Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:16

Українка з Канади переїхала до Львова, де знайшла своє кохання.


Галина Терещук

Львів, 14 лютого 2005 - Чимало українських жінок намагаються знайти своє щастя далеко за межами України. Однак сьогодні ми розповімо вам історію про те, як громадянка Канади знайшла своє щастя і долю саме в Україні. Майже 10 років тому Оксана Кунанець, яка ніколи й гадки не мала присвячувати своє життя розбудові України, приїхала як канадський фахівець – реабілітолог, щоб проконсультувати українських дітей, хворих на церебральний параліч. І у Львові знайшла своє кохання, збудувала разом з чоловіком гарну родину і почувається щасливою коханою дружиною. Пані Оксана нині працює у почесному консульстві Канади у Львові, її чоловік Микола Сварник - науковець.

Миколу та Оксану Сварників я часто зустрічаю на вулиці з інвалідним візком, у якому уже майже 17 років перебуває Андрійко. Вони щось йому весело розповідають, кидають один на одного теплі люблячі погляди. А ще якось по-особливому тримають один одного за руку.

У 1993році Оксана Кунанець приїхала у Львів в реабілітаційний центр «Надія», створений для дітей, хворих на ДЦП. Туди зі своїм 4- річним Андрійком приходив Микола Сварник, який сам доглядав за сином та старшою донькою. Микола на той час мав якесь своє романтичне захоплення, Оксана – своє. Щовечора вони зідзвонювались і довго обговорювали проблеми дітей, хворих на ДЦП. Оксана, дивлячись на Миколу, часто собі повторювала, що він міг би бути добрим священиком.

Якось Оксанина товаришка на вечірці запитала її: кого з цих чоловіків ти могла б покохати?

Пані Оксана: --Вона мені каже: той, що з бородою! Але я його уявляла чемним священиком. А виявилось, що він там мав якесь захоплення. Овва! Я собі думаю: як то може бути?

Залицяння у вигляді дружніх і цікавих розмов тривало близько двох з половиною років. У 1996 році Микола та Оксана побрались.

Пан Микола: --Коли ми вирішили одружитись, Оксана каже: ” Пам”ятай -- то ще нічого не значить”.

У Канаді в Оксани залишились рідні, друзі та добре оплачувана праця , в Україні була її родина: коханий чоловік і його двоє дітей - Мар»яна, якій нині 25, і Андрійко, якому потрібна була її любов і турбота.

Пані Оксана: --Я розуміла, на який я крок іду, але я не могла бути там в Канаді без них. Микола мене зачарував своєю добротою. Він дуже старався. Іноді так буває у житті, що люди запалюються, а потім усе зникає.

Пан Микола: --У нас добре все складалось, була гармонія у всьому, що діялось, було багато гарних подій у нашому житті.

Микола та Оксана Сварники дотримуються родинного принципу: один одному не заважати розвиватись, допомагати і доповнювати один одного.

Пані Оксана: --Я хотіла щось дати йому, бо знала, що він багато дає мені. Мистецтво родинного життя у тому, щоб уміти обійти непорозуміння, не акцентувати на дрібницях увагу. Кожен має власні поняття на все. Аби ми перейшли на розуміння іншого, маємо це зуміти зробити.

Хоча подружжя Сварників усе розповідало мені про толерантність в їхньому сімейному житті, про те, що родина -- це найважче і найважливіше мистецтво в житті кожної людини , усе ж зауважити їхні романтичні закохані погляди один на одного було нескладно. Адже яким би не було мистецтво жити і творити, якими б талантами не володіли люди, без любові один до одного вони б не випромінювало стільки щастя і тепла.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG