Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:22

“Споконвіку було Слово”: Засідання круглого столу “Церква і політика: від президентських виборів 2004 до парламентських виборів 2006 року”; Обговорення захоплення редакції газети “Наша віра” 4 лютого в Києві; Про ліквідацію Держкомітету у справах релігії.


Василь Зілгалов

Прага, 19 лютого 2005 року.

Аудіозапис програми:

Василь Зілгалов



Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом Павел Шідло.

На цьому тижні у Києві за сприяння міжнародного фонду “Відродження” відбулося засідання круглого столу “Церква і політика: від президентських виборів 2004 до парламентських виборів 2006 року”. Попри те, що практично щодня в українській столиці відбуваються численні пресс - конференції, симпозіуми, колоквіуми тощо, цей круглий стіл був позначений особливою увагою священнослужителів, експертів, науковці і, звичайно ж, журналістів – занадто дражливою виявилась його тема. Далі про це у матеріалі мого колеги Віктора Єленського.

Віктор Єленський

Насправді релігія не може бути відокремленою від політики. Це визнавали навіть ті церковні діячі і ієрархи, які робили все , щоб утримати їхніх священиків від надмірної, на їх погляд , участі у президентській кампанії. Церква не може не говорити про цінності, не може собі дозволити не розрізняти добра і зла, у тому числі і тоді, коли йдеться про суспільне життя. Церква не відмовляється від цього світу на євангельських засадах, тому не є байдужою до того, що діється на цій землі. Але наразі йдеться не про політику взагалі, а про лише один її аспект – вибори представників до органів влади. І знов таки попри чітку заборону в українському законодавстві релігійним організаціям агітувати за кандидатів у органи влади, церкви так чи інакше робили це на всіх президентських чи парламентських виборах, починаючи принаймні з 1994 року. Порушували вони і іншу заборону – висувати кандидатів у владні органи, адже, якщо портретом єпископа, який займає перше місце у партійному списку, обклеєно всі церковні паркани, питання про церковне благословення навряд чи в когось виникне. Але знов таки : і влада, і суспільство дивилися на цю участь поблажливо аж до минулорічних виборів. Безцеремонність використання церкви провладним кандидатом, кричуще порушення УПЦ МП догматів, канонів і власного Соціального вчення і українського законодавства викликали хвилю суспільного обурення. Вперше у церковній огорожі дуже сильно пролунали голоси тих, хто рішуче не погодився із політичними настановами свого священноначалля. На круглому столі ці священики цілком визначено говорили про необхідність винести уроки з виборів 2004 року і запобігти повторенню чогось подібного на виборах 2006. Але як цього запобігти?

Василь Зілгалов

Перериваючи Віктора Єленського, мушу підкреслити, що ми іноді говоримо про втручання церкви у політику як тепер, а не про її головну функцію – будити дзвін людської душі, як писала Ліна Костенко німої дзвіниці, як обрізаний ворогом дзвін, що його не сіпає жоден дзвонар. Поезія цю читає Ірина Халупа.

Ірина Халупа

Я пішла, як на дно. Наді мною свинцеві води. Тихі привиди верб обмивають стежку з колін. Захлинулась і впала, як розгойданий сполох свободи, як з німої дзвіниці обрізаний ворогом дзвін.

Я вгрузаю в пісок. Може, десь там, в часах потомних, хтось колись пригадає і тихо мене позве. Дивні риби, і хмари, і тіні биків бетонних — все пливе наді мною... усе наді мною пливе...

Мені сниться мій храм. Мені сняться золочені бані. У високому небі обгорілої віри хрести. Мені холодно тут. Та, принаймні, — ніякої твані. Глибина, вона що ж? — потойбічна сестра висоти.

Забуваю свій голос. І вчуся тихо конати. Крижаніє ріка. Вже немає ні хвилі, ні хмар... Так зате хоч одне: перетлілі мої канати в не мої Великодні не сіпає жоден дзвонар.


Василь Зілгалов

Може після відходу від політики церква більше сіпатиме дзвін людської душі. Віктор Єленський завершує свій матеріал.

Чимось на пригоді може стати іноземний досвід. Наприклад, в деяких країнах для духовенства існують серйозні обмеження на участь у політичному житті. Натомість у США податкове законодавство забороняє церквам агітувати за кандидатів до органів влади, інакше вони втрачають статус організації, чиїх прибутки не оподатковуються. “Для України, - пропонували виступаючі, - не зайвим було б посилити відповідальність за порушення статті, яка забороняє релігійним організація участь у політичних баталіях, і чітко прописати неприємності, які чекають порушників. Причому встановити цю відповідальність не лише для релігійних організацій, а можливо передовсім для органів влади”. Не маючи ніяких сумнівів у слушності цих пропозицій нагадаю однак, що українське законодавство не вітає ані поширення завчасно брехливої інформації, ані закидання автол учасників виборів пляшками із запалювальною сумішшю, ані залякування і підкуп, але усе це, м’яко кажучи, мало місце під час минулорічних виборів, отже перше і головне, що здатне убезпечити парламентську кампанію 2006 року від повторення минулорічної драми – це трансформація самої влади. Друге - це нова суспільна візія самих церков. Після помаранчевої революції вони навряд чи зможуть продавати благословення політиків за земельні ділянки, повернуті добра чи усунення конкурентів. Усе це теж мало місце. І на переконання якщо не всіх, то переважної більшості, не може повторитися за жодних обставин. І ,нарешті, третє – це зміна самого суспільства, яка стала доконаним фактом, і є найкращим гарантом як від інструментального використання владою церкви, так і від зловживання церквою, як земною інституцією довіри до себе людей. Для радіо “Свобода” Віктор Єленський. Київ.

Василь Зілгалов

Продовжує набувати розголосу тема нападу на Патріархію Української автокефальної православної церкви 4 лютого цього року та захоплення приміщень канцелярії патріархії й редакції газети “Наша віра” групою людей на чолі з предстоятелем УАПЦ Мефодієм. Цього тижня відбулася ще одна прес-конференція на тему “Бездіяльність нової влади щодо захисту закону, прав громадян і утвердження справедливости в країні”.

З викладом основних моментів - мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Першим узяв слово головний редактор газети “Наша віра”, лауреат Національної премії України імени Тараса Шевченка, президент Українського ПЕН-Центру, а в минулому довголітній політв’язень Євген Сверстюк, який зачитав свою заяву для преси. Цитую уривок: “Цей факт увійде в історію, як перший в Україні погром першої релігійно-культурологічної справді незалежної української газети, яка 15 років виходить усупереч усім режимам. Із тим фактом також увійдуть в історію імена тих, що знали й не зупинили злочину. Це ім''я прем''єр-міністра Юлії Тимошенко, міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, віце-прем''єр-міністра Миколи Томенка” (к. ц.).

Євген Сверстюк

Немає даних, чи отримав інформацію про погром наш Президент, коли не оримав – честі його канцелярії це не робить.

Тарас Марусик

Народний депутат України, голова парламентського Комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Володимир Стретович висловив жаль з приводу того, що нова влада відразу не відреагувала на зазначені події і додав:

Володимир Стретович

Ми в 91- ому році зробили одну методологічну біблейську помилку – ми налили молоде вино у сарі міхи. Я дуже занепокоєний тим, щоб ми знову не налили молоде вино революції у старі міхи і все залишилось по старому.

Тарас Марусик

Володимир Стретович сказав також, що в ситуації із захопленням редакції наявний цивільний момент, який полягає в тому, що ніхто не може самовільно захопити будинок, але не тільки це:

Володимир Стретович

Момент кримінально – правовий: під час цього нападу є потерпілі люди, яких хватали за волосся, яких хватали за одяг, яких били, витягували з приміщення, і знову таки – влада мовчить. Я дуже занепокоєний тим, що ми можемо заколисати надбання майдану, тому що все залишиться так, як і було. Нинішня прес – конференція є ще одним моментам розбудження громадянського суспільства. Саме тут ми, представники громадянської позиції, неурядової громадської організації заявляємо про те, що владі слід спуститися з небес на землю із піднебесної, із пагорбів печерських і подивитися на те, як рядовий громадянин, маленький українець, говорячи словами Президента, відчуває на собі зміни, що відбулися в результаті помаранчевої революції, якщо цього не буде, то піднятий народ може сказати своє слово вдруге і втретє. Я лише хочу зауважити про те, що громадяни мають право захищати свої права.

Тарас Марусик

Володимир Стретович продовжує свою аргументацію:

Володимир Стретович

Хтось зводить це до внріцерковного конфлікту, що наче одні священницки прийшли, висилили других за право займати приміщення, але цивільному праві є таке поняття, як двостороння реституція, якщо трапляються подібні конфлікти, то треба всіх повернути в початковий стан, одні займають одну позицію, яка існувала до того, інші займають свою позицію.

Тарас Марусик

Голова оргкомітету Всеукраїнської громадської організації “Громадянська позиція”, Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко зазначив:

Олександр Сугоняко

Вони не посміли це зробити за Кучми, тому що це був би розголос на всю Європу. Це провокація дуже глибинного плану, тому що дії, які вчинені – це класична провокація в “кагебічному” стилі.

Тарас Марусик

Олександр Сугоняко розповів, що передав інформацію про захоплення Патріархії і редакції різним міліційним чинам, прокуророві Києва Василеві Присяжнюку. З 5 депутатів Верховної Ради, до яких він подзвонив, озвався тільки Володимир Стретович. Олександр Сугоняко:

Олександр Сугоняко

Я особисто десятого числа передав заяву Євгена Олександровича Сверстюка премєр – міністру України. Так само з трьох джерел отримав інформацію про цю подію отримав міністр внутрішніх справ, якого ми всі дуже поважаємо. Таке саме звернення до пана Томенка, знову ж таки, ми розуміємо, що дуже багато роботи у цих людей, але люди не усвідомлюють знаковості цієї події... Для зняття цієї проблеми не потрібно зясовувати ніяких юритичних питань, достатньо сказати районному міліціонеру, можливо, сержанту, можливо, лейтенанту : «Закон мусиш відновити». А це означає завести доцих кабінетів тих, хто там працював до того, а тих, хто туди пройшов, вивести. Крім того, у відповідності із заявами, які зробив пан Сверстюк і пан Шевченнко, мають розпочатися відповідні слідчі дії щодо нападу на цих людей. До цього часу це не зроблено.

Василь Зілгалов

Перериваючи на цьому місці тему прес- конференції у Києві, хочу сказати, що, якщо сьогодні, за перших кроків нової влади, хтось намагається викидати на вулицю брутально тих, хто був предтечею помаранчевою революції, зокрема тих, хто є совістю України, як філософ і письменник Євген Сверстюк, виникає питання: хто ж нестиме святе вчення у майбутнє України, чи не станеться так, як було і серед учнів Ісуса Христа, про що поетично написала Ліна Костенко. Читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Петро — не Юда. Він любив Учителя.І вуст він зроду був би не отверз.…Коли вели Ісуса до мучителя,була сльота. Петро апостол змерз.А тут раби і слуги архирейськіТакий вогонь великий розвели!Петро подумав: — Я лише погріюсь,Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.Він підійшов до ницих і бундючних,І руки грів при їхньому вогні.Слуга спитав: — Ти також його учень? —Була сльота. Сказав апостол: — Ні.Він так сказав, і той його облишив.Раби і слуги підкидали хмиз.Месію били. В груди. І в обличчя.Вогонь горів. Петро дивився вниз.Коли ж Ісуса повели, одмучилиі розп’яли в такій височині,слуга спитав: — Ти був між його учнями? —Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.Він руки грів і зневажав Пілата.В своєму серці плакав і скорбів.Але вогонь продовжував палати.І він сидів, як раб серед рабів.Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестимесвяте учення у майбутні дні?Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —І втрете він тоді відрікся: — Ні.Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?Урятувався? Догоряє хмиз…Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.Зате інакше: головою вниз.



Василь Зілгалов

Може, ця нова влада не зігріє свої руки збоку від несправедливості й зла? І Тарас Марусик завершує тему прес – конференції у Києві.

Тарас Марусик

Олександр Сугоняко згадав нову урядову програму “Назустріч людям”, представлену в день нападу Юлією Тимошенко.

Олександр Сугоняко

Дуже гарні слова: “Ми йдемо на зустріч людям – це не тільки назва нашої програми, а й головний принцип діяльності нашого уряду” . Я так розумію, що якимось чином так трапилось, що пан Сверстюк, пан Шевченко і інші люди не опинилися в тому списку людей, на зустріч яким має йти цей уряд.

Тарас Марусик

Євген Сверстюк заперечив інформацію міліції про опечатання приміщення.

Євген Сверстюк

Насправді, не опечатано. Наш бухгалтер туди заходив - редакція відчинена, там якісь люди порядкують в молїх паперах, в комп’ютері. Редакція не опечатана, це лише версія міліції. Насправді, міліція односторонньо на боці тих, хто захопив редакцію.

Тарас Марусик

Відповідаючи на запитання радіо “Свобода”, якою є вірогідність того, що напад – це була операція московських спецслужб з метою дестабілізації нової української влади з самого початку, активіст громадянської кампанії “Пора” Євген Золотарьов сказав.

Євген Золотарьов

Швидше за все, це виглядає, як спецоперація, можливо, не перша і не остання. Але, судячи з резонансу, спецоперація досить ефективна.

Тарас Марусик

Він також додав, що коли “Пора” вирішила підтримати цю акцію, у нього цілий вечір зайняли зустрічі (цитую) “з дуже сумнівними людьми – з “Братства” Корчинського, люди, які представляють інші церкви, деякі політики, і вони намагалися мені довести, що в цю справу лізти не варто” (к. ц.).

Євген Золотарьов повідомив, що “Пора” вирішила взяти участь у вирішенні цього конфлікту. “Пора” вже пікетує захоплене приміщення, розмістивши біля нього свій намет.

Євген Золотарьов

Звичайно, ми не обмежимось тільки пікетуванням тільки цього приміщення. Після ознайомлення з документами, треба буде вирішити, хто з представників влади...Треба буде не лише пікетувати, а й чинити інші форми громадського тиску, тобто, хто безпосередньо закриває очі на те. Що відбувається з редакцією газети наша віра.

Тарас Марусик

Народний депутат України Володимир Стретович, відповідаючи на моє запитання, як би він прокоментував призначення генерала Олександра Савченка заступником міністра внутрішніх справ, до компетенції якого належить те, що сталося 4 лютого, сказав.

Володимир Стретович

Звичайно для мене призначення Савченка явилось таким холодним душем. Я цього призначення не сприймаю відверто. І зрозуміло чому. Тому що Савченко – це той

генерал, який керував розгоном наметового містечка 1 березня 2001 року і акції “Україна без Кучм”. Під його безпосереднім керівництвом розганявся напад 16 вересня 2002 року.

Тарас Марусик

А тим часом в п’ятницю міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко повідомив, що призначений Президентом України заступник міністра МВС Олександр Савченко звільнився за власним бажанням. За словами міністра, він з великою повагою ставиться до цією людини і вважає його професіоналом і пересвідчився в цьому під час помаранчевої революції. Тарас Марусик, РС, Київ.

Василь Зілгалов

На цю тривожну подію 4 лютого відгукнулася й відомий літературознавець, право захисниця 60 – их – 70 – их років Михайлина Коцюбинська. Ось що вона написала у листі до газети “День”: “Останнім часом, живучи у якійсь специфічній піднесеній атмосфері, коли наше суспільство, роблячи дедалі впевненіші кроки на шляху до громадянського самовизначення, з неослабною увагою стежить за першими діями нової влади з довір’ям і готовністю вносити корективи. Ще жива пам’ять недавніх очисних змагань, не згасли відблиски помаранчевого спалаху. Тому особливо гостро, як повторний дисонанс, сприймаються такі події, як напад на приміщення Патріархії Української автокефальної церкви в Києві та редакції газети “Наша віра”, єдиної у своєму роді газети філософського, релігієзнавчого, культурологічного характеру. Знаної в Україні і світі, редагованої відомим публіцистом, філософом і правозахисником Євгеном Сверстюком, якого незвані гості брутально виштовхали на мороз. Не зупинятимусь на подробицях – все це досить широко висвітлювалося в ЗМІ, не торкатимусь питання конфесійних незгод і відмінностей, канонічності й легітимності того чи того церковного діяча. Це заслуговує на особливу розмову, вести яку вважаю себе не компетентною. Глибоко шаную пам’ять патріархів Мстислава і Дмитрія, які донедавна очолювали цю церкву і продемонстрували світові її високий громадянський і моральний потенціал. Високо цінує єпископа Полтавського і Харківського Ігоря Ісиченка, як одного з найвисокоосвітченіших і найпатріотичніших церковних діячів. Тож і розколи і негаразди, які підточують сьогодні організм Української автокефальної церкви виглядає, як спрямовані ззовні руйнівні дії наших недоброзичливців, явних і прихованих. Ідеться про саме явище дике і незбагненне у цивілізованому суспільстві – нападницькі акції таких собі біля церковних бойовиків, іноді, як свідчить останній випадок, навіть у рясах. Прецедентів не бракує – періодичні напади на священиків неугодних конфесій, акції, пов’язані із захопленням спірних приміщень, зокрема Києво – Печерського державного заповідника, - все має вирішуватися преговорів. Угод, компромісів, судових процедур. Натомість грубе насильство, немов би освячене Божею волею, - страшенний варварський парадокс. Позаторік Євген Сверстюк виступив виступив із заявою щодо сумнівних оборудок навколо престоятеля Української автокефальної церкви Мефодія, то вона якось не набуло суспільного розголосу – чи то не хотілося торкатися наболілих проблем розколу, чи не усвідомлювалося суспільне моральне значення таких тенденцій. Та про це треба говорити, треба виносити на суд божий і людський, викорінювати силами закону, суспільної моралі. Адже в оновленій Україні найперше завдання в усіх галузях суспільного буття і свідомості – це очищення”, - ідеться у відкритому листі Михайлини Коцюбинської, оприлюдненому в київській газеті “День”.

Намір Президента України ліквідувати Державний комітет у справах релігії Глава Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар оцінив як рішення, яке знищить стіну, яка існувала між церквою та державою. Схвально про ліквідацію державної інституції відгукнулись й львівські єпископи Української Автокефальної Церкви Макарій і Української Православної Церкви Київського Патріархату Андрій Горак.

Галина Терещук спілкувалась з духовенством і докладніше ознайомить з їхньою думкою.

Галина Терещук

Пояснюючи своє рішення ліквідувати Державний комітет у справах релігії Президент України Віктор Ющенко зауважив: «Ми не ставимо собі за мету створювати спеціальні перешкоди для тієї чи іншої релігії». У такий спосіб Віктор Ющенко дав зрозуміти, що саме держкомітет, створений у 1995 році, і був перешкодою у міжцерковному діалозі. З огляду на діяльність комітету його працівники чітко діяли за вказівкою адміністрації президента Кучми і втручались або ж розпалювали чимало внутріцерковних і міжконфесійних конфліктів.

ЗА словами глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара держкомітет намагався встановити у різні способи контроль над церквами, тобто брав на себе забагато права, а відтак був перешкодою у діалозі між державою і церковною владою. З іншого боку було добре, що ця державна інституція займалась реєстрацією, тобто статистикою церковних громад.

Любомир Гузар

Ми мусимо за всяку ціну, не тільки ми, греко - католики чи католики взагалі, але всі ми, ми мусимо старатися зберігати свободу церкви. Старий совєтський, чи взагалі , тоталітарний досвід, щоб держава контролювала церкву і вживала, маніпулювала для своїх цілей. Церква найкраще служить спільноті, а тим самим і державі, коли вона є свобідна. Безумовно, коли церква щось робить проти законів держави, тоді держава мусить за поміччю своїх структур звернути увагу церкви, що так робити не можна, але держава не повинна контролювати, розпоряджуватися церквою для своїх державних цілей. Проти цього мусимо ми всі – церкви і релігійні організації дуже рішуче виступати.

Василь Зілгалов

Сьогодні, коли у Києві обговорюють стосунки церкви і держави підкреслюють, що Ісус говорив: “Кесарю – кесареве, а Богу – Боже”, і далі кажуть, що це пов’язане з тим, що наш світський закон недосконалий. Бо там говориться тільки про відокремлення церкви від держави, а треба задекларувати ще відокремлення держави від церкви, тоді не буде втручання посадовців у внутрішьоцерковні справи. Від того, як живе церква залежить і життя в суспільстві вцілому. Держава не має права втручатися у церковні процеси, у суспільстві завжди будуть виникати непорозуміння, але з них треба виходити тільки на основі того основного, що приніс Спаситель на землю – любові, якби це не було важко у повсякденні.

Галина Терещук

Про те, якими мають бути стосунки Церкви і Держави, Церкви і Влади розмовляли віч –на - віч Президент України і Глава УГКЦ у митрополичах палатах на Святоюрській горі у Львові. Ця співпраця має бути скерована на користь української громади і задля громадян України і розбудови та зміцнення української держави.

Єпископ Української Автокефальної Церкви Макарій теж висловився позитивно про ліквідацію Державного комітету у справах релігії.

Єпископ Макарій

Я думаю, що то – колишня радянська система, і зараз я знаю є різні погляди. Як на мене. То будучи священиком з 74-ого року, мені трохи набридли ці системи радянські.

Галина Терещук

Власне державний комітет звинувачували у тому, що його керівники оцінювали ситуацію навколо Почаївської Лаври як конфлікт Української Православної Церкви Московського Патріархату, з одного боку і, з другого, УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ. Зведення ситуації до конфліктної чимало представників духовенство називають примітивним і таким, яким тоді бачила його адміністрація президента за вказівкою Росії. Оскільки глибина проблеми значно глибша – з української духовної святині намагаються зробити проросійський антиукраїнський центр. Ченці УПЦ МП, які володіють Почаївською лаврою, дотримуються принципу «Москва – третій Рим, а іншому – не бувати”. Власне держкомітет підтримував ініціативу передання Лаври у власність Московського патріархату. Митрополит УПЦ КП єпископ Андрій Горак вважає, що без контролю держкомітету над церквою можна обійтись

Андрій Горак

Ви знаєте, залежить, що буде ці функції виконувати, які органи. Бо якщо буде тільки реєстрація, то щоб не було анархія на місця. А взагалі, я думаю, що контролювати церкву не треба, але треба, щоб церкви були законопослушні. Тоді буде все добре.

Галина Терещук

Представники духовенства сподіваються, що віднині стосунки Церкви і Держави розвиватимуться на засадах взаєморозуміння і діалогу. Галина Терещук. Радіо “Свобода”, Львів.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української радіостанції “Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло.

І перш ніж попрощатися, що у стосунках церкви і держави не лише важливе Христове “Кесарю – кесареве, а Богу – Боже”, але й те, щоб і влада і церква не обмежувались, так би мовити, зігріванням своїх долонь і не забували, кожна по – своєму, про дзвіницю людської душі, яку хтось має сіпати повсякчас. Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG