові образи. Ось знаменита трійка з кінофільму “Операция ЬІ”, окраси радянського кіно: Георгій Віцин, Євген Моргунов, Юрій Нікулін.

А ці образи як створювалися?

Олег Грінченко

По стоп-кадру в той момент, коли вони тренувалися і стали випити, і якраз йти на діло.

Володимир Ляшко

А загалом, відвідувачі задоволені побаченим, і кожен знаходить тут свою родзинку.

У жертовну кружечку мадам Тюссо відвідувачі кидають гроші на розвиток музею. Сьогодні у його фондах 56 фігур. Незабаром до них додасться ще дві, над якими працюють скульптори.

Павло Вольвач

Віск – річ, напевно, хороша, але позбавлена монументальності. Для цього потрібне щось тривкіше.

Меморіальні дошки на стінах Київського пасажу та навколишніх будинків є чи не єдиним матеріальним свідоцтвом, що залишила по собі ціла епоха в світовому музичному мистецтві.

Саме тут, у центрі колишньої Радянської України, мешкали великі співаки минувшини, чиї імена нині згадуються в енциклопедіях як взірець унікальної вокальної та акторської майстерності. Михайло Гришко, Сергій Паторжинський, Борис Гмиря – співаки-легенди, що ввійшли до числа найвідоміших українців усіх часів.

Розповідає про це Володимир Бойко.

Володимир Бойко

Кілька десятків років тому вони ходили по цій бруківці, здіймалися цими сходами, віталися з сусідами, приймали гостей чи готували вдома оперні партії та концертні програми... Вони тут жили... Але зараз про це нагадують лише бронзові барельєфи біля під’їздів та купки іноземців, що фотографуються на тлі застиглих профілів великих митців.

Зникла, розчинилася в людській невдячності, забудькуватості та невігластві, оселя Михайла Гришка, неперевершеного баритона, якому розчулений Сталін у 1936-му році, під час першої декади українського мистецтва в столиці радянської імперії, подарував свій портрет з дарчим написом.

Диктатори завжди були схильні по широких жестів і охоче підкреслювали свій потяг до прекрасного, на відміну від демократів, особливо „об’єднаних”.

Нині колишня квартира співака викуплена особами, наближеними до екс-керівника Адміністрації Президента Віктора Медведчука, але зовсім не для того, щоби зберегти для українського народу пам’ять про славетного соліста Національної опери. Тепер у помешканні Михайла Гришка розташований офіс юридичної фірми, а замість арій під стелею колишньої вітальні звучать тексти скарг та позовів.

Лише квартира Бориса Гмирі, який за життя мешкав поверхом вище від Гришка, досі зберігається в тому вигляді, у якому видатний співак її полишив, відійшовши у вічність 1969-го року.

Перші роки по смерті Бориса Романовича квартиру та речі в недоторканому стані зберігала вдова артиста, Віра Августівна. Зараз у цій квартирі мешкає Ганна Василівна Принц, яка 30 років життя присвятила увічненню пам’яті Бориса Гмирі та перетворила його оселю на меморіал. Зайдімо в гості до Ганни Василівни й послухаймо її розповідь.

Ганна Принц

На щастя, так трапилося, що все, що Борис Романович зробив: і наспівав, і написав, і його роздуми, і його архів – все, слава Богу, збережено, хоча вже 101-й рік життя його пішов би.

Я вже 30 років всім цим займаюся, вкладаю свої кошти, щоб все це не пропало. Щоб ні одне слово, написане ним, не поділося. Було дуже важко. Я вважаю, що держава зобов’язана прийти і допомогти нам.

Володимир Бойко

За всі ці роки держава не виділила жодної копійки для того, щоби зберегти для нащадків архів Бориса Гмирі та кілометри наспіваних ним магнітофонних стрічок.

Гроші знаходяться хіба для матеріальної підтримки таких вокалістів, як Михайло Поплавський або чергової перебудови історичного центру Києва.

Лише завдяки енергії Ганни Василівни та за допомогою створеного з її ініціативи Фонду Бориса Гмирі вдалося видати шість компакт-дисків з записами оперної класики, камерних творів і українських пісень у виконанні всесвітньо відомого співака.

Що ж стосується створення музею Гмирі в його колишній квартирі, то це питання у владних кабінетах розглядати просто відмовляються. До того ж, сама Ганна Василівна переконана, що це має бути не просто музей для туристів, а меморіальний центр, де могли б працювати музикознавці та молоді співаки.

Ганна Принц

Музей – це щось таке, як віджиле, а з Борисом Романовичем так не буває. Це має бути музичний центр, куди могли б приходити і видатні діячі, і студенти, і учні. Власне, і приходять зараз. Тільки це треба оформити в якусь таку форму, щоб ми могли себе трошки вільніше почувати. Для цього потрібна воля нашого мера, який дав би нам квартиру, яка тут є поруч і вільна на цей час. Для цього треба зробити ремонт. Держава мусить зрозуміти, що вона отримує і який мізер нам дає.

Володимир Бойко

Вже кілька років поспіль Віктор Ющенко обіцяє Ганні Василівні відвідати квартиру Бориса Гмирі. Але кожного разу високий візит відкладається через важливі державні справи. Також не знайшов можливості новообраний Президент України відвідати чи хоча б привітати перший міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі, який проходив у Києві наприкінці листопада минулого року.

Ну що ж, Борис Гмиря, може, й почекати, попереду в нього ціла вічність. От тільки чи дочекаються коли-небудь українці таких керманичів, які будуть гідними пам’яті своїх великих земляків?

Павло Вольвач

Щодо керманичів, то не будемо поспішати з оцінкам, як це робить колега Бойко. Інших керманичів у нас немає. Перефразуємо відомого друга фізкультурників і рушимо далі в пошуках чогось світлого, доброго, вічного.

А зробимо це з Олесем Ульяненком, відомим письменником, кіносценаристом, котрий, як Перебендя, почне за одне та на інше зверне.

Отож говоримо про “Кур’єр Кривбасу” і його головного редактора, письменника Григорія Гусейнова та про дещо інше.

Останнім часом на досить таки, як кажуть росіяни, “скудних” українських літературних краєвидах виокремився часопис “Кур’єр Кривбасу” .

Здавалося б, з одного боку, нічого тут і дивного, часопис – то й часопис. Одним більше, одним менше, але він справді став одним з найзнаковіших, найпопулярніших, а особливо ще й з огляду на те, що він виходить, по суті, у районному центрі.

У чому феномен цього журналу?

Лесь Ульяненко

Напевне, що цим феноменом є сам Григорій Гусейнов у тому сенсі, що ця людина пише сама, талановита. Ось він випустив останній том “Господніх зерен”. Мабуть, дев’ятий.

Чому цікаві ці книги? Ти знаходиш десь сам себе в тих книгах. Це по-своєму феномен, як ти сказав.

Павло Вольвач

Власне, він на своїх плечах по суті витягає і свій журнал. Він же не дає йому жодного центу прибутку.

Лесь Ульяненко

Він кожній людині давав слово сказати, якщо вона має право. Дуже толерантний, демократичний журнал.

Можливо, на мою думку, це були б якісь вішки, як “Сучасність”, там є своя автура, і більше ніхто не влізе, якщо ти не попав в якусь обойму. Такий снобізм є. Цього снобізму позбавлений Григорій Гусейнов, тим паче він нещодавно отримав премію Василя Стуса. Привітаємо його з тим.

Павло Вольвач

Так, 14-го січня, здається.

Лесь Ульяненко

Феномен Г.Гусейнова, тому що вся європейська література складалася і складається з якихось кланів, а Григорій якось зібрав в районному центрі...

Павло Вольвач

В районному центрі він демонструє ширший підхід і світогляд, ніж в столиці.

Лесь Ульяненко

Ні, воно завжди було так. Київ колись був просто “мєлкобуржуазним” і тут тільки була Ітер, яка пила каву і отримувала 90 рублів. Південь України був більш “продвинутим”. Я вперше там почув “Пінк Флойд”. Це Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса... Що найцікавіше, що там публіка просто більше європейськи орієнтувалася.

Павло Вольвач

Надалі теж будеш подавати до “Кур’єру Кривбасу”?

Лесь Ульяненко

Власне, є що давати, але проблема в тому, що в мене зараз практично не вистачає ні часу, ні грошей.

Павло Вольвач

Ульян, як твій давній роман із кіном? Знаю, що ти завершив перший український серіал “Украдене щастя”.

Лесь Ульяненко

Так. А наступний етап не знаю, як складеться. Зараз процес новий почався. Не буду казати “Гоп”, допоки не перестрибну. А тут новий кінопроект назріває. Це Довженка і “1 плюс 1”. Поговоримо, напевне, наступного разу.

Павло Вольвач

На сьогодні все. Це була “Віта Нова”, я, Павло Вольвач і Мишко Петренко за пультом. Ходіть здорові та пильнуйте себе.

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG