Аудіозапис програми:
Київ, 15 лютого 2005 року
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
“Пісня єднає людей”, - цей вислів давно вже став трюїзмом. Але часом навіть у чомусь звичному і начебто навіть тривіальному можна знайти невідомий, незвичний, а то і незвичайний вимір.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Бурхливе національне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х повернуло до життя чимало заборонених чужинською владою пісень. Знову залунав національний гімн “Ще не вмерла Україна” на слова Чубинського й музику Вербицького. Відправи в церквах УАПЦ й УГКЦ закінчувалися духовним гімном “Боже великий, єдиний” на слова Кониського й музику Лисенка. І все ж над стотисячними мітингами й демонстраціями найчастіше лунало:
Гей, у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! Розвеселимо!
Мабуть, я був не поодиноким, сприймаючи ту пісню саме як стрілецьку – з багатющого пісенного доробку легіону Українських січових стрільців, що об’єднав у своїх лавах цвіт галицького юнацтва і вкрив себе невмирущою славою не лише на полях битв, а й на ниві поезії. Та й у пісенних збірниках, які масово видавалися на початку 1990-х, під текстом “Червоної калини” стояло ім’я автора – Степана Чарнецького, галицького поета-молодомузівця і театрального діяча, який буцімто створив її 1914-го року.
Сергій Грабовський
Максиме, така думка є чи не загальною. І не тільки в самій Україні. Ось що читаємо, наприклад, на Інтернет-сайті об‘єднання українців Угорщини з посиланнями на українських музикознавців:
Пісня "Ой у лузі червона калина" виникла в період зародження січового стрілецького руху, зразу набула широкого розголосу, увійшла в численні співанки, стала народною. Січові стрільці, для яких вона була своєрідним національним гімном, разом з іншими піснями понесли її дорогами визвольної війни. Куди б не потрапляли вони, там була й ця пісня. На крилах революційно-патріотичних устремлінь січового стрілецтва під час першої світової війни ця пісня розлетілася по Україні, ввійшла в духовне життя широких кіл громадськості, стала народною, відомою всьому світові.
Максим Стріха
В українському фольклорі є декілька найбільш узагальнених, ключових для нього образів. Є образи тривожні, темні: “Ой, кряче-кряче, та й чорненький ворон”, чи “Летить ворон з чорних сторон”.
Але ж є й образи такі, які символізують незнищенність краси самої України. серед них одне з чільних місць посідає образ “червоної калини”, який проходить через багато українських народних пісень.
Сергій Грабовський
Максиме, фольклорна “червона калина” увійшла до десятків пісень сучасних українських авторів, більш чи менш вдалих. Але вочевидь це сталося, так би мовити, “з подачі” класичної пісні, про яку сьогодні йде мова і яка стала символом вільної України.
На другий день до Тилявки вступив Наливайківський полк. До Матвія на подвір''я в''їхало дві тачанки з кулеметами і кількох вершників. Василь буйно зустрів товаришів походу.
— Гей, панове. Злазьте всі. Ось знайомтесь. Це мій батько, це мати, це ось сестра, а це брат, будучий професор чи що!.. Володьку, жени до Гнидки... Він напевно має... Ось тобі!.. — і вийняв з пуляреса стопку гривень.
Володько побіг до Гнидки, що гнав найліпший самогон. Настя тільки знай своє... Печи, вари... Катерина їй допомагає. Батарея ранком знялася, то прийшли інші. До всього насходилося сусідів. Засіли, обійшло по чарці. Матвій довго змагався, але не видержав.
— Ех... Знаю, що завтра відлежу, та була-не-була... Раз так. Хто знає, чи скоро побачимось. Дай Боже здоров''я, діти мої!.. — і випив.
Гей, у лузі червона калина похилилася... Чогось наша славна Україна зажурилася… Затягнув соковитим баритоном Василь... А ми тую червону калину підіймемо! А ми нашу славну Україну гей, гей!.. розвеселимо!..
Дружно підхопили козаки. Пісня рвонулася, затопила хату, пробилась крізь вікна та двері надвір. Матвій чогось зажурився. Селяни, видно, хотіли б і собі піддержати співаків, але пісня для них нова. От коли б так ще “У Києві на риночку”. Але і це гарна пісня.
— Так , люди добрі,— почав зворушений Матвій, коли скінчилась пісня. — Не тямущий я, простий мужик... Не вмію гладко говорити... Ніхто мене не вчив розуму. Одна земля наша годувала і вчила мене. І робив я, що міг. Багато ні, але без праці також не сидів. Свою дорогу чесно йшов, душею не кривив. І ви, мої діти, не згадаєте свого батька кепським словом, бо не пропив я, не згайнував, не затратив марно ані одного зернятка. Все думав: виростуть вони — хай мають.
Бог благословив мене — хай і їх не лишить своєї милосердної опіки. Але перш за все потрібна їм моя опіка, як батька... Отак і робив... А ви... Перед вами новий світ розгортається. Але де б ви не були, що б не робили, повинні тямити, що тільки власною працею власних рук, голови, здобудете щастя своє. Чи це на війні, чи в школі, чи на ріллі... Україна наша, діти мої, потребує чесних людей, розумних людей і працьовитих людей.
Звучить “Червона калина” у хоровому виконанні
Максим Стріха
Пролунав уривок із роману Уласа Самчука “Волинь.” Того самого Уласа Самчука, відзначення чийого столітнього ювілею не так давно було заблоковано Комуністичною фракцією у ВР. Мабуть, не дарма, бо роман надто патріотичний.
В ньому “Червона калина” – символ національної революції ХХ століття. Але, виявляється, вона була і символом національної революції 17-го століття, ця пісня, правда, з дещо відмінним текстом і дещо відмінною музикою.
Випадком я придбав бібліографічний раритет – другий том “Исторических песен малорусского народа”, упорядкований Володимиром Антоновичем та Михайлом Драгомановим і надрукований у Києві 1875 року, за рік до сумнозвісної Емської заборони. Гортаючи пожовклі, нерівно розрізані сторінки цього видання, я натрапив на пісню, ритм якої з перших рядків здався мені на диво знайомим:
Розлилися круті бережечки, гей, гей, по роздоллі, Пожурились славні козаченьки, гей, гей, у неволі. Гей ви хлопці, ви добрі молодці, гей, гей, не журіться, Посідлайте коні воронії, гей, гей, садовіться.
Усі сумніви розвіяли останні рядки:
Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилася. Чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася. А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо, А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо.
Цю пісню, записану в селі Мар’янівці тодішнього Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тобто – на сьогоднішній Кіровоградщині), упорядники “Історичних пісень” датують 1648 роком – часом перших великих перемог Богдана Хмельницького.
Отже, Степан Чарнецький таки скористався з давньої народної пісні, зробивши її дещо “маршовішою” й припасувавши до настроїв часу нового великого визвольного пориву українців. Це не применшує його заслуги – бо саме в його варіанті ми співаємо “Червону калину” сьогодні...
Звучить “Червона калина” в сучасній обробці
Цікаво, що процитував “Червону калину” (у первісному, народному варіанті) у п’єсі “Богдан Хмельницький” класик української радянської драматургії Олександр Корнійчук. П’єса була написана за рік до “золотого вересня” 1939-го – з очевидним розрахунком на війну з Польщею і на залучення до цієї війни патріотично налаштованих західних українців – а вже 1940 року знята зі сцени як “буржуазно-націоналістична”.
До написаного вже по війні тим таки Корнійчуком разом з дружиною Вандою Василевською лібрето опери “Богдан Хмельницький” пісня вже не потрапила. Але й це не врятувало лібрето від розгромної статті в газеті “Правда”, після якої оперу 1951 року довелося терміново переписувати, посилюючи момент “єдності українського і російського народів” та анекдотичний чи напіванекдотичний момент “прогресивної ролі російського царя і бояр”. З того часу і до кінця 1980-х років “Червона калина” залишалася не тільки забороненою, а і замовчуваною в Совєтському Союзі.
Максим Стріха
Змінилися часи, була проголошена незалежність України – і “Червона калина” стала одним із символів цієї незалежності. Режим Леоніда Кучми не був би собою, якби не спробував “покласти” під себе і цю пісню, як і всю іншу національну символіку.
“Червону калину” з вилученням слів про “московські кайдани” почали співати на офіційних урочистостях. Справа дійшла до того, що попсовий варіант “Червоної калини” заспівав навіть російський співак Олександр Малінін.
Звучить “Червона калина” у виконанні Олександра Малініна
Сергій Грабовський
Максиме, а добре це чи погано – попса – і “Червона калина”?
Максим Стріха
Сергію, може дехто з пуристів і скривиться, але популярність цієї пісні є ознакою її незнищенності, її вічності. А головне, що автентична “Червона калина”, створена безіменним народним співцем у часи Хмельниччини й адаптована поетом-“молодомузівцем” Степаном Чарнецьким для співу під маршовий крок січових стрільців, живе й сьогодні – символізуючи українське прагнення до свободи та єдність Наддніпрянської і Наддністрянської України.
Звучить пісня “Червона калина”
Гей, у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Не хилися, червона калина - маєш білий цвіт. Не журися, славна Україна - маєш добрий рід. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Виступали стрільці січовії у кривавий тан, Визволяти братів-українців з московських кайдан. А ми тії московські кайдани розіб''ємо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан, Розпочали стрільці січовії з москалями тан! А ми тую ярую пшеничку ізберемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, Та й прославить по всій Україні січових стрільців. А ми тую стрілецькую славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 15 лютого 2005 року
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
“Пісня єднає людей”, - цей вислів давно вже став трюїзмом. Але часом навіть у чомусь звичному і начебто навіть тривіальному можна знайти невідомий, незвичний, а то і незвичайний вимір.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Бурхливе національне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х повернуло до життя чимало заборонених чужинською владою пісень. Знову залунав національний гімн “Ще не вмерла Україна” на слова Чубинського й музику Вербицького. Відправи в церквах УАПЦ й УГКЦ закінчувалися духовним гімном “Боже великий, єдиний” на слова Кониського й музику Лисенка. І все ж над стотисячними мітингами й демонстраціями найчастіше лунало:
Гей, у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! Розвеселимо!
Мабуть, я був не поодиноким, сприймаючи ту пісню саме як стрілецьку – з багатющого пісенного доробку легіону Українських січових стрільців, що об’єднав у своїх лавах цвіт галицького юнацтва і вкрив себе невмирущою славою не лише на полях битв, а й на ниві поезії. Та й у пісенних збірниках, які масово видавалися на початку 1990-х, під текстом “Червоної калини” стояло ім’я автора – Степана Чарнецького, галицького поета-молодомузівця і театрального діяча, який буцімто створив її 1914-го року.
Сергій Грабовський
Максиме, така думка є чи не загальною. І не тільки в самій Україні. Ось що читаємо, наприклад, на Інтернет-сайті об‘єднання українців Угорщини з посиланнями на українських музикознавців:
Пісня "Ой у лузі червона калина" виникла в період зародження січового стрілецького руху, зразу набула широкого розголосу, увійшла в численні співанки, стала народною. Січові стрільці, для яких вона була своєрідним національним гімном, разом з іншими піснями понесли її дорогами визвольної війни. Куди б не потрапляли вони, там була й ця пісня. На крилах революційно-патріотичних устремлінь січового стрілецтва під час першої світової війни ця пісня розлетілася по Україні, ввійшла в духовне життя широких кіл громадськості, стала народною, відомою всьому світові.
Максим Стріха
В українському фольклорі є декілька найбільш узагальнених, ключових для нього образів. Є образи тривожні, темні: “Ой, кряче-кряче, та й чорненький ворон”, чи “Летить ворон з чорних сторон”.
Але ж є й образи такі, які символізують незнищенність краси самої України. серед них одне з чільних місць посідає образ “червоної калини”, який проходить через багато українських народних пісень.
Сергій Грабовський
Максиме, фольклорна “червона калина” увійшла до десятків пісень сучасних українських авторів, більш чи менш вдалих. Але вочевидь це сталося, так би мовити, “з подачі” класичної пісні, про яку сьогодні йде мова і яка стала символом вільної України.
На другий день до Тилявки вступив Наливайківський полк. До Матвія на подвір''я в''їхало дві тачанки з кулеметами і кількох вершників. Василь буйно зустрів товаришів походу.
— Гей, панове. Злазьте всі. Ось знайомтесь. Це мій батько, це мати, це ось сестра, а це брат, будучий професор чи що!.. Володьку, жени до Гнидки... Він напевно має... Ось тобі!.. — і вийняв з пуляреса стопку гривень.
Володько побіг до Гнидки, що гнав найліпший самогон. Настя тільки знай своє... Печи, вари... Катерина їй допомагає. Батарея ранком знялася, то прийшли інші. До всього насходилося сусідів. Засіли, обійшло по чарці. Матвій довго змагався, але не видержав.
— Ех... Знаю, що завтра відлежу, та була-не-була... Раз так. Хто знає, чи скоро побачимось. Дай Боже здоров''я, діти мої!.. — і випив.
Гей, у лузі червона калина похилилася... Чогось наша славна Україна зажурилася… Затягнув соковитим баритоном Василь... А ми тую червону калину підіймемо! А ми нашу славну Україну гей, гей!.. розвеселимо!..
Дружно підхопили козаки. Пісня рвонулася, затопила хату, пробилась крізь вікна та двері надвір. Матвій чогось зажурився. Селяни, видно, хотіли б і собі піддержати співаків, але пісня для них нова. От коли б так ще “У Києві на риночку”. Але і це гарна пісня.
— Так , люди добрі,— почав зворушений Матвій, коли скінчилась пісня. — Не тямущий я, простий мужик... Не вмію гладко говорити... Ніхто мене не вчив розуму. Одна земля наша годувала і вчила мене. І робив я, що міг. Багато ні, але без праці також не сидів. Свою дорогу чесно йшов, душею не кривив. І ви, мої діти, не згадаєте свого батька кепським словом, бо не пропив я, не згайнував, не затратив марно ані одного зернятка. Все думав: виростуть вони — хай мають.
Бог благословив мене — хай і їх не лишить своєї милосердної опіки. Але перш за все потрібна їм моя опіка, як батька... Отак і робив... А ви... Перед вами новий світ розгортається. Але де б ви не були, що б не робили, повинні тямити, що тільки власною працею власних рук, голови, здобудете щастя своє. Чи це на війні, чи в школі, чи на ріллі... Україна наша, діти мої, потребує чесних людей, розумних людей і працьовитих людей.
Звучить “Червона калина” у хоровому виконанні
Максим Стріха
Пролунав уривок із роману Уласа Самчука “Волинь.” Того самого Уласа Самчука, відзначення чийого столітнього ювілею не так давно було заблоковано Комуністичною фракцією у ВР. Мабуть, не дарма, бо роман надто патріотичний.
В ньому “Червона калина” – символ національної революції ХХ століття. Але, виявляється, вона була і символом національної революції 17-го століття, ця пісня, правда, з дещо відмінним текстом і дещо відмінною музикою.
Випадком я придбав бібліографічний раритет – другий том “Исторических песен малорусского народа”, упорядкований Володимиром Антоновичем та Михайлом Драгомановим і надрукований у Києві 1875 року, за рік до сумнозвісної Емської заборони. Гортаючи пожовклі, нерівно розрізані сторінки цього видання, я натрапив на пісню, ритм якої з перших рядків здався мені на диво знайомим:
Розлилися круті бережечки, гей, гей, по роздоллі, Пожурились славні козаченьки, гей, гей, у неволі. Гей ви хлопці, ви добрі молодці, гей, гей, не журіться, Посідлайте коні воронії, гей, гей, садовіться.
Усі сумніви розвіяли останні рядки:
Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилася. Чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася. А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо, А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо.
Цю пісню, записану в селі Мар’янівці тодішнього Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тобто – на сьогоднішній Кіровоградщині), упорядники “Історичних пісень” датують 1648 роком – часом перших великих перемог Богдана Хмельницького.
Отже, Степан Чарнецький таки скористався з давньої народної пісні, зробивши її дещо “маршовішою” й припасувавши до настроїв часу нового великого визвольного пориву українців. Це не применшує його заслуги – бо саме в його варіанті ми співаємо “Червону калину” сьогодні...
Звучить “Червона калина” в сучасній обробці
Цікаво, що процитував “Червону калину” (у первісному, народному варіанті) у п’єсі “Богдан Хмельницький” класик української радянської драматургії Олександр Корнійчук. П’єса була написана за рік до “золотого вересня” 1939-го – з очевидним розрахунком на війну з Польщею і на залучення до цієї війни патріотично налаштованих західних українців – а вже 1940 року знята зі сцени як “буржуазно-націоналістична”.
До написаного вже по війні тим таки Корнійчуком разом з дружиною Вандою Василевською лібрето опери “Богдан Хмельницький” пісня вже не потрапила. Але й це не врятувало лібрето від розгромної статті в газеті “Правда”, після якої оперу 1951 року довелося терміново переписувати, посилюючи момент “єдності українського і російського народів” та анекдотичний чи напіванекдотичний момент “прогресивної ролі російського царя і бояр”. З того часу і до кінця 1980-х років “Червона калина” залишалася не тільки забороненою, а і замовчуваною в Совєтському Союзі.
Максим Стріха
Змінилися часи, була проголошена незалежність України – і “Червона калина” стала одним із символів цієї незалежності. Режим Леоніда Кучми не був би собою, якби не спробував “покласти” під себе і цю пісню, як і всю іншу національну символіку.
“Червону калину” з вилученням слів про “московські кайдани” почали співати на офіційних урочистостях. Справа дійшла до того, що попсовий варіант “Червоної калини” заспівав навіть російський співак Олександр Малінін.
Звучить “Червона калина” у виконанні Олександра Малініна
Сергій Грабовський
Максиме, а добре це чи погано – попса – і “Червона калина”?
Максим Стріха
Сергію, може дехто з пуристів і скривиться, але популярність цієї пісні є ознакою її незнищенності, її вічності. А головне, що автентична “Червона калина”, створена безіменним народним співцем у часи Хмельниччини й адаптована поетом-“молодомузівцем” Степаном Чарнецьким для співу під маршовий крок січових стрільців, живе й сьогодні – символізуючи українське прагнення до свободи та єдність Наддніпрянської і Наддністрянської України.
Звучить пісня “Червона калина”
Гей, у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Не хилися, червона калина - маєш білий цвіт. Не журися, славна Україна - маєш добрий рід. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Виступали стрільці січовії у кривавий тан, Визволяти братів-українців з московських кайдан. А ми тії московські кайдани розіб''ємо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан, Розпочали стрільці січовії з москалями тан! А ми тую ярую пшеничку ізберемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо! Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, Та й прославить по всій Україні січових стрільців. А ми тую стрілецькую славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
