Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ-Прага, 1 лютого 2005 року.
Ірина Халупа
Добрий вечір, Україно! Ми продовжуємо своїх вечірні програми, на черзі програма “Вечірня Свобода”. Вітаємо всіх, хто нас слухає. Перед мікрофоном Ірина Халупа.
Тема на перше лютого 2005 року: “Громадське телебачення і радіомовлення в Україні або демонополізація ЗМІ”.
Гості передачі: заступник Голови парламенту українського комітету з питань інформації і свободи слова, народний депутат Юрій Артеменко; колишній генеральний директор “Нового каналу”, автор одного з проектів про громадське телебачення Олександр Ткаченко; голова правління незалежної асоціації телерадіомовників України, член Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення Тетяна Лебедєва. Вітаю дорогих гостей і дякую за участь у “Вечірній Свободі”.
Відразу після президентських виборів в Україні знову заговорили про потребу громадського чи суспільного телебачення і радіомовлення, почали писати проекти, почали ті проекти обговорювати.
На зустрічі наприкінці минулого року з президентом “Радіо “Свобода” / “Радіо “Вільна Європа”, тобто нашого радіо, Голова ВР Володимир Литвин сказав, що серед завдань нового Президента він бачить створення громадського телебачення і радіо, і демонополізацію ЗМІ.
"Потрібен довгостроковий план дій. Зокрема, його частиною повинно бути створення громадського телебачення i радіо, демонополізація ЗМI, підтримка громадських інституцій. Загалом посилення принципів правового демократичного i громадянського суспільства", - сказав Литвин.
Чи зможе команда Віктора Ющенка зробити те, про що поки що тільки говорять. З таким запитанням я звернулася сьогодні до заступника голови Національної Ради з питань телебачення радіомовлення Віталія Шевченка.
Пан Шевченко вже 10 років цікавиться проблемами громадського телебачення і прекрасно розуміє, що саме тепер треба діяти рішуче і швидко, треба ухвалити такі рішення, після яких буде просто неможливо повернутися назад. Віталій Шевченко
Моє переконання, що саме великий інтерес зараз надається тому, що медійна громадськість зрозуміла, що або зараз, або ніколи, чи принаймні дуже довго ми вже до цієї теми більше не повернемося.
Абсолютно реальні політичні умови створилися. Тим паче, що новий Президент теж заявляв, що він готовий підтримати всіляко реформи в інформативній сфері, він добре зрозумів, що це таке, доки йшов до цього посту. Тому всі повірили, що це справді реально.
Зараз важливо за всіма цими розмовами просто зробити все, щоб не ухвалити необоротні рішення, тому що з’явилися різні підходи, як це робити, і ми ризикуємо в черговий раз розвити серйозно тему.
Тому важливо просто, принаймні тим групам, які сповідуть різні підходи, домовитися до того, щоб ми вийшли на якесь рішення, після якого шлях назад просто буде відрубаний.
На мій погляд, так як у нас відбуваються дискусії, хто підключається до цієї роботи, треба розглядати парламентські слухання з цієї тематики, які призначені на 13 квітня, як якийсь такий ключовий чи пересічний момент для всіх підходів, після якого просто виходити на ухвалення конкретної постанови, де забивати абсолютно конкретні речі, встановлювати якісь конкретні графіки подальшої роботи, а вона має бути законодавча, за погодженням з Президентом, і виходити на реформації.
Знаєте, мене навіть не це найбільше турбує, що працюють різні групи, що вони навіть переслідують різні інтереси при цьому. Я думаю, що фахівці це бачать.
Мене турбує такий суто адміністративний бік цієї справи. От буквально через тиждень, два чи три в Україні будуть призначені серйозні чиновники, які будуть очолювати держкомітет з телебачення і радіо, обидві національні телерадіокомпанії, щодо яких ведеться мова, що на їхній базі можна творити суспільне чи, як хтось називає, громадське мовлення.
І вже зараз треба приймати серйозне рішення, включно чи за участю майбутнього віце-прем’єра, який відатиме гуманітарними питаннями. Тому що ми можемо призначити на ці посади фахівців високого рівня, які тим не менш будуть готові проводити цю реформу.
Скажімо, на мій погляд, держкомітет телебачення і радіомовлення взагалі треба розформовувати, такі органи для демократичного суспільства просто не властиві. А телерадіокомпанії національні, як інформаційні монстри свого роду.
Мені здається, що дискусія повертає в той бік, що все-таки більшість сходиться на тому, що саме цю базу і кадрову, і технічну варто використовувати, сюди теж мають прийти люди, які готові здійснювати ці реформи, а не перешкоджати їм.
Ірина Халупа
Яка найголовніша річ, пане Шевченко, яку вже тепер негайно треба ухвалити, щоб цей поїзд вирушив із вокзалу?
Віталій Шевченко
Поставити правильних людей на всі ключові посади адміністраторів, які відають у нас інформаційною сферою, які самі будуть органічно налаштовані на ці реформи, і підготувати всі необхідні концепції на 13 квітня для обговорення у пленарному режимі у ВР.
При цьому не забувати, що в Україні вже є з 97-го року з ухваленням подолання вето Президента рамковий закон “Про систему суспільного телебачення та радіомовлення” і пам’ятати, що вже навіть тоді була політична воля, ми приймали другий закон про запровадження системи телебачення і радіомовлення, який був заготовлений так само Президентом Кучмою, і вето подолане не було. Це вже був початок 2001 року, здається.
Себто використати попередню базу, вона теж містить серйозні теоретичні напрацювання. І якщо до цього долучити всі розробки, які має і Олександр Ткаченко, і, тим паче, група громадських організацій, які об’єдналися у групу під назвою “Суспільне мовлення”, то, я думаю, що гуртом можна вийти на хороші результати.
Ірина Халупа
Ще одна особа, причетна до ЗМІ, Валерій Іванов, президент Академії української преси. Він також вважає, що діяти у справі громадського телебачення треба швидко, тим більше, що є великий досвід таких країн, як Великобританія і Німеччина, які Україна може використати у своїх власних інтересах.
Валерій Іванов
Як на мій погляд, не треба вишукувати якісь свої нові зразки оригінальні, коли є вже напрацьований світовий досвід і в Німеччині, і в Британії, і в США.
Треба його використовувати, звичайно, враховуючи українську ментальність і українські умови.
Марина Пирожук
А як, на Вашу думку, цей процес правильно організувати? Оскільки ми знаємо, що зараз є багато претендентів, які ведуть вже між собою боротьбу, а не боротьбу за ідею.
Як цей процес організувати так, аби ця структура в майбутньому функціонувала і виконувала свою місію?
Валерій Іванов
Відверто кажучи, мені подобається точка зору, що треба зібрати представницький форум громадських організацій, там обрати наглядову раду. Ця наглядова рада має провести конкурс концепцій, і вже після обрання відповідної концепції провести конкурс менеджерів, які будуть втілювати це в життя.
Марина Пирожук
А хто, на Ваш погляд, має це фінансувати, і яким чином чи ким вона може координуватися?
Валерій Гладко
Мені здається, що найбільш симпатична ідея, коли це буде прямий податок на зразок того, що ми платимо зараз за радіоприймачі. В принципі, це і сума буде приблизно така сама: 50 копійок, максимум – гривня з сім’ї за місяць.
Але можна диверсифікувати ці надходження, тобто це може бути і податок з комерційних мовників в тому випадку, якщо по громадському мовленню не буде реклами.
Я вважаю, що там реклама якщо і буде, то має бути обмежена як в часі, так і за тематикою. Це може бути відрахування від податку на рекламу, які зараз ідуть в місцеві бюджети, від ліцензійного збору... Тобто тут джерел багато.
А щодо управління, то, на мій погляд, за менеджментом громадського телебачення має наглядати спеціальна рада, в яку будуть зібрані представники основних соціальних груп, прошарків нашого суспільства, при чому ті, які можуть делегувати свої повноваження через профспілки, через релігійні установи, через політичні партії.
Я вважаю, що вона має бути утворена протягом двох, максимум - трьох місяців. Бо якщо більше буде, то буде більше шансів того, що влада просто не захоче розлучитися з таким потужним, слухняним інструментом впливу на населення, як державне телебачення та радіомовлення.
Ірина Халупа
Це був Валерів Іванов, президент академії української преси. Перше запитання до Вас, пане Артеменко. Ось ми бачимо, що кружляють проекти, здається, що їх є три чи чотири.
Є проект пана Ткаченка, є авторська концепція телепродюсера та режисера Олександра Зиріна, є певні ідеї, висунуті коаліцією громадських організацій “Суспільне мовлення”. Якщо ще є один проект, то прошу слухачам роз’яснити, чий це проект, бо я не знаю.
Отже, є проект, вже є якесь обговорення... Хто має бути двигуном у цьому процесі, пане Артеменко? Хто має взяти цього бика за роги і довести цю справу до кінця?
Юрій Артеменко
Знаєте, Ви правильно сказали, що у нас є концепції, їх є кілька. Є ще один план дій, який підготовлений коаліцією, мені він більше подобається. Бо, на відміну від концепції, які мають дійсно таке концептуальне значення, це конкретно розписаний з числами, що треба робити для того, щоб створити.
Ірина Халупа
Це такий бізнес-план, так?
Юрій Артеменко
Так, це план дій, який був схвалений чи розроблений коаліцією “Суспільні ініціативи”, куди ввійшли представники незалежної асоціації мовників, асоціація “Мережа” того ж інституту, академії української преси і так далі, і тому подібне.
Але Ви праві, що їх дуже багато, і кожен бачить їх по-різному. От Валерій Іванов казав, що йому подобається відрахування від реклами на податок. Комусь подобається, щоб, скажімо, люди платили на пряму, тобто особисті гроші. Це перше.
По-друге, дискусії ведуться в середині цієї коаліції, якою має бути наглядова рада. Одні кажуть, що це мають бути тільки політики, представники політичних сил, інші...
Ірина Халупа
Перервався зв’язок з паном Артеменком. Ми вибачаємося.
Пане Ткаченко, Ваш проект один із чотирьох, які кружляють. Чому Ви вважаєте, що Ваш найкращий? Що Ваш пропонує, чого не пропонують інші?
Олександр Ткаченко
Ми не пропонували проект, який має здійснити революцію. Ми запропонували ідею, навколо якої розгорнулася дискусія. Ми раді, що дискусія продовжується достатньо швидкими темпами.
Сьогоднішня новина: ми спільно з коаліцією збиралися і вирішили, що будемо спільними зусиллями напрацьовувати подальші кроки, в тому числі і той план дій, про який казав пан Артеменко.
Насправді дискусія не пролягає між членами коаліції чи, наприклад, нашою ініціативною групою, а дискусія полягає в тому, що існує пострадянський синдром чи менталітет контролю над ЗМІ, і існує цивілізована чи європейська система роботи зі ЗМІ, яка включає у себе, якщо мова йде про суспільне телерадіомовлення, суспільний контроль над ним, а не контроль з боку держави чи з боку політиків. Тут пролягає суттєва дискусія. Тут я вбачаю більшу проблему, ніж в тому, скільки людей буде в наглядовій раді, і у який спосіб вона буде фінансуватися.
Інша проблемою є проблема програмної концепції, про яку мало на сьогоднішній день говорять, але це головна відмінна риса, яку мають обговорювати і яка має відрізняти суспільне телерадіомовлення від приватного.
Тому, на мій погляд, той факт, що ми пройшли вже протягом кількох днів різні стадії обговорення, говорить про те, що ми будемо готові до парламентських слухань вийти зі спільною концепцією чи з різними варіантами вирішення того чи іншого питання і запропонувати, можливо, якийсь проект закону чи інших рішень, які можуть обговорювати вже в парламенті.
Ірина Халупа
Пані Лебедєва, Ви нещодавно в інтерв’ю читачам газети “День” розповіли про свої погляди щодо громадського телебачення і радіомовлення.
Ті проекти, які зараз циркулюють в українському інформаційному просторі, чим вони відрізняються один від одного? Чи вони просто по-різному представляють одне і те саме?
Тетяна Лебедєва
По-перше, я хотіла б зауважити, що майже всі учасники процесу є однодумцями, крім тієї частини, яка вважає, що треба все залишити без змін.
Головне, в чому ми єдині, - це в тому, що треба змінювати і обов’язково незворотньо змінювати так, щоб вже ніколи не повернутися назад. Це неможливо, це суспільство більше не буде сприймати. Ми бачили це під час помаранчевої революції, як слухачі і глядачі голосували кнопками.
Ми знаємо, як канали, які надавали однобічну інформацію, втратили рейтинги дуже суттєво. Це було помітно. Зміна у підходах деяких комерційних каналів була саме тим продиктована, що треба було якось рятувати рейтинги і спасати імідж каналу.
Тому головна думка - треба змінювати, зміни необхідні. Україна від декларативних заяв щодо європейської інтеграції обіцяє перейти до практичних кроків. А один із перших таких кроків – це наявність суспільних форм мовлення в країні. Державні форми телерадіомовлення – це такий анахронізм і треба якось від нього позбавлятися.
Я погоджуюся з паном Івановим, що спокуса залишити все без змін і покористуватися ще до 2006-го року такою дуже керованою системою громадського мовлення, яка співатиме гімни і дифірамби, то це спокуса дуже велика.
Саме це зробила громадськість, вона заявила вголос, що, мовляв, ми не хотіли б, щоб нова влада поводилася б так само, вона повинна розуміти, що якщо громадянське суспільство допомагало їй прийти до цієї влади, то воно буде якось чекати і реальних кроків і щодо ЗМІ.
Ірина Халупа
Але помаранчева революція також показала, що люди, які брали участь у цій революції, дуже часто стояли на три голови вище за своїх народних обранців. Це констатували самі лідери і керівники цієї ж помаранчевої революції не один раз.
Пане Артеменко, якщо народ хоче доброго телебачення, якщо народ хоче інформації, якщо народ хоче чистої, як вода, інформації, і хоче сам сформувати свою думку на підставі тих фактів, які йому буде представляти це громадське телебачення і радіомовлення, як же це ми можемо забезпечити йому, якщо це радіомовлення і телебачення “пектимуть” ті ж політики і ті ж люди, які працювали у ЗМІ до цих пір?
Юрій Артеменко
Це питання не до мене і не до нашого комітету. Я особисто і пан Томенко і при опозиції, і при владі були ініціаторами тих процесів, щоб демократизувати суспільство, але я не хотів би повторювати те, як кажуть, “спокуса у політиків”, бо немає...
Ірина Халупа
Вона скрізь.
Юрій Артеменко
У нас немає спокуси. Я міг би звертатися до пана Ткаченка, скажімо, чому “Новий канал” свого часу (я, можливо, буду гостріше казати), чому “Інтер”, чому “СТБ” працювати, і тоді часу не було дискусій?
Але я не хочу про це казати. Я хочу сказати, що наш комітет хоче одне: спільно зберіться, бо розламати дуже легко (ідея починалася ще з часів Віталія Шевченка), і ми зараз дуже задоволені комітетом, що зараз почалася співпраця з Лебедєвою, Ткаченком, обговоріть, підготуйте проект закону і давайте разом.
У нас точкою відліком є не просто розмови, там хто гарний, хто поганий, для нас потрібна гарна підготовка, вивчення досвіду, пропозицій, текст законопроектів, парламентські слухання, і ми починаємо.
Зараз про це всі кажуть, але конкретних кроків, крім дискусій... Є один конкретний крок – це план дій, а там вже є дати, і якщо ці дати не будуть виконуватися, то ми будемо чи суспільство буде питати: “Чому не виконується те? Чи це просто балаканина?”
Я думаю, що все буде гаразд. Точка відліку – 13 квітня. А далі ми вже пішли. До цього часу ми зі свого боку, з боку комітету, робимо дуже важливий крок, бо будь-яка концепція, будь-який план дій має базуватися на тому, що ми маємо зараз. Коли зараз кажуть, мовляв, погане НТКУ чи гарне НТКУ, фінанси. Ніхто не знає.
Я можу спитати будь-кого з учасників цієї дискусії чи поза залом: “Скажіть мені, будь ласка, скільки крадуть на НТКУ, скільки заробляють, всі деталі. Крім базових цифр, якими оперують учасники цього процесу, там 2 тисячі людей чи 41 мільйон за рекламу зароблено... Більше нічого не знають.
Тому ми зараз хочемо до парламентських слухань провести те, чого нам не вдавалося, особисто мені як голові слідчої комісії з розслідування діяльності УТ-1 побачити реальну картину, що ми маємо.
Я мав вчора переговори з представниками Головного контрольно-ревізійного управління, і ми домовилися, що до парламентських слухань ми проведемо загальну велику перевірку діяльності УТ-1, де поставимо не тільки фінансове питання, а й аналітичні: що заважало, які причини? Ми побачимо, як використовувалися кошти під час Олімпіади, під час “Євробачення”.
Це буде два гарних моменти: з одного боку, що ми маємо (це буде доповідь перед парламентськими слуханнями); з іншого боку, що ми маємо робити.
Тому ось до цього ми можемо вести дискусії, а після того, після 13-го квітня, ми почнемо реально працювати.
Але знову ж таки розламати, змінити вивіску, працевлаштувати туди людину, політика одного чи іншого - немає проблем, але це не суспільне мовлення.
Тому ми бачимо, що цей процес почнеться з 13-го квітня. Скільки він займе? Я думаю, що тільки авантюрист чи хтось інший може сказати і назвати певну цифру.
Ірина Халупа
Шановні гості, наскільки я розумію, один із наріжних каменів цієї дискусії – це, власне, що робити з НТКУ?
Дехто вважає, що побудова громадського телебачення має відбутися шляхом знищення державного загальнонаціонального мовлення, а інші вважають, що це має відбуватися докорінною перебудовою НТКУ на основі концентрації всіх наявних ресурсів держави з поверненням ситуації з аудіовізуальному просторі України в правове і законне поле. Дехто вважає, що треба створити зовсім нову, окрему телевізійну компанію “Громадське телебачення”.
Чи можна з тих трьох можливостей, пані Лебедєва, вийти на одну, яка задовольнить усіх?
Тетяна Лебедєва
Ви знаєте, перша й третя - це точно не сумісні концепції підходи. Я хотіла б з третьої саме почати. Ви знаєте, одна з ознак громадського чи суспільного мовлення – це доступність кожному громадянину країни.
Але ми чудово знаємо, що частотний ресурс є обмеженим ресурсом і створити взагалі новий канал такий, щоб він мав можливість дійти до кожної сім’ї, до кожного дому, до кожного громадянина, глядача й слухача вже в Україні, на жаль, не можливо.
Тобто, треба виходити з того, що створювати щось нове, по-перше, не можливо технічно. По-друге, скажіть мені, будь ласка, а що буде тоді, як вони будуть паралельно існувати і навіщо, що буде робити державний канал.
Це так же буде канал, який буде висвітлювати одну точку зору і використовувати дуже великий обсяг бюджетних грошей, це не зрозуміло мені, навіщо.
Ірина Халупа
Так що найреальніший, найоптимальніший підхід це повна перебудова національної телекомпанії?
Тетяна Лебедєва
Я думаю, що це найоптимальніша перебудова, бо там є дуже шановані фахівці, там є деякий технічний потенціал. Треба дуже зважено, дуже уважно, детально вивчити.
І ми дуже вдячні, до речі, саме Комітету ВРУ, і громадській раді при цьому Комітеті, бо без їх участі, без їх допомоги насправді ми б не мали жодних відомостей про те, що зараз відбувається в Національній телекомпанії. Ви чудово розумієте, що наша прозорість ще не дійшла до такого рівня.
Ірина Халупа
Ще не прозора?
Тетяна Лебедєва
Так ще не настільки прозора, щоб громадськість мала будь-який доступ до інформації, що відбувається, скільки людей там, які обсяги, яка техніка наявна на державному каналі, що відбувається на обласних державних телерадіокомпаніях.
Тобто, ми не можемо це знати, тому співпраця з Комітетом і не тільки в цьому питанні, дуже багато питань в яких ми співпрацюємо саме з Комітетом пана Томенка.
Є і які ми не можемо вирішити без участі ані народних депутатів Комітету, і громадської рада, яка дуже тісно співпрацює з Комітетом. Перебудова повинна відбутись – це моє таке уявлення, але це дуже такий болючий процес і це найскладніше питання з усього комплексу питань, які треба вирішити при створенні. Тому ми і залучаємо юристів.
Ірина Халупа
Ось власне це велика проблема, це великий виклик чи його можна буде здійснити? Там є люди, які звикли працювати одним способом, звичайно, що там є знамениті кадри, але є і менш знамениті кадри. І взагалі переробити таку величезну організацію, це дуже, дуже велике завдання, і я не можу собі уявити, хто би міг це зробити? Пане Ткаченко.
Олександр Ткаченко
Можна від політики і теорії перейти до практики. Тому що мені здається, що в нас дискусія якраз в цікавій площині в політичній, в теоретичній, і практичній може відбутися.
Єдине, що я хотів би зауважити до розмови з паном Артеменком, що мені приємно, що ще кілька днів він казав, ми не знаємо, що робити, але на сьогоднішній момент ми практично це вже знаємо, є певний план дій і всі в єдиній думці, що потрібно не забовтати цю проблему, а потрібно мати конкретний не тільки план дій, але й самі дії і перейти від розмов до їхньої реалізації.
При всій повазі до того, що відбувалося раніше, в тому числі, шанованого мною Віталія Шевченка розробку того закону про суспільне телебачення. Зрозуміло було, що реалізувати його в нормальній, цивілізованій, європейській манері за тих політичних умов, за того рівня громадської свідомості політичної культури було не можливо.
І тому розмова з приводу того, хто святіший папи Римського, на мій погляд, на цей момент не доречний. Тому що саме власне особливість цього суспільного телебачення полягає в тому з чого потрібно робити з урахування всіх думок громадськості і суспільства. І головне робити професійно і якісно.
З огляду на те, що я розпочинав свою роботу, як телевізійник на НТКУ ще держкомтелерадіо УРСР можу сказати, що руйнувати там і перевішувати вивіску вже нема на чому.
Фактично говорити про те, що державне телебачення вірніше НТКУ існує можна було б з великою натяжкою. Подивіться ці коридори, які практично не використовуються, апаратні студії, яка є там (одна чи дві), студії – холодні і так далі і тому подібне.
Тобто, казати про те, що можна перебудувати організм, який практично довів свою неефективність і мало ефективно зараз використовується – не можливо ні з юридичної точки зору, ні з практичної.
Тому що, по-перше, за самим фактом свого легального існування НТКУ має належати суспільству, якщо воно стане суспільним телебаченням, а не державній якісь установі. По-друге, потрібно вирішувати власне його статус, а ми знаємо, що є обмеження стосовно працівників державних установ.
А це мають бути працівники суспільної установи, по-третє, сам принцип тої наглядової ради, які не обговорюються, а має мати набагато більше повноважень, ніж теоретично це може мати державна установа.
І на мій погляд, це не найстрашніше питання при наявності політичної волі можна зробити суспільне телебачення.
Ірина Халупа
А що найстрашніше, на Вашу думку, яке найстрашніше питання?
Олександр Ткаченко
Найголовніше це програмна концепція, найголовніше її реалізувати в тому вигляді для того, що це телебачення повернуло, по-перше, до себе довіру, по-друге, зацікавленість глядачів і головне, щоб вони дійсно відрізнялося від приватних телерадіокомпаній.
Це буде зробити набагато важче ніж вирішити всі проблеми. Тому що за наявності політичної волі, зрозуміння політиків і за того, що я вже бачу по очах, що розмова ведеться практична, реальна чого раніше ніколи не було.
Я навіть не кажу вже про те, що ні Артеменко, ні Томенко важко було зробити аудит цієї телерадіокомпанії вірніше і телекомпанії, і радіокомпанії. Зараз це вже більш-менш можливо. А тоді після вирішення цих політичних питань правових і так далі варто переходити до реалізації власне того про, що ми всі говоримо суспільного телерадіомовлення.
Тетяна Лебедєва
Я хотіла додати ще одне, мені здається, що якщо ми подивимося на той спектр питань вирішувати, які будуть ті камікадзе, які сьогодні на свої плечі взяли владу і відповідальність за те, що сьогодні відбувається в країні, якщо подивитись на перелік цих питань, то створення суспільного це одне із болючих, але не найболючіше питання.
Таких питань дуже багато, але суспільство потребує якихось змін і не тільки в тій галузі, а в багатьох інших галузях. І мені здається, що змінювати щось нічого не змінюючи вже не можна. Тобто, треба зрозуміти, що дещо треба змінювати по живому, дещо треба ампутувати, дещо треба перебудовувати те, що можна перебудувати.
Але ми повинні бути свідомі, що час вимагає змін і часу в нас дуже мало, і треба щось робити, мені так здається.
Ірина Халупа
Пане Артеменко, якою повинна бути програмна концепція громадського телебачення України, на Вашу думку?
Юрій Артеменко
Ви знаєте, я хотів би просто продовжити і сказати, що дякую пані за слово камікадзе, бо ми думали, хто є ми такі. Ви знаєте, звичайно, згодний, що дуже важко, але знаєте, якщо нічого на робити, то воно й нічого не буде. Людини, люди, ідеї в нас в Україні знайдуться і тому ми саме кажемо, що цей процес має бути не кулуарним, а має бути відкритим через програмну концепцію, через конкурс, але не тільки програмна концепція – це як відірватись від чогось, а бізнес план.
Знаєте, якщо буде програмна концепція бізнес плану без відкрито або без того ж конкурсу на топменеджера і не тільки головного топменеджера. Я думаю, що маємо ми йти далі, бо ми зациклилися на томенеджері зараз, бо ми звикли, що в нас завжди вирішували все топ менеджери каналів.
А чому не бути, як топменеджером (слово не розбірливе)новинних програм і т.д. І все ж таки, я кажу, ніхто не знає і ми не знаємо, що робити. У нас є тільки єдиний план дій, де ми викреслили, що на першому етапі, і я кажу це радіослухачам ми проводимо, вивчаємо дослід, як це у Англії, як це в Германії, як це у Франції.
На другому етапі ми робимо соціологічні дослідження і тоді ми виходимо з цією програмою на парламентські слухання.
Ірина Халупа
Чи залучаємо ми до цієї дискусії якихось консультантів чи експертів з тих країн, які Ви назвали?
Юрій Артеменко
Так, звичайно, я можу детальніше про це сказати. Тетяна Лебедіва, я знаю, що є домовленість з головним так скажемо експертом - це пан Якубовичем, який аналізує майже всі законопроекти, які проходять через євро комісії, які потім втілюються в реальному житті, в реальних законах, які приймає ВРУ.
Ірина Халупа
Дякую, пане Артеменко.
Ну що, я змушена завершувати нашу дискусію, на жаль, ми не маємо біль часу. Але, оскільки, це обговорення лише почалося кілка тижнів тому, ми ще зустрінемось в нашій студії і повернемося до цієї цікавої теми, і може тоді залучимо, і голоси слухачів, і глядачів. Бо саме вони будуть дивитися цей продукт.
Я хочу подякувати гостям сьогоднішньої “Вечірньої Свободи”, а ними були: Юрій Артеменко, народний депутат, заступник голови парламентського комітету з питань інформації та свободи слова – телефоном; Тетяна Лебедєва - голова правління незалежної асоціації телерадіомовники України, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; Олександр Ткаченко, колишній генеральний директор “Нового Каналу”, автор одного з проектів про громадське ТБУ.
Слухайте “Свободу” дорогі слухачі і шануймося.
