Доступність посилання

ТОП новини

“Віта Нова”: Що читатимуть сучасні українці: літературні новинки від видавничого дому “Факт”; подальший роман Олега Скрипки з фольклором;чи буде в Україні Громадське ТБ і чи зможе конкурувати Київський ботанічний сад із своїм Лондонським королівським побратимом?


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 7 лютого 2005 року.

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Якщо книжка – це джерело знань, то телебачення під цю пору щось значно більше. Події не відбулося, якщо про неї не показала телевізія, - така ось народна мудрість нової доби.

Але, як і у книжковому випадку, напевно, так само неправильно ставити питання: “А які нові програми чи канали можуть незабаром з’явитися в телевізійному просторі?”

Неправильно, бо кардинально оновитися мусить сам телепростір. Принаймні так вважає Валерій Іванов, президент Академії української преси, один з ініціаторів створення громадського телебачення.

Про це в нашій розмові.

Валерій Іванов

Останні події, вибори, довели, що медіа в Україні не виконують свою суспільну функцію, не інформують глядачів, слухачів, читачів про всі події, що відбуваються в Україні, закордоном, з одного боку, а з іншого боку, вони не слугують посередниками між різними соціальними групами і владою.

Павло Вольвач

Власне, виконують роль не журналіста, а пропагандиста.

Валерій Іванов

Абсолютно вірно. При чому роль дурнуватого, непритаманного мас-медіа в цивілізованому суспільстві. Треба терміново змінювати це.

Не можна допустити, щоб медіа при новій владі грали ту ж саму роль, продовжували дурити народ.

Павло Вольвач

Пане Іванов, я з Вами погоджуюся і теж всіма фібрами своєї душі відчуваю, що змінювати треба. Але як?

Валерій Іванов

У цивілізованих країнах є вже відповідний механізм – це суспільне мовлення. Може виникнути питання: “Чому суспільне, а не приватне?”

Павло Вольвач

У мене насамперед виникає питання щодо назви, чому не громадське, а суспільне? Бо суспільне трохи ріже вухо.

Валерій Іванов

Українською мовою було б притаманніше громадське мовлення. Справа в тому, що свого часу була сумнозвісна постанова ВР, якою створене громадське українське телерадіомовлення, так званий ГУРТ у вигляді ЗАТ.

Павло Вольвач

Тобто, скомпрометований бренд ви не хочете...?

Валерій Іванов

Так, це знущання над здоровим глуздом було – громадське закрите акціонерне товариство. Тому ми взяли суспільне. Воно має бути незалежне ані від влади, ані від комерційних інституцій, бо залежність від олігархів – це залежність ані трохи не краща, ніж залежність від влади.

Павло Вольвач

Згода, пане Валерію. Але невідворотно виникає запитання, просте, як двері: “Звідки брати гроші?”

Валерій Іванов

Знову ж таки не вигадуємо нічого, беремо досвід цивілізованих країн. Це може бути виведення того ж таки податку, який зараз йде на Державне телебачення, і перероблення його в абонентську плану. Припустимо, за радіоприймачі цих 50 копійок. В принципі, за деякими розрахунками – це цілком досить.

Крім того, залучення відрахувань за рекламу, перерозподіл тих коштів податку від інших комунікацій, зокрема мобільного зв’язку, від ліцензійних зборів за телерадіомовлення і інше, в тому числі за рекламу.

Але реклама тут має бути неповноцінною, не такою, як на комерційних каналах, а має бути обмеження на рекламу. Як тематична, припустимо реклама алкоголю тут взагалі неприпустима, так і за обсягом, принаймні вдвічі має бути менший обсяг на суспільному мовленні, ніж обсяг на комерційних каналах.

Павло Вольвач

Пане Іванов, якраз ми торкнулися конкуренції. Ні для кого не секрет, що на провідних каналах провідні журналісти одержують чималу платню, чималі гроші, чи зможе суспільне телебачення конкурувати у цьому плані?

Валерій Іванов

Я думаю, що на нашому суспільному мовленні повинні бути створенні такі умови, в тому числі і по рівню прибутків, щоб по рівню прибутків кадри залишалися тут. Але все ж таки кадри для суспільного і кадри для комерційного мовлення в деяких випадках це можуть бути одні і ті ж люди, в деяких випадках - це різні речі.

У всьому світі на суспільному мовленні менше розважальних програм, більше освітніх, культурологічних. І це нормально.

Так, сегмент аудиторії для цих програм менший, ніж для мильних опер, але він повинен мати свій продукт. Суспільне мовлення повинно давати цей продукт для школярів, для людей старшого віку, які хочуть чогось навчитися.

Нічого страшного, що рейтинг суспільного мовлення через те буде менший, ніж рейтинг комерційних каналів. По всьому світові рейтинг суспільного мовлення нижчий.

Павло Вольвач

Дуже коротко. Мовний режим.

Валерій Іванов

Вже йдуть суперечки з цього приводу.

В принципі, українська дійсність дозволяє повторити німецький досвід. Там є “ЦДФ”, канал, який поширюється на всю Німеччину, і є земельні канали. Звичайно, і тут, якщо буде якась передача з Донецька, то її можна транслювати і в іншому регіоні тією мовою, якою вона була зроблена. А в Донецьку транслювати львівську програму українською мовою.

Павло Вольвач

Пане Валерію, хто буде командувати?

Валерій Іванов

Є наглядова рада, яка представляє різні суспільні прошарки, різні соціальні групи.

Механізм формування обговорюється. Є прибічники квотного механізму, щоб були представники від нацменшин, від різних суспільних груп, в тому числі і від профспілок, від церков і так далі.

Ця наглядова рада повинна призначати провідних менеджерів, а ті менеджери мають набирати журналістів.

Павло Вольвач

І насамкінець. Коли всі ці розмови можуть уречевитися у щось конкретне і вийти перший продукт?

Валерій Іванов

Я вважаю, що це має бути зроблено дуже швидко, протягом двох-трьох місяців. Треба на ходу реформувати УТ-1, треба на ходу реформувати ОД ТРК і вже виробляти новий продукт, так би мовити з ходу.

Павло Вольвач

Від телевізійного миготіння, чи то абсолютно об’єктивне Громадське ТБ, чи заангажований канал якого-небудь скромного олігарха, все рівно потроху починає боліти голівонька. І тягне тоді в місця не гамірні, усамітнені, де б до вас не дісталася чергова “розмовляюча голова” чи реклама чудодійних підгузників.

Богу дякувати, таких місць у Києві вистачає. Зокрема, оранжереї Ботанічного саду імені академіка Фоміна. У самісінькому центрі Києві, неподалік червоної будівлі університету.

Власне, це Університетський науковий центр, один з найвідоміших наукових центрів Європи, звідки пішли у світ десятки і десятки нових рослин: лікарських, декоративних...

За чилійську араукарію не скажу, а ось рододендрон, каштан їстівний і, не на ніч будь сказано, ехінацея – все це тут пнеться до сонця і цвіте буйним цвітом.

Щороку колекція саду збільшується на 30, а то й на 60 видів рослин.

Репортаж Володимира Ляшка.

Володимир Ляшко

Дивно і незвично серед зими і тріскучих київських морозів опинитися в субтропіках. Переді мною, всуціль укривши землю, розіслався темно-зелений килим невідомих мені рослин. На ближньому кущі, світло-коричневі плоди, схожі на вишні. Але.. Невже, кавовий кущ?

“Так, це кава, сорту “арабіка”,” - каже Всеволод Грабовський, науковий співробітник саду.

З високості скляної бані оранжереї звисають в’юнкі рослини, тягнуться до сонця тропічні дерева.

У вас тут і пташки співають?

Всеволод Грабовський

Так, є у нас рідкісні. Це те, що називається українською мовою “Волове очко”. Це тут якраз і весна, воно і починає співати.

Володимир Ляшко

Так воно і гніздується тут десь?

Всеволод Грабовський

Так, і гнізда роблять. У нас тут і синички живуть, і дрозди живуть. Ми їх навіть підгодовуємо, сало вішаємо отут на шнурочку. У нас навіть є такий жарт.

-

Боже, а що це так гарно співає? -

Райські птахи, бо ви попали в рай.

Володимир Ляшко

Так, серед зими отакої, раптом така оаза.

Всеволод Грабовський

Це такий жарт. Як би там не було, а для мене це рай. Я вважаю, що я живу в раю.

Володимир Ляшко

У сусідній висотній оранжереї, яку спеціально збудували під зріст південної гості, височіє найдревніша в Європі пальма, гордість і окраса колекції ботанічного саду. Колись її досліджував ботанік Лівістон, то й пальму назвали його іменем.

Всеволод Грабовський

У нас лівістона, найстаріша пальма, якій 200 років. Пальми не можна підрізати, підстригати, тому що у них тільки одна точка росту. Якщо точка росту пошкоджується, то все дерево гине повністю і навіки.

Володимир Ляшко

Багатьма поколіннями науковців Ботанічного саду і їхніми помічниками з різних куточків світу добуто і випробувано в умовах Києва тисячі видів чужоземних рослин, з яких сотні впроваджено у різні галузі рослинництва.

Зі світової флори добираються переважно носії унікальних або рідкісних біологічних явищ.

Свого часу відомий вчений-селекціонер, академік Микола Цицін писав, що введення в культуру кожної нової рослини рівнозначне найважливішому відкриттю.

А стільки їх було цих перемог! Лише колекція лікарських рослин налічує 171 вид. Поряд зі звичними нам геранню, дягілем лікарським, перстачем, тут ростуть представники Північної Америки: три види ехінацеї, акант вузьколистий, подофіл щитоподібний, лаванда колоскова з Середземномор’я.

Спершу рослини вивчають, потім акліматизують до умов України. Свого часу так сталося з магнолією, яка зазвичай росте в Китаї, Японії, у краях, де набагато тепліше.

Директор Ботанічного саду Василь Капустян розповідає:

Василь Капустян

Існувала така думка, що будуть вимерзати, тримали їх у оранжереях, потім все-таки ботаніки знайшлися сміливі, висадили їх у ґрунт. Тепер чудово десятки видів ростуть на природі, вони не підмерзають. Надзвичайно великі квіти, розміром від 15-ти до 20-ти см рожевіють. Білі, темно-фіолетові...

Володимир Ляшко

Весною сад магнолій зацвітає першим.

Акліматизували вчені і ще одну дивну рослину з південних країв, рододендрони, які стали великою окрасою наших квітників. Квіти, зібрані в розетки, мають дивовижні кольори!

У самісінькому центрі Києва маємо зелену перлину. Вона дивує вчених світу, і подивовує будь-кого, хто приходить сюди. От тільки б замінити непрезентабельну огорожу саду.

Василь Капустян згадує свої відвідини Королівського ботанічного саду під Лондоном. Як же там все зі смаком зроблено. Які там акуратні доріжки, які там доглянуті лави для відпочинку. “Ох-ох, - каже, - аби ж нам хоча б крихту того фінансування!”

Павло Вольвач

Дехто вважає, що всі народні пісні давно відслухані й занотовані, всі танці та (поки ще живі) обряди описані й класифіковані, крім того, по них захищено безліч наукових дисертацій.

Найцікавіше з цього надбання нібито вже відтворено на професійній сцені, а решта, то так, окремі варіації, котрі не заслуговують на увагу модерного українця, котрий не потребує національно-культуртрегерських щеплень.

Насправді ж, аби бути повноцінним українцем, літературно-вербального рівня самоусвідомлення явно замало. Є таке поняття, як етнокультурна мова. Вона складається не лише зі слів, але також із ритмів, звуків, тактильних відчуттів та вібрацій, притаманних конкретному етносу і тільки йому.

Втім, це тема великої передачі і ми колись до неї наблизимося. А сьогодні про те, що нового можуть віднайти фольклористи в сучасній Україні, чи, радше, наскільки цікаво й переконливо вони вміють це донести до пересиченої поп-культурою публіки.

Про це в матеріалі Юки Гаврилової.

Юка Гаврилова

Днями я побувала на виставі під біблійною назвою “Адам і Єва”. Її в Музеї народного мистецтва Івана Гончара давав ансамбль “Гуртоправці”, феноменальний колектив, учасники якого збирають матеріали для свого репертуару в довгих фольклорних експедиціях по селах та містах різних областей України. Самі й інтерпретують власні знахідки.

Вперше це дійство “Гуртоправці” зіграли наприкінці минулого року на фестивалі України в Швейцарії.

Не знаю, як тамтешня публіка сприйняла автентичний український фольклор, але на власні очі бачила в якому захопленні від “Адама й Єви” були київські глядачі. Всі: і співаки, музики, танцюристи (а в “Гуртоправцях”, що цікаво, усі вміють робити все) і їхня аудиторія пережили справжній катарсис.

Зазначу, що ансамбль працює в рамках безупинного фестивалю “Країна Мрій”, ініціатором та продюсером якого є чи найбільша наша рок-зірка, лідер гурту “ВВ” Олег Скрипка.

Він, звісно, був присутній на “Адамові і Єві” в Музеї Гончара, і ось що він мені розказав про “Гуртоправців” після їхньої магічної вистави.

Що ж нового відбувається саме тут і сьогодні в країні мрій?

Олег Скрипка

Нове для сьогоднішньої України те, що є спроба максимально наблизити загального слухача і глядача до української традиції, яка зникає, і представити ту сторону, до якої ми вже звикли, і та картинка, яка вже сильно набила оскомину для пересічного глядача, це синтетичні шаровари...

Нового нічого. Все відбувається потрошку, а з іншого боку, і несподівано, тому що такі речі відбувалися в Україні і за часів радянських, і раніше такого роду вистави, такого роду вечірки, але ми бачимо не тільки, наприклад, старих дідів з вусами і з оселедцями, а ми бачимо багато молоді, багато камер. Наша країна стає мудрішою.

Павло Вольвач

Щось із тих мрій мусить втілитися в реальність. Принаймні, шанси великі, як ніколи. Але це вже тема іншої розмови...

А на сьогодні все.

Це була “Віта Нова”, я Павло Вольвач і Мишко Петренко за пультом, як завжди. Ходіть здорові та пильнуйте себе.

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG