Чанґо СпасюкЧи не могли б ви розповісти нам про своє українське коріння? Хто ви є перш за все: арґентинець, чи українець? Коли й як ваша родина потрапила до Арґентини?
Чанґо Спасюк: “Мої дід і баба за батьківською лінією – українці. Мого тата звали Люкас Спасюк, діда - Андрій Спасюк, а баба – Параска Кущ. З маминого боку діда й бабу звати Ніколас Ґромейра й Яна Головачук. Вони є представниками тих еміґрантів, що почали прибувати до Арґентини з 1897 року. Мої діди й баби не приїхали того року. Вони прибули на початку 20 сторіччя. Я не маю точного року їхнього приїзду з України. Вони оселилися в провінції Місйонес. Це – провінція Арґентини на північному сході, що межує на півночі з Бразилією й Параґваєм. Тут ці три країни сходяться разом. Це – найперша провінція, куди прибули еміґранти, перші українські еміґранти. І лише в 30-40 роках українські еміґранти прибули до Буенос-Айреса й інших арґентинських місцевостей. Я є арґентинцем, що народився в провінції Місйонес, але маю кров своїх дідів і бабусь”.
Стосовно джерел натхнення у вашій творчості, наскільки глибоким тут є вплив української музики?
Чанґо Спасюк: “Еміґранти, які прибули до провінції Місйонес, і серед них – мої діди й бабусі, були аґраріями. Вони прїхали з іншими еміґрантами: поляками, німцями та іншими, які опинилися у себе вдома в надзвичайно тяжких умовах. Це були люди, яким було просто необхідно знайти якесь місце, де вони могли б працювати, бути вільними, створювати сім”ї. Тож у них з”явилася нагода дуже цікавого спілкування, адже вони опинилися в дуже незвичній місцевості порівняно з Україною: у субтропічному кліматі з високою температурою повітря, де жило місцеве населення – метиси, а також люди, що приїхали працювати з Параґваю й півдня Бразилії. Ще креольське населення типове для Арґентини. Тож еміґранти не були одинокі у цьому контексті, не були ізольованими, а спілкувалися у розмаїтті культур, мов, музики. Отже як арґентинець, я маю не лише те натхнення, що прийшло від моїх дідів. Моя музика й моя творчість походять від усього цього розмаїття барв і музики, що виливається в явище музики північно-східної Арґентини. Еміґранти не турбувалися тим, аби виокремити те, що походить лише з їхньої колишньої батьківщини, бо їм було конче необхідно контактувати з іншими, звичайно, не втрачаючи й власної тотожності. Це створило своєрідний культурний процес. Не знаю, чи був він ще десь у світі, куди потрапили українці, але в провінції Місйонес цей процес соціальної і культурної взаємодії сьогодні – понад 100 років по тому – призвів до того, що частка української музики стала часткою арґентинської народної фольклорної музики. А музиканти українського походження, в яких діди були українськими еміґрантами, грають типово арґентинську фольклорну музику”.
Чи маєте плани відвідати Україну?
Чанґо Спасюк: “Я був би радий повернутися до України. Єдина нагода її відвідати випала на 10 річницю незалежності. Був дуже радий познайомитися із цією країною моїх предків. Я був не лише у Києві, але й у провінції: Коломиї, у селі, де народився Тарас Шевченко, у Львові. Мені дуже сподобалася глибинка, виступи, які я давав у невеликих містах. Але все-таки я був замкнений у цьому контексті 10-річчя незалежності, а виступав лише сам, граючи на акордеоні. Тож так, мені хотілося б знову поїхати до України з моєю ґрупою, заграти всю свою музику, в якій дуже великий елемент становить українська музика. Я хотів би поділитися цим на тих просторах. Я знаю, що Україна складається з дуже великих реґіонів, які я ще не мав нагоди відвідати. Припускаю, що такий момент надійде”.
Чи можете сказати кілька слів українською мовою?
Чанґо Спасюк: “Дуже дякую, дай Боже, здоров’я. (Знову переходить на іспанську) В мене вдома іноді говорять українською. Але це дуже складна мова. Нею треба говорити реґулярно. Зараз я цього робити не можу. Але коли був малий, я чув мову постійно. Я був весь час нею оточений”.
