Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:04

“Альтернатива”: Українська книжка: бути чи не бути?


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 24 лютого 2005 року.

Андрій Охрімович



Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

Третього лютого 2005-го року у прес-центрі інформаційного агентства УНІАН відбувся круглий стіл під красномовною назвою “Література та чиновники”.

Головний редактор видавництва “Кальварія” Петро Мацкевич озвучив тему нинішньої “Альтернативи”: “Книга є особливим явищем і об’єктом. Якщо хтось хоче знищити націю чи державу, то в першу чергу він має знищити книгу. Останні десять років в Україні запроваджувалась політика знищення книги. Також проводилась дискредитація України у світі”.

Про ситуацію, яка склалась з українською книгою, непроста розмова з головним редактором часопису “Книжник” Костянтином Родиком. Звукооператор Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.

Якою, на твою думку, мала би бути стратегія держави у такій важливій грошовитій ділянці, як книговидавництво?

Костянтин Родик

Зміна людей, які сьогодні покликані керувати якимись макрорівнями, в державі сталася надто швидко – не було часу на обдумування стратегії.

Сьогодні в царині книжкової справи, книжкового бізнесу найнебезпечніше було б робити якісь кроки, не маючи ані стратегії, ані тактики. Потрібно зрозуміти, що держава мусить зробити для книжки як такої в широкому розумінні.

Потрібно розуміння того, що книжка – це є не тільки предмет культурного розгляду, книжка – це товар, бізнес, причому бізнес з розряду наповнюючих з бюджету, як це є у всьому світі. У нас цього немає і у нас немає розуміння цього.

Мені здається, що ці 13 років поневірянь української книжки йдуть від того, що книжку розглядали лише з культурного боку. Сьогодні, коли ми бачимо, що росіяни зробили зі своїх книжок бізнес, вони ж попервах подивилися на неї, як на галузь, яка здатна поповнювати російський державний бюджет.

Незважаючи на те, що понад 5 років вони мали “податкові канікули”, тобто книгарі не платили ані податку на додану вартість, ані податку з прибутку, проте бюджет російський наповнювався грошима.

Тут ми підходимо до тієї міфологеми, яка працювала в Україні, яка експлуатувалася противниками надання українській книжці таких адекватних російським пільг. Вони казали: “У нас бюджет... Не можемо склеїти його. Пенсіонери без пенсій, шахтарі без зарплати, а ви ще хочете, щоб і з книжок не брали”. Це все міф. Навіть коли є нуль по ПДВ, то видавництво відраховує у Держбюджет, Фонд Державного страхування, Пенсійний фонд. Це автоматичні речі, які не залежать від податків.

От коли настає нуль з ПДВ, то я маю змогу видати не одну книжку, а, приміром, 10. На 10 книжок мені потрібен не один редактор, а три. Це значить, що я буду втричі більше у ці фонди віддавати. Я винайму ще одного верстальника, мені потрібен буде ще якийсь персонал - все це буде йти у бюджет.

А потім, після цих “податкових канікул”, коли я буду одержувати з продажу своїх книжок більше, аніж тільки те, щоб покрити тільки податки, тоді можна встановити для мене податки, як це є у всьому світі. Росіяни сьогодні платять 10%, і це є нормально.

Андрій Охрімович

Починаючи з другого десятиріччя XVIII ст., маємо різке погіршення умов для української культури.

Разом з тим відбувалось послідовне обмеження політичних прав Гетьманщини та посилення контролю імперського центру над всіма українськими світськими та церковними установами.

Якраз тоді, коли в Росії, фактично з нуля, було розгорнуто книговидавничу справу, в Україні, ту ж таки справу було згорнуто і начисто заборонено. Перестали друкувати практичні посібники, підручники, твори красного письменства, історичні та філологічні трактати...

Згодом справі українського книговидання непоправного удару завдав Валуєвський циркуляр. Якщо 1862 р. у Російській імперії вийшло 40 українських книг, то впродовж 1863 р. — 15, а в наступні роки публікувалися лише поодинокі фольклорні збірники та два видання "Кобзаря"...

Начебто сива Давнина, наче б то й сива, однак, скидається на те, що чиновник незалежної України досі перебуває під гіпнозом цього циркуляру.

Тут ми можемо зачепити ще й питання ринку. Російський ринок організовували століття розвитку російської культури. Цей город, який вони копали, називається “ментальним городом”. На жаль, вони копали цей город і на наших територіях.

Для того, щоб говорити сьогодні про книжковий бізнес в Україні, який робився б українською книжкою, очевидно, треба подумати, яким чином перекопати цей город.

Костянтин Родик

З 10-ти книжок, які продаються в Україні, 9 книжок вироблені в Росії. 9 з 10-ти наших співвітчизників читають російську книжку. Але найкращі зразки російської літератури – це все російське, все це імперська література.

Український читач потрапляє в поле ментального тяжіння імперської культури. В принципі, можна вибудувати цілий ланцюжок, який показує, як, наприклад, той самий Акунін впливає на вибори в Україні, як це недивно звучить, бо люди, які всотують в себе цю російську імперську культуру, відповідно реагують на події в Україні.

На ці ментальності, втягнуті в російське поле тяжіння, дуже легко розгортати ті технології, які розгорталися з боку одного із кандидатів в останню президентську кампанію в Україні.

Андрій Охрімович

Подібним чином в таку ментальну залежність потрапляють і ті люди, які сьогодні формулюють і формують владу, владні концепції. Тільки у такому сенсі можуть виглядати антикнижкові кроки Терьохіна і Пинзеника.

Костянтин Родик

Функція мінфінансів у будь-якій країні – це максимально обрізати пільги для того, щоб наповнювати бюджет. Але, з іншого боку, треба розуміти, що певну галузь можна доїти тільки тоді, коли вона досягне статевої зрілості, якщо хочете.

Український книжковий ринок можна означити словами П.Загребельного: “Це не книжковий бізнес, це книжкова самодіяльність”. Треба, щоб ці люди вислуховували професіоналів або, бодай, вчилися б на історії.

Є ж маса прикладів. Як постав “Голівуд” на початку 30-х? Тоді було прораховано, що ця галузь у перспективі може наповнювати американську казну. Вони тоді зібралися і розробили комплекс заходів, які дозволяли стати на ноги цій галузі. Це були і “податкові канікули”, це був закон про меценатство, який дозволяв підприємцям відраховувати туди гроші, які не обкладалися податком, лягали навалою витрат, плюс якісь державні разові вливання в цю галузь. І тепер “Голівуд” є “Голівудом”. Він наповнює дуже сильно американський бюджет.

Очевидно, у такий спосіб треба чинити і з нашими культурними індустріями: з тим самим кіно, з тією ж самою книжкою. Вони спроможні наповнювати бюджет, але для того їм необхідно стати на ноги.

Андрій Охрімович

У 2004-му році прес-служба УРП “Собор” опублікувала заяву: “З початку нового, 2004-го року, українське книговидання перебуває в стані цілковитого колапсу. Фактично припинили випуск нових книг друкарні. Українська книга зникла з полиць книгарень.

Провідні українські видавці і письменники змушені були оголосити про безпрецедентний крок – спалення під стінами Кабінету Міністрів України рукописів книжок, видати які стало неможливо через драконівське податкове законодавство.

“Собор” покладає цілковиту провину за те, що відбувається в українському книговидавництві, на уряд Януковича і персонально віце-прем’єр-міністра та міністра фінансів Азарова, які подали до парламенту проект бюджету, що скасовує всі пільги для української книги, та на пропрезидентську “більшість”, яка без жодного обговорення проштампувала цей проект.

Нульовий варіант, як на мене, потрібен українській книжці. На жаль, українська книжка, українське слово і українська мова, попри заяви Президента, що бути українцем модно, є зовсім немодними і перебувають в резервації.

Костянтин Родик

Це так. Але бізнес реагує не так на ідеологічні знаки, які подає йому держава, як на ті умови, які вона створює. Якщо у нас буде вигідніше продукувати і продавати українську книжку, те ж саме “Фоліо” буде залюбки продавати більше українських книжок.

Сьогодні, коли українські книговидавці вже 13 років мають нуль ПДВ, то книжку видати – це не є велика проблема, найбільша проблема сьогодні продати українську книжку.

У мережі продажу книжок супермаркети знаходяться у полі тяжіння російського капіталу. Тут державі треба замислитися, а чому б не ввести квоти на постачання сюди російської книжки, чому, зрештою, не ввести мито на російську книжку? Підтримка мусить бути не на словах, а на ділі.

Якщо ситуація, коли 9 з 10-ти одиниць якогось товару не вітчизняні, то треба розширювати це поле. А розширювати це поле і такими заходами дуже жорсткими, мито і квота.

Прибалти, наприклад, підтримують свою книжку не через дотації, а через напівдержавні фонди, які звуться культуркапітал. Формуються вони з відрахування з-під акцизних товарів. Здається, 3,7% з кожної проданої пачки цигарок, з кожної проданої пляшки горілки йде у цей фонд. З цього фонду вже розподіляються гроші між мистецькими, в тому числі і книжковими проектами.

Треба їхати і вивчати. Треба їхати або туди, або запрошувати сюди. Для держави сьогодні буде дешевше оплатити відрядження 3-5 працівників з Естонії, Латвії, Литви чи з Польщі, ніж робити сьогодні щось навмання з приблизним знанням, а потім переробляти, а в результаті – це будуть викинуті на вітер державні кошти.

Сьогодні треба вчитися, вчитися дуже інтенсивно.

Андрій Охрімович

“Конкуретоспроможність російського книжкового бізнесу через низку сприятливих історичних, політичних та психологічних обставин на порядок вища. Таким чином, у росіян є можливість встановити більш жорсткий контроль над книговидавничою галуззю України, поліграфічною промисловістю, над системою книгорозповсюдження та реклами.

Отже, скидається на те, що відтепер українську книжку пресингуватимуть не лише із-зовні, але й зсередини.

(Ігор Лосєв, доцент Києво-Могилянської Академії. Стаття “Українські закони про книговидання: реальні пільги для російських книговидавців”.)

Добре вчитися тоді, коли знаєш, для чого вчишся і як тобі ці знання допоможуть рухати у правильному напрямку.

Костянтин Родик

З ініціативи пана Томенко проведено кілька столів фахівців. Митці, галеристи збиралися в одному, музиканти в іншому місці, книговидавці ще в іншому, щоб сформулювати у своєму середовищі ті кроки, які могли б допомогти державі вивести їхню галузь на економічні незалежні рейки, а також наповнити культурним товаром український ринок.

З одного боку, є розуміння того, що сьогодні треба радитися з професіоналами, з іншого боку, такі ж самі порухи відбуваються в тих залишках державної структури. Скажімо, в Держкомітеті з питань радіо і телебачення, там, здається, зараз виконує обов’язки Шевченко, у недалекому минулому сам видавець, і він прекрасно розуміє, як видається книжка. Зараз з його боку робляться якісь напрацювання, кроки для того, щоб запропонувати новому керівництву, що треба робити державі, куди направляти кошти?

Книжка існує в дуже широкому полі. Інколи достатньо тільки закону про державну підтримку, який дає нуль по ПДВ, нуль по податку на прибуток.

Книжка розвивається, якщо дати права меценатам відраховувати гроші без певного податку; завдяки закону про мови. Ми вже скільки говоримо про нього, а він і досі не прийнятий, а користуємося 1989-го року. Жорсткий закон про мову теж стимулює українське книговидання.

Андрій Охрімович

Вочевидь і закон про освіту, вищу освіту, зокрема, коли вища освіта не буде займатися якимись мовними компромісами, а українська вища освіта є українською та й край.

Костянтин Родик

От один приклад. Колись у своїй передвиборчій кампанії попередній президент Кучма, будучи у Симферополі, сказав, коли на нього знову ж таки “наїхали”: “Де ж твої обіцянки про російську мову другу офіційну? Наші діти мучаться з цією українською мовою у вузах”. Він каже: “Ладно, нехай здають іспити російською”.

Після цього відразу треба було б простежити за українським ринком. Обсяги продажу продукції видавництв “Либідь”, “Основа”, які працюють на вищу школу, різко впав. Вони ледь не загнулися від одного слова Президента.

Всіх цих новаторів на мовному фронті треба відправляти, бодай на тиждень, до Ізраїлю. Інколи там зринають досить дивні для нас і навіть дикі для нашого суспільства речі, коли звільняють продавщиць супермаркета за те, що вони говорили російською мовою не з покупцем, а між собою. Немає чого в Ізраїлі говорити недержавною мовою на робочому місці. Для нас це дико, для них це нормально.

Що це за молода людина, яка не може опанувати іншу мову? Чому вона може опанувати англійську і поїхати закордон вчитися, а українську не може? Значить, ти неспроможний, значить твій тезаурус такий, що не дозволяє тут... У нас всі професії почесні, значить йди працювати двірником. І все.

Андрій Охрімович

Час програми вичерпано.

Наостанок ще одна цитата з ознаками діагнозу.

“На жаль, кандидати в президенти у своїх програмних документах не згадували ані культуру, ані книгу. І культура, і книга лишилися за бортом тих проблем, які вони бралися вирішувати”.

(Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та розповсюджувачів книги, з матеріалів круглого столу “Література та чиновники”...)

Над програмою працювали: головний редактор часопису “Книжник” Костянтин Родик, журналіст Віктор Недоступ та звукооператор Сергій Балабанов. Автор Андрій Охрімович.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Говорить Радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG