Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 13:55

“30 хвилин у різних вимірах”: Проблеми українського кіно.


Ірина Халупа

Прага, 26 лютого 2005 року.

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу. Так, це знову до вас завітала передача “30 хвилин у різних вимірах” і я, її господиня, Ірина Халупа. Сьогодні ця передача присвячена проблемам українського кіно.

Минулої середи у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: “Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їхнього вирішення”. Підводячи підсумок, заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк зазначив, що таких емоційних слухань стіни парламенту давно не чули.

Уряд, за словами віце-прем''єр-міністра з гуманітарних питань Миколи Томенка, впевнений, що державні кошти для зняття художніх стрічок слід давати не “під звання”, а “під унікальні ідеї”. Фільми не можна знімати стовідсотково за рахунок державного бюджету. Необхідно також шукати інвестиції, щоб кошторис ділився навпіл: 50% за рахунок бюджету і 50% - за рахунок інвестицій.

Ще одна проблема – кіностудії. Кабінет Міністрів хоче виробити прозорий і публічний механізм роботи кіностудій і розібратися, “що працює на кіно, а що працює на корупцію”.

Найбільше списів було поламано довкола Національної кіностудії художніх фільмів імени Довженка. На адресу її директора прозвучало чимало серйозних звинувачень, які він назвав такими словами: “брехня”, “неправда” і “демагогія”.

Відомий кінорежисер Юрій Іллєнко, звинувативши спочатку владу, яка за 13 років здійснила найпотужніший у світі терористичний акт проти своєї культури, внаслідок якого Україна є окупованою територією, в кінці свого виступу сказав: “Прощай, українське кіно”.

Юрій Іллєнко

Нова влад атакує по всіх телеканалах, і схоже, нікого не чує, крім себе, принаймні вона не чує свого національного кіно. Сьогодні ми атакуємо у ВР на руїнах національного кіно України. Ці руїни внаслідок найпотужнішого в Європі терористичного акту держави проти власної культури, який чиниться вже 13 років.

Ми не дочекаємося, щоб почути в телефоні: “Я з організації мас-медіа України. Відповідальність за знищення українського національного кіно ми беремо на себе”.

Теракт триває, ми живемо і досі на окупованій інформаційній території. Під час німецько-фашистської окупації на кіностудії ім. Довженка знімався документальний серіал про те, яка Україна щаслива “під Гітлера”.

Сьогодні на кіностудії ім. Довженка під проводом Приходька, Гаврилюка, Сивковича, Табачника і Роднянського знімаються московські серіали. Обіцяють ще знімати американські.

Ренесансу, на жаль, не станеться, бо цей пакет доленосних поправок не торкається головної трагедії нашого кіно – його спотвореного національного обличчя.

Саме національний кінематограф потрібен нам всім, як дзеркало самоідентифікації, потужний засіб формування національної ідеї держави.

Хто візьме на себе відповідальність за знищення національного кіно в Україні? Назвати імена? Проте імена ви знаєте краще за мене. Дехто знаходиться в цьому залі, на жаль. Структуризація кіногалузі в системі виконавчої влади, керівництво цією галуззю відходить знову в роки окупантів, на жаль, по квотах.

Прости мене, українське кіно, що я, який все життя поклав на твою славу, я, рядовий твій боєць, не спроможний тебе сьогодні врятувати, бо в тебе нема квоти на існування. І прощавай...

Ірина Халупа

Режисер Юрій Іллєнко, виступаючи на парламентських слуханнях про українське кіно.

Всі, хто мав нагоду слідкувати за тим, що діялося під склепінням сесійної зали того дня, констатували, що таких емоційних слухань давно не було.

На ці слухання не прийшло навіть третини депутатів, а вів їх не Голова Верховної Ради, а його перший заступник, комуніст Адам Мартинюк.

До речі, членів його фракції в залі майже не було, і оскільки місця у тій частині зали, яка закріплена за “Нашою Україною”, не було, мій колега Тарас Марусик сидів на місці комуністки Катерини Самойлик. Але де б не сиділи наші кореспонденти, їхні репортажі не залежать від місця сидіння.

Тарас Марусик

Розпочалися слухання двома співдоповідями – від уряду і від парламенту. Погляд Кабінету Міністрів на проблеми кінематографу доніс до загалу віце-прем''єр-міністра з гуманітарних питань Микола Томенко.

Микола Томенко

Я абсолютно переконаний в тому, що повинні зробити обов’язковою систему конкурсу фінансування державного бюджету за умови, що фільм на державні кошти знімається лише коли держава там вкладає не більше 50 відсотків.

Якщо це цінна ідея, унікальний сценарій і визначні люди його роблять, то зажди можна знайти ще половину коштів від інвестицій чи від бізнесу.

Не може зніматися фільм на сто відсотків з державного бюджету в бідній країні, в якій ми живемо, і з тими проблемами, які ми в цій країні маємо.

Не може бути 10 людей, які ділять між собою право знімати фільми на державні кошти. Не “на звання” чи “під звання” давати ці кошти, а “під унікальний сценарій”, ідеї та здатність продюсування, здатність просунути цей фільм на територію бодай кількох інших країн.

Тарас Марусик

Микола Томенко відзначив негативне ставлення уряду до двох можливих альтернатив розвитку українського кінематографа: введення повного державного протекціонізму або перетворення України в майданчик для кінематографів інших країн.

Він також заявив, що уряд обов''язково знайде механізми для перевірки стану нині існуючих кіностудій, і негативно висловився стосовно випадків оренди приміщень або територій деяких кіностудій.

“Якщо у кіностудій є території, які не потрібні кінематографу i не використовуються для нього, то треба продавати їх через публічний конкурс або шукати, як їх використати”.

Микола Томенко

Міністерство і уряд, я думаю, запропонує прозорий і публічний механізм роботи, треба було б подивитися, що у нас в якому стані: що працює на українське кіно, а що є елементом корупції.

Тарас Марусик

Від Верховної Ради виступав перший заступник голови комітету з питань культури i духовности Павло Мовчан.

Павло Мовчан

Майдан, як велика метафора, акцентував в собі всі духовні проблеми, в тому числі проблеми українського кінематографа, сконцентрувавши навколо себе передовсім духовно принижених.

Люди Майдану рішуче відкинули брехню, подвійні стандарти, угодійсво, малоросійство. Відкрилося те, що нам нав’язували можновладці, котрі відкрили мислимі кордони і мислимі для культурно-інформаційної окупації в Україні.

Окупаційний процес діє паралельно з процесом всіх підвалин культурного буття українців. І цьому необхідно покласти край.

Тарас Марусик

Павло Мовчан сказав, що з п’яти кіностудій під контролем держави залишається півтора кіностудії.

Павло Мовчан

До речі, на тих студіях донедавна щорічно продукувалося 18 повнометражних фільмів на майже 35 тисяч кіноустановках, 45 телевізійних картин, більше 500 документальних та науково-популярних, 12 анімаційних.

А до республіканського бюджету надходило щорічно 200 мільйонів карбованців. У республіканському фонді нараховувалося майже півмільйона вітчизняних та зарубіжних кінофільмів.

Тарас Марусик

“Виробнича база згаданих п’яти студій, - зазначив Мовчан, - плюндрувалася цілеспрямовано. Залишилося півкроку до втрати Одеської кіностудії”, яка перейшла в статус закритого акціонерного товариства.

Павло Мовчан

Принагідно скажу, що згідно з розпорядження Кабміну за підписом Дмитра Табачника від 11 січня, зверніть увагу, 2005 року Одеська кіностудія художніх фільмів перейшла в ЗАТ, в статутний фонд якого передалося майно, закріплене за державною кіностудією.

З цього приводу мені б хотілося почути, як і вам, думку міністра культури.

Тарас Марусик

Міністр культури Оксана Білозір, яка виступала в самому кінці, з цього приводу не сказала нічого конкретного.

За дещо іншою схемою, на думку Павла Мовчана, мала реалізовуватися схема розкрадання на Національній кіностудії художніх фільмів імени Довженка.

До речі, вже є письмова пропозиція зняти з цієї студії статус національної. Виникає запитання, а для чого цей статус студія добивалася і не так давно одержала?

Павло Мовчан

Я думав, що це стихійний процес, тепер же розумію, що це системна, послідовна добре керована робота по деціоналізації української спільноти.

Тому проблема, яку ми розглядаємо, є складовою проблемою національної безпеки, оскільки довготривалі культурно-інформаційні впливи зумовили сприйняття себе, як частку чужого культурного простору. Отже, і політичного простору, про що свідчать останні президентські вибори.

У нас не повинен стояти вибір поміж європейськими принципами, де закони чітко захищають національну ідентичність суто колоніальним російським, внаслідок якого від України може залишитися лише географічна назва. Але більшість присутність у цій залі ніколи з цим не погодяться. Я з цим глибоко переконаний.

Тарас Марусик

Кінорежисер Михайло Ільєнко свій виступ почав з інформаційного простору України, в якому занадто широко, на його думку, представлена не інформація, а політичне замовлення або “інформаційне кілерство”. Він запропонував.

Михайло Іллєнко

Враховуючи наш статус впливу ефіру на суспільство, усвідомлюючи небезпеку наслідків маніпуляції ефіром, констатуючи, що ефір

будує або руйнує принципи національної безпеки, держава повинна нарешті адекватно відреагувати на це і на законодавчому рівні надати ефіру більш вагомий статус.

Наприклад, статус державного національного інформаційного ресурсу, як окремої суспільної цінності.

Сьогодні час рятувати національні державні інформаційний ресурс за допомогою Ради нацбезпеки та оборони України.

Зараз йдеться не про юридично закріплену термінологію, а про принципову зміну ставлення до найпотужнішої зброї держави. Для неї чомусь зроблено виняток. Якщо танки або винищувачі приватним особам, на скільки я знаю, не продаються, то ефір продається і використовується проти народу.

Тарас Марусик

Михайло Ільєнко виступив також з різкою критикою директора Національній кіностудії художніх фільмів імени Довженка Віктора Приходька і процитував слова з його інтерв’ю у грудні 2003 року журналові “ПіК”.

Михайло Іллєнко

Я після роботи в багатьох закордонних знімальних групах зрозумів, що наше кіно – це навіть не самодіяльність, це щось середнє між сільськими вечорницями та клубом народної творчості.

І коли виникають розмови, мовляв, та у нас тут така велика нація, я одразу ж питаю, а покажіть автомобіль, який Ваша нація зробила, покажіть кіно, яке Ваша нація зняла. І відразу стає зрозумілим, з якою нацією ти маєш справу.

Сьогодні нам необхідно зробити все, щоб цей вислів не став епіграфом для всіх студій і підрозділів для всього українського кіно і для людей, які йому служать.

Тарас Марусик

А ось думка критикованого Віктора Приходька.

Віктор Приходько

Я хочу почати відразу з пропозицій. Перше, треба перестати брехати. А друга – це треба знімати кіно.

Пояснюю. Все, що я тут чув, вибачте, це свято некомпетентності. Усі, хто тут виступав, тільки одна людина розуміє, що треба робити далі, та і той - Томенко.

Тому всі ці маленькі побрехеньки, просто побажання, вони нічого не додають, розумієте? І такі наші збори, я не певен, що вони мають великий сенс. Поговорили, обмінялися, це можна було зробити і у спілці кінематографістів, розумієте?

А проблему головну я бачу в тому, що іде зміна поколінь, і це правда. Майже всі, хто виступали, всі, хто в спілці кінематографістів, хто в комітеті, - це люди похилого віку, вони виросли за радянських часів, вони все ще живуть в Радянському Союзі.

Тепер відносно того, що Михайло Іллєнко постійно цитує, що там треба казати про автомобіль і кіно, яке зробили.

Я підписуюсь, що треба щось зробити і показати. І тоді можна про щось говорити, а все інше – це, вибачайте, пуста демагогія, на жаль. Зробіть що-небудь, хоч що-небудь, і тоді буде про що говорити.

Тарас Марусик Зайве казати, що виступ директора Національної кіностудії художніх фільмів імени Довженка Віктора Приходька неодноразово переривався емоційними сплесками зали.

Після слухань проблем українського кіно не зменшилося, а запитань до головних гравців побільшало.

Ірина Халупа

Це був Тарас Марусик про проблеми українського кіно.

За підсумками слухань у рекомендаціях констатовано, що українська кінематографія перебуває в кризовому стані. Учасники слухань зазначили, що для подолання кризи національної кінематографії, сприяння створенню самоокупної, конкурентноспроможної галузі культури та встановлення нової ринкової моделі кінематографічної індустрії необхідно змінити пріоритети державної політики щодо кінематографії, зокрема, розширити встановлені законодавством джерела фінансування цієї галузі.

Учасники парламентських слухань рекомендують Президенту України створити окремий орган з кіно і заснувати під патронатом Президента щорічний загальнонаціональний фестиваль українських фільмів.

Міністерству культури і мистецтв України рекомендовано з 1 травня 2005 року розробити програму розвитку національної кіностудії художніх фільмів ім. Довженка та Одеської кіностудії, а також змінити керівництво національної кіностудії імени Довженка.

Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення рекомендовано здійснювати жорсткий контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями 30% квоти демонстрування національних фільмів, встановлений законом України “Про кінематографію”.

Рекомендації є. Але чи “кінобратія” та взагалі уряд впорається з ними... Хто прислухається до них?.. І як це взагалі сталося, що українське кіно опинилося в такому жалюгідному становищі? Чому сорока восьми мільйонна нація немає сьогодні життєздатного кіно?

Голова парламентської Комісії з питань культури і духовності Лесь Танюк вважає, що нищення українського кіно розпочалося дуже давно.

Лесь Танюк

Тому що з українським кіно постійно вели боротьбу, починаючи з Довженка, нищачи перші наші фільми. Починаючи з Щербицького, який знищив українське національне кіно і виступив на з’їзді, що тепер може доповісти з’їзду, що поетичного кіно в Україні нема.

Це була постійна логіка радянської московської влади, яка говорила, що не може у вас бути чогось такого, чого немає в Москві. І коли наші фільми знімалися, то, фактично, Москва впливала на те, щоб їх не показали.

І те, що сьогодні Юрій Іллєнко сказав “Прощай, кіно”, тому що саме Юрій Іллєнко, автор “Тіней забутих предків”, “Білого птаха”, вихованець цілої категорії і режисерів, і акторів говорить про те, що сьогодні на кіностудії Довженка дерибан, що директора кіностудії треба звинуватити в корупції, що все-таки студія розігнана, фактично.

Він називає це боротьбою, так би мовити, боротьбою різних поколінь. Я не думаю, що тут боротьба різних поколінь, я думаю, що це боротьба смаків, це боротьба високої культури, яку представляють собою Юрій Іллєнко, брати Іллєнки, ціла категорія режисерів, які сьогодні викинуті сьогодні зі студії з довгоносиками, яких в даному разі представляв наш новий директор.

І цей смак він насаджує, російську попсу, це бажання занизити якість українського кіно. У цьому полягає сьогодні ця дискусія.

Ірина Халупа

Режисер Михайло Іллєнко категорично заперечує, що українського кіно немає. Попри трудні обставини, воно все ж таки є. Це він сказав в програмі “Вечірня Свобода” минулої середи.

Пропоную уривок цієї розмови, в якій беруть участь режисери Михайло Іллєнко та Олександр Муратов, голова парламентської комісії з питань культури і духовності Лесь Танюк та директор кіностудії імені Довженка в Києві Віктор Приходько. Слово Михайлові Іллєнку.

Михайло Іллєнко

Я б хотів два слова сказати про те, що кіно нема. Я абсолютно не згоден з тим, це вже сьогодні прозвучало. Я думаю, що рефлекторно, як мода.

Переді мною лежить два списки. Один список надійшов до мене через фестиваль “Відкрита ніч”, який 8 років вже працює. Це список фільмів, які за останні 4-5 років побували на міжнародних фестивалях. Це наші українські фільми.

В цьому списку 30 фільмів. Я не можу зіставити заяви, що нема кіно, з цим списком. Якщо навіть тільки студентські роботи розглядати, ось тут вони у мене підкреслені, то тут 20 фільмів за останні 4-5 років. Просто поділіть...

Ірина Халупа

Так що зовсім не померло українське кіно?

Михайло Іллєнко

Воно не померло! Воно просто вишукане! Наприклад, у мене є другий список, ще один. Зараз знімається 38 назв. Якісь зняті на навчальній студії в інституті, якісь знімаються на різних етапах.

Просто один приклад. От така назва - “Банка”, 7 хвилин, Марина Горбач. Тут цей фільм нікому не потрібен. Це буває, я не звинувачую в даному випадку фестиваль “Молодість”. Якийсь фільм беруть, якийсь не беруть. Не взяли, взяли якусь інформаційну програму. Фільм на кіноплівці знятий. Його подивилися шведи і запросили Марину зараз на фестиваль. Коли вона приїхала на фестиваль, взяла із собою ще десяток студентських фільмів. Їй сказали: “Марино, справа в тому, що ми тебе трохи обдурили, це не фестиваль, ми запросили персонально тебе із твоїм фільмом”.

А коли вона зайшла в зал, їй сказали, щоб мала на увазі. З однієї сторони дипкорпус сидить, а з іншого боку сидить кілька швецьких парламентаріїв...

От так сприймається наше кіно закордоном. І коли я чую, що нашого кіно нема, то я хочу запитати у пана Приходька. Ви сказали, що буде 50 фільмів цього року молодих, незайманих, невідомих.

У мене список 60 фільмів, я взяв 60 найцікавіших фільмів після фестивалю “Відкрита ніч”. З них 30 – учасники міжнародних фестивалів. Чому нема 50-ти фільмів?

Віктор Приходько

Тому що є тільки три, бо потім почалася революція, і всі наші студенти, не ваші, пішли на революцію і знімали матеріал для фільму, який ми зараз закінчили.

Ми під час революції зробили приблизно 12 чи 14, у мене на диску є, які ми розтиражували, фільмів та маленьких кліпів, які ми віддали на “5 канал”.

Ми вчора якраз закінчили великий повнометражний документальний фільм для Канади на замовлення. Ми його відправили до Канади, цей фільм зроблений за участю студентів кіношколи. Це вони зробили замість того.

Михайло Іллєнко

Значить, з одного боку, винна революція, з іншого боку... Я можу сказати, що наші студенти зняли там вже три фільми, і вони вже готові.

Ірина Халупа

Давайте звернемося до пана Муратова. Пане Муратов, все ж таки семихвилинний фільм, який він не був би фантастичним, не створює обличчя національного кіно. Національне кіно створюють повнометражні фільми, де розвивається фабула, де є гарний сценарій, добре грають актори і є гарна режисера. Так?

Михайло Іллєнко

Зрозуміло. Пані Ірино, тут така історія, що якщо рахувати фільми, зроблені на теренах України, то їх справді дуже багато. Але тут вся трагедія в тому, чи українські вони? От в чому вся трагедія. Протягом не останніх 13 років незалежності, кажуть, тоді придушили...

Мене здивувало сьогодні, коли з трибуни казали: “13 років душили українське кіно”. Це неправда, бо душили його 70 років. При чому тут 13 останніх років?

Тут не в тому річ. Так склалося історично, геополітично, етнографічно, що у нас працює більшість наших режисерів, я не кажу за етнічними ознаками, вони не є українцями по суті, їм важко робити. Я їх просто жалію, я навіть не засуджую, я їх трошки жалію, бо вони не можуть створювати український фільм...

Ірина Халупа

Пане Муратов, що таке український фільм? Чи це фільм, знятий в Україні українськими акторами українською мовою, чи Ви маєте на увазі щось інше, де є також суто українська тематика?

Олександр Муратов

Коли ви дивитеся фільм російською чи англійською мовою, а розумієте, що він український, тоді він справді український. Я звертаюся до творчості О.П.Довженка, нашого класика. Він знімав “Щорс” російською мовою, але в тому, що це український фільм, у тому не було жодного сумніву. Така ж історія з “Богданом Хмельницьким” Ігоря Савченка. Тут все зрозуміло.

Шекспіра можна перекласти на українську мову, але ж він не стане від того українським письменником. Не у тому сенс. Це річ дуже тендітна, і дуже важко це визначити. Це видно.

Як бачиш грузинський фільм сучасний чи історичний, то ти бачиш, що це грузинський фільм. Як бачиш більшість українських фільмів, навіть зроблених українською мовою, то вони ніякі не українські фільми, а це просто якась підробка. Стану їх російською, то вони стануть російськими.

Ірина Халупа

Пане Танюк, оскільки ми живемо в епосі глобалізації, де надмірна американська голлівудська продукція давить не лише українське кіно, але взагалі світове кіно, і всі з тим воюють, з другого боку, ми маємо навалу російської поп-культури, яка з’їдає також багато чого українського.

Як тоді українському кіно вижити без якоїсь серйозної стратегії на державному рівні? Чи ті рекомендації, які були запропоновані, можуть стати наріжним каменем такої стратегії?

Лесь Танюк

Безумовно. Ми буквально два тижні, як прийшли до влади, і все те, що раніше було, було штабом Януковича, і всі його відділи були штабами Януковича, і це була одна зовсім проблематика. Цим ділом керували...

Ірина Халупа

Але пройде час, і не можна буде гріхи списувати далі на Януковича.

Лесь Танюк

Я не гріхи списую, я просто новий відлік починаю.

Сьогоднішнє парламентське слухання – це справді новий відлік для стратегії українського кіно. Така стратегія є, і нова влада просто зобов’язана її використати, це і фінансування зовсім інакше, а не те, як було, це і керівництво в кіно, і це створення нового органу, який міг би державним кіно опікуватися.

Це і якісь пільги для тих продюсерських центрів, які мусять виникати сьогодні, і створення нової системи кіноосвіти, про цілий кіно інститут, сьогодні йдеться і про архівну кіносправу – це система ціла. Тут вирвати нічого не можна.

Те, що ми говоримо про студію Довженка, - це тільки є одна окрема ланка цього. Але головне, про що сьогодні говорили, що є культура, і є знову ж таки не культура. Ми мусимо тільки високі зразки сьогодні пробувати.

Ми мусимо брати серйозні великі речі, як Ви кажете, великі ігрові фільми, шукати ці режисерські і сценарні задуми. Повірте мені, є. Я читаю багато сценаріїв сьогодні, є і хороші, гарні письменники: і Мовчан, і Череватенко, і інші мають цілу низку пропозицій.

Влада і ті, хто має відношення до цього, просто бояться стати на якусь точку зору. Одному дозволиш, другий почне конфліктувати з тобою. Значить, вироблюємо таку стратегію, при якій було б це прозоро і абсолютно на конкурсній основі.

Ірина Халупа

Пане Приходько, Ви все ж таки очолюєте найбільшу українську кінофабрику. Хоча Ви стверджуєте, що відродженням українського кіно, якщо я можу так сказати, не повинні займатися кінофабрики, але як Ви бачите свою роль у цьому процесі?

Що є Вашим головним завданням, щоб було українське кіно? Щоб Ви самі перші пішли і купили квиток на новий український фільм?

Віктор Приходько

Я своїм завданням бачу зробити з кіностудії Довженка найкращу кіностудію на теренах Східної Європи, якщо неможливо це зробити всієї Європи. І це можливо. Це можна зробити за рік-півтора при належному фінансуванні.

Нам треба зробити студію, на яку не соромно зайти, на якій почесно працювати. Це виробничий такий майданчик.

До речі, це Довженко, здається, перший сказав, що допоки не прокладуть хорошу дорогу (кіностудія була далеко за містом), то там знімати хороше кіно не будуть.

Ірина Халупа

Дорога вже є. Давно є.

Віктор Приходько

Залишилося всю іншу кіностудію відремонтувати, бо вона зруйнована дуже сильно, надзвичайно. І не за цей рік, що я працюю.

Ірина Халупа

Чи це правда, що багато приміщень кіностудії просто вже не належать кіностудії?

Віктор Приходько

Ні, це неправда. Багато продакшн-фірм знаходяться на території кіностудії, так як і у всьому світі. На “Юніверсалі” їх знаходиться близько 200, наскільки я знаю за статистичною збіркою. На “Мосфільмі” їх біля 100.

І так є у всьому світі, що маленькі продюсерські приватні фірми, які мають відношення до кіновиробництва, знаходяться на кіностудіях всього світу, і на кіностудії Довженка також.

А вижити без них, до речі, ми не можемо. Тому що на утримання кіностудії на рік треба щонайменше вісім мільйонів гривень. Від держзамовлення ми отримуємо відсоток у два мільйони, а інші шість мільйонів гривень ми маємо заробити, інакше кіностудія збанкрутує.

Ірина Халупа

Це була дискусія про українське кіно. В ній брали участь режисери Михайло Іллєнко та Олександр Муратов, директор кіностудії імені Довженка в Києві Віктор Приходько та голова парламентської комісії з питань культури і духовності Лесь Танюк, який свій виступ на парламентських слуханнях про українське кіно закінчив такими словами.

Лесь Танюк

Не треба гратися фразою “кіна не буде”, українське кіно було, є і буде.

І ми зметемо всю нечисть від імені українського Майдану. Не буде тих, хто зловтішно бере українське кіно на кпини, хто аж труситься від бажання перетворити його, і побрехеньки про “український” національний інтерес на площадку для російського мила. На прокат бойовиків та новорічних кепкувань з невеликого хохла, який любить сало та вареники, і московську попсу на українські теми.

Не буде тих, хто не бачить, не відчуває, не розуміє, яка потужна кіносила збереглася у вимерлій “проффесорами”, Вєрками Сєрдючками та “кроликами” і “довгоносиками” в Україні.

Кіно буде! Не буде тих, хто лукаво намагається подати сьогоднішню проблему, як конфлікт поколінь. Ми, люди мистецтва, заявляємо, що ми перемогли на Майдані, ми переможемо і в культурі.

Ірина Халупа

На цьому завершуємо передачу “30 хвилин у різних вимірах. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG