Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:43

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 11 лютого 2005 року.

Надія Степула

На хвилях “Свободи” – “Сюжети”, – світ культури і культура світу.

З вами автор і ведуча – Надія Степула.

Вітаю вас, дорогі слухачі!

”Джерела толерантності” – таку назву має виставка в Музеї літератури у Києві.

Організували її Музей Анни Франк (Амстердам), Інститут юдаїки та Києво-Могилянська Академія.

Копії документів, світлин, фрагменти щоденників і статей розповідають про жертв Холокосту і праведників.

Говорить директор Інституту юдаїки – Леонід Фінберг.

Леонід Фінберг

Ми запропонували такий проект, що ми подамо історію людської солідарності в портретах особистості. Ці портрети нам було вже легше шукати, бо практично всі наші видання останніх років – це тексти цих особистостей.

Отже, ми підготували портрети 11 чи 12 таких наших героїв. Це родина Глагольєвих відома тим, що батько Глагольєв отець Олександр був останнім ректором Київської духовної академії, знаємо про його особисту моральність, коли він з хрестом пробував зупиняти погромників ще до революції.

Знаємо його сина отця Олексія Глагольєва, який рятував під час війни всіх, кого переслідував. Там були і українці, там були й євреї, там були і роми так само і в 50-ті роки, коли їх переслідувала радянська влада.

Інший стенд присвячений всесвітньо відомому польському вчителю Янушу Корчаку. Ще один стенд митрополита Андрія Шептицького і рабина Кохане. Один з наших авторів “Дух і літери” Сергій Аверінцев, уже один з найбільших мислителів д.п. ХХ століття.

Ми зараз видали великий том українського його енциклопедичних статей, видаємо російською його зібрання творів. Стенди присвячені Аверинцеву. Ми видавали книжку “Листи з волі” дисидентів Мирослава Мариновича, Семена Глушмана, Зиновія Антонюка, їх тексти та про оточення їх друзів.

Також один з стендів присвячено солідарності політв’язнів в радянських таборах. Тут представлені люди, для яких життя інших людей було над цінністю. Рятуючи і допомагаючи іншим, вони часто ризикували своїм життям.

Я не назвав Миколу Лукаша, тому що українська аудиторія добре знає не тільки його фантастичну духовну спадщину, його геніальні переклади, але й те, що коли заарештували Івана Дзюбу, то він прийшов і сказав, що абсолютно поділяє погляди його, і що в Дзюби родина, а він самотній, то візьміть його замість за грати.

Особливість цього проекту, що ним опікуються старшокласники.

Надія Степула

Енциклопедія “Британіка” назвала Павла Тичину “наймузичнішим поетом 20 століття”. За три ранні збірки його висували на Нобелівську премію, від якої поет відмовлявся.

Постать Тичини – одна з найбільш суперечливих в історії української літератури минулого століття. Глибокий ліризм , ідеали гуманності в поезіях Тичини змінювалися глухою декларативністю й показним пафосом, клятвами залізними” Леніну та пошуками себе - складна епоха відбивалася у слові.

“Зламаний поет зламаної доби” – так можна називати Павла Тичину з відстані нинішнього століття. А можна – називати “неповторним ліриком”, - як писав Сергій Єфремов на початку минулого віку про тодішнього поета: “Те, що вже дав Тичина нашому письменству, справді на великий складається скарб”.

Сюжет про відомого і невідомого Тичину пропонує Надя Шерстюк.

Надія Шерстюк

Рідне село Павла Тичини – Піски Чернігівської області – традиційно приймає гостей двічі на рік – у дні народження і смерті поета. Приїжджають в основному люди мистецького кола – письменники, актори - на вручення щорічних літературних премій імені Тичини. Інколи у Піски навідуються поодинокі туристи. За словами односельців Павла Григоровича, на цвинтарі, де поховано родичів Тичини, у радянські часи побудували клуб і влаштували танцмайданчик. Наразі люди намагаються відновити зруйноване кладовище. За словами директорки музею Тичини у Києві Тетяни Сосновської, з кінця 80х років минулого століття з постаті Павла Тичини вдалося стерти певні стереотипи. Скажімо, його революційність. Багатолітній диктор Українського радіо Петро Бойко вважає, що хрестоматійний вірш “на Майдані коло церкви революція іде” слід читати без зайвого пафосу.

Звучить вірш

Роки ІІ Світової війни і останні роки життя поета дослідники називають “другою весною” Павла Тичини. У ці часи він зміг повернутися до себе справжнього, раннього Тичини, без ідеологічних нашарувань.

Тетяна Сосновська.

Дуже короткий період - це останніх декілька років життя Тичини, коли він аналізуючи весь свій шлях, писав радощі і чорну днину: “все я з вами розділю”. Любите ви Україну, я ще більше її люблю. І майже одночасно з цим вірш: “критики мене брали, чистили м’яли на всі боки вибивали, метеличками за соту о це тобі за роботу, щоб у перед не заганявся”.

І внизу приписка, щось пригадались мені мої 20-30 роки. Тобто, очевидно, це був такий період роздумів, коли Павло Григорович ці два вірші в шухляду написав. І в останній рік, в рік смерті 1967-й рік Тичина написав вірш, який починався словами:

“ якщо я десь не оспівав калину, якщо не ввів в вірш весняну цвіть, мені не ставте друзі у провину ви критиків в докорах не кіпіть. Не можу про калину я співати, коли на світі стільки чорноти, коли поетів за чавунні грати безбожно запроторюють кати. Це 1967 рік”.

На початку 60-х років Гарвардський університет висунув Тичину на здобуття Нобелевської премії. Тичина відмовився, зазначивши, що найціннішою для нього є Державна премія СРСР.

Тетяна Сосновська

Те, що він вже на початку 60-х років, в зрілому віці, коли він пройшов той тяжкий час випробувань був поцінований за цих три перші збірки свідчив про те, що його внесок в світову навіть літературу, тим його раннім ніжним злетом нічим закреслити не можна.

Надія Степула

Марія Воробей – сучасна українська поетеса, яка вже майже десятиліття мешкає у Греції, на нинішній день має там легальну працю і буває в рідній стороні не так часто, як хотілося б. Поетеса скористалася рідкісним моментом відпустки, щоб присвятити цей час Маданові Незалежності та подіям, які тут розгорталися в момент “помаранчевої революції”.

Про літературу і потребу суспільства в духовності та ще про багато інших речей – в інтерв’ю, яке поетеса подарувала “Сюжетам”.

Пані Марія, яка на нинішній і на завтрашній день буде роль слова поета, буде роль письменника у суспільстві, що оновлюється, в українському новому суспільстві?

Марія Воробей

Я вважаю, що абсолютно це паралельно, як буде йти суспільство, так і буде розвиватись економіка. Наскільки нас Європа і світ визнає, як справді націю, як державу, так і слово буде українське йти і мова невіддільно від суспільства.

Нехай говорять люди якою завгодно мовою, так як є в різних країнах світу, але державна мова має бути українська, бо по мові визначається якраз нація і народ.

Думається, що українська книга відстоїть і добуде свій імідж у цьому ярмарку великих протиріч на нашій землі і все-таки буде на нашій землі свято українського слова і української книги.

Абсолютно поняття тотожні держава і культура, держава і слово, держава і українська книга. В нас величезні ресурси, в нас є дуже талановиті літератори. Написати книжку, вибачте, це кілька місяців, а то й рік, а потім ще й видати.

Думається, що тільки мирними шляхами збудується, нарешті, в нашій державі демократичний устрій, підніметься на високий рівень наша культура, наша література, запанує наше українське слово.

Надія Степула

Маємо нагоду почути продовження сюжету про незвичайне перепоховання Ніни Грін – прообразу “Ассоль” і дружини легендарного Олександра Гріна. Далі – Володимир Бойко з одним із учасників тих подій – Віктором Павленком.

Володимир Бойко Історія з перепохованням набула розголосу лише у 90-х роках, та до останнього часу прізвища всіх її учасників були невідомі. Юлія Первова забрала із собою в небуття цю таємницю, а архіви КДБ досі недоступні для дослідників.

Лише наприкінці 2003 року вдалося встановити прізвища ще трьох сміливців, які перенесли труну Ніни Грін до могили письменника, й зустрітися з одним з них – учителем історії в кримському селищі Наукове, де розташована Кримська астрофізична обсерваторія Національної академії Наук, Віктором Павленком. Ось що він розповів.

Віктор Павленко

Народився я 1950 року в Сімферополі. Під час навчання в школі збирав твори Олександра Гріна статті про нього. 1968 року вступив на історичний факультет Кримського педагогічного інституту і в один з осінніх днів поїхав у Старий Крим.

Зайшов у двір будинку письменника. Двері були відчинені, й на кроки з хати вийшов Петро Микитович Буїнцев — киянин, людина трагічної та цікавої долі. Три роки тому він пішов з життя, а тоді йому було вже 50, з яких 19 був у сталінських таборах.

У ті часи Петро Микитович працював у Коктебелі асенізатором у Будинку творчості, приїздив у Старий Крим на вихідні і був, по суті, хазяїном у домі, бо дружив з Ніною Миколаївною, вдовою письменника.

Наступного року він познайомив мене з її київськими друзями — Юлією Первовою та Олександром Верхманом. Але найбільшою подією того року було моє знайомство з самою Ніною Миколаївною, яка ще за життя перетворилася на легенду.

Тоді ж я довідався, що радянська влада звинувачувала її у співробітництві з німцями під час війни. Але Первова й Буїнцев це категорично відкидали.

По смерті Ніни Миколаївни Первова й Верхман занотовували розповідь про обставини її кончини, про те, як кримська влада кілька днів не давала дозволу на поховання біля могили свого чоловіка, а саме про це вона прохала в своєму заповіті.

Оповідання про ці події я, не маючи можливості розмножити текст, надиктував на магнітофон, а запис поширив серед шанувальників творчості Олександра Гріна.

Юлії Первовій належала ідея перепоховати покійну всупереч забороні КДБ. Незадовго до того вона познайомила мене в Сімферополі з Віктором Падалком, який вчився у Вищій профспілковій школі і також був шанувальником творчості Гріна.

За місяць до перепоховання Первова повідомила, що в ньому погодився взяти участь і Фелікс Россельс, син відомого на той час літературознавця. Я запросив свого друга дитинства Миколу Турчанінова.

Увечері 22 жовтня 1971 року ми зустрілися в Старому Криму на автостанції. Олександр Верхман приніс інструменти — кирку, лопати тощо. На кладовищі ми розділилися — двоє, у тому числі я, копали яму біля могили Гріна, двоє розкопували могилу Ніни Миколаївни, Первова стояла на сторожі.

Копали вночі без ліхтариків, землю зсипали на поліетиленову плівку, щоб не залишати слідів. Пішов дощ, але швидко припинився й ми встигли все зробити до ранку.

У новій могилі на глибині біля метра був величезний камінь. Труну Ніни Миколаївни довелося два рази витягувати та підчищати землю. Через камінь вона опинилася сантиметрів на 10 нижче від труни Гріна. Вони лежали практично в одній могилі. Це були такі містичні хвилини.

Минув рік. У липні 1972-го, тільки-но закінчивши університет, мене забрали в обласне управління КДБ. Допитував мій однофамілець Павленко. Доки мене там тримали, вдома був проведений обшук — без санкції прокурора, без порушення справи, без понятих. Знайшли плівки із записами пісень самодіяльних авторів, купу. Але найголовніше — знайшли мої щоденники, куди я занотував все про перепоховання.

Другий допит через чотири дні почався фразою: “Прочитали ми твої щоденнички, гробокопачу”. Потім я дізнався, що гебульники їздили на цвинтар і щупом перевіряли, чи справді порожня колишня могила Ніни Миколаївни.

Мене звинуватили в поширенні антирадянської літератури і плюндруванні могили. Але довести факт поширення літератури КДБ не вдалося, а справу про перепоховання “спустили на гальмах”.

Володимир Бойко

Після того як працівники кримського управління КДБ дізналися із щоденників Віктора Павленка про перепоховання вдови письменника, на допити почали тягати всіх причетних до тієї акції. Друзі звинуватили Віктора в необережності, що призвело до викриття. Компанія розпалася, але ніхто засуджений не був, “органи” обмежилися “профілактичними” бесідами.

1990 року Віктор Павленко звернувся до КДБ з проханням повернути йому вилучені щоденники. Офіційної відповіді він так і не дочекався, а на словах йому повідомили, що архіви не збереглися.

Надія Степула

Радіожурнал Сюжети відзвучав.

Дякую за увагу, дорогі слухачі.

З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антонечко.

Хай вам трапляються теплі й щасливі сюжети!

До нової зустрічі на хвилях “Свободи”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG