Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:06

“Інтернет-майдан”: "Палата №6": Юля - прем"єр; "Дід Мороз та його роль у світовій революції"; "Екстрема в Павутині": пірші кроки нового прем"єра; міністри-силовики; Чи можуть українські сайти вдовольнити попит світової спільноти про Україну?


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 7 лютого 2005 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Що не кажіть, а помаранчеві події додали шизоїду нашим вулицям. Хтось і досі гасає у помаранчевих шаликах, хтось трусить головою на морозі і, кутаючись у рукави дорогої шуби, бубонить: «Все. Пропав СРСР… Пропав рідненький...»

Публіки такої, щоправда, й раніше вистачало. Але з наростанням історичних обертів, вони задиміли, заторохтіли та розчервонілись од напруги.

З тої ж таки напруги проростала історична білоконівська фраза: «Після виборів будем пить три дня подряд!» Але геній, “парадоксов друг”, спрацював навпаки, і воно таки запило, тільки з іншого приводу.

Втім, усе наше незалежне існування просякнуте парадоксами. Українці живуть гірше од багатьох, але вважають свою країну найкращою. Люди тут найкращі у світі, але роблять часом чи не найгірші речі. Одна з найдинамічніших націй, а десятиліттями тупцює на місці. В чому гальмо?

«Треба прибрати Ідола, - пояснює один інтернетний даос. – Зібрати з усієї України лєніних, косіорів, щорсів та кобзонів та й прикопать у тому місці, де ховають радіоактивні відходи.

Така ось “Палата номер шість” виходить з Віктором Недоступом на чолі.

Віктор Недоступ

Мешканець “Живого журналу”, такий собі Нестор Літописець ще минулого понеділка написав у характерній квазі-старослов’янській манері: «Іссякло джерело мого вдохновєнія. Хоч би чесна жона Вітренчиха прошествувала з корогвами хресним ходом, чи що…»

«Ги! – відповіли йому. – Вітренко зараз степами України на ступі гасає! Крізь хурделицю!»

Однак наступні дні відволікли увагу віртуальної громадськості від смішок. Призначення прем’єра, за висловом одного з персонажів, - це вам не лиш би що, а що либо як! Особливо призначення Юлії Володимирівни.

Чогось забуксував соціаліст Мороз. І це викликало неоднозначне обурення фанів.

«В Мороза істерика!» - переконано доводив один з відвідувачів форумів Української правди.

Морозові присвятили ціле обговорення. «Дід Мороз та його роль у світовій революції”.

Такий собі Ден безапеляційно означує інтригу: «Мороз – шантажист, і це було давно відомо. Треба добазарюватись з Луценко та Семенюк. Бо сам Мороз на відміну від них пальцем об палець не вдарив під час Майдану».

Дописувач за підписом Зорге вважає, що торги Мороза за головні портфелі та «всі інші чотири тисячі портфелів не виглядають, як наївність. Швидше за все, ніякі портфелі йому не потрібні. Значить, Великий Комбінатор вглядається в далечінь. Але так загрався, що не розуміє, що його час минув. Зараз народ, як ніколи, уважно стежить за тим, що відбувається, і прекрасно бачить хто є хто. Прощавай, Санич!»

На форумах сайту «Майдан.Орг» емоції ще менш толерантні: «Ці соціалістичні проститутки вже дістали! Допоможемо дітям вулиці!» - кидає кизяка через паркан дописувач за підписом Вай-Зет.

З такими приблизно настроями і спати полягали.

А наступного дня… «Юлька – прем’єр! 374 голоси за! - повідомив дописувач форумів сайту «Фор-Ю-Ей» під псевдо По той Бік. – Здуріти можна!!!»

Такий собі Мік вражений: «Скільки до цього призначалося прем’єрів – ніякої особливої реакції. А тут прямо національна подія. В чому справа? Роль особистості в історії?»

«Дайош прем’єра з бубликом на голові!» - вигукує дописувач на прізвисько Кир.

«Довгоочікуване звершилося, - підводить риску в Інтернет-спільноті «Вибори-2004» авторка на ім''я Зульфія, - але багато питань з призначеннями. Шокує призначення тих, хто і при кучмізмі був примазаний. Але все одно радітиму. Жінка-прем’єр та жінка-міністр культури – це круто!»

«Юля – це канєшно да, - погоджується користувач Гігстер, - а от з Оксани такий міністр, як свого часу з Богдана Сильвестровича Сталлоне, тьху, перепрошую, Ступки. Але Юща не виправиш. З культурою в нього повний блек-аут”.

Тим часом хтось вивісив фотографію Юрія Луценка. (На фото він всміхається загадково крізь виблискування окулярів.) І підписав: «Головний міліціонер України. Всім стоять!»

«Мда-а, - замислились користувачі, - тепер міліція точно буде пити три дні. Хто від горя, хто від радості”.

«А треті, – додав користувач Ті Рекс, – взагалі не питимуть, бо алкоголь в камері заборонений».

Андрій Охрімович

Питання про те, чи може кухарка командувать державою, постає знову. Особливо актуальним воно виглядає у світлі останніх політичних новацій та призначень.

Скажімо, багатьом крутить в носі од того, що керівниками силових структур стали політики без відповідної професійної школи. Професіоналізм у цих специфічних сферах полягає, вочевидь, у блискавичних реакціях влади на дії тих осіб чи груп, які реально загрожують конституційному ладу чи безпеці окремо взятих громадян.

В п’ятницю, коли Юлія Тимошенко доповідала у парламенті свою програму, стався напад на патріархію УАПЦ. Реакція та логіка контрдій у цьому випадку мають бути аксіоматичними. Пропорційними до кількості вибитих зубів, фактів мародерства і таке інше. Інакше народ не зрозуміє пластилінових реакцій новопризначених профі у силових структурах.

В інтернеті, щоправда, балакають не стільки про конкретний мордобой, скільки про спроможність нової мітли вимітати сміття. Реакцію на окреслені призначення та їх підґрунтя вивчав Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Після представлення минулої п‘ятниці у прямому ефірі провідних телеканалів нового складу Кабінету Міністрів України на форумах Інтернету і в перших аналітичних репліках зірвалася хвиля запитань: “Як? Луценко – міністр внутрішніх справ? Турчинов – голова СБУ? Гриценко – міністр оборони? Вони ж не фахівці! Вони не можуть бути компетентними керівниками силових відомств, де потрібні спеціальні знання! Чи правильним є принцип призначень політиків туди, де завжди керували фахівці?” – подібними запитаннями переймалися юзери українського сегменту Інтернету.

Запитання природні, тим більше, для України, де восени 1917 року цивільний військовий міністр, юрист і кооператор Микола Порш із гнівом відкинув запропонований генералом Олександром Грековим план розгортання регулярної української армії, здатної протистояти російській, польській чи німецькій агресії: це, мовляв, бонапартизм, не гідний високих ідеалів революції. Через неповних три місяці по цьому прояві високого політичного ідеалізму, як відомо, були Крути, - і не було регулярної армії для захисту Києва.

З іншого боку, європейський досвід підказує інше. 90 років тому винахідники танка безрезультатно намагалися пояснити потребу у “сухопутному крейсері” британським генералам (ті тільки реготали), а зацікавився проектом і втілив його, всупереч генералам, морський міністр, котрий, як і Олександр Турчинов, свого часу дослужився тільки до лейтенантського чину, а далі фахово зайнявся політикою і журналістикою. Правда, цю людину звали Вінстон Черчілль.

Що ж стосується сучасної політичної практики, то з Інтернету ми дізнаємося, що призначення політиків на посади керівників силових відомств є загальноприйнятим у демократичних країнах. Головне – вміти проводити стратегічну політичну лінію уряду, підбирати собі кадри і, звичайно, вчитися. А ще – бути добрим організатором.

Що ж стосується, скажімо, міністерства внутрішніх справ, то у справді демократичній державі воно мусить бути не поліційним відомством, а інструментом правопорядку у суспільному організмі, який працює в парі з міністерством юстиції.

Тож чи зможе навіть найкращий міліцейський генерал докорінно змінити місію свого відомства? І чи здатен найпоступовіший чекіст зліквідувати чекістський дух в СБУ?

А тим часом, не встигли нові міністри стати до служби, як невідомо хто наказав вивісити їхні портрети в усіх гарнізонах та відділках.

Андрій Охрімович

Нічний переповнений Майдан Незалежності, маєво прапорів, іскри протестної енергії... Візуально-емоційний ряд “помаранчевих” днів цупко застряг у колективній пам’яті суспільства.

Разом з тим з’явилось бажання відчути якийсь конкретний, хоча б маніпусінький, результат перемоги. Навіть не результат, а хоча б натяк на обіцяне кардинальне переоблаштування українського життя.

По справедливості кажучи, зміни заповідаються неабиякі. Власне, вони вже почалися. Втім, не обходиться без усіляких прикрих штучок.

Про них у рубриці “Екстрема в Павутині” розповідає Павло Вольвач.

Павло Вольвач

Найбільші зміни – це нові постаті в новому уряді. І, насамперед, голова цього уряду.

Вже перші кроки Юлії Тимошенко засвідчили: вона налаштована серйозно. Так, позавчора, на засіданні Кабінету Міністрів вона розпорядилася підготувати правові підстави, аби позбавити колишнього Президента Леоніда Кучму державного забезпечення.

Схоже, насолоджуватися тихою старістю за державний кошт в пенсіонера Кучми не вийде. Він людина не бідна і, напевно ж, попідтинню не піде. Але ось з держдачею, машинами та купою обслуги доведеться, мабуть, розпрощатися.

Додам, що революційний жест Леді Ю виглядає куди гуманніше, ніж давня пропозиція пані Вітренко відправити всю владу кучмівських часів в Жовті Води, в особливу зону.

Нікого нікуди не відправлятиме і новопризначений шеф СБУ Олександр Турчинов. Натомість він запевнив, що буде в системі Служби вишуковувати патріотів України.

Втім, як зазначає Ростислав Демчук на “Майдані. Орг.”, це теж саме, що шукати на теренах України живих мамонтів. Тому, на його думку, структурні реформи в українській службі безпеки мають відбуватися за східноєвропейським або балтійським зразком, де «в першу чергу виявили в своїх спецслужбах московських ” тарганів” і вичистили їх до нуля».

Інший лейтенант-«непрофесіонал» Юрій Луценко очолив МВС. Справді, «непрофесіонал» в темних історіях замішаний не був, хабарів не брав, в сауні з дівчатками під час служби не розважався... Окулярці, цивільний піджачок... Випадкова людина серед багатозначних служивих тулубів, рясно декорованих аксельбантами й орденками. Може, через те й такий різкий підхід: кадрові чистки, різке омолодження особового складу, боротьба з корупцією...

Так якщо піде, дивись, і, справді, через рік з трибуни пролунає гасло: «Міліція з народом!». Щ і є мрією новоспеченого міністра. Та й не лише його.

А тим часом, подумки, похмуро мугичучи щось схоже на пісеньку «Разом нас багато, нас не подолати...», стара начальственна рать готується до реформ...

Андрій Охрімович Помаранчева революція розбурхала ситий “світовий розум” і у географічному центрі Європи “відкрила” раптом нову державу, Україну. Державу, яка ще півроку тому була песимістично сірого кольору, а за місяць до нового року осліпила світ помаранчевим феєрверком.

Приблизно так коментують західні користувачі українських сайтів ту моду, яка виникла у світі на помаранчевий колір та українськість.

А ось чи можуть українські сайти вдовольнити такий попит? Відповісти на це питання спробувала моя колега Богдана Костюк:

Богдана Костюк

Різнобічну інформацію про Україну можна знайти на офіційних сайтах Міністерства закордонних справ, Державної туристичної адміністрації, “веб-сторінках” туристичних фірм тощо. А днями зовнішньополітичне відомство презентувало і багатомовний сайт, присвячений сьогоденню та історії України, Ukraine.info.

Електронні інформаційні агенції: “кореспондент”, “ІнтерФакс”, “Українські новини” успішно працюють на ниві подачі “гарячих новин” фактично у режимі non stop.

А пересічні західні юзери тим часом збільшили запити на українське мистецтво і літературу. І якщо зацікавлених у мистецтві та культурних традиціях України гостинно зустрічають сайти cufer.net і bervy.com.ua, то сучасну українську літературу знайти важко.

Книгарні та видавництва, звичайно ж, мають свої сторінки у глобальній павутині, але на них можна знайти лише повідомлення про новинки видань, але не роздуми про тенденції і напрямки розвитку української літератури.

Тим більше, що література переходити у віртуальний формат не збирається і.

Сергій Грабар, письменник і краєзнавець, переконаний, що час українським письменникам, видавцям, літературознавцям і власникам книгарень об’єднати зусилля для створення потужного літературного порталу, який сам по собі може стати явищем у сучасній літературі.

Андрій Охрімович

І на завершення кілька слів з “Галілея” Євгена Плужника.

“...Тоді вийдуть горді, мов льви! І не я ... і не ви... Інші. Скажуть: - Ми ті, Хто вірні меті, Йшли безупинно до неї! - З темних провалів на скелі круті, Світлом безсмертним укриті, - Гей, через кров, через трупи братів! – Кожний хотів Перший меті Кинуть під ноги лілеї! Ми умирали за неї! Ми убивали для неї! Ми їй усе, що могли віддали! Так наче кожен малий Очі у всіх змолодніють! Благословенний коли Здійснену бачиш надію!”

На цьому все в київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG