Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 20:48

“Інтернет-майдан”: "Палата №6":пенсії екс-посадовців; люстрація: буде чи не буде? "Екстрема в Павутині": Чечня...


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 21 лютого 2005 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

У Павутині “двіжняк”. Користувач констатує дихотомію у суспільстві та відзначає, як дедалі частіше гучить велелюдне “Геть!” та “Ганьба!”.

Разом з тим мешканець Павутини фіксує увагу на кадровому голоді, про який так багато і підступно говорили більшовики.

“Так що ж воно виходить, оновлення влади відбувається за рахунок старої гвардії кучмівських професіоналів?” – запитує гартоване у форумних драчках воїнство.

До плутанини у “жовтому домі” нашого з вами буття хтось підкинув тезу про те, що «скорочення апарату на 30 відсотків призводить до його збільшення на 30 відсотків».

Антитеза надійшла без запізнень у вигляді замшілої цитати од бацьки Сталіна, мовляв, “гдє я вам возьму другіх пісатєлєй?”

Од наступних спроб аналізу розбіжностей між старими псами екс-президента та новим органом Зінченка навіть міцна макітра академіка може луснути навпіл. Додайте перегони навколо незаконної приватизації і спробуйте зрозуміти старожила павутини Адольфича: «Вчора зранку, - скаржиться він, - до власної пральної машини звернувся на ім’я та по батькові. Назвав її Імульчин Алубєйович. Напевно так виглядає гіпоманіакальний стан”.

Палець, тим часом, якось сам по собі викручує номер в суєтному намаганні покликать “врача”. Віктор Недоступ. Рубрика “Палата № 6”. Віктор Недоступ

Відвідувачі форуму видання «Про-Ю-Ей» завмерли у німій сцені, коли один з відвідувачів, посилаючись на видання «Міг-Ньюс», повідомив, що пенсія колишнього міністра внутрішніх справ України Миколи Білоконя 14 336 гривень.

«Крім того, за даними столичної прокуратури, Білоконю виплачено одночасну допомогу при виході на пенсію у розмірі 258 409 гривень 96 копійок».

Такий собі Денді докидає до купи: «Наш колишній начальник УВС Варцаба, який забезпечував погроми на виборчих дільницях ще в Мукачевому, отримав пенсію 8 000 грн. і 125 000 підйомних.

«Нє, це якась патологія, отакі пенсії… - розгубився дописувач за підписом Оттудова. – За такі пенсії розстрілювати мабуть треба. Це ж якою мерзотою треба бути, щоб в країні, де пенсіонери ледве кінці з кінцями зводять, отримувати таку дику пенсію!»

Форумчани сайту «Майдан» звертають увагу на іншого пенсіонера, мільярдера Кучму, який лікується у Карлових Варах. «А бандити вже сидять у тюрмах? – уїдливо цікавиться такий собі Сергій Кабуд. – Чи поки що в Баден-Бадені?»

«Набирається сил перед довгим сидінням!» – висуває злобну версію персонаж за підписом Хвізик.

«Якби була перспектива тюрми, Кучма б не повернувся, – авторитетно розмірковує Сергій Кабуд. – Хріново інше – варіантів два і обидва погані: Кучма не повертається; Кучма повертається. Перше означає, що домовленість з Ющенком в Кучми була, і Ющенко Кучма відправив за кордон, щоб чесні судді, як Його Честь Василенко, не написали ордера (чи хто там в нас пише ордер: судді чи прокурори?) А в другому випадку ще гірше, бо ця зухвалість мільярдера-вбивці означає, що він не боїться повертатися в Україну, а значить, контролює і уряд Ющенка, і Його Честь Василенка відповідно”.

Тим часом на форумі «Української правди» заговорили про люстрацію.

«Хто вчора дивився “1+1” «Я так думаю?» Таке враження, що сиділа купка людей, переляканих люстрацією і всіляко намагалася зробити з теми балаган, – ділиться враженням дописувач Юрій Ковальчук. – Здається мені, “Плюси” знов по темниках працюють…»

«А хіба вони переставали працювати по них? - дивується Василь зі Львова. – “1+1” така ж сіра СДПУшна маса, як і була. Додуматися! Транслювати расєйський грамофон…»

«Люстрацію треба проводити, а не базікати про неї, - переконаний відвідувач за підписом Легенда. – Раз про це говорять в пресі та по телебаченню, нічого особливого з цього не буде. Це демагогія. Уявіть собі, щоб у суспільстві проводилися дебати на тему: треба нам проводити революцію чи ні?»

«Дивлячись, як проводити, - не погоджується такий собі Одружений на Росіянці, - тому й сперечаються. Якщо, як замовлення на невгодних, – це одне, якщо по ділу, то тоді все не так просто. Тут метод фейс-контроль не пройде. А взагалі, то з люстрацією запізнились. Її треба було впроваджувати на початку 90-х. Багато чого пішло б зовсім інакше”.

Андрій Охрімович

Стосовно того, запізнилися чи ні - це питання дискусійне. Це якби сміття те кудись поділося, то й балачки не було б, а так воно ще смикається, пікетує та за правду-матку бореться.

Принаймні віртуальне видання “Українська правда” пише, що комуністи взяли в облогу Ющенка і виступають проти вступу України до НАТО і Євросоюзу.

Ці химерні істоти розмістили мікроавтобус з гучномовцем біля Будинку з химерами і кричали приблизно таке: “Поки ви не виведете військовослужбовців з Іраку, ви не зможете замолити цей тяжкий гріх...”

Складається враження, що комуністи вже замолили і тридцять третій голодоморний, і тридцять сьомий відьомський, плюс масове нищення та переселення народів, десятки мільйонів розстріляних по Биківнях, тюрмах та усіх тих Богом проклятих просторах неісходимих.

Характерно, що поруч з мітингом червоних близько ста людей з Української православної церкви Московського патріархату проводили молебень. І все то те під маєво російських прапорів та молитви за проросійську політику України.

Президент Віктор Ющенко, проходячи від секретаріату до Будинку з химерами для зустрічі з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, зупинився біля протестуючих, аби поговорити з ними. Звернувшись до учасників акції, Ющенко закликав їх бути збалансованими у своїх судженнях. Певною мірою, заклик цей міг би стосуватись і Євгена Марчука.

В суботу, 19-го лютого, на сайті київської газети “День” з‘явилось велике інтерв‘ю з генерал-політиком, яке він завершував міркуваннями про необхідність дуже і дуже зважати на позицію Росії. “Бо ця держава, - казав Марчук, - є настільки потужним геополітичним гравцем, що без неї Україні просто нікуди подітися”.

Тим часом, за два дні до згаданого інтерв‘ю на сайті московської газети “Известия” було опубліковано статтю академіка Нігматуліна, присвячену проблемі дутої могутності Росії.

Деталі в матеріалі Сергія Грабовського.

Сергій Грабовський

Найперше, що відзначає академік Роберт Нігматулін, це тривання руйнації російської економіки.

Скажімо, торік за рахунок зростання продажу нафти за кордон російський ВВП збільшився на 11%; здавалося б, чудово. Але загальне зростання ВВП становило тільки 6,8%, а це означає, що насправді в Росії тривали падіння економіки й деіндустріалізація країни.

Скорочується і внутрішнє споживання нафти з розрахунку на душу населення: воно становить 0,8 тони, тоді як у США – 3,5 тони, в Японії, Німеччині та Південній Кореї – 2,2 тони.

Тим часом продовжує зростати розрив у статках між бідними та багатими, а частка оплати праці у структурі ВВП не перевищує 25% (тоді, як у розвинених країнах вона становить 60-70%).

За таких умов народ не є головним інвестором економіки, отже, вона не стає ринковою, а все більше набуває усталених рис кланово-олігархічної.

“Те, що недоплачується працівникам, не інвестується у прискорений розвиток, як це було навіть за сталінської моделі індустріалізації, а промотується на розкіш і вивозиться за кордон,” - пише академік Нігматулін.

Звучить пісня

Как хорошо в стране Советской жить, Как хорошо станой любимым быть...

Сергій Грабовський

А паралельно із ним триває закономірна руйнація російської нації. У перерахунку на 100 тисяч населення в Росії помирає вдвічі більше людей, ніж у Європі чи Сполучених Штатах Америки. Середня тривалість життя в Росії вже менша, ніж у Бангладеш. У середньому втричі, ніж по світу, у Росії більше самогубців. Усе разом дає падіння чисельності населення до мільйону людей на рік.

Нігматулін цитує думку член-кореспондента Російської академії наук Наталії Римашевської: “Той стан, у якому сьогодні перебуває населення Росії, - це більше, ніж глухий кут”.

Звучить пісня

Спасибо великому Сталину За наши чудесные дни...

Сергій Грабовський

І, нарешті, дуже обережно, з оглядом на Кремль, у статті зачеплене ще одне лихо Російської держави. Академік Нігматулін назвав його так: “руйнація держави, повальна згори донизу корупція”. Її матеріальною базою виступають надприбутки багатих за рахунок природних ресурсів, а сферою поширення – всі владні структури, із правоохоронними органами і судами включно.

І завершує свій виступ російський академік нагадуванням давніх слів Салтикова-Щедріна: “Бережіться, панове! Як тільки мужик зрозуміє, що таке внутрішня політика, все, кінець цій політиці”.

Звучить пісня

Что тебе снится, крейсер «Аврора» В час, когда утро встаёт над Невой...

Андрій Охрімович

В продовження російської теми повідомлення від “Кореспондент.нет” про вимогу американських сенаторів вигнати Росію з “Великої вісімки”.

Автори проекту: демократ Джо Ліберман та республіканець Джон Маккейн говорять про повзучий переворот в Росії.

За словами Маккейна, президент Володимир Путін “відновлює кремлівський контроль в старих традиціях”. Сенатор звинуватив Путіна у відміні виборів губернатора, затисненні свободи преси та репресіях проти бізнесменів, які виступають проти офіційної політики. Ліберман вважає, що наступ Путіна на демократію порушує зобов’язання Росії, прийняті у “Великій вісімці”.

Сенатори звинуватили російську владу у нездатності почати процес політичного врегулювання у Чечні та заявили, що федеральні війська порушують права мирного населення у цій республіці.

Про це повідомляє “Кореспондент.нет” якраз у той момент, коли мій колега Павло Вольвач переживає гострий приступ “дежа вю” од тих подій, що миготять у “неті”.

Найбільше потерпає він, коли йдеться там про нові призначення в українському уряді або ж про помаранчеві намети під владними приміщеннями, де мостять гнізда “нові” старі начальники...

“Все повторюється, - каже Павло Вольвач, - і не лише “на просторах рідних Кобеляк”. На його думку, коріння цього “дежа вю” сягає, як географічних, так і часових глибин. Йому ввижається Кавказ позаминулого сторіччя, а в очах миготять фарбовані бороди, кинджали, військово нашорошені аули і, як їх альтернатива, всюдисущі “браворєбятушкі” вихитують штиками в пішім строю...

І все це знову ж таки, на його думку, зручно лягає в рубрику “Екстрема в Павутині”.

Павло Вольвач

А над маршовими ротами “браворєбятушек” витає велика російська література і, перевисаючи в сьогодення, до камуфляжних нащадків, єднає часи. Бо іноді, читаючи про нинішній Кавказ, ніби вертаєшся в атмосферу всіх цих “хаджі-муратів”, “кавказьких бранців“ і “сраженій прі Валєрікє”.

Найбанальніше повідомлення в якій-небудь “Известия.Ру” про буденну “спецоперацію” дихає таємничими туманами і класичним сюжетом... Глухий і фактично обезлюднений гірський аул Шаміль-Юрт. Передсвітанкові сутінки. В одному із покинутих будинків на околиці села ще звечора зібралися чеченські еміри, польові командири, як під нинішній час: Різван і Зайналбек із Дишні-Ведено, Магомед-Емі із Ца-Ведено, якийсь Хамзат, а також Сулейман з Дагестану. З кожним із них до десятка мюридів чи то пак бойовиків. Вони про щось радяться, скупо блискає каганець, тіні стрибають по стінах саклі, а тим часом загони ОМОНу і полку патрульно-постової служби оточують туманний Шаміль-Юрт...

Опустимо подробиці бою, розкати ураганного мінометного вогню, як і сучасні язиколомні абревіатури. Все йде по колу. “Бойовиків” знищено, трупи лежать на снігу. Живі, пройшовши застінки і каземати, задзвонять кайданами до Туруханського краю, на яку-небудь “Угрюм-ріку”. Або в Пермську область, у федеральну в’язницю міста Солікамська, знаменитий “Білий лебідь”, де раніше перевиховувалися найзатятіші “злодії в законі”, а нині утримуються довічно ув’язнені, і де загинув одіозний Салман Радуєв.

...Миготять дати, події, лиця. Гримотять вибухи, дзижчать кулі. Відрубує кинджалом поранену руку Руслан Гелаєв і, знесилений від втрати крові, роняючи автомат і затиснувши у вцілілій руці плитку шоколаду, падає на сніг. Поряд з обезголовленим трупом Хаджі-Мурата, що нагадав колись Льву Ніколаїчу цупкий будяк: розтоптаний, розшматовний, але нездоланний...

Андрій Охрімович

І на завершення “Оксамитова казка” од світлої пам’яті Івана Козаченка.

“Душа заснула, як дитина, в кублі старого їжака. Сивенні пасма павутини і мертві крила вітряка. Літають коні безголові, весілля ходить по вербі, і таїну у кожнім слові стискають пальці голубі. Під нігті кров і цукор білий – усе морозніш і ясніш. На стріху дідько задубілий об комин шкромляє свій ніж. Серед своїх він знатний дуже – бо кат і писар, і голяр. Хова змарнілу сонця ружу ув оксамитовий футляр. А пальці, наче мідні спиці, а ікла, ніби ятаган... Тремтливі зорі і синиці докльовують сліди циган. Лелече колесо і риба в судомі скручена в кільце, і місяця молочна глиба цвіте, немов рай-деревце”.

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG