Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 16:09

Партійне будівництво або майбутня боротьба за парламент.


Ірина Халупа Гості: Володимир Полохало - політолог, головний редактор журналу "Політична думка", провідний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України; Вадим Карасьов – політолог. 












Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина: Київ-Прага, 2 лютого 2005 року.

Ірина Халупа

Добрий Вечір, Україно! Ми продовжуємо свої вечірні програми. На черзі передача “Вечірня Свобода”. Вітаємо всіх, хто нас слухає. Перед мікрофоном Ірина Халупа.

Тема на 2 лютого 2005 року: “Партійне будівництво або майбутня боротьба за парламент”.

Цю тему з нами обговорять два відомі київські політичні аналітики: Володимир Полохало, політолог, головний редактор журналу "Політична думка", провідний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України; Вадим Карасьов, політолог, директор Інституту глобальних стратегій. Вітаємо гостей у “Вечірній Свободі”.

Слухачів запрошуємо ставити гостям запитання на тему партійного будівництва. Наш київський номер 490 2905. Телефонуйте будь ласка, після 20.30.

Про партійне будівництво останнім часом говорили не менше, ніж про формування нового уряду. Заяви окремих членів блоку “Наша Україна” Романа Безсмертного та Тараса Стецьківа з цього приводу вказали, що боротьба за парламентські місця буде не менш завзятою, ніж за крісло президентське. Тим більше, що від парламентських виборів багато більше залежатиме, з огляду на ухвалену політичну реформу.

Як відомо, на минулих парламентських виборах переможцем був блок “Наша Україна” на чолі з Віктором Ющенком, одначе ця перемога, як стверджував сам Ющенко, була вкрадена.

Цього разу, за даними експертів, шлях до парламенту буде іншим, вибори будуть відбуватися на партійній основі, отож шанси на успіх мають лише конкурентноспроможні партії.

Про те, які саме партії будуть конкурентноспроможними під час майбутніх парламентських виборів, які шанси вони мають пройти до парламенту безперешкодно, наша коРеспондентка Марина Пирожук опитувала представників трьох партій, які нині представлені у ВР.

Лідер Української Народної партії Юрій Костенко вважає, що ідеологічне спрямування партії відіграватиме важливу роль в майбутньому. Юрій Костенко

Конкретна спроможність партії визначатиметься двома головними речами. Перша - що за ідеологічною суттю являє та чи інша партія. Тобто партії ідеологічного спрямування будуть користуватися все більшою популярністю серед виборців.

І друга – це організаційна і фінансова спроможність партії. Сучасна політична партія без структур, які охоплюють не тільки район, але й доходять до кожного села, вони є неконкурентноздатними, це засвідчили останні президентські вибори. Це ж саме стосується інформаційних можливостей партії.

Ми на правому фланзі представляємо більш потужну політичну силу, УНП свої ідеологічні витоки бере з Народного Руху України. А за організаційною та інформаційною потугою сьогодні вийшла на одне з чільних місць серед інших, навіть адміністративних олігархічних партій.

Тому Українська Народна партія стає реально політичною силою, що здатна боротися за владу у всіх регіонах України.

Ірина Халупа

Член об’єднаної Соціал-демократичної партії, керівник цієї фракції у парламенті Леонід Кравчук переконаний, що його партія перспективна, попри те, що її лави покинуло кілька високопоставлених політиків, і те, що партія перейшла в опозицію.

Леонід Кравчук

Партії, які створені сьогодні, – це початок творення нової партійної структури. З приходом до влади нової команди задекларовані принципи демократичного (партійного в тому числі) будівництва призведуть до того, що будуть падати одні партії, підніматися інші партії. Це неминуче.

Якщо на сьогодні, незалежно від того, що буде завтра, можна сказати, що партія комуністична, соціалістична – це є сталі, усталені партії, це партії лівого спектру, які мають базу і людей.

Будуть мати базу партії, які сьогодні входять до складу фракції або групи, або блоку “Наша Україна”. Буде мати перспективу соціал-демократична партія України. Попри все вона залишається структурованою, вона залишається багаточисельною.

Зараз стає до сили Народна Аграрна партія, тому що її очолив спікер Литвин, а це є причиною її можливого зміцнення, зростання і розширення.

Ірина Халупа

Член Соціалістичної партії Юрій Луценко вважає, що партії будуть рости. Одні будуть праві, інші – ліві, але партійно-демократичному розвитку все ж таки загрожує недемократичний реванш.

Юрій Луценко

Я думаю, очевидним є те, що зараз ми бачимо будівництво крупного правого центру в об’єднанні “Нашої України” та блоку Юлії Тимошенко.

Очевидно також, є достатньо серйозні шанси у лівоцентристів, на чолі з Морозом, які мають розширитися за рахунок підтримки промислових керівників, електорату на сході України, які будуть поступово виходити з дурману кучмівщини.

Але тим не менше існують дві загрози недемократичного реваншу. Це номенклатура Кучми після прапорами Литвина і олігархія Кучми під прапорами Януковича.

В поєднанні з підтримкою Росії та комуністичною позицією це може бути достатньою загрозою недемократичного реваншу в Україні.

Звичайно, я оцінюю шанси соціалістичної партії, як найкращі, бо я є членом цієї партії. Буду робити все, щоб в України було не тільки потужне право правих, але й лівих. Тільки при тій умові цей птах зможе повноцінно літати.

Ірина Халупа

Шановні гості, це така преамбула до нашої дискусії сьогодні. Перше запитання до Вас, пане Полохало. Ось Віктор Ющенко вже є Президентом України кілька тижнів, його перемога приходить з певними змінами.

Як Ви думаєте, чи вплине перемога Віктора Ющенка у тих президентських виборах на партійне будівництво Україні? Чи це буде поштовхом, чи навпаки.

Володимир Полохало

Я думаю, що сьогодні найважливішим є не стільки ті чи інші ідеології, про що сказав пан Юрій Костенко, а бренд чи імідж, чи потенціал тих чи інших політичних лідерів.

Безперечно, Віктор Ющенко сьогодні має найбільший ресурс підтримки з боку суспільства. А це означає, що його навіть натяк на підтримку тієї чи іншої сили у вигляді “Нашої України”, як цілісної політичної партії, якщо такий проект буде реалізований, або окремих її сегментів, чи блок “Наша Україна”, або сегментів “Нашої України” з блоком Юлії Тимошенко, про що сьогодні мовиться, це буде достатньо для первісного стартового рейтингу цього блоку.

Другий момент надзвичайно важливий. Йдеться про те, наскільки сьогодні ті, хто уособлює старий політичний режим, спроможні відгортатися від поразки на президентських виборах і змобілізувати своїх прихильників, тих верств населення, які не сприймають Віктора Ющенка, як свого Президента, і не будуть сприймати скоріше всього, уряд Юлії Тимошенко.

Це другий момент, який визначатиме вагу, політичний вплив, політичні перспективи тієї чи іншої політичної сили.

Отже, лінія розмежування сьогодні буде проходити в майбутньому на парламентських виборах не по лінії ідеології, хоч це теж матиме місце, а по лінії успішності діяльності на посаді Президента Віктора Ющенка, успішності самого уряду, і в тому, наскільки населення буде сприймати вже не тільки західних і центральних регіонів політичний курс Ющенка та Тимошенко, а й населення частково східних, частково південних регіонів. Наскільки Ющенку вдасться сьогодні стати справді Президентом усіх українців.

Тоді ми побачимо, що та частина українського політикуму, яка не буде брати участь в уряді, та частина українського політикуму, яка буде робити ставку на політичний реванш, про що сказав Юрій Луценко, вона не буде мати перспектив отримати більшості в майбутньому парламенті.

Нестандартна ситуація, пані Ірино, сьогодні в Україні, нестандартна, тому що дуже багато ще ситуативних чинників, дуже багато різних шансів та можливостей.

Я не виключаю, що за умов невдалої діяльності Ющенка і Тимошенко на посаді Президента і уряду, а також за умов нового досвіду тих, хто дуже багато втратив з поразки Віктора Януковича, не виключаю, що може бути патова ситуація на парламентських виборах, які справді завершать той політичний цикл, який розпочався у 2002 році.

Ірина Халупа

Пане Карасьов, ось пан Полохало говорить про бренд партійних лідерів, бренд Віктора Ющенка, сьогодні це досить потужний бренд, і використання цього бренду майже гарантує успіх.

Це добре чи це погано, якщо ми дивимось на ситуацію ширше, якщо ми дивимось з бажанням, що все те, що відбувається, було конкретним кроком для скріплення демократії в Україні?

Вадим Карасьов

По-перше, я б підтримав свого колегу щодо основної тези, що

нова лідерська конфігурація є основним поштовхом для партійного перегрупування і для формування нової партійності.

Ірина Халупа

Перегрупування, але чи до будівництва?

Вадим Карасьов

Ось у цьому сенс. Ми бачимо сьогодні, що є лідер, Президент, буде прем’єр-міністр, теж потужний політичний лідер, є спікер. Саме ця владна трійця якраз сьогодні буде стояти у витоках тієї чи іншої нової партійної конфігурації.

Це, з мого погляду, з одного боку відображає ситуацію, яка склалася в Україні. Але, якщо порівнювати це з класичними канонами партійності, коли партії виростають з суспільства, а не з лідерів, які тим більше мають владні важелі, то я б сказав, що це не дуже добрий знак, бо це, фактично, є утвердження лідерського типу партії, лідерських партій, а не партій, які ми називаємо масовими, народними, громадянськими і таке інше.

Тому у цьому сенсі нова політична епоха не несе принципово нового, з точки зору партійного будівництва. Я б так сказав, що сьогодні дійсно змінюється партійна конфігурація: одні партії падають, другі партії будуть підніматися, будуть створюватись.

Чому це проходить? Тому що старий політичний режим збанкрутів, і багато партій будувалися за рахунок владних і фінансових ресурсів, які у комбінації характеризували політичний режим Кучми.

І ці партії, фактично, були продовженням або фінансової системи попереднього політичного режиму, або владного апаратного, адміністративного ресурсу. І коли цей ресурс сьогодні, фактично, зламаний, то ці партії не мають впливу. А вплив суспільства на вплив суспільства не спирається.

Ось чому вони навіть в опозицію піти не можуть. Тому що у них старої підтримки немає вже, а нової підтримки суспільства ще немає, і можливо не буде в декотрих партій.

Тому це, з одного боку, говорить про те, що і нові партії у нас будуються і будуть будуватися скоріш за все не з суспільства, хоч суспільство зараз нове, а під людей, під лідерів, і з цього боку ми можемо мати наступні, якщо брати структуру влади, можливі конфігурації.

Або це буде на 2006 рік така президентсько-прем’єрська партійна коаліція, або це може бути пропрезидентська партія і окрема прем’єрська партія, але це все ж варіант лідерських партій, а не партій суспільства.

І останнє, ось Леонід Кравчук сказав, що падають одні партії і інші. Фактично, це відображення фактичної справи, що проходить в Україні. Але взагалі ж партії не падають, падають політики, падають політичні збанкрутілі лідери, програвші партії ідуть в опозицію, формують програмну опозицію.

А у нас з переходом з однієї влади до іншої, з одного політичного режиму до іншого падають дійсно партії. І це мене вкрай турбує, тому що так ми не побудуємо нормальну партійну систему, яка буде нести політичну відповідальність перед суспільством і перед виборцем за урядовий курс.

Ірина Халупа

Пане Карасьов, от Ви згадали цю політичну трійцю: Литвин, Тимошенко, Ющенко. Голова ВР, майбутній прем’єр-міністр (завтрашній день нам це покаже) і Президент Ющенко.

Що їх розрізняє? Чим вони різні? Наскільки я розумію, вони більш подібні, ніж різні у своїх партійних платформах.

Вадим Карасьов

По-перше, я б сказав, що їх єднає те, що це лідери, які уособлюють основні владні інституції: це Президент, прем’єр-міністр (а те, що завтра Юлія Тимошенко буде затверджена ВР, тут сумнівів немає) і голова ВР. Це по-перше.

По-друге, це політики різного стилю і різної легітимності. Є всенародно обраний Президент, є прем’єр-міністр, який обраний Президентом і затверджується парламентом, і є голова ВР.

Ірина Халупа

А ідеологічно?

Вадим Карасьов

Ідеологічно я б сказав так: проукраїнські політичні лідери, але вони відрізняються політичним стилем. Є більш консервативні політики, більш помірковані, більш радикальні, атакуючі, наступальні, можна по різному говорити.

Є регіональні тут уподобання чи прив’язка. У цьому сенсі, допустимо, Литвин більшу базу регіональну має в центрі України і політичні сили, які орієнтуються на центр України. Та ж Тимошенко працює, скажемо, на правий електорат, частину може взяти лівого східного електорату. Ющенко – це політичний лідер, Президент України, але все ж політичну підтримку він отримав в центрі і на заході України.

Але я думаю, що це не основне. Річ у тому, що на них орієнтуються різні групи політичної еліти, старої і нової, яка все ж таки у партійності і у цих лідерах вбачає не стільки дороговказ програмного ґатунку, скільки, якщо зараз казати тільки про прем’єра і спікера, такі парасольки політичного майбутнього і політичного сьогоднішнього.

Якщо казати про Віктора Ющенка, то це трохи окрема річ, тут треба дещо про інше говорити.

Ірина Халупа

Пане Полохало, чи цей лідерський тип партій, який нібито закоренився в Україні, як це на Вашу думку, це добра річ чи погана річ для розвитку демократичного суспільства, для розвитку громадянського суспільства, для забезпечення того, щоб Україна як держава нарешті відбулася? Тобто, партія і особистість, що важливіше: партійна платформа чи особиста харизма? Як це впливає на розвиток цього громадянського суспільства?

Володимир Полохало

Це не добре і не погано. Це є певна закономірність нинішнього етапу політичної історії і політичної трансформації України.

Тут я абсолютно погоджуюся з думкою В.Карасьова, оскільки партії створювалися зверху і створювалися, власне кажучи, як інструменти для легітимації своєї влади для колишнього політичного авторитарно-олігархічного режиму, і просто купувалися навіть цілі партії, як, наприклад, СДПУ(О), і купувалися платформи, ідеології, і це було лише вивіскою, а не було сутністю і не було основним ключовим моментом для формування цих партій, то сьогодні, мені здається, такий перехідний етап.

З одного боку, помаранчева революція і саме громадянське суспільство, що активно формується, чітко показало, що партійне будівництво і взагалі будь-яке будівництво зверху, там політичне будівництво, далеко не завжди може влаштовувати саме суспільство.

Але слабкість громадянського суспільства полягає в тому, що воно не встигло сформувати свої власні або нові політичні партії, тобто політичні партії за демократичним проектом, за європейським зразком. Поки що ми користуємося тими партіями, тими 105-ма чи 107-ма партіями, які будуть зареєстровані до кінця лютого, ми користуємося старими партіями.

Нині йде стратегія адаптації, адаптація СПУ, яка вже претендує як на свою вотчину на лівий центр, про що сказав Луценко. КПУ, яка завжди вважала своєю вотчиною тих, ким легше маніпулювати на проросійських гаслах чи гаслах ностальгії за СРСР, а зовсім не за комуністичною ідеологією. Є певна спекуляція тими людьми, які претендують на правий центр або на правий табір. Тобто, старі політики, старі партії, старий парламент намагаються пристосуватися під нову якісь суспільства.

Чи влаштовує сьогодні нову якісь суспільства той набір старих по суті партій, чи спроможні ці партії реально не переформуватися чи не перефарбуватися, а внутрішньо сутнісно змінитися, перебудуватися, тобто стати все-таки партіями демократичними і реально зліквідувати ті бар’єри, ту дистанцію, яка існувала між ними і суспільством?

Сьогодні практично в суспільстві для багатьох людей немає вибору, і вони змушені будуть голосувати за ті чи інші політичні партії не стільки тому, що віддають свої електоральні симпатії і мають настанови щодо цієї чи іншої партії, а тому що начебто партій багато, а насправді партій нового демократичного зразка, які б влаштовували, практично немає.

Тому говорити про реальний рейтинг довіри і підтримки сьогодні не доводиться. Сьогодні можливі різні політичні проекти, різні політичні блоки, інакше кажучи, ми знову будемо бачити ті чи інші політичні технології, тобто сукупність методів і способів через партійні вибори досягти тієї чи іншої кількості в парламенті, тобто політичні технології як самі по собі, а не як ті, які спрямовані все-таки на демократизацію суспільства і на саме громадянське суспільство.

Ірина Халупа

Так що партійне життя в Україні лишається не зовсім нормальним.

Володимир Полохало

Ні, воно не те, що зовсім нормальне, просто сьогодні знаходиться в старому політичному організмі, це партійне будівництво має сильний відбиток старого.

Вадим Карасьов

Я хотів би сказати, що воно ненормальне у своїй нормальності або нормальне у своїй ненормальності.

Я тут додав би, що лідер – партія, тобто без лідера немає партії, але і без партії немає лідера, тому завжди, навіть у самій розпартійній політичній системі, є сильні, потужні лідери: Блер, Шредер, Тетчер.

Ірина Халупа

Але, пане Карасьов, є моменти, де партії скидають лідерів. Подивімося на консервативну партію Великобританії, де протягом трьох останніх років тричі змінювалися керівники.

Вадим Карасьов

Безумовно. Але це свідчить про те, що партії формують лідерів, а не підстроюються під лідерів і шукають лідерів.

Свого часу у лейбористів була криза лідерства, і тільки прихід до партійної влади Блера вивів партію з кризи. Він є прем’єр-міністром. І це є дуже важливо. Персональний бренд і ідеологічний, партійний бренд – ось сукупність успіху партійного на виборах.

По-друге, партії будують не на адміністративній владі і не тільки на фінансах. Їх будують на таких складових, як ідеологія, релігія, соціальна база, конфесійна приналежність, регіональна специфіка, лідери, масові організації. Є партії, які будуються на профспілках. Це так звані класичні ліві партії. Є партії, які будуються на релігійних масових організаціях, – це класичні католицькі партії.

Якщо звернути увагу на Німеччину, то соціал-демократи – це більш індустріальні регіони, це більш світська релігія, це ліва ідеологія, це соціальна база з більш традиційних промислових регіонів і класів, це профспілки. Це дуже важливо.

І ще один момент. Для того, щоб у нас була партійна система, то треба міняти політичну систему, треба формувати уряд згідно результатів парламентських виборів на партійній основі, яка партія виграла, або яка може сформувати коаліцію...

Ірина Халупа

За рік це буде, пане Карасьов.

Вадим Карасьов

Пане Карасьов, я хотіла б Вас на секундочку перебити, тому що у нас чекає сказати своє слово пан Осипчук з Вінниці.

Пане Осипчук, будь ласка. Ваше запитання?

Пан Осипчук

В мене запитання до панів політологів.

Нині ледь-що або кого притиснули за його кримінальні справи, він відразу створює партію і йде в опозицію. Партії чи опозиція стають для декого такими собі монастирями, де ці колишні керівники прагнуть відсидіти за свої ганебні вчинки. В Україні є багато партій, наприклад, партія Вітренко, “Руський блок” тощо, які балансують на межі криміналу. Тобто, це є порушення Конституції України.

Чи буде прийнятий закон про партії, в якому буде таке решето, щоб на ньому залишилися тільки міцні загальноукраїнські партії? Скільки цих партій потрібно для України? Як цю мішуру відкинути, тих сотні партій, які нам не потрібні зовсім?

Будь ласка, я хотів би почути вашу відповідь.

Володимир Полохало

Решето має бути саме суспільство, і жоден закон або жодні якісь приписи на рівні закону не можуть фільтрувати і бути перепоною для такого роду маргінальних партій.

Є одне решето або один бар’єр. Він, на мій погляд, на сьогодні більш-менш відповідає реальному стану речей, щоб все-таки реальне партійне демократичне будівництво, нехай не зараз, не в цьому році, а під час наступних парламентських виборів все ж таки цей процес якось пішов, - це три відсотки бар’єру до парламенту.

Тут є певна штучність, але ці три відсотки для когось будуть легким бар’єром, а для когось, насамперед я маю на увазі тих лідерів, які будуть формувати свої політичні сили – це Ющенко, Тимошенко, Литвин і Мороз (я просто більше не бачу лідерів, які б могли впливати на партійне будівництво і використовувати свій власний бренд, і яких теж будуть використовувати у свою чергу, до речі, так траплялося на минулих парламентських виборах), а з іншого боку, є маргінальні політичні сили, які мають право на політичне існування.

Щодо партійного будівництва, все-таки ще одна лінія буде дедалі гострішою у суспільстві, мабуть, це буде мати місце. Тобто, якісь партії будуть називати “проєвропейські” з огляду на те, що сьогодні В.Ющенко чітко заявив про необхідність практичного наповнення євроінтеграції предметним змістом, і Європа сьогодні схиляється до розуміння прагнень інтенцій України, українських політиків на цьому шляху, а інші будуть все-таки залишатися проросійськими. Це не буде абсолютно точно, але їх все-таки будуть ідентифікувати, як проросійські: партія Віталії Вітренко, партія “Регіони України” і деякі інші політичні сили. Це теж буде лінія вододілу.

Поки що ми не виробили самостійність і самодостатність у своєму внутрішньому і в зовнішньополітичному курсі, поки що наш європейський вибір не став реальним як такий, що об’єднує переважну більшість політичних еліт, інакше кажучи, що він ще не став стратегією розвитку і суспільства, і еліт у повсякденному вимірі, поки що у нас є могутній сусід, який сам ще визначається щодо України (я не виключаю ролі Росії на наступних парламентських виборах, включаючи негативну роль), доти у нас буде така градація.

Я думаю, що саме суспільство має бути тим фільтром і решетом сьогодні, яке буде відбраковувати ті політичні сили, які неспроможні отримати ці три відсотка для проходження.

Мене сьогодні не турбує як політолога, бо політолога нічого не має турбувати, а він має аналізувати і фіксувати. А турбує якраз спроба мімікрії, метаморфоз тих чи інших політиків.

Навіть завтра буде цікавим тест на голосуванні. Адже програма Ющенка, програма Тимошенко, програма політиків як лідерів, які очолювали свого часу “НУ”, а сьогодні Ю.Тимошенко продовжує очолювати “Батьківщину”, скоріше всього і буде очолювати, раптом стає програмою для багатьох тих, хто був ще недавно запеклим опонентом.

Звичайно, це стратегія адаптації колишніх опонентів, але яка вона швидкоплинна, яка вона бліц-адаптація. Буквально проходить декілька днів, і ми вже бачимо, що ті, хто ще вчора...

Ірина Халупа

Це вже не про партійне будівництво, пане Полохало.

Володимир Полохало

Так це і псує партійне будівництво.

Вадим Карасьов

Так, це і псує створення нормальної партійної опозиції. Це по-перше.

По-друге, проблема в тому, що прем’єром Президентом України призначена лідера партії, яка не являлася основною у політичній коаліції. Тому політичні соратники Ющенка, які вели його з 2001-го року через парламентські вибори 2002-го року, цим не задоволені, тому що фактично було б це доречно, якби Юлія Тимошенко була віце-президентом, тоді б передвиборча коаліція кандидата в Президенти України і другої особи, як це робиться в США.

А вийшло те, що сильний політик, лідер партії, але неосновної партії, висувається Президентом на пост прем’єр-міністра. Це є відображенням структурних проблем, які є в нашій політичній системі.

Тому, по-перше, прем’єр-міністр, я переконаний, для того, щоб у нас була партійна система, має бути лідером політичної партії, яка завоює більшість або створить коаліцію в парламенті.

При всій повазі до Юлії Тимошенко її не обирали на цих виборах, її не обирали ні на президентських виборах, тим більше не було парламентських виборів. Ось в чому проблема. І це проблема партійного будівництва.

Володимир Полохало

Все-таки це були президентські, а не парламентські вибори, була політична коаліція “Сила народу”.

А відносно того, що соратники вели Ющенка, як Ви сказали, пане Вадиме, можливо, Ющенко вів соратників. Я думаю, що велика частина тих соратників, які в “НУ”, сьогодні чомусь не сприймає ті бажання і прагнення Ющенка і воює з самим Президентом України.

Ірина Халупа

Я хотіла б, щоб ми послухали, що мотивує виборця. Чи він голосує за партійну платформу, ідеологічну платформу, чи, скоріш за все, на нього впливає якась особистість?

З такими конкретними запитаннями наш колега Павло Вольвач звернувся до київської вулиці.

Павло Вольвач

Коли будуть вибори парламентські в 2006-му році Ви будете голосувати, якщо будете голосувати, надавати перевагу чому ви будете: партійним програмам чи особистостям? Що для вас важливіше?

Респондент

Очевидно, що політична культура в Україні ще й досі не сягнула того рівня, коли виборець змушений орієнтуватися на партійні програми. Ми й досі орієнтуємося в такому феодальному стилі, тобто особистості грають набагато більшу роль. Це факт, як не прикро. Тому і на виборах я буду так само орієнтуватися на особистості, яким я довіряю.

Павло Вольвач

Яка партійна ідеологія, чиї партійні концепції Вам найближче?

Респондент

Очевидно, що це ліберально-демократичні правоцентристські цінності. Хто це в нас? “НУ”, БЮТ.

Павло Вольвач

Ви будете голосувати, скажімо, за комуністичну ідеологію чи за Симоненка, за партію “Батьківщина” чи особисто за Юлію Тимошенко? Хто Вам ближче партія, партійні списки чи особистості?

Респондент

Напевне, що особистості.

Павло Вольвач

А чому?

Респондент

Чесно кажучи, надоїли вже ці партії.

Респондент

Я вважаю, що особисті, тому що людина певна, чого вона хоче, а не вислуховувати бажання всіх і розподіляти обов’язки.

Респондент

Я теж вважаю, що особистість важливіша, так як приймати таке самостійне рішення, тим паче, що Юлія Тимошенко це може.

Павло Вольвач

За кого Ви будете голосувати?

Респондент

Це дуже індивідуальне питання, але я голосувала б за програму партії.

Павло Вольвач

А чому?

Респондент

Мені здається, що програма партії більше відображає мету, а особистість – це просто суб’єктивне відношення до особистості.

Респондент

Для мого віку я ще не дуже хочу заглиблюватися у політичні питання, не хочу скорочувати собі віку.

Респондент

Більше все ж таки партійна ідеологія.

Павло Вольвач

Програма якої партії, концепції партійні чиї Вам найближчі?

Респондент

“НУ”.

Павло Вольвач

Що для Вас важливіше: особистість чи партійна програма?

Респондент

Справа в тому, що особистість в яку партію відноситься, за того і буду голосувати.

Респондент

“НУ”.

Павло Вольвач

А чому?

Респондент

Чому саме? Прогресивна, соціальні питання піднімає.

Респондент

А як Ви відділяєте лідера від партії? Що, лідер – це одне, а партія – це інше? Трошки більше року ще лишилося, я по результатах буду голосувати.

Павло Вольвач

У такому разі яка поки що партія Вам найближче видається?

Респондент

Будемо дивитися по результатах праці. Зараз треба кожному з нас вже не на партії кивати, а кожному на своєму робочому місці працювати треба. На Бога надійся, а сам не “плошай”.

Павло Вольвач

До речі, чи не полягає у цій народній мудрості своєрідний код і ключ до проблеми. І то не лише виборів.

Ірина Халупа

На цьому ми завершуємо “Вечірню Свободу”. Ще раз велике спасибі нашим гостям. А це були два аналітики: Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій і головний редактор журналу “Політична думка” Володимир Полохало.

До зустрічі! І шануймося!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG