Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:40

"Інтернет-майдан": Напад на редакцію газети "Наша віра": продовження триває. Оксана Мешко.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 7 лютого 2005 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Цікаво, що було б, якби офіс голови британського ПЕН-клубу було атаковано якимись невідомими особами, а самого голову “со товаріщі” брутально виперто на сніг?

З головою українського ПЕН-клубу, редактором газети “Наша віра” і багатолітнім політв’язнем Євгеном Сверстюком сталося саме так.

Подія тим не менше на сенсацію не затягнула. Згубилась, так би мовити, у поточній постреволюційній ейфорії та довколапортфельних пересмикуваннях вчорашніх владолюбців та правдодушителів.

Моя мандрівка в українську Павутину за свіжою інформацією з приводу подвигів митрополита Мефодія закінчилась фіаско. Тоді я передзвонив до пана Євгена і напросився на коментар.

Євген Сверстюк

“Кто там ходив в огороде?” “Это я, козёл Мефодий!” “По каким таким делам?” ”Помагаю сторожам”. “Ах ти такий, Мефодій, заліз в чужий город та ще й хвалишся. Та ж ми тебе витягнемо на “Чесну хвилю”. “А що, там якась капуста особлива?” – поцікавився Мефодій. “Яка там капуста, на чисту воду тебе виведемо!” “На воду? Ну на воду я пошлю свого заступника!”

Отак на “5-му каналі”, який ще вперто називається “Каналом чесних новин”, з’явився піп. Він розказав чемному панові Вересню, що город належить цапові, і що навіть не він сам заліз туди, а при підтримці міліції. Бідний Вересень радо погодився, бо ніколи йому було знати, що саме козел бахнув рогами телефон, аби не дзвонили в міліцію. Заступник Мефодія теж був задоволений, бо досі по телевізору його ще не показували.

А “Чесна хвиля” пливе та й пливе собі по “5-му каналу” від помаранчевого Майдану до річки Либідь, яка заховалася під землю. Часто на ній зринає Данило Яневський.

“Пане Даниле, чому Ви влаштувалися саме на “Чесній хвилі”?” “Знаєте, мені це питання не лоскоче. Загалом я борюся проти шароварщини і бажаю глядачам “Кохайтеся!” Це мої теми: смаку і сексу. “Чудово, а до чого тут “Чесна хвиля”?” “Вам це треба? Ну і ламайте собі голову”.

Схоже на те, що “5-ий канал” здобув собі популярність на хвилі революції, подав добрий приклад для інших, а сам заліг на дно. Чесність – то цнота, яку треба підтверджувати щодня. Інакше будеш розказувати, що я “чєсная”, а всі будуть сміятися.

До речі, глядач вже давно чекає розумної і культурної хвилі. Модель зіставлення двох поглядів сама по собі не спрацьовує, потрібне аналітичне опрацювання інформації. Був час, коли можна було показати Кравчука, Тараса Чорновола і Шуфрич, щоб люди побачили, що це за фрукти. Але після кількох повторень це усім набридло.

Зіставлення двох поглядів цікаве тоді, коли є діва погляди. А коли запрошують “сибірського валянка” від КПУ, то хто прийде з ним на розмову?

Дискусії – це зустріч інтелектів, бажано одної вагової категорії. Зустріч бездарностей – це втрачений час і втрачений престиж. Козел Мефодій буде пастися в городі, а на “5-му каналі” гулятимуть вітренки, а “чєсниє” працівники інших телеканалів будуть гадати, з яких то інгредієнтів синтезується талісман чесності?

“Кохайтеся!” – це по-яневському чесно, але “Шануйтеся!” – це все-таки ближче до честі. І між іншим, коли “Танок з вовками” Руслани “Чесна хвиля” подає з вилученням помаранчевих мотивів, то починаєш вагатися: то, може, то вже продана на російський ринок “Чесна хвиля”?

Андрій Охрімович

«Вечорами графиня сідала за рояль і, кволо перебираючи тонкими пальцями прохолодні клавіші, стримано матюкала настройщика».

Нинішня держава чимось нагадує рояль, який треба уважно настроїти, а тоді вже грати музику – вважають мешканці Павутини. Деякі струни треба перетягнути, а старі викинути. Замінити молоточки, навести поліровку… Але спочатку пройтися пилосмоктом у нутрощах.

«Перші дні нової влади. Що відчувається? Які тенденції? Що конкретно змінилося? Що люде кажуть?»

Аборигени жовтого дому хвилюються. Мовляв, весна на носі. Розтане сніг і стане видно хто, де і чим нагадив.

Сусідам тим часом не йметься. То Жириновський ляпне фразаньку, то делегації дружити їдуть.

«Ющенко, по-мойому, краще, ніж Жириновський або Путін, – розмірковує такий собі Дімон з Рунету. – Превентивних ударів не обіцяє, війну не веде. Це для мене більш, ніж достатньо».

Дописувач «Української правди» за підписом Джі-Джі невдоволений: «Крові мало… Крові хочу… Ну мало мені крові!!! Хочу більше арештів, бандюків!!!»

«Баценька, та вам треба донора!» - захоплено вигукує Василь зі Львова.

«Якого донора? Дракула – ось справжній борець з фальсифікаціями! Тремтіть, бліді бандюки та хабарники! Ми йдемо надкусювать ваші кадики!»

Словом, “Палата № 6” розважається як може. Ну, а санітар Віктор Недоступ, як і належить, відслідковує процеси.

Віктор Недоступ

Користувач «Живого журналу» на ім''я Ред.Шіфт звертається до співрозмовників: «Як вам така новина? Рядового співробітника ДАЇ м.Суми звільнено за те, що вимагав хабара на дорозі у водія нового губернатора Миколи Лаврика. Це ж як треба було нюх втратити!»

«Не встигли ще обличчя вивчити…» - зазначає користувач Лансик.

А користувач Далекий Обрій інформує: «В ДАІ тепер терміново розповсюджують фото та номерні знаки всіх наближених осіб».

Відвідувачка спільноти «Вибори-2004» Оксана Маркітка вигукує: «О, темпора, о морес!» Це стосовно того, що новий Президент вийшов до пікетувальників на Банковій і дав якусь цінну пораду.

«Так і уявляю собі Кучму, – іронізує Оксана, – який виходить до пікетувальників і радиться з ними…»

«Дайте владі звикнути до влади!» - сумнівається антипатик Ющенка такий собі Хохма. – Я думаю протягом року все стане ясно. І не вірте першим піар-ходам, не буде ніякий Ющенко кожного дня виходити до кожного мітингуючого, йому просто працювати стане ніколи!»

«Зрозуміло, - погодились із ним, – якщо кожен буде кожного дня мітингувати, то на кожного з них ніякого Ющенка не вистачить».

А на форумі «Про-Ю-Ей» прошелестіла новина: «Ющенко приїжджає у Донецьк». Вістка закінчувалася словами: «Приблизно о чотирнадцятій глава держави вилетить з Донецьку».

Відгукнувся персонаж за підписом АН-6112: «Приблизно о чотирнадцятій глава держави вилетить з Донецьку. Гм… сильно сказано…»

«…Щоб його закидали яйцями,» - уточнює мету візиту відвідувач з Росії за підписом Тот.

«А ти приїжджай до нас у Донецьк і спробуй кинути яйцем у Президента країни. Сміливий…, - відповідає персонаж на прізвисько Оттудова, – тут ще задовго до нього всім курям дупи позашивали, щоб, не дай Боже, у «послідовного» яєчком не попали. Донецькі кури дуже страждають…»

Тим часом на форумі “Рупор-Інфо” сусіди міркують, як їм рятувати Україну.

«Пропоную ввести в Україну пару танкових дивізій, – вирішує проблему такий собі Рус, – проїхатися по оранжевій юрбі, щоб потім неможливо було відшкребти м''ясо з гусениць».

Відвідувач Алекс трохи охолодив пацієнта: «Ви Україну з Чечнею не переплутали? Розмір української армії уявляєте?»

А форумчанин «Української правди» за підписом Колумбус зганяв на форуми на “Обозі” і прочитав коментарі сусідів стосовно виступу Президента перед СБУ. Перше, що кинулося в очі, – це те, що Ющенка на форумі проголосили ворожим президентом ворожої держави.

«І от я запитую, чим це Україна заслужила такий епітет – «ворожа держава?» - звертається Колумбус до форумчан.

«Як це чим? - дивується дописувач за підписом Серг. – Пам’ятаєте, коли конфлікт довкола Тузли був, глава адміністрації Путіна пообіцяв організувати бомбардування України. А Кучма за гарантіями безпеки звернувся до світової спільноти. Хіба так друзі Росії чинять? Приповзти на колінах мусив і Тузлу разом із Кримом на блюдечку!»

«Україна ворожа держава по відношенню до ворогів України. - Поставив крапку автор за підписом ЕРА. – Принаймні до тих, хто поводиться, як ворог. А якщо хтось пускає соплі, прочитавши промову президента іншої держави, – це його особисті проблеми».

Андрій Охрімович

Чого-чого, а екстреми в Інтернеті вистачає. Однак, виявляється, щоб віднайти найбільш кричущі її зразки, зовсім не обов’язково блукать по сайтових нетрях шаблезубих радикальних політформацій. Чи, скажімо, видлубувати з інтернетівських зубів спеції криміналу та тероризму.

“Удівітєльноє рядом!..” – співав колись Висоцький. Краков’як героїзму, страждань, поневірянь та “пацанської” зухвалості б’є обцасами прямо перед носом. Треба тільки вміти його помітити.

Саме для таких, “холодящіх” кров історій, існує наша рубрика з Павлом Вольвачем на чолі.

Павло Вольвач

Світ не став спокійнішим, безпечнішим і, можливо, пріснішим. Це розумієш, пустивши око попасом по нетівських хащах. Флора там буяє найрізноманітніша, не кажучи про фауну. Теракти, підступи, тюрми, війни...

Небезпеки, одначе, підстерігають людину не лише на війні. І не тільки там виявляються чудеса героїзму.

Скажімо, така небезпечна акція, як здача донорської крові. По-перше, можуть дихнути перегаром в черзі - публіка там всяка трапляється. По-друге, можна загубити талон на безкоштовний обід. А якщо ще й кохана дівчина перед тим відкине ваше освідчення, то починається роман жахів.

Саме так сталося в молодості з одним із найвідоміших сучасних українських письменників, про що він і повідав на сайті “Умолода. Кієв.юей”. Відторгнений майбутній класик здав кров, випив з товаришем по пляшці “портюші” і, вже в гуртожитку, роздягаючись, зачепив тампон на руці.

Як він стверджує, потекла кров, повіки “злипалися від утоми, алкоголю і нещасливого кохання”, і вразливий автор налаштувався зустрічати смертну годину.

Але потім якась вища сила підказала нашому комсомольському самураєві знову затиснути лікоть, і таким чином він ”залишився серед живих”.

Не знаю, може, у них там, у Львові, кров брали методом “кесаревого розтину”, але історія справді тягне на непідробну “ужасть”. І викликає в пам’яті анекдот про перший радянський фільм жахів “Загублений партквиток”. Пам’ятаєте? А “Загублений тампон” чим гірше? Чекайте на екранізацію.

Андрій Охрімович

Оксана Мешко – постать легендарна. В’язень таборів сталінського ГУЛАГу, активна шістдесятниця, член-засновник Української гельсінської групи, знову політв’язень і відома громадська діячка. „Козацька матір” – називали її учасники українського руху 60-их-80-их років.

На жаль, наше суспільство не дуже цікавиться своїми істинними героями. Дещо виправити ситуацію покликана спеціальна програма Харківської правозахисної групи. Тут підготовлена ціла серія публікацій автобіографічних рефлексій колишніх політв’язнів та учасників рухів опору тоталітарному режимові. Саме у цій серії нещодавно побачила світ книжка, присвячена Оксані Яківні Мешко.

Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст.

Інна Набока

„Але я не зраджу своїй натурі – я не відступлюся, бо там, за ґратами, найкращі наші люди...,” - писала 75-річна Оксана Мешко генералові Петру Григоренку незадовго до свого арешту в 1980-ому році.

„Не відступлюся” - так називається книжка, видана до 100-річчя цієї надзвичайної жінки Харківською правозахисною групою у видавництві "Фоліо". Презентація книжки відбулася 31-го січня у київському Будинку вчителя на вечері, присвяченому пам’яті Оксани Яківни Мешко.

Упорядкували видання Василь Овсієнко та Олесь Сергієнко, син Оксани Яківни, також багатолітній політв’язень.

Та, на жаль, познайомитися з книжкою не просто: наклад видання лише тисяча екземплярів, і навіть у київських книгарнях її поки що немає. Більше пощастило користувачам Інтернету. Текст книжки викладено на сайті ХПГ (http://khpg.org), де є ціла бібліотечка публікацій Групи.

Значну частину книжки становлять спогади Оксани Мешко "Між смертю і життям", які розповідають, за словами авторки, про те, "що припало на одну "людську одиницю" в час соціялістичного будівництва в країні Рад з 1917-го по 1977 рік". Це і жахіття пореволюційної України, і голодомор, і репресії 30-их, і табори ГУЛАГУ у 40-50-і роки, і коротка відлига, шістдесятники, і нові репресії. "Свої спогади я писали з усвідомленням громадянського обов’язку зафіксувати, бодай схематично, мною пережите і перебуте," - зазначала авторка.

Окремий розділ книжки - документи: заяви, протести, звернення в обороні українських політв’язнів - блискучі зразки правозахисної публіцистики.

Вміщено у книзі і зразок маразматичної творчості совєтської судової системи: вирок, у якому Оксану Мешко звинувачують у тому, що вона "систематично виготовляла, зберігала і розповсюджувала літературу, в якій містились наклепницькі вигадки, які порочать радянський державний і суспільний лад, а також закликала до боротьби з Радянською владою". Згідно з цим вироком 76-річну жінку було засуджено до 6 місяців тюрми і 5 років заслання.

Надзвичайно цікавою є епістолярна частина книжки - "Листи в неволю" та "Листи з неволі" - до сина Олеся, Євгена Сверстюка, Петра Розумного, Надії Світличної, інших учасників українського опору.

Ще один документ вражаючої сили – це автобіографічна розповідь Оксани Мешко, записана в останній рік її життя. Це там Оксана Яківна згадує, як восени 1976-го року Микола Руденко поділився з нею ідеєю створення Української гельсінкської групи і запропонував увійти до її складу. Оксана Яківна спитала: “А хто решта членів Групи?” "Оце я, а ви будете друга," - відповів Руденко. І 70-річна жінка одразу погодилася.

Про подальшу діяльність Оксани Мешко та інших членів Групи можна написати, мабуть, не один пригодницький роман. Втім, укрсучписи чомусь не дуже поспішають звертатися до подібних тем.

Андрій Охрімович

І на завершення, для розривки, так би мовити, трошки пейзажної лірики від Євгена Плужника.

“Плакала вона, натомлену спину день ховав за горбами дач, а я з усіх фраз пам’ятав єдину: “Годі, не плач!” Годі, не плач, як це дико, їй Богу... Ой, Яке мертве усе в словах... Взяти б, серце своє об підлогу... Ах! Скрикнула б, раптом, в одну хвилину, бачила б верстви моїх шляхів. Горбив день натомлену спину, над горбами дахів”.

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG